13.01.26
22-ц/812/268/26
Справа №485/1194/25
Провадження № 22-ц/812/268/26
Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.
Іменем України
13 січня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Яворської Ж.М.,
суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,
із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,
без участі учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження
апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Квєткою І.А., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що російська федерація здійснила військову агресію та окупацію суверенної території держави Україна, чим порушила її право на свободу та повагу до честі і гідності, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.
Вказувала, що вона до 24 лютого 2022 року, та той час неповнолітня, мешкала з родиною в с. Вавилове, Миколаївської області. З початком збройної агресії ситуація загострювалась, село було окуповане, задля збереження життя, позивачка була змушена ночувати у бомбосховищах. Через що вона разом з мамою переїхала до с. Новий Милятин, Львівської області та стала там на облік як ВПО. Після деокупації села, позивачка повернулась проживати за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що з 11 листопада 2022 року вся Шевченківська сільська територіальна громада Миколаївського району віднесена до територій можливих бойових дій.
Позивачка вважає, що реєстрація мешкання на даній території є беззаперечним доказом проживання позивачки в епіцентрі військових/бойових дій.
Зазначає, що через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об'єктів критичної інфраструктури, вона зазнала душевних страждань, оскільки переживала стрес, відчай, тривогу та безпорадність. Для забезпечення безпеки та захисту порушених прав позивач змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя, змінити місце проживання, що порушило її звичний уклад життя та позбавило нормального спілкування з ріднею.
Враховуючи викладене ОСОБА_1 просила стягнути з держави російська федерація на її користь моральну шкоду у розмірі 35 000 євро, що еквівалентно 1 682 887,50 грн.
Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року позов ОСОБА_1 до російської федерації в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000 грн, а також 3000 судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що загальновідомим є факт збройної агресії російської федерації проти України та окупації частини території України. Наданими доказами доведено, що позивач ОСОБА_1 , будучи неповнолітньою, опинилася під окупацією військ держави-агресора російської федерації, внаслідок чого зазнала психологічних страждань. Зазначені обставини змусили ОСОБА_1 змінити місце проживання на більш безпечніше, що порушило її звичний спосіб життя та особисті зв'язки.
Тобто позивач довела, що держава російська федерація своїми протиправними діями порушила особисті права ОСОБА_1 , заподіявши моральних страждань, а тому має відповідати за заподіяну шкоду.
Визначаючи розмір відшкодування заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди суд виходив з характеру та обсягу заподіяних їй моральних страждань, тривалості перебування в умовах окупації з березня до червня 2022 року, її неповнолітнього на той час віку, часові межі вимушеного переселення, можливості повернутися додому з листопада 2022 року у зв'язку з деокупацією території Збройними Силами України, та визначив її розмір у сумі 300 000 грн, що відповідатиме вимогам розумності і справедливості.
Суд зазначив, що визначаючи розмір відшкодування завданої моральної шкоди у сумі 35 000 євро, що еквівалентно 1 682 887,50 грн, позивач у позові послалася на рішення Європейського суду з прав людини, якими було визначено розмір компенсації моральної шкоди в інших справах та за інших обставин. Проте на обґрунтування розміру заявленого розміру компенсації позивач власного розрахунку з урахуванням наведених нею конкретних обставин та глибини заподіяних їй душевних страждань суду не надала.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ті ж самі обставини, які вона зазначала у позовній заяві, а також на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Зазначала, що суд першої інстанції формально визнав її страждання, але не оцінив їх глибину та тривалість, обмежився загальними формулюваннями без аналізу о тривалості та безперервності страждань; особливої вразливості на час початку подій неповнолітньої позивачки; значення факту надання офіційного статусу «дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів».
Вказувала, що суд першої інстанції фактично визначив розмір компенсації 300 000 грн довільно не обґрунтувавши, чому саме такий розмір відповідає встановленим обставинам і тяжкості порушень її прав. А отже не виконав обов'язку повно і всебічно з'ясувати характер, глибину та тривалість моральних страждань, як того вимагає стаття 23 ЦК України та практика Верховного Суду.
Також, суд неправильно витлумачив вимогу щодо обґрунтування розміру моральної шкоди та фактично підмінив оціночні критерії вимогою "арифметичного розрахунку".
Мотивуючи зменшення заявленої компенсації, суд зазначив, що позивачка не надала "власного розрахунку" заявленої суми, а також вказав, що посилання на практику ЄСПЛ здійснено "за інших обставин". Проте такий підхід не відповідає правовій природі моральної шкоди та вимогам статті 23 ЦК України.
Звертала увагу, що суд першої інстанції встановив ключові факти та докази, які прямо підтверджують значний обсяг моральної шкоди: проживання/перебування на тимчасово окупованій території, реальна загроза життю та здоров'ю, вимушене переселення (ВПО), а також офіційне підтвердження психологічного насильства шляхом надання їй статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (рішення № 60 від 22.01.2025). Зазначала, що у справі є достатня сукупність установлених обставин для висновку про істотні та тривалі моральні страждання, які не можуть бути зведені до мінімальної/умовної компенсації.
Посилання суду на те, що практика ЄСПЛ наведена "за інших обставин", також не може бути підставою для довільного зменшення суми, оскільки практика ЄСПЛ застосовується як джерело права і використовується для формування підходів до оцінки немайнових втрат і ефективності компенсації, а не як "арифметичний тариф".
Посилалась на невідповідність присудженої суми сучасній українській судовій практиці у подібних справах.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано.
Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з'явилися. В силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що за даними копії паспорту № НОМЕР_1 , виданого 17 жовтня 2024 року органом 4826, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася у с. Вавилове Снігурівського району Миколаївської області, є громадянкою України (а.с.7).
Місце її проживання з 18 червня 2014 року зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями відділу обліку та моніторингу інформації УДМС України в Миколаївській області від 19 червня 2025 року (а.с.13).
Відповідно до довідки від 14 червня 2022 року № 1311-7001280845 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої Виконавчим комітетом Буської міської ради Золочівського району Львівської області, фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.8).
Рішенням Шевченківської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області №60 від 22 січня 2025 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, у зв'язку тим, що вона зазнала психологічного насильства, так як перебувала в окупації в зв'язку з повномаштабним вторгненням рф в Україну.
Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №390 від 22 грудня 2022 року с. Вавилове Шевченківської сільської територіальної громади Миколаївського району Миколаївської області віднесене до тимчасово окупованих російською федерацією територій України в період з 04 березня 2022 року по 11 листопада 2022 року, з 11 листопада 2022 року і до теперішнього часу вся Шевченківська сільська територіальна громада Миколаївського району Миколаївської області віднесена до територій можливих бойових дій.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність у повній мірі заявленого позивачем позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
24 лютого 2022 року розпочалося та триває повномасштабне вторгнення збройних сил держави-агресора на суверенну територію України.
З 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на всій території України на підставі Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжений за Указами Президента України від 14.03.2022 р. № 133/2022, від 18.04.2022 р. № 259/2022, від 17.05.2022 р. № 341/2022, від 12.08.2022 р. № 573/2022, від 07.11.2022 р. № 757/2022, від 06.02.2023 р. № 58/2023, від 01.05.2023 р. № 254/2023, від 26.07.2023 р. № 451/2023, від 06.11.2023 р. № 734/2023, від 05.02.2024 р. № 49/2024, від 06.05.2024 р. № 271/2024, від 23 липня 2024 року №469/2024, від 28.10.2024 р №740/2024, від 14.01 2025 р №26/25, від 15.04.2025 р. №235/25, в цілому включно до 5 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року.
Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.
02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).
Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.
Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами російської федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов'язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб'єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
Російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України.
Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.
Подібні правові висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22), від 12 лютого 2025 року у справі № 686/16081/23 (провадження № 61-456св24).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд першої інстанції визначив розмір відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди, завданої протиправними діями держави-агресора, у розмірі 300 000 грн. Позивач просив стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 35 000 Євро, що еквівалентно 1 682 887,50 грн.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Результат аналізу статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість відшкодування компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).
Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21) та інші).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Тлумачення норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільним-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18 (провадження № 61-22818св19), від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17 (провадження № 61-6677св20), від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20 (провадження № 61-11435св21), від 17 вересня 2025 року у справі № 563/1708/23 (провадження № 61-10680св24).
Апеляційний суд, бере до уваги встановлені судом першої інстанцій обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, у тому числі факт того, що унаслідок збройної агресії російської федерації проти України, розв'язання і ведення агресивної війни позивачка зазнала моральних переживань, унаслідок вимушеного переселення, душевних страждань, які виразилися у втраті душевного спокою, постійному відчутті невпевненості і незахищеності, побоюванні за безпеку, порушенні нормальних життєвих зв'язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації його життя й безпеки.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
До зобов'язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія (стаття 48 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Вимога ефективності судового захисту тісно пов'язується з міжнародними зобов'язаннями України. Зокрема, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (п. 64, заява N 40450/04, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.
Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту.
Згідно з частинами першою, другою статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Крім того, у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" судам роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Відповідно до частини 3 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суд першої інстанції, який заслуховує сторін та встановлює фактичні обставини справи, має широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
У справі "Недайборщ проти РФ" від 01.07.2010 року (Скарга № 42255/04) Європейський суд з прав людини у п. 37 зазначив, що заявник не зобов'язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди. (див., серед численних інших джерел, Рішення Європейського суду від 15.10.2009 у справі "Антипенков проти Російської Федерації" (Antipenkov v. Russia) п. 82, скарга № 33470/03; Рішення Європейського суду від 14.02.2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації" (Pshenichnyy v. Russia), п. 35, скарга № 30422/03; Рішення Європейського Суду у справі "Гарабаєв проти Російської Федерації" (Garabayev v. Russia), п. 113, скарга № 38411/02, ЕСПЧ 2007-VII (витяг); а також Рішення Європейського Суду від 01.06.2006 у справі "Грідін проти Російської Федерації" (Gridin v. Russia), п. 20, скарга № 4171/04).
В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини "Мельниченко проти України" від 19 жовтня 2004 року Суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями, що випливають з Конвенції, а не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави. В свою чергу у п.50 Рішення Європейського Суду з прав людини справа "Полтораченко проти України" (заява № 77317/01) 18 січня 2005 року Суд вважає, що заявник може розглядатись як такий, що зазнав певного розчарування та страждання в результаті встановленого у цій справі порушення. Тому Суд, на засадах справедливості, присуджує йому 5000 євро компенсації моральної шкоди.
Водночас, у справі "Ромашов проти України" від 27 липня 2004 року (Заява № 67534/01) Європейським судом у п. 52 зазначено, що Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Проте розмір заявленої суми надмірний.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 5 від 25 травня 2001 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
У пункті 9 постанови Пленум Верховного Суду України також рекомендував судам при визначенні розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди враховувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини, як стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.
Позивачка просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 1 682 887,50 грн, що на день заявлення позовних вимог еквівалентно 35 000,00 Євро, яка виразилась в душевних стражданнях.
Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини даної справи, надавши належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які містяться в матеріалах справи та звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи даний спір колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахувавши встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер вимушених змін у його житті, глибину фізичних і душевних страждань та порушення нормальних життєвих зв'язків внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, які вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, як наслідок, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, прийшов до обґрунтованого висновку, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок російської федерації, у сумі 300 000 грн.
Колегія суддів, погоджуючись із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, враховує висновки Верховного Суду, які викладено у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), у постанові від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Тому при визначенні грошової компенсації моральної шкоди слід враховувати, що: дійсно внаслідок військової агресії рф проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди; законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості); розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії рф проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди.
Відтак, з урахуванням встановлених обставин справи, в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди в більшому розмірі, колегія суддів вважає, що відсутні підстави стверджувати, що позивач навів обставини, які б давали підстави для висновку про задоволення позову про стягнення моральної шкоди в повному обсязі.
У колегії суддів відсутні підстави вважати, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 300 000 грн, на користь позивача є заниженим.
Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально не надав належної оцінки доказам, фактам та обставинам справи, не оцінив глибину та тривалість страждань позивачки, обмежився загальними формулюваннями без аналізу о тривалості та безперервності страждань; особливої вразливості на час початку подій неповнолітньої позивачки; значення факту надання офіційного статусу «дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів», оскільки оскаржуване рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди позивачці прийнято на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторона посилалася як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.
Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою позову по суті, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову про відшкодування моральної шкоди позивачці відповідно до встановлених обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, були предметом детального дослідження в суді першої інстанції, яким надана правова оцінка, і не потребують додаткової оцінки.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року без змін, оскільки підстав для скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 03 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий Ж.М. Яворська
Судді Т.М. Базовкіна
Л.М. Царюк
Повний текст постанови складено 13 січня 2026 року.