08 січня 2026 року
м. Київ
справа № 757/55095/21-ц
провадження № 61-220ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів споживача,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, в якому просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» депозитний вклад:
за договором № SAMDN80000735810169 «Стандарт» від 10 червня 2013 року у розмірі 44 281,21 дол. США та відсотки за депозитним договором у розмірі 27 770,38 дол. США за період з 01 березня 2014 року по 15 липня 2021 року включно;
за договором № SAMDN80000737909932 «Стандарт» від 23 вересня 2013 року у розмірі 50 000,00 дол. США та відсотки за депозитним договором у розмірі 24 758,90 дол. США за період з 01 березня 2014 року по 26 березня 2021 року;
за договором № SAMDN80000738125498 «Стандарт» від 30 вересня 2013 року у розмірі 11 580,00 дол. США та відсотки за депозитним договором у розмірі 5 343,14 дол. США за період з 01 березня 2014 року по 04 квітня 2021 року включно.
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 22 травня 2025 року, яке залишив без змінКиївський апеляційний суд постановою від 17 грудня 2025 року, позов задовольнив.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за договором № SAMDN80000735810169 «Стандарт» від 10 червня 2013 року у розмірі 44 281,21 дол. США, відсотки за депозитним договором у розмірі 27 770,38 дол. США за період з 01 березня 2014 року по 15 липня 2021 року включно.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за договором № SAMDN80000737909932 «Стандарт» від 23 вересня 2013 року у розмірі 50 000,00 дол. США, відсотки за депозитним договором у розмірі у розмірі 24 758,90 дол. США за період з 01 березня 2014 року по 26 березня 2021 року включно.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму депозитного вкладу за договором № SAMDN80000738125498 «Стандарт» від 30 вересня 2013 року у розмірі 11 580,00 дол. США, відсотки за депозитним договором у розмірі у розмірі 5 343,14 дол. США за період з 01 березня 2014 року по 04 квітня 2021 року включно.
Стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 11 350,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із їх доведеності та обґрунтованості. Наявність між сторонами договірних зобов'язань та факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується належними доказами. Матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_1 від АТ КБ «ПриватБанк» грошових кошів за депозитними договорами.
06 січня 2026 року Штронда А. М., який діє від імені АТ КБ «ПриватБанк», через систему «Електронний суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року у вказаній справі.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).
Згідно з частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 757/32339/18-ц (провадження № 61-3014св24).
Суд установив, що 10 червня 2013 року сторони уклали депозитний договір № SAMDN80000735810169 «Стандарт», на виконання якого, на рахунок № НОМЕР_1 позивач вніс 44 281,21 дол. США під 8,5 % річних.
23 вересня 2013 року сторони уклали депозитний договір № SAMDN80000737909932 «Стандарт» на виконання якого, на рахунок позивач вніс 50 000,00 дол. США під 7 % річних.
30 вересня 2013 року сторони уклали депозитний договір № SAMDN80000738125498 «Стандарт» на виконання якого, на рахунок позивач вніс 11 580, 00 дол. США під 6,5 % річних.
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про розірвання вказаних договорів через 2 робочих дні після отримання листа та повернути вклад разом із нарахованими відсотками. АТ КБ «ПриватБанк» отримало заяву ОСОБА_1 06 вересня 2021 року, що підтверджується трекінгом відправлення «Укрпошта».
Отже, строком вимоги позивача є 09 вересня 2021 року (дата отримання відповідачем заяви про повернення коштів за договором банківських вкладів плюс 2 банківські дні, що передбачено умовами укладеного договору банківських вкладів).
Враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» не виконало взяті на себе зобов'язання щодо повернення позивачу грошових коштів за депозитними договорами до 09 вересня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення суми неповернутих вкладів та несплачених процентів відповідно до умов договорів є обґрунтованими.
АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів на спростування заявлених позовних вимог, не надало власних розрахунків щодо нарахування суми заборгованості та процентів за користування грошовими коштами.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про доведеність не виконання АТ КБ «ПриватБанк» належним чином своїх зобов'язань з повернення вкладів та обґрунтовано стягнув на користь ОСОБА_1 суми вкладів та процентів, нарахованих за період дії договорів.
Посилання у касаційній скарзі на те, що банк повернув позивачу суми вкладів разом на картковий рахунок, не беруться колегією суддів до уваги, оскільки суди надали належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам і правильно зазначили, що за умовами депозитних договорів такий спосіб повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків не передбачено.
При цьому судами враховано, що умовами цих угод встановлено, що операції по поверненню грошових коштів здійснюються у відділенні банку при пред'явленні вкладником паспорту та депозитного договору, однак видачу коштів у такий спосіб банком доведено не було.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 09 липня 2025 року у справі № 757/13397/20 (провадження № 61-5586св25).
При цьому вказані висновки не суперечать загальним правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судами попередніх інстанцій вищевказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 грудня 2025 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон», про стягнення грошових коштів споживача.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров