Справа № 203/4283/22
Провадження № 2/0203/107/2024
(ЗАОЧНЕ)
17.04.2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:
головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,
за участю секретаря судового засідання - Сливчук В.В.,
за участі:
представника позивача - ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генріхівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності,
08.11.2022 року до Кіровського районного суду міста Дніпропетровська звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генріхівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності, в якому, з урахуванням виправленої редакції позовної заяви, наданої на виконання ухвали суду від 15.11.2022 року про залишення позову без руху, позивач просить суд:
- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , спадкова справа №08/1999, зареєстровано в реєстрі за №3-736, видане 27.08.2021 року ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною;
- скасувати рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, прийняте державним реєстратором - державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, яким було зареєстроване право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
І. Стислий виклад позиції учасників справи.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оспорюване ним свідоцтво про право на спадщину, видане відповідачу ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, є незаконним, виданим без жодної законної на те підстави, суперечить судовим рішенням, ухваленим раніше. Тому і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на спадкове майно за відповідачем позивач вважає незаконним, таким, що підлягає скасуванню, бо безпосередньо порушує права позивача як спадкоємця померлого батька - ОСОБА_4 .
Так, позивач вказав, що всупереч рішенню Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2021 року у справі №203/1362/20 та постанові Дніпровського апеляційного суду від 20.05.2021 року у справі №203/1362/20, якими ОСОБА_3 було відмовлено у продовженні строку на прийняття спадщини за його матір'ю, яка померла у 1998 році, через пропуск строку на прийняття спадщини без поважних причин, 27.08.2021 року третя особа - державний реєстратор, державний нотаріус П'ятої дніпровської нотаріальної контори Бутова Алла Генріхівна, прийняла рішення про державну реєстрацію права власності №60029439 від 27.08.2021 року, номер запису про право власності: 43659055, на 1/2 частку спірної квартири за відповідачем. Підставою такого рішення в ЄДРРП зазначене свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , спадкова справа №08/1999, зареєстровано в реєстрі за №3-736.
З огляду на викладене вище, позивач звернувся до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності, вважаючи саме такий спосіб захисту його порушених прав правильним.
Інші учасники справи не подали до суду будь-яких заяв по суті справи.
Під час судового засідання представник позивача, яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду з позовом пояснила суду таким чином, як про це вказано вище та у позовній заяві. Представник позивача пояснила, що сторони є рідними братами, відповідач є громадянином РФ, який пропустив строк для прийняття спадщини. Немає доказів на підтвердження того, яким чином відповідач прийняв спадщину. Спірною квартирою він не розпоряджався, не проживав у ній, не утримував її, а проживає у РФ. Усі документи на квартиру були у батька сторін, є довідка, в якій зафіксовано те, що померла матір сторін мешкала тільки з ОСОБА_2 . Натомість державний реєстратор без законної на те підстави видала відповідачу свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку у спадщині. У заяві не зазначено, з чого складається спадщина. Тому представник позивача просила суд задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 15.11.2022 року було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генріхівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності, встановлено позивачу п'ятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали про залишення заяви без руху, визначені недоліки позовної заяви позивачу постановлено усунути шляхом надання суду: виправленої редакції позовної заяви відповідно до кількості сторін із зазначенням: обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо позовних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності; наданням належним чином засвідчених копій доданих до позовної заяви документів, оригіналу квитанції про сплату судового збору за дві вимоги немайнового характеру у розмірі 1984,80 грн (по 992,40 грн за кожну).
Ухвалою суду від 06.02.2023 року було відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначене підготовче судове засідання, клопотання позивача про витребування доказів задоволено частково, витребувано у П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи №08/1999, запис у реєстрі №3-736, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; у задоволенні клопотання заявника про витребування доказів у ОСОБА_3 - відмовлено.
Листом від 30.03.2023 року П'ята дніпровська державна нотаріальна контора повідомила суд про те, що зокрема, документи за 1999 рік, в тому числі наряди спадкових справ були передані П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою на зберігання до Державного нотаріального архіву Дніпропетровської області. Також нотаріус повідомив суд про те, що спадкова справа після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 в нотаріальній конторі не заводилась. Тому П'ята дніпровська державна нотаріальна контора не може надати копії спадкових справ після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , та після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 .
Ухвалою суду від 10.04.2023 року було повернуто заявнику заяву про забезпечення позову.
Ухвалою суду від 14.07.2023 року було частково задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у Державного нотаріального архіву Дніпропетровської області належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , витребувано у приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Ярової Наталії Геннадіївни належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у задоволенні іншої частини вимог клопотання - відмовлено.
24.10.2023 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярова Н.Г. на виконання ухвали суду від 14.07.2023 року надала суду копію спадкової справи №35/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .
03.11.2023 року Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області на виконання ухвали суду від 14.07.2023 року надав суду копію спадкової справи після смерті ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданої П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою 12.01.1999 року.
14.12.2023 року Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області на виконання ухвали суду від 14.07.2023 року повідомив про те, що згідно з Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, інформаційна довідка №74925109 від 28.11.2023 року, по спадковій справі до спадкового майна ОСОБА_5 , дата смерті: ІНФОРМАЦІЯ_2 , П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою 27.08.2021 року, реєстр №3-736, спадкоємцям було видане свідоцтво про право на спадщину. Наразі спадкова справа до фондів Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області не передана, місце зберігання справи: П'ята дніпровська державна нотаріальна контора.
Ухвалою суду від 14.12.2023 року було закрито підготовче провадження в цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
У чергове судове засідання, призначене на 17.04.2024 року, з'явилась представник позивача, яка брала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Відповідач, належним чином повідомлений, у судові засідання, призначені на 29.02.2024 року та 17.04.2024 року, повторно не з'явився, причини неявки суду не повідомив, не подав до суду відзив на позов, поважність причин неявки у судові засідання не повідомив.
При цьому, пунктом 2 Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року №2783-IX, керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України», Верховна Рада України постановила вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., №26, ст. 162).
Третя особа подала до суду письмову заяву про розгляд справи за її відсутності.
Суд, заслухавши думку представника позивача, на підставі положень ст. ст. 128, 211, 223, 280-283 ЦПК України, розглянув справу за відсутності учасників справи, за наявними у справі письмовими доказами в порядку заочного розгляду.
Під час судового розгляду справи по суті суд заслухав усні пояснення представника позивача по суті спору, дослідив письмові докази, що містяться в матеріалах справи, під час судових дебатів заслухав заключні слова представника позивача, та 17.04.2024 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що сторони: позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є братами, що підтверджується копіями свідоцтв про їх народження від 23.04.1963 року, серії НОМЕР_1 , та від 10.06.1997 року, серії НОМЕР_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від 23.04.1963 року, серії НОМЕР_1 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , від 10.06.1997 року, серії НОМЕР_2 , його батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 16.07.1998 року, серії НОМЕР_3 , ОСОБА_5 померла - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про смерть від 06.11.2019 року, серії НОМЕР_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 28.12.1993 року за №1984, квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам його сім'ї ОСОБА_5 ; квартира приватизована, згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»; свідоцтво видане згідно з розпорядженням (наказом) від 28.12.1993 року №1984.
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 18.02.2020 року, державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Карачун О.О. постановила відмовити ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом (заповіт, посвідчений П'ятою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 17 червня 1993 року за №2-5216, дублікат якого видано П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою 18 лютого 2020 року за №2-33) після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За змістом постанови державний нотаріус вказала, що 18.02.2020 року до П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 , який мешкає: АДРЕСА_3 , з питання отримання спадщини за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 . Нотаріус вказав, що після смерті ОСОБА_5 до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в шестимісячний термін ОСОБА_3 не звернувся, на день смерті померлої не був зареєстрований за однією з нею адресою, таким чином спадщину не прийняв.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2021 року, справа №203/1362/21, було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , Дніпровської міської ради, треті особи - П'ята Дніпровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярова Наталія Геннадіївна, про продовження строку для прийняття спадщини.
За змістом рішення суд вказав, що позивач є рідним сином ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . За життя ОСОБА_5 було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом П'ятої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Бандурою М.К. 17.06.1993 року, згідно з яким ОСОБА_5 на випадок своєї смерті усе своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, заповідала своєму синові ОСОБА_3 . Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_5 позивач з заявою про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк не звернувся, а спадщина була успадкована батьком позивача та чоловіком померлої ОСОБА_5 - ОСОБА_4 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Державним нотаріусом П'ятої Дніпровської державної нотаріальної контори 18.02.2020 року позивачу було видано дублікат заповіту ОСОБА_5 від 17.06.1993 року та в цей же день позивач звернувся до нотаріальної контори з приводу оформлення спадщини за заповітом після померлої матері ОСОБА_5 . Постановою державного нотаріуса П'ятої Дніпровської державної нотаріальної контори від 18.02.2020 року позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом в зв'язку із пропуском встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини.
Суд дійшов висновку, що позивач - ОСОБА_3 мав можливість подати заяву про прийняття спадщини в період перебування протягом трьох днів в м. Дніпрі та не був позбавлений можливості подати її в подальшому протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, перебуваючи на території Російської Федерації, шляхом направлення заяви засобами поштового зв'язку. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину. Встановлені судом обставини свідчать про відсутність у позивача намірів реалізувати своє право на прийняття спадщини після померлої матері та пропуск строків для її прийняття без поважних причин.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20.05.2021 року, справа №203/1362/20, було частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_3 та змінено рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2021 року в частині правового обґрунтування відмови у позові, а в іншій частині рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2021 року було залишено без змін.
За змістом постанови суду апеляційної інстанції, судом було встановлено, що позивач був обізнаний про смерть матері, оскільки в судовому засіданні суду першої інстанції зазначав, що після смерті своєї матері, він на три дні приїжджав до м. Дніпра на поховання, після чого повернувся до Російської Федерації. Таким чином, позивач мав можливість подати заяву про прийняття спадщини в період перебування протягом трьох днів в м. Дніпрі та не був позбавлений можливості подати її в подальшому протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, перебуваючи на території Російської Федерації, шляхом направлення заяви засобами поштового зв'язку. Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 03 червня 2020 року у справі №524/8218/16-ц.
Також колегія суддів не прийняла доводів апелянта про те, що він не був обізнаний про наявність заповіту та про його складання дізнався лише після смерті батька, а також щодо неповідомлення нотаріусом після смерті матері в порушення ст. 63 Закону України «Про нотаріат» про наявність заповіту, оскільки, що вказана обставина могла би бути визнана поважною за умови, що позивач не знав про своє право на спадкування не будучи спадкоємцем за законом, або за наявності спадкоємців за законом попередніх черг, які мали переважне перед позивачем право на спадкування за законом. Поряд з цим, позивач після смерті матері відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК УРСР, був спадкоємцем за законом першої черги. Тому, незалежного від його обізнаності про наявність заповіту, маючи першочергове право на спадщину за законом та за наявності намірів прийняти останню, повинен був звернутись з відповідної заявою протягом шести місяців після відкриття спадщини та мав можливість це зробити.
Судом встановлено, що позивач був обізнаний про смерть спадкодавця, мав можливість у встановлений законом шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини. Однак, така заява ним була подана лише в лютому 2020 року, тобто понад 21 рік після відкриття спадщини, коли остання вже була успадкована його батьком, оформлена на нього та увійшла до складу спадщини вже після смерті останнього. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину.
Колегія суддів врахувала, що згідно з п. 2 листа Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», при вирішенні спорів про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини судам слід звертати увагу на час відкриття спадщини та дію актів цивільного законодавства відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК. Якщо спадщина відкрилась після 1 січня 2004 року, суди не повинні задовольняти вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном або задовольняти позови про визнання права власності на спадкове майно із зазначених підстав. Суди також не повинні задовольняти позови про визначення додаткового строку для прийняття спадщини після смерті спадкодавців, які померли до 1 січня 2004 року, і спадщина прийнята кимось із спадкоємців, у тому числі шляхом вступу в управління та володіння спадковим майном (стаття 549 ЦК Української РСР) або перейшла до держави на підставі статті 555 ЦК Української РСР. Суд звернув увагу на те, що позивач не позбавлений права звернутися до суду із позовом про встановлення факту прийняття спадщини.
Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.02.2021 року, справа №203/1362/21, набрало законної сили станом на 20.05.2021 року.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №35/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , 08.11.2019 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярової Н.Г. звернувся позивач - ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини після смерті його батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та постійно мешкав за адресою: АДРЕСА_2 . На день його смерті залишилось майно, яке складається з: частки житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , автотранспортного засобу, грошових внесків з належними до них відсотками, компенсаціями та індексаціями. Іншим спадкоємцем померлого батька є його син - ОСОБА_3 . Вищевказане майно ОСОБА_2 прийняв та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.
Відповідно до листа відділу обліку проживання фізичних осіб Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 14.11.2019 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 15.05.1986 року до дня смерті (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), з реєстраційного обліку не знятий; інші зареєстровані особи: АДРЕСА_2 , на день смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні.
Також 14.01.2020 року із заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярової Н.Г. звернувся ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , як спадкоємець після смерті батька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та постійно мешкав за адресою: АДРЕСА_2 . На день його смерті залишилось майно, яке складається з: частки житлової квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , автотранспортного засобу, грошових внесків з належними до них відсотками, компенсаціями та індексаціями. Іншим спадкоємцем померлого батька є його син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вищевказане майно ОСОБА_3 прийняв та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.
06.05.2020 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярової Н.Г. із заявою звернувся спадкоємець ОСОБА_2 , в якій він повідомив, що все майно є особистим майном спадкодавця, заява про прийняття спадщини була подана ним - 08.11.2019 року, та додаючи необхідні документи він просив оформити спадкову справу та видати свідоцтво про право на спадщину за законом.
Відповідно до довідки №599/20 про реєстрацію особи громадянином України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , набув громадянство України на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України», та з 10.06.2020 року зазначена особа є громадянином України.
07.09.2020 року до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Ярової Н.Г. із заявою звернувся спадкоємець ОСОБА_3 , в якій він повідомив, що все майно є особистим майном спадкодавця, заява про прийняття спадщини була подана ним - 14.01.2020 року, та додаючи необхідні документи, він просив оформити спадкову справу та видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом.
04.11.2021 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярова Н.Г. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна після смерті його батька - ОСОБА_4 , спадкова справа №35/2019, зареєстровано в реєстрі за №942, вказавши, що свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку спадкового майна ще не видано.
Відповідно до матеріалів спадкової справи №8 до майна померлої ОСОБА_5 , виданої 12.01.1999 року, до П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори 12.01.1999 року звернувся ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини після смерті його дружини - ОСОБА_5 .
Також 27.08.2021 року до П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері - ОСОБА_5 , за змістом якої вказав, що його мати померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та залишила на його ім'я заповіт на все майно, посвідчений державним нотаріусом П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори 17.06.1993 року за реєстровим №2-5216; на день смерті матері залишилась спадщина, яку він прийняв; спадщина складається з: 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , та просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
18.02.2020 року державний нотаріус П'ятої дніпропетровської державної нотаріальної контори видав Клочку С.О. дублікат заповіту від 17.06.1993 року, який склала за життя його мати - ОСОБА_5 , та за яким на випадок своєї смерті заповіла все своє майно ОСОБА_3 .
При цьому 27.08.2021 року державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова А.Г. видала ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, спадкова справа №08/1999, зареєстровано в реєстрі за №3-736, за яким посвідчила, що на підставі дублікату заповіту, виданого державним нотаріусом Дніпровської державної нотаріальної контори Карачун О.О., спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 є її син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з: 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Виробничим об'єднанням Південний машинобудівний завод 28.12.1993 року, згідно із розпорядженням №1984 від 28.12.1993 року; право власності на 1/2 частку квартири підлягає державній реєстрації.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.02.2022 року, державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою А.Г. 27.08.2021 року було зареєстроване приватне право власності на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; опис об'єкта: загальна площа: 76 кв. м, житлова площа: 39,9 кв. м, опис: в житловому будинку літ. А-12, квартира №491 , яка складається з: 1-коридор, 2-кладова, 3-кладова, 4-кухня, 5-житлова, 6-кладова, 7-житлова, 8-ванна, 9-туалет, 10-житлова, І-балкон, ІІ-балкон; спільна часткова власність, розмір частки 1/2, за ОСОБА_3 , підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право на спадщину, серія та номер: 3-736, виданий 27.08.2021 року, видавник: П'ята дніпровська державна нотаріальна контора; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 60029439 від 27.08.2021 року, прийняте державним реєстратором - державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною.
04.11.2021 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ярова Н.Г. зареєструвала приватне право власності, спільна часткова власність, 1/4 частка, за ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №942 від 04.11.2021 року.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , спадкова справа №08/1999, зареєстрованого в реєстрі за №3-736, виданого 27.08.2021 року ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, та скасування рішення про державну реєстрацію права власності, індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, прийнятого державним реєстратором - державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, яким було зареєстроване право власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
З приводу позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , спадкова справа №08/1999, зареєстрованого в реєстрі за №3-736, виданого 27.08.2021 року ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, суд зазначає таке.
Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з положеннями ст. 5 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до положень ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до положень ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Однією з таких підстав є успадкування прав на майно.
Відповідно до положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до положень ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1220, ч. 3 ст. 1223 ЦК України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частиною 2 ст. 1223 ЦК України визначено, що у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Відповідно до положень ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.
Відповідно до положень ст. 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.
Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.
Відповідно до положень ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до положень ст. 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Відповідно до положень ст. 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року (п. 1).
Визнати такими, що втратили чинність з 1 січня 2004 року, зокрема, Цивільний кодекс Української РСР від 18 липня 1963 року, із змінами, внесеними до нього (п. 2).
Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності (п. 4).
Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
Правила статті 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року (п. 5).
Суд зазначає, що спірні спадкові правовідносини між сторонами виникли до 01 січня 2004 року, а саме 10 липня 1998 року, коли була відкрита спадщина після смерті ОСОБА_5 . Так, 12.01.1999 року спадщина після смерті ОСОБА_5 була прийнята батьком сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Тому спірні правовідносини регулюються також і Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 року №1540-VI. Натомість відповідач у встановлений Цивільним кодексом УРСР від 18.07.1963 року №1540-VI строк, спадщину за заповітом після смерті матері - ОСОБА_5 не прийняв.
Так, відповідно до положень ст. 524 ЦК УРСР (в чинній редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
Відповідно до положень ст. 550 ЦК УРСР, строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.
Відповідно до положень ст. 553 ЦК УРСР, спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).
Відповідно до положень ст. 554 ЦК УРСР, в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.
Правила цієї статті не застосовуються до випадків, коли спадкоємець відмовився від спадщини на користь іншого спадкоємця, держави чи державної, кооперативної або іншої громадської організації (стаття 553 цього Кодексу) або коли замість спадкоємця, який відпав, призначено іншого спадкоємця (підпризначення спадкоємця - стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до правової позиції ВС України, викладеної у постанові від 06.02.2013 року, у справі №6-167цс12, відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті спадкодавця, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.
Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.
Згідно з положеннями ст. ст. 549, 554 ЦК УРСР, визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (ст. ст. 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках.
Відповідно до статті 553 ЦК УРСР, спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини.
Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.
Також у постанові ВС від 25.03.2020 року у справі №305/235/17 висловлена правова позиція Суду, відповідно до якої вказано, що під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо.
Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-1316/2227/11 (провадження №61-12290св18), у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім'я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване.
Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.
У постанові від 11.12.2019 року, справа №414/811/17, ВС вказав, зокрема, що порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, є самостійною підставою для визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними.
Відповідно до пунктів 1, 2, 3, 4, 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за №282/20595 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відкриття спадщини. Перевірка нотаріусом факту смерті, часу і місця відкриття спадщини .
1.1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.
1.2. При зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.
1.3. Факт смерті фізичної особи і час відкриття спадщини нотаріус перевіряє шляхом витребовування від спадкоємця свідоцтва про смерть, виданого органом державної реєстрації актів цивільного стану або за безпосереднім доступом до реєстру актів цивільного стану.
2.3. У разі наявності заповіту нотаріусу подається його оригінал чи дублікат. Повна інформація про заповіт, який було посвідчено іншим нотаріусом, витребовується нотаріусом шляхом направлення запиту.
3. Прийняття спадщини або відмова від її прийняття
3.1. Право на спадкування здійснюється спадкоємцями шляхом прийняття спадщини або її неприйняття.
3.2. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття.
3.3. Заяви про прийняття спадщини або відмову від її прийняття подаються спадкоємцем особисто нотаріусу у письмовій формі.
3.11. Для прийняття спадщини чи відмови від прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
3.13. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв спадщину.
3.14. Суд може визначити спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
3.15. Спадкоємець, якому за рішенням суду встановлено додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, повинен у межах установленого судом строку прийняти спадщину шляхом подання нотаріусу за місцем відкриття спадщини відповідної заяви.
3.16. Не вимагається звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини.
Такі заяви спадкоємців мають бути подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину.
3.17. За наявності такої згоди спадкоємцеві, який пропустив строк для прийняття спадщини, необхідно подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про її прийняття.
3.18. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття такою особою спадщини встановлюється три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.
3.19. Спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї.
4. Видача свідоцтва про право на спадщину за законом
4.1. При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє наявність підстав для закликання до спадкування за законом осіб, які подали заяви про видачу свідоцтва.
4.2. Доказом родинних та інших відносин спадкоємців зі спадкодавцем є: свідоцтва органів реєстрації актів цивільного стану, повний витяг з реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису, копії актових записів, копії рішень суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.
4.10. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.
5. Видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом
5.1. При оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами 2, 3, 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Правовий аналіз викладеного вище вказує, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом може бути визнано недійсним і за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами може бути, в тому числі порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 81 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, які набрали законної сили, в цивільній справі відносно сторін, було встановлено, що ОСОБА_3 був обізнаний про смерть спадкодавця, тобто смерть своєї матері, мав можливість у встановлений законом шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини. Однак, така заява ним була подана лише в лютому 2020 року, тобто понад 21 рік після відкриття спадщини, коли остання вже була успадкована його батьком, оформлена на нього та увійшла до складу спадщини вже після смерті останнього. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця - ОСОБА_3 , й залежало виключно від його власного волевиявлення. Встановлені судом обставини свідчать про відсутність у ОСОБА_3 намірів реалізувати своє право на прийняття спадщини після смерті матері та пропуск строків для її прийняття без поважних причин.
Тому відповідачу - ОСОБА_3 рішеннями судів, які набрали законної сили станом на 20.05.2021 року, було відмовлено у продовженні строку для прийняття спадщини за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, відповідач вважається таким, що пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті матері, а тому вважається таким, що спадщину не прийняв. Натомість нотаріус в порушення викладених вище норм видала відповідачу оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом поза межами строку для прийняття спадщини.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що нотаріус під час видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину за заповітом не з'ясувала у повному обсязі наявність правових підстав для видачі свідоцтва на спадщину відповідачу, наявність інших спадкоємців, які мають право на спадкування, не врахувала рішення судів, якими було відмовлено у продовженні строку відповідачу на прийняття спадщини, та які набрали законної сили станом на 20.05.2021 року, тобто вже під час видачі оспорюваного свідоцтва на спадщину - 27.08.2021 року. Це, своєю чергою, призвело до порушення прав позивача як спадкоємця після смерті батька, який успадкував майно після смерті своєї дружини - ОСОБА_5 , у зв'язку з чим між сторонами виник спадковий спір. Суд дійшов висновку, що видачу відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом без урахування права позивача на спадкове майно та без урахування рішення судів, слід вважати іншою підставою для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом в частині порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав позивача - ОСОБА_2 на спадщину після смерті батька.
Вказаний вище правовий висновок суду відповідає аналогічному правовому висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 11.12.2019 року у справі №414/811/17, що враховується судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Тому позовну вимогу ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (спадкова справа №08/1999, зареєстрована в реєстрі за №3-736), виданого 27.08.2021 року ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, суд вважає обґрунтованою, доведеною належними, допустимими та достатніми доказами, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
З приводу позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової Алли Генріхівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 19.01.2022 року, справа №924/316/21, від 10.11.2021 року, справа №910/8060/19, наведена норма Цивільного кодексу України визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Порушеним суб'єктивне право вважається, якщо воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Також Верховний Суд у постанові від 13.01.2022 по справі №921/591/20 зауважив, що додатково, в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).
Ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №826/14016/16, від 11 лютого 2019 року у справі № 2а-204/12, від 15 липня 2019 року у справі № 420/5625/18, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18).
Так, у цивільній справі, що розглядається, в контексті вказаної вище частини позовних вимог, позивач обрав спосіб захисту шляхом визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири №491 , виданого 27.08.2021 року, ОСОБА_3 , та скасування рішення про державну реєстрацію державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової Алли Генріхівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року №1952-IV (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.
Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.
Аналіз викладених вище норм чинного законодавства України, встановлених обставин справи, дає суду підстави для висновку про те, що, зокрема, у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав.
Аналогічний правовий висновок був викладений у постанові Верховного Суду від 28.10.2020 року, справа №910/10963/19, яким наголошено, що зі змісту частини третьої статті 26 Закону №1952-ІV видно, що не підлягають скасуванню та/або вилученню відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав. При цьому, можуть бути, зокрема, скасовані рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а також державна реєстрація речових прав з одночасним визнанням, зміною чи припиненням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні вимог чинного законодавства України розглядувана частина позовних вимог ОСОБА_2 не суперечить положенням ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та узгоджується з висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 28.10.2019 року, справа №910/10963/19.
З огляду на викладене вище, з урахуванням визнання судом недійсним свідоцтва про право на спадщину, на підставі якого було проведено державну реєстрацію права власності відповідача на спірне майно, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової Алли Генріхівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка підлягає задоволенню у повному обсязі.
З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI, судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат.
Судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Зважаючи на те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1984,80 грн.
V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.
Суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню у повному обсязі, та слід визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (спадкова справа №08/1999, зареєстрована в реєстрі за №3-736), видане 27.08.2021 року ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною, скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової Алли Генріхівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
При цьому, на підставі вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 1984,80 грн.
Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: державний нотаріус П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутова Алла Генріхівна, про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити повністю.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 (спадкова справа №08/1999, зареєстрована в реєстрі за №3-736), видане 27.08.2021 року ОСОБА_3 державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутовою Аллою Генріхівною.
Скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Бутової Алли Генріхівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 60029439 від 27.08.2021 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ; громадянин РФ; остання відома адреса місця проживання на території України: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; громадянин України; адреса місця проживання: АДРЕСА_6 ; РНОКПП НОМЕР_6 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1984,80 грн (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири гривні 80 копійок).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складений 01.05.2024 року.
Суддя Ф.М. Ханієва