Єдиний унікальний номер 644/1629/23
Номер провадження 22-ц/818/133/26
12 січня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року в складі судді Сітало А.К. по справі № 644/1629/23 за позовом Акціонерного банку «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
У березні 2023 року Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі -АБ «Укргазбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.
Позов мотивовано тим, що 29 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВІС І КО» було укладено кредитний договір № 12/08-3 відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом кредитування 750 000,00 грн на строк з 29 квітня 2008 року на 120 місяців, зі сплатою за користування кредитними коштами 17,5 % річних.
Банк свої зобов'язання по кредитному договору виконав в повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1/08-3 від 29 квітня 2008 року.
Також, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АБ «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАБІТЕХ» було укладено договір іпотеки № 8/08-З без оформлення заставної, предметом якого є нерухоме майно - нежитлова будівля літ. «Р-4», загальною площею 1079,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2010 року по справі №2-1923/10 стягнуто солідарно з ТОВ «АВІС І КО» та з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 12/08-3 від 29 квітня 2008 року у сумі 899849,64 грн. В рахунок погашення заборгованості ТОВ «АВІС І КО» було звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю літ. «Р-4», загальною площею 1079,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю - ТОВ «Лабітех», на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємельяновою І.Г. «24» жовтня 2003 року за реєстром № 3334.
На виконання вказаного рішення 20 лютого 2020 року предмет іпотеки було реалізовано на прилюдних торгах за 876 578, 16 грн, проте заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена.
Уточнивши позовні вимоги, позивач зазначив, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2010 року, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 21 січня 2019 року по 20 січня 2022 року були нараховані 3% річних від простроченої суми та інфляційні втрати за несвоєчасне повернення грошових коштів, а саме: 29 248,07 грн - 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості; 20 430,14 грн - збільшення суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення заборгованості, всього - 49678 грн 21 коп., які просив стягнути з ОСОБА_1 разом з судовими витратами.
Заочним рішенням Орджонікідзевським районним судом м. Харкова від 28 листопада 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк» суму грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне повернення грошових коштів та погашення заборгованості в розмірі 49678,21 грн, яка складається з наступного: 29248,07 грн. - 3 % річних за несвоєчасне погашення заборгованості; 20430,14 грн - індекс інфляції за несвоєчасне погашення заборгованості.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2024 року вказане судове рішення скасовано за заявою ОСОБА_1 , справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року позовні вимоги Акціонерного банку «Укргазбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» в особі Харківської обласної дирекції АБ «Укргазбанк») суму грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне повернення грошових коштів та погашення заборгованості в розмірі 49678,21 грн, яка складається з наступного: 29248,07 грн - 3 % річних за несвоєчасне погашення заборгованості; 20430,14 грн -індекс інфляції за несвоєчасне погашення заборгованості, а також 2147,20 грн судового збору.
Таким чином, з ухваленням судом рішення у справі № 2-1923/10 про стягнення з відповідача грошових коштів за невиконання грошового зобов'язання та витрат понесених на сплату судового збору, зобов'язання не припинилося та триває до моменту фактичного виконання відповідачем грошового зобов'язання. Відтак, позивач має право на стягнення з відповідача сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 11 квітня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги залишити без задоволення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що всі розрахунки з позивачем на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2010 року були проведені ще в лютому місяці 2020 року. Надмірно стягнуті кошти, отримані від реалізації предмету іпотеки були повернуті іцотекодавцю - ТОВ «Лабітех», що встановлено судовими рішеннями.
Позивачем нараховано 3% річних за період з 21 січня 2019 року по 20 січня 2022 року та інфляційні втрати за період 21 січня 2019 року по 31 грудня 2021 року, тобто, після проведення розрахунку з кредитором.
Вказував, що він є поручителем по кредитному договору від 29 квітня 2008 року.
Позивач звертався до господарського суду Харківської області до ТОВ «Авіс і Ко» з позовом про стягнення на користь грошових коштів в розмірі 49 678, 21 грн, з яких: 29 248, 07 грн 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості та 20 430, 14 грн збільшення суми заборгованості з врахуванням індексу інфляції.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02 червня 2023 року у справі № 922/1161/23, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2023 року в задоволенні вказаного позову відмовлено. Оскільки боржник і поручитель є солідарними боржниками, то підстави для задоволення позову до поручителя - ОСОБА_1 відсутні.
Також, оскільки кредитний договір укладено між юридичними особами, він є солідарним боржником, то розгляд цього спору належить до господарської юрисдикції.
05 червня 2025 року через систему «Електронний суд» АБ «Укргазбанк» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що кошти від реалізації предмета іпотеки були зараховані на рахунок Банку лише 23 лютого 2020 року. Солідарне зобов'язання ОСОБА_1 , встановлене рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова в справі № 2-1923/10 в частині стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 899 849,64 грн було частково виконане, оскільки банку зараховано суми грошових коштів в розмірі 876 548, 16 грн.
Відповідно до розрахунку заборгованості» Боржника за кредитним договором від 29 квітня 2008 року після 24 лютого 2020 року сума заборгованості становила вже суму в розмірі 5 696, 89 грн, тобто загальна сума заборгованості за Кредитним договором була частково погашена саме 23 лютого 2020 року після зарахування грошових коштів в розмірі 876 548, 16 грн.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 29 квітня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ Акціонерний банк «Укргазбанк» та ТОВ «АВІС І КО» було укладено кредитний договір № 12/08-3, відповідно до умов якого банк відкрив позичальнику не відновлювальну кредитну лінію з загальним лімітом кредитування 750 000,00 грн на строк з 29 квітня 2008 року на 120 місяців, зі сплатою за користування кредитними коштами 17,5 % річних (а.с. 8-11).
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 1/08-3 від 29 квітня 2008 року, відповідно до якого поручитель разом з позичальником несе солідарну відповідальність перед кредитором за кредитним договором. Поручитель відповідає за повернення заборгованості за кредитним договором в тому ж обсязі що і позичальник - за повернення кредиту, оплату процентів за користування кредитом, неустойки (пені) за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором (а.с 12).
Також, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АБ «Укргазбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛАБІТЕХ» було укладено договір іпотеки № 8/08-З без оформлення заставної, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО - Чуєвою О.Д., та зареєстрованого в реєстрі за № 4865. Відповідно до умов договору іпотеки предметом іпотеки є: нерухоме майно - нежитлова будівля літ. «Р-4», загальною площею 1079,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі посвідченого приватним нотаріусом ХМНО - Ємельяновою І.Г. 24 жовтня 2003 р. за реєстровим № 3334.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2010 року по справі №2-1923/10 стягнуто солідарно з ТОВ «АВІС І КО» та з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 12/08-3 від 29 квітня 2008 року у сумі 899849,64 грн. В рахунок погашення заборгованості ТОВ «АВІС І КО» було звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю літ. «Р-4», загальною площею 1079,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю - ТОВ «Лабітех», на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Ємельяновою І.Г. «24» жовтня 2003 року за реєстром № 3334 (а.с. 13-15).
20 лютого 2020 року в межах виконавчого провадження № 58062050 предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 реалізовано на прилюдних торгах, ціна продажу - 1 055 899 грн, з яких 1 003 104,5 зараховано на рахунок приватного виконавця (а.с.35, 36).
24 лютого 2020 року державним виконавцем перераховано АБ «Укргазбанк» 876 578, 16 грн з яких: 126 548, 16 грн - погашення прострочених відсотків; 750 000, 00 грн - погашення простроченого «тіла» кредиту (а.с. 32).
За змістом частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Тому норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у якій відступлено від правового висновку, зробленого Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України); та правового висновку у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина 5 статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов'язальних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Правовий аналіз статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
За змістом частини 2 статті 625 ЦК України три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю правовою природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а тому відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні трьох процентів річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.
Враховуючи наведене, 3 % річних, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого є, зокрема, нараховані проценти за користування коштами, строки сплати яких визначено договором.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що, враховуючи положення частини 2 статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким він наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Звертаючись до суду з позовом, АБ «Укргазбанк» вказувало, що ТОВ «АВІС І КО» та поручитель ОСОБА_1 не виконали належним чином зобов'язання за Кредитним договором № 12/08-3 від 29 квітня 2008 року, у зв'язку з чим, в рахунок погашення заборгованості у розмірі 899 849,64 грн рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2010 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено вказаний кредит.
Вказане рішення суду було виконано лише 20 лютого 2020 року, про що приватним виконавцем складено акт.
Зазначені обставини є підставою для стягнення 3% річних та інфляційних втрат з поручителя до моменту виконання рішення.
Що до стягнення таких сум після 20 лютого 2020 року, то судова колегія виходить з такого.
Як вбачається з рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Харкова від 18 жовтня 2010 року по справі №2-1923/10 стягнуто солідарно з ТОВ «АВІС І КО» та ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 12/08-3 від 29 квітня 2008 року у сумі 899849,64 грн. В рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки.
Як вбачається з акту про реалізацію предмету іпотеки, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 реалізовано на прилюдних торгах, вартість продажу - 1055899 грн, з яких 1003104,5 зараховано на рахунок приватного виконавця.
Тобто, вартість продажу предмету іпотеки перевищує розмір заборгованості, а тому відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат після реалізації іпотечного майна та перерахування коштів стягувачу.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, за період з 21 січня 2019 року по 23 лютого 2020 року виходячи з суми 882 245,00 грн нараховано 3% річних у розмірі 28922,11 грн, інфляційній втрати у розмірі 17639,57 грн (а.с. 7).
Отже, саме вказані суми підлягають стягненню з відповідача.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що наявні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, проте помилково вважав, що такі суми понесених кредитором втрат підлягають стягненню за період після 23 лютого 2020 року.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За таких обставин рішення суду підлягає зміні шляхом зменшення розміру суми стягнення з 49678,21 грн до 46561,68 грн.
Посилання ОСОБА_1 на рішення господарського суду як на підставу для залишення позову без задоволення обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції та не приймається судовою колегією.
Рішенням господарського суду Харківської області від 02 червня 2023 року, залишеним без змін Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2023 року, у справі № 922/1161/23 позов АБ «Укргазбанк» до ТОВ «Авіс і Ко» про стягнення суми грошових коштів в розмірі 49 678,21 грн за несвоєчасне погашення заборгованості за несвоєчасне виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2010 року по справі № 2-1923/10 залишено без задоволення (а.с. 90 - 100, 101-117).
Як вбачається з вказаних судових рішень, позов залишено без задоволення у зв'язку з недоведеністю, а саме позивачем не надано доказів, що підтверджують існування за відповідачем заборгованості саме у визначеному в розрахунках розмірі та у визначений позивачем період.
Звернувшись до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення коштів, АБ «Укргазбанк» надано відповідні докази, яким підтверджено неналежне виконання судового рішення, а також відповідних розрахунок боргу.
Доводи ОСОБА_1 про належність спору до господарською юрисдикції колегією суддів не приймаються з огляду на таке.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» містить таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна і суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у статті 20 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
У частині 1 статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов'язковим.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) виклала загальні висновки щодо принципів визначення юрисдикції судового спору в цілому та, серед іншого, зазначила, що з урахуванням акцесорного характеру визначених статтею 625 ЦК України та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зобов'язань спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що з урахуванням акцесорного характеру визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
У справі, що переглядається, заявлені АБ «Укргазбанк» позовні вимоги спрямовані на стягнення з відповідачів грошових коштів, а саме інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, у зв'язку з тривалим невиконанням рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 18 жовтня 2010 року по справі № 2-1923/10, тобто суду загальної юрисдикції.
Оскільки основний спір між АБ «Укргазбанк» щодо солідарного стягнення із ОСОБА_1 та ТОВ «Авіс і Ко» заборгованості за кредитним договором був розглянутий за правилами цивільного судочинства, то спір за позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв'язку з невиконанням відповідного рішення суду у цивільній справі на підставі статті 625 ЦК України також підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Подібний за змістом висновок Верховний Суд виклав у постановах від 09 жовтня 2024 року у справі № 405/1347/23 (провадження № 61-6296св24), від 23 жовтня 2024 року у справі № 484/3496/21 (провадження № 61-8815св24), від 09 квітня 2025 року у справі № 757/2060/23 (провадження № 61-16564ск24), від 28 травня 2025 року у справі № 750/12323/23 (провадження № 61-686св24).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду з позовною заявою позивачем сплачено 2147,20 грн (а.с. 6).
За подання заяви про перегляд заочного рішення відповідач сплатив - 605,60 грн, за подання апеляційної скарги сплатив - 3220,80 грн (а.с. 65. 194).
Зважаючи, що позовні вимоги задоволено частково (46561,68 /49678,21 х 100% = 93,73%), судовий збір, що підлягає стягненню у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції становить 2012,57 грн.
Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, ОСОБА_1 має бути компенсовано 239,92 грн судового збору (605,60 + 3220,80) х 6,27 %).
За частиною 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Отже, на підставі частини 10 статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Банку підлягає стягненню 2012,57 - 239,92 = 1772,65 грн судового збору.
Керуючись, ст. ст. 367, 376, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року змінити.
Зменшити розмір грошових коштів , що підлягає стягненню на підставі т. 625 ЦК України за несвоєчасне повернення грошових коштів та погашення заборгованості з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного банку «Укргазбанк» (місто Київ, вулиця Єреванська, будинок 1 ЄДРПОУ 23697280) з 49678,21 грн до 46561 (сорок шість тисяч п'ятсот шістдесят одна) грн 68 коп., а також судового збору з 2147,20 грн до 1772 (одна тисяча сімсот сімдесят дві) грн 65 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12 січня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.В. Маміна
В.Б. Яцина