Справа № 240/18493/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович
Суддя-доповідач - Залімський І. Г.
12 січня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Залімського І. Г.
суддів: Мацького Є.М. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити та виплачувати з 04.05.2023 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2025 позов задоволено частково, ухвалено:
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області від 11.05.2023 №063550004707 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2023 про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати таке рішення, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що документально підтверджений період проживання (роботи) позивача на території зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 02 роки 04 місяці 23 дні, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивач не подав відзиву або письмових пояснень на апеляційну скаргу.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22.07.2025, з урахуванням п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 04.05.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області та 11.05.2023 прийнято рішення №063550004707 про відмову у призначенні пенсії.
В зазначеному рішенні вказано, що документами підтверджено факт роботи на 01.01.1993 становить 2 роки 4 місяці 23 дні.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років.
У своїй відмові пенсійний орган не зазначив які конкретно періоди не були зараховані до страхового стажу позивача та не надав жодних аргументів щодо підстав для не зарахування відповідних періодів, протилежного ні відповідачами, ні позивачем суду не доведено. Саме тому, вказане позбавляє суд встановити чи зараховані всі періоди трудової діяльності позивача та якщо не зараховані, то які саме.
Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції та враховує наступне.
Згідно із п.4 ч.1 ст.11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Пунктом 4 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ передбачено, що категорія 4 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
У частині третій статті 15 Закону №796-ХІІ зазначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
За змістом статті 55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
За приписами статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об'єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, іншими актами законодавства.
За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 р. прожили в зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.
Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.
Матеріали справи свідчать, що позивач згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 04.08.1994, має статус громадянина який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
Відповідачами не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий позивачу статус скасований.
Таким чином, позивач має право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років.
Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 в справі №348/2160/15-а (провадження №К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов'язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Встановлено, відмова позивачу у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку мотивована відсутністю у позивача необхідного проживання або відпрацювання у зоні гарантованого добровільного відселення. Так, у рішенні Головного управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.05.2023 №063550004707 вказано, що документами підтверджено факт роботи на 01.01.1993 - 2 роки 4 місяці 23 дні.
Водночас, у вказаному рішенні відповідач не зазначив які конкретно періоди не були зараховані до страхового стажу позивача та не надав жодних аргументів щодо підстав для не зарахування відповідних періодів, протилежного ні відповідачами, ні позивачем суду не доведено.
Наведене позбавляє суд встановити чи зараховані всі періоди трудової діяльності позивача та якщо не зараховані, то які саме.
Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.
Відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, відповідач не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття останнім права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви, належним чином не обґрунтував спірну відмову.
Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду в Львівській області від 11.05.2023 №063550004707 є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню. Права позивача у межах спраіних правовідносин підлягають захисту шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, який уповноважений вчиняти дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, повторно розглянути заяву позивача від 04.05.2023 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволенні позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Залімський І. Г.
Судді Мацький Є.М. Сушко О.О.