24 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 446/884/25
провадження № 61-12497ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року, ухвалену у справі за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Жовтанецька сільська ради Львівського району Львівської області, до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту,
28 квітня 2025 ОСОБА_1 до подання позову звернулася із заявою про його забезпечення шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії щодо забудови частини земельної ділянки площею 0,0035 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4622185200:01:007:0513, яка слугувала проїздом (проходом) до земельної ділянки ОСОБА_1 та розташованого на ній житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Необхідність вжиття зазначеного заходу забезпечення позову мотивувала тим, що ОСОБА_2 проводить будівельні роботи із забудови частини земельної ділянки, яка слугувала проїздом до її домогосподарства, що може призвести до обмеження доступу до належного їй житлового будинку.
Оскільки ОСОБА_2 добровільно не бажає укласти з нею договір земельного сервітуту, застосування заходу забезпечення позову шляхом заборони останньому вчиняти дії щодо забудови частини земельної ділянки площею 0,0035 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4622185200:01:007:0513 є саме тим заходом, який унеможливить ускладнення чи невиконання рішення суду у разі задоволення її позову, забезпечить ефективний захист її прав та інтересів.
Ухвалою Кам'янка-Бузького районного суду Львівської областівід 30 квітня
2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено та вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 вчиняти дії щодо забудови частини земельної ділянки площею 0,0035 га в межах земельної ділянки з кадастровим
номером 4622185200:01:007:0513, яка слугувала проїздом (проходом) до земельної ділянки ОСОБА_1 та розташованого на ній житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання cудового рішення у випадку задоволення позову ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту.
Постановою Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2 . Скасовано ухвалу Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 квітня 2025 року та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення її позову.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що вжитий судом захід забезпечення позову у вигляді заборони ОСОБА_2 вчиняти певні дії щодо забудови частини земельної ділянки площею 0,0035 га в межах земельної ділянки з кадастровим номером 4622185200:01:007:0513, створеної в результаті об'єднання земельнихділянок з кадастровими номерами 4622185200:01:007:0486 та 4622185200:01:007:0487, унеможливить виконання рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 січня 2024 року у справі № 446/1578/23
в частинізобов'язання ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні ним права користування земельними ділянками з кадастровими
номерами 4622185200:01:007:0486 площею 0,1109 га та 4622185200:01:007:0487 площею 0,0035 га, зокрема, у праві забудови цих земельних ділянок.
7 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня 2025 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду
від 19 вересня 2025 року заявник визначає порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, а також неправильно застосував положення статей 76, 77, 149, 150 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до частини шостої статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга заявника є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності висновку суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде ухвалено на користь позивача, в тому числі з метою попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
11) накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У частині десятій статті 150 ЦПК України передбачено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року
у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
У постанові Верховного Суду від 6 грудня 2023 року у справі № 361/8953/21 зазначено, що «при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»)».
У постанові Верховного Суду у cправі № 925/731/18 від 26 червня 2023 року викладено правовий висновок, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 908/309/21, від 4 листопада 2021 року у справі № 907/416/21, від 24 червня 2021 року у справі № 310/9167/20, від 12 січня 2023 року у справі № 334/9179/21)».
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі № 640/32706/21 вказано, що «судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судове рішення стає обов'язковим для виконання до його апеляційного перегляду. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними. […] Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили».
Отже, наведе свідчить про недопустимість забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Звертаючись із заявою про забезпечення позову, ОСОБА_1 просила заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо забудови частини земельної
ділянки площею 0,0035 га в межах земельної ділянки з кадастровим
номером 4622185200:01:007:0513, яка слугувала проїздом (проходом) до земельної ділянки ОСОБА_1 та розташованого на ній житлового будинку
АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 є власником земельної
ділянки з кадастровим номером 4622185200:01:007:0513, розташованої
на АДРЕСА_1 , утвореної в результаті об'єднання земельнихділянок з кадастровими
номерами 4622185200:01:007:0486 та 4622185200:01:007:0487.
Оскаржуючи ухвалу місцевого суду, ОСОБА_2 долучив до апеляційної скарги рішення Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 29 січня 2024 року
у справі № 446/1578/23, яким суд усунув ОСОБА_2 перешкоди в користуванні належною йому земельною ділянкою з кадастровим номером 4622185200:01:007:0486 площею 0,1109 га, зокрема, у здійсненні ним права забудови цієї земельної ділянки шляхом зобов'язанння ОСОБА_1 звільнити зазначену земельну ділянку від комунікаційних мереж водопостачання та водовідведення (каналізаційні та водопровідні труби, колодязі тощо), які ведуть до належної їй земельної ділянки
з кадастровим номером 4622185200:01:007:0105 і використовуються нею для власних потреб; зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні ним права користування земельними ділянками з кадастровими
номерами 4622185200:01:007:0486 площею 0,1109 га та 4622185200:01:007:0487 площею 0,0035 га, зокрема, у праві забудови цих земельних ділянок.
Встановлені апеляційним судом обставини свідчать про те, що обраний позивачем західзабезпечення позову фактично зупиняє виконання судового рішення
у справі № 446/1578/23, томутаких західзабезпечення позову не відповідає його меті і завданням цивільного судочинства та є неспівмірним.
Враховуючи встановлені обставини та вимоги законодавства,суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про скасування ухвали Кам'янка-Бузького районного суду Львівської області від 30 квітня 2025 року та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених
статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду, та не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали
(крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частинами п'ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального не встановлено, колегія суддів доходить висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та відмовляє у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 19 вересня
2025 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська