12 січня 2026 рокусправа № 380/11003/25
місто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
І. Стислий виклад позицій учасників справи
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26 (надалі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 (надалі - відповідач-2), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у нарахуванні надбавки до пенсії як жителю гірського району ОСОБА_1 згідно з особовим рахунком № НОМЕР_2 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок пенсії (обчислити) з дня призначення пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідно до п.6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» обмеження, не поширюються на пенсіонерів, які вже до цього часу отримували пенсії, оскільки у цій нормі чітко перераховано коло осіб, на яких розповсюджується обмеження. Позивачу у 2025році проведено перерахунок пенсії з одного виду на інший, а не призначено пенсійні виплати вперше, а підвищення як жителю «гірського»» населеного пункту залишено з попередньої пенсії (3504грн) у сумі 686 грн, що становить 50% такого підвищення до пенсії по інвалідності (як працюючому інваліду) і є значно нижчою, ніж сума надбавки до пенсії в розмірі 11633,88грн.
20.06.2025 до суду від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у позові повністю. Відзив обґрунтований тим, що 02.04.2025 позивач подав заяву про призначення пенсії за віком, яка за принципом екстериторіальності на відпрацювання до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не надходила. При цьому, за даними підсистеми "ППВП" інтегрованої системи ІКІС ПФУ заява позивача від 02.04.2025 опрацьована за принципом єдиної черги завдань спеціалістами Тернопільської області, перевірено опрацювання - спеціалістами Донецької області. Враховуючи вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є суб'єктом прийняття рішення.
14.08.2025 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що пунктом 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" передбачено, що частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовуються в порядку та розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, з огляду на що, саме Кабінет Міністрів України був уповноважений на вирішення питань, що стосуються доплати до пенсії особі, яка проживає чи працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського. В той же час, відповідач зазначає, що на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії, Кабінетом Міністрів України не було визначено такого порядку. Відповідач звертає увагу, що порядок встановлення відповідної доплати врегульовано нормами Постанови Кабінету Міністрів України № 793 від 02.07.2025 "Деякі питання встановлення доплат, передбачених частиною другою статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", яка була прийнята після призначення пенсії позивачці, а тому, зважаючи на те, що порядок встановлення такої доплати було врегульовано після призначення пенсії позивачці.
18.08.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якому просить позов задовольнити повністю. Вказана відповідь мотивована тим, що відповідно до пункту 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025рік» обмеження, не поширюються на пенсіонерів, які вже до цього часу отримували пенсії, оскільки у цій нормі чітко перераховано коло осіб, на яких розповсюджується обмеження. Позивачу у 2025році проведено перерахунок пенсії з одного виду на інший, а не призначено пенсійні виплати вперше. А підвищення як жителю «гірського»» населеного пункту залишено з попередньої пенсії 3504 грн в сумі 686 грн, що становить 50% такого підвищення до пенсії по інвалідності (як працюючому інваліду) і є значно нижчою, ніж сума надбавки до пенсії в розмірі 11633,88 грн.
ІІ. Рух справи
Ухвалою від 09.06.2025 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.
Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.
ІІІ. Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 02.04.2025 призначена пенсія відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивачем до заяви про призначення пенсії за віком додано довідку від 16.05.2025 №434, видану виконкомом Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області про те, що ОСОБА_1 має статус особи, яка дійсно постійно проживає на території гірського населеного пункту з 16.12.1985 по теперішній час.
11.04.2025 позивач через веб-портал звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про нарахування підвищення до пенсійних виплат відповідно до Закону 56/95-ВР.
Листом заступника начальника відділу розгляду звернень Головного управлінням Пенсійного фонду України в Львівській області № 9024-9056/К-52/8- 1300/25 від 25.04.2025 позивачу відмовлено у нарахуванні підвищення, оскільки на теперішній час тимчасово, до прийняття відповідної постанови, такі підвищення не перераховуються відповідно до п. 6 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», починаючи з 01 січня 2025 року, тобто особам, яким пенсійні виплати призначаються вперше. Також, в ст. 6 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» вказано, що порядок та умови надання державних гарантій встановлюються Кабінетом Міністрів України, проте, станом на 22 травня 2025 року такого порядку не встановлено.
Вважаючи протиправним рішення відповідача, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
IV. Позиція суду
Вирішуючи спір по суті, суд керувався такими мотивами.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.
Водночас, у пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 № 56/95-ВР (надалі - Закон № 56/95-ВР).
За змістом частини першої статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.
Частина друга статті 5 Закону № 56/95-ВР передбачає, що посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 згаданого Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 згаданого Закону.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2.6. Порядку № 22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні").
Частина друга статті 6 Закону № 56/95-ВР визначає, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.
Позивач до заяви про призначення пенсії за віком додав довідку від 16.05.2025 №434, видану виконкомом Старосамбірської міської ради Самбірського району Львівської області про те, що ОСОБА_1 має статус особи, яка дійсно постійно проживає на території гірського населеного пункту з 16.12.1985 по теперішній час.
Основним аргументом відповідача щодо невстановлення доплати до пенсії позивачці у належному розмірі, є те, що пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", установлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Кабінетом Міністрів України не прийнято будь-яких рішень відносно підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків.
Інших мотивів невстановлення при призначенні з 02.04.2025 пенсії позивачу доплати до пенсії як особі, яка проживає у гірському населеному пункті відповідач не визначив.
Так, пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" від 19.11.2024 № 4059-IX установлено, що у 2025 році застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні".
Надаючи правову оцінку таким доводам відповідача в частині не включення до розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає таке.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.
У Рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.
Також у Рішенні № 10-рп/2008 від 22.05.2008 Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.
Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06.09.2021 у справі № 240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007).
Суд зазначає, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов'язки та гарантії громадян.
Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.
Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", відповідно до якого встановлено, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте на час виникнення публічно-правових відносин, зокрема на час призначення позивачу пенсії і звернення ним із заявою від 02.04.2025 про здійснення перерахунку пенсії з врахуванням такої надбавки, Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.
Внаслідок чого позивач , як особа, якій надано статус особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського, фактично позбавлена гарантованого їй частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків у належному розмірі.
Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 09.07.1998 № 11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі № 826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.
Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.
Верховний Суд у справі № 640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України
Водночас, суд відхиляє посилання відповідача на постанову КМУ від 02.07.2025 № 793 "Деякі питання доплат, передбачених частиною 2 статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні", у 2025 році", оскільки така постанова не була прийнята станом на дату виникнення публічно-правових відносин, а тому не є застосовною до обставин даної справи. Нормам згаданої постанови зворотної дії в часі не надано.
Більше того, згадана постанова КМУ фактично встановила певний порядок для підтвердження свого місця проживання, роботи чи навчання на території гірського населеного пункту, проте вона не скасовує право, в даному випадку право позивачки на отримання надбавки у вигляді 20 відсотків, оскільки станом на дату звернення за призначенням пенсії, позивачка підтвердила, що є громадянкою, яка проживає на території населеного пункту, який має статус гірського і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні". Тобто, позивач виконав вимоги підпункту 5 пункту 2.6. Порядку № 22-1, яким передбачено надання документа про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, тобто відповідного посвідчення.
Суд звертає увагу, що відповідач за результатами розгляду заяви позивача відмовив перерахунку надбавки пенсії позивача, а відтак вчинив активні дії, у зв'язку з чим у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення необхідно відмовити.
Окрім цього, вказані дії вчинило Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, а не Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області як помилково вважає позивач.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні надбавки до пенсії як жителю гірського району ОСОБА_1 у належному розмірі.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Під час обрання способу відновлення порушеного права позивача, суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Обираючи належний спосіб захисту з метою запобігання порушення права позивачки на належну їй пенсію та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав, суд, враховуючи вимоги частини другої статті 9 КАС України, вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 02.04.2025 перерахунок та виплату пенсії по позивача із збільшенням на 20% відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 № 56/95-ВР, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
V. Судові витрати
Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, який вчинив протиправні дії, необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд
позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у нарахуванні надбавки до пенсії ОСОБА_1 як жителю гірського району у належному розмірі.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити з 02.04.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із збільшенням на 20% відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" від 15.02.1995 № 56/95-ВР, з урахуванням раніше виплачених сум.
У решті позову відмовити повністю.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович