Справа № 204/9166/25
Провадження № 2/204/561/26
(заочне)
13 січня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на житло, -
29 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду, із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_2 , визначивши третьою особою Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, із усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на житло. (а. с. 1-6).
В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що їй на праві приватної власності належить 40/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначає, що раніше, на початку 2000-х років, у вказаному домоволодінні проживала та була зареєстрована її сестра з сім'єю ( ОСОБА_3 та її сини - ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), які у 2008 році виїхали з даного будинку, та у період з 2010 року по 2014 рік, самостійно знялися з реєстрації у вказаному будинку, крім відповідача. Стверджує, що її племінник до цього часу є зареєстрованим за її адресою, але з 2008 року там не проживає, за місцем реєстрації не з'являється, житлом не цікавиться, комунальні послуги за нього не сплачує, власних речей в будинку не має. При цьому зазначає, що відповідач має у особистій власності квартиру АДРЕСА_2 . Разом з цим, вказує на те, що вона неодноразово зверталася до відповідача з проханням знятися з реєстрації за її адресою, однак останній ігнорує її прохання, не бажаючи витрачати свій час, або взагалі не бере слухавку та ігнорує її дзвінки. Вважає, що таким чином відповідач створює їй перешкоди в користуванні її майном, у зв'язку із чим прохає суд усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом визнання його таким, що втратив право користування вищевказаним житловим приміщенням.
Ухвалою суду від 05 вересня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін, та призначено судове засідання на 13 годину 40 хвилин 23 вересня 2025 року (а. с. 29), яка надіслана учасникам справи 05 вересня 2025 року за вихідним № 21670/25-вих/2/204/4333/25 (а. с. 30).
Позивачка у судове засідання не з'явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала суд їх задовольнити, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення (а. с. 46).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений (а. с. 78).
Представник третьої у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 79), в якій прохав ухвалити рішення відповідно до вимог чинного законодавства.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 07 жовтня 2011 року державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Купською Л.В. за реєстровим № 4-279, належить 40/100 житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 10).
З витягу про державну реєстрацію прав КП «ДМБТІ» ДМР № 33763767 від 09 квітня 2012 року (а. с. 11) вбачається, що право власності на 40/100 вказаного домоволодіння позивачкою зареєстровано 09 квітня 2012 року.
З довідки № 4855 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 13 серпня 2025 року (а. с. 25) вбачається, що за адресою 40/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровані позивачка (як співвласник) та відповідач (як її племінник).
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , близько 18 років не проживає в за адресою 40/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки у 2008 році він разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3 та братами переїхали проживати за іншою адресою, але знятися з реєстраційного обліку за вказаною адресою останній з невідомих суду причин не бажає/не має змоги.
Натомість, позивачка, сплачує за комунальні послуги, які нараховуються в тому числі і на відповідача, реєстрація відповідача в домоволодінні за вказаною адресою створює їй перешкоди як співвласнику майна у користуванні та розпорядженні цим майном.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 439967175 від 19 серпня 2025 року (а. с. 26) убачається, що ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_2 .
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання та проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Це вимога власника (негаторний позов), який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов'язані із порушенням володіння.
Зазначені норми матеріального права визначають право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.
Таким чином, за наявності будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права з негаторним позовом.
Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2022 року у справі № 334/815/21 та від 13 жовтня 2021 року у справі № 759/23652/19.
Судом встановлено, що позивачка є власником 40/100 житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, яка звернулася до суду з даним позовом, оскільки вона не втратила володіння належним їй нерухомим майном, але вважає що наявні перешкоди у користуванні та розпорядженні останнім, що відповідає приписам статей 386, 391 ЦК України.
Водночас, суд зазначає, що приписами ст. 150 ЖК України зазначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Нормами ч. 1 ст. 156 ЖК України встановлено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Таким чином, за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (ч. 2 ст. 156 ЖК України).
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 156 ЖК України, до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, зокрема: дружина (чоловік) власника житла, їх діти та батьки, а також інші особи, якщо вони постійно проживають спільно з власником житла та ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Як вже встановлено судом, ОСОБА_2 вселився і проживав у будинку, як племінник позивачки, яка є власником 40/100 частини даного домоволодіння, ще у 2008 році, але фактично з того часу за вказаною адресою не мешкає, власних речей за вказаною адресою не має, комунальні послуги не сплачує.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачка є власником 40/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , в якому без достатніх підстав на теперішній час зареєстрований відповідач, проте за місцем реєстрації останній тривалий час не мешкає, комунальні послуги за вказаною адресою не сплачує, власних речей там не має, чим порушує майнові права позивачки, у зв'язку з чим, суд доходить переконливого висновку про те, що вимога позивачки ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні належним їй на праві власності будинком шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням цього будинку, є законною та обґрунтованою, а відтак позовні вимоги про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що є самостійною підставою для зняття такої особи з реєстрації в цьому житлі, підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає задоволенню шляхом визнання відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь позивачки понесені неї судові витрати у сумі 1 211 гривень 20 копійок..
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 279, 280-288, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька 58; ЄДРПОУ 40392181) про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право на житло - задовольнити.
Усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю 40/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна