Справа № 541/606/23
Номер провадження3-в/541/2/2026
12 січня 2026 року м. Миргород
Cуддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Морозовська О.А., розглянувши матеріали, які надійшли з Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області про припинення виконання постанови суду щодо накладення адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту стосовно ОСОБА_1 у зв'язку із закінчення строку давності виконання постанови суду,
встановив:
05 січня 2026 року начальник Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Ярмолюк В.М. звернувся до суду з поданням про вирішення питання, пов'язаного з виконанням постанови суду стосовно ОСОБА_1 .
В поданні зазначається, що на виконанні Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області перебуває постанова Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року стосовно ОСОБА_1 щодо притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 187 КУпАП у виді адміністративного арешту строком на 5 діб.
Під час виконання постанови Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 березня 2023 року було з'ясовано, що відповідно до довідки лікаря-психіатра КПМ «Миргородська ЛІЛ» від 03.09.2025 року ОСОБА_1 , є особою з інвалідністю ІІІ групи по психічному захворюванню та не може утримуватися в умовах ІТТ.
Представник Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області Явтушенко Ю.А. подав заяву про розгляд подання за його відсутності, просив його задовольнити.
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає, що подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 10 розділу VI Правил внутрішнього розпорядку в ізоляторах тимчасового тримання Національної поліції України затверджених наказом МВС України 5 вересня 2023 року № 777 у виняткових випадках дозволяється утримувати в ІТТ хворих із проявами психічних та інфекційних захворювань, а також осіб з ознаками гострих захворювань лише за наявності відповідних медичних документів, що підтверджують можливість утримання зазначених осіб в умовах ІТТ. Зазначені особи утримуються окремо один від одного та інших осіб.
Відповідно до вимог ст. 298 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
Згідно зі ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.
Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
За вимогами ст. 300 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення виконується уповноваженим на те органом у порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами України.
Орган Національної поліції забезпечує виконання постанови про адміністративний арешт у порядку, встановленому законами України.
Відповідно до ст. 326 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про застосування адміністративного арешту виконується негайно після її винесення.
Згідно зі ст. 303 КУпАП, не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення.
Відповідно до ст. 304 КУпАП питання, зв'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Припинення виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у межах КУпАП можливе лише за наявності обставин, зазначених у п. 5 (видання акту амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення), п. 6 (скасування акту, який встановлює адміністративну відповідальність) і п.9 (смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі) ст. 247 цього Кодексу, при наявності яких орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, припиняє її виконання (ст. 302).
Однак вказана норма має іншу правову природу і не кореспондується зі строками виконання постанов про накладення стягнення у виді адміністративного арешту, а тому у даному конкретному випадку застосована бути не може.
КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
Крім того, КСУ у п. 3.4 і 3.6 свого рішення від 11.10.2011 (справа № 10-рп/2011), аналізуючи положення міжнародних актів, наголосив, що не вбачається різниці між кримінальними та адміністративними протиправними діяннями, оскільки вони охоплюються загальним поняттям «правопорушення», а відмінність адміністративного правопорушення від злочину полягає, насамперед, у тому, що воно є менш суспільно небезпечним. У цьому рішенні Суд поширив певні гарантії кримінального процесу і на процес притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Таким чином, виходячи із системного аналізу вказаного законодавства України, правової позиції ЄСПЛ, який за певних умов поширює стандарти Конвенції для кримінального провадження на справи про адміністративні правопорушення (рішення від 30.01.2015 у справі «Швидка проти України» (Shvydka v. Ukraine), заява № 17888/12; рішення від 09.06.2011 у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine), заява № 16347/02); рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine), заява № 7460/03), враховуючи принцип правової визначеності, який є невід'ємною, органічною складовою принципу верховенства права (ст. 3 Основного Закону) та який знайшов своє закріплення у судовій практиці КСУ, ВСУ, ВС і прецедентних рішеннях ЄСПЛ, суд доходить переконання, що справа про адміністративне правопорушення щодо накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді арешту, для цілей ст. 6 Конвенції, належить до справ із обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення. Відтак, на цю категорію справ поширюється гарантії ст. 6 Конвенції, що у свою чергу надає можливість застосувати аналогію закону при розгляді питання щодо звільнення особи від відбування адміністративного стягнення у вигляді адміністративного арешту, тобто застосувати у межах своєї компетенції до КУпАП іншої норми закону, зокрема Кримінального кодексу України (далі КК України) або Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК України), яка регламентує подібні відносини, заповнивши тим самим прогалину у законодавстві України про адміністративні правопорушення.
Такою нормою у КК є ст. 80, яка розташована у розділі ХІІ «Звільнення від покарання та його відбування» і регламентує звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а також ст. 537 КПК України, в пункті 6 частини першої якої визначено, що під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, має право вирішувати такі питання: про звільнення від покарання за хворобою.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідно до принципу верховенства права давність виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту в адміністративному праві не може тривати довше, ніж давність виконання обвинувального вироку суду у кримінальному праві, у якому особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання чинності обвинувальним вироком його не було виконано: 2 роки у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі (яким і є арешт згідно п. 8 і 9 ст. 51, 60 КК; п. 7 ч.1 ст. 24, 32 КУпАП); 3 роки у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості, а наявність тяжкої хвороби, унеможливлює перебування особи в умовах ізолятора тимчасового тримання.
Таким чином, системний аналіз положень КУпАП у поєднанні з вказаним законодавством і судовою практикою, дають підстави вважати, що строк давності виконання постанови судді про накладення стягнення у виді адміністративного арешту повинен розпочинатися з дня набрання цим судовим рішення законної сили, тобто через 10 днів з дня її винесення 09.03.2023, і в усякому разі не перевищувати 2-х років, а наявність хвороби унеможливлює виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у виді адмінарешту, тому доводи подання начальника Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області є обґрунтованими. При цьому суд враховує і той факт, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-якої інформації про ухилення ОСОБА_1 від виконання адміністративного стягнення.
За таких обставин, суд вважає можливим звільнити ОСОБА_1 від відбування адміністративного стягнення у виді адмінарешту, накладеного постановою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 березня 2023.
Керуючись ст.ст. 298300, 302304, 326 КУпАП України, суддя, -
п о с т а н о в и в.
Подання начальника Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області від 02 січня 2026 року - задовольнити.
Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбування адміністративного стягнення у виді адміністративного арешту на строк 5 діб, накладеного постановою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09.03.2023 р. за ч. 1 ст. 51 КУпАП у зв'язку із закінченням строку давності виконання цього судового рішення.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Полтавського апеляційного суду області шляхом подання апеляційної скарги через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку на оскарження.
Суддя О. А. Морозовська