12 січня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/4547/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіо."
на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 та
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025
у справі за позовом Одеської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіо.",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент архітектури, містобудування та земельних відносин Одеської міської ради,
про стягнення 447 843,21 грн,
Одеська міська рада звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіо." (далі - ТОВ "Сітіо.", відповідач, скаржник) про стягнення безпідставно збережених коштів у загальній сумі 447 843,21 грн за фактичне користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 01.06.2023 по 31.05.2024 без правових підстав.
Господарський суд Одеської області рішенням від 17.02.2025, залишеним без змін Південно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 25.11.2025, позов задовольнив з огляду на обґрунтованість та доведеність позовних вимог.
ТОВ "Сітіо." звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, в якій просить, зокрема, скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: Рогач Л. І. - головуюча, Краснов Є. В., Мачульський Г. М.
Дослідивши доводи касаційної скарги, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Частиною п'ятою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (рік подання позовної заяви у справі № 916/4547/24) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено у розмірі 3028 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 447 843,21 грн. Зазначена сума не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2024 року (1 514 000,00 грн).
Верховний Суд зазначає, що судочинство у господарських судах відповідно до статті 13 ГПК України здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд зазначає, що з урахуванням положень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути оскаржені в касаційному порядку лише у визначених цим пунктом випадках.
Колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються з ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду виснував, що для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадків (постанова від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20).
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Скаржник у касаційній скарзі підставами для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до статті 310 ГПК України зазначає те, що справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою, а саме без участі ТОВ "Сітіо." без належного його повідомлення.
Відповідач також посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
У касаційній скарзі ТОВ "Сітіо." також вказує на те, що висновки суду апеляційної інстанції суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах від 02.07.2020 у справі № 906/456/18, від 23.07.2020 у справі № 916/1577/19, від 03.11.2020 у справі № 920/1122/19 щодо виникнення права вимоги за безпідставно набутим або збереженим майном та висновкам Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 916/828/19.
Водночас у касаційній скарзі скаржник не зазначає жодних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, за яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, можуть бути переглянуті в касаційному порядку.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Сітіо." на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/4547/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сітіо." на рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2025 та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуюча Л. Рогач
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський