Єдиний унікальний номер 642/312/24
Номер провадження 22-ц/818/367/26
12 січня 2026 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді (судді-доповідача) Мальованого Ю.М.,
суддів Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року в складі судді Вікторова В.В. по справі № 642/312/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 24 вересня 2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання кредиту № 491035766, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 35 188,74 грн строком на 60 місяців на споживчі потреби з відсотковою ставкою 39,90 % річних.
АТ «Альфа-Банк» взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав своєчасно, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. В свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 20 грудня 2021 року склала 52 537,57 грн, що складається з тіла кредиту в розмірі 35 188,74 грн, відсотків за користування кредитом 17 348,83 грн.
20 грудня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відступлено йому право вимоги за кредитним договором до відповідача.
Просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 52 537,57 грн та судовий збір, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 7100,00 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2024 року позов ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором №491035766 від 24 вересня 2020 року у розмірі 52 537,57 грн, сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн, витрати на правову допомогу у розмірі 4100,00 грн.
18 квітня 2025 року представник відповідача - адвокат Лазорко Р.Й. звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 08 травня 2025 року заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Лазорко Р.Й. про перегляд заочного рішення - задоволено. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2024 року у справі № 642/312/24 скасовано та призначено справу до розгляду.
23 травня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лазорко Р.Й. подано відзив на позов, в якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, стягнути з ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» у порядку повернення стягнутого за заочним рішенням грошові кошти у розмірі 15 095,35 грн, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Відзив мотивовано тим, що кредитний договір № 491035766 від 24 вересня 2020 року, укладений між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 є споживчим, термін кредитування визначено до 20 вересня 2025 року. Сторонами не було обумовлено право кредитодавця вимагати від позичальника дострокового погашення кредиту. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або первісний кредитор направляли відповідачу засобами поштового зв'язку досудову вимогу, отже вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості, строк погашення якої ще не настав, є неправомірною. Крім того, позивачем не надано належних доказів того, що він набув право вимоги за кредитним договором № 491035766 від 24 вересня 2020 року, зокрема, реєстру прав вимог, акту приймання-передачі реєстру. Розрахунок заборгованості не відповідає умовам та періодам оплати відповідно до графіку. Відповідач як військовослужбовець під час особливого періоду звільнений від сплати процентів за користування кредитом. Заперечував проти стягнення судових витрат на правову допомогу, оскільки юридичні послуги надані позивачу у справі не адвокатом, а іншою особою, а саме ТОВ «Перший інвестиційний клуб».
27 травня 2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він підтримав заявлені позовні вимоги і вказав, що ним надані належні та достатні докази на їх підтвердження.
Рішенням Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на користь ОСОБА_1 сплачений за подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір у розмірі 605,60 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не надано належних доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором з відповідачем. Крім того, у матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу досудової вимоги.
На вказане судове рішення засобами поштового зв'язку 20 червня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до суду апеляційної інстанції подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду - скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що не направлення досудової вимоги не означає відсутність порушення прав кредитора. Посилання суду першої інстанції на ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» є помилковим, оскільки позивач не позбавлений права вимагати повернення достроково в повному обсязі кредиту разом з усіма обов'язковими платежами. Факт виконання умов договору факторингу підтверджується актом приймання-передачі реєстру боржників від 20 грудня 2021 року та платіжним дорученням. Крім того, банком було вчинено конклюдентні дії у вигляді передачі матеріалів кредитної справи відповідача, що підтверджує факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором.
29 липня 2025 року представником ОСОБА_1 - адвокатом Лазорко Р.Й. через систему «Електронний Суд» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просив відмовити у її задоволенні та залишити рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивовано тим, що частина 4 ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" встановлює обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або первісний кредитор направляли відповідачу засобами поштового зв'язку досудову вимогу про виконання зобов'язання. Крім того, із наданих доказів не вбачається, що сторони обумовили право кредитодавця на дострокове повернення кредитних коштів. Кінцевим терміном кредитування було визначено 20 вересня 2025 року, отже вимоги банку про стягнення суми заборгованості, строк погашення якої ще не настав, є безпідставними. Договір факторингу №4 від 20 грудня 2021 року не може вважатися належним доказом відступлення прав вимоги саме по кредитному договору № 491035771 від 24 вересня 2020 року. Акт прийому-передачі реєстру боржників та реєстр прав вимог до договору факторингу, який є його невід'ємною частиною, у позивача відсутні. Наданий позивачем додаток №1-1 до договору факторингу не містить підпису посадової особи і відтиску печатки АТ «Альфа-Банк».
Разом з відзивом на апеляційну скаргу представником відповідача подано заяву про поновлення строку на його подання, мотивовану тим, що з ухвалою про відкриття апеляційного провадження він ознайомився лише 29 липня 2025 року у ЄДРСР, на підтвердження чого надано роздруківку ухвали з вказаною датою, а сам відповідач з 02 жовтня 2022 року не проживає за місцем реєстрації у зв'язку з мобілізацією до ЗСУ.
Вважаючи викладені причини поважними, з огляду на те, що направлена на адресу відповідача копія ухвали про відкриття апеляційного провадження з апеляційною скаргою повернута до суду без вручення з довідкою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 167-168), колегія суддів вважає за можливе задовольнити вказану заяву про поновлення строку і прийняти поданий відзив до розгляду.
Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» на рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України.
Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 підписано оферту на укладання угоди про надання кредиту № 491035766, відповідно до якої позичальник пропонує АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про надання споживчого кредиту, яка є невід'ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб. Підставою для Угоди є Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ним та банком. Умови для укладення угоди: тип кредиту «кредит готівкою», сума кредиту 35 188,74 грн, процентна ставка 39,90% річних, тип ставки - фіксована, строк кредиту - 60 місяців. Дата повернення кредиту 25 вересня 2025 року. Кредит просив надати для повернення заборгованості за іншим кредитним договором (а.с. 5).
Підписанням цієї оферти позичальник беззаперечно підтвердив, що перед укладанням угоди ознайомлений у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; нормами Закону України «Про споживче кредитування» та нормативними актами НБУ.
Всі відносини, що не врегульовані угодою, запропоновано позичальником врегулювати договором, діюча редакція якого розміщена на сайті банку www.alfabank.com.ua.
Крім того, ОСОБА_1 підписано додаток № 1 до Угоди про надання кредиту № 491035766 від 24 вересня 2020 року - графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг, згідно якого він мав сплачувати з 25 жовтня 2020 року по 25 серпня 2025 року щомісячно по 1361,29 грн та 25 вересня 2025 року - 1360,60 грн (а.с. 6).
Також 24 вересня 2020 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, умови якого є аналогічними оферті на укладання угоди про надання кредиту від 24 вересня 2020 року (а.с. 5 зворот).
Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 24 вересня 2020 року по 20 грудня 2021 року (а.с. 13-20).
20 грудня 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 4, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» передав (відступив) ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а товариство прийняв належні банку права вимоги до боржників, вказаних у Додатку № 1-1 до договору факторингу (а.с. 7-11).
Згідно пункту 2.2 договору факторингу право вимоги, що відступається згідно даного договору, включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.
Пунктом 2.3 договору факторингу передбачено, що право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни прав вимоги відповідно до п. 4.2 цього договору. В дату здійснення оплати фактором ціни прав вимоги Сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру Боржників, за формою встановленою в Додатку № 2 до цього договору.
Відповідно до п.4.2 договору ціна права вимоги за цим договором становить 12 878 944,00 грн. Фактор зобов'язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити Клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 12 878 944,00 грн, шляхом перерахування на рахунок Клієнта, відкритого в АТ «Альфа-Банк», в дату підписання договору.
Як вбачається з Додатку № 1-1 до договору факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі 52 537,57 грн, з яких 35 188,74 грн - сума за основною заборгованістю, 17 348,83 грн - проценти та комісія за кредитом. Додаток містить лише підпис директора ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» та його печатку (а.с. 12).
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом заборгованість ОСОБА_1 станом на 20 грудня 2021 року становить 52 537,57 грн, з яких 35 188,74 грн - тіло кредиту, 17 348,83 грн - відсотки за користування кредитом (а.с. 21).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» не надано належних і достатніх доказів переходу до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором, а також направлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове погашення заборгованості.
З такими висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За положенням частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За частиною 1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положенням частини 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.
Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.
Тобто, підставою для заміни сторони, а саме процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, у наслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов'язків вибулої сторони в цих правовідносинах.
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Тобто відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
У статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише суб'єктний склад у частині кредитора.
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов'язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 910/7038/17.
Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як зазначило ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» у позові, воно придбало у АТ «Альфа-Банк» право вимоги за кредитним договором від 24 вересня 2020 року, укладеним з ОСОБА_1 .
На підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора - АТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» останнім надано договір факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року (а.с.7-11) та додаток № 1-1 до договору факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року (а.с.12), який містить характеристику прав вимоги, переданих фактором клієнтом за договором та боржників за основними договорами, відповідно до якого позивачу було передано право вимоги до ОСОБА_2 за договором № 491035766.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано поставився до зазначеного доказу критично, оскільки додаток 1-1 підписаний лише позивачем, підпис представника AT «Альфа-Банк» відсутній.
Водночас, відповідно до п. 2.3 вищевказаного договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з дати оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п.4.2 цього договору. В дату здійснення оплати фактором ціни права вимоги відповідно до п.4.2 цього договору сторони підписують акт приймання-передачі реєстру боржників, за формою встановленою в додатку № 2 до цього договору. Згідно п.4.2 договору факторингу ціна права вимоги за цим договором становить 12 878 944,00 грн.
Проте, позивачем на підтвердження виникнення права вимоги не було надано суду першої інстанції доказів оплати ним АТ «Альфа-Банк» ціни права вимоги, а також акту приймання-передачі реєстру боржників.
Врахувавши наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність доказів на підтвердження сплати новим кредитором грошових коштів первісному кредитору позбавляє суд можливості встановити та перевірити обставини, які підлягають доказуванню у справі.
Долучений до апеляційної скарги новий доказ - копія платіжного доручення № 34291 від 20 грудня 2021 року, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» сплатило АТ «Альфа-Банк» повну ціну за право вимоги згідно з договором факторингу № 4 від 20 грудня 2021 року у розмірі 12 878 944,00 грн апеляційним судом в силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України не приймається до розгляду, оскільки такий доказ до суду першої інстанції позивачем надано не було, він не був предметом дослідження суду першої інстанції, та позивач не обґрунтував неможливості його подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Сам по собі факт наявності у ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» матеріалів кредитної справи щодо ОСОБА_1 , на що він посилається в апеляційній скарзі, не є належним доказом переходу права вимоги.
Також колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для дострокового стягнення з позичальника заборгованості у повному обсязі, з огляду на не направлення йому досудової вимоги.
Так, звертаючись до суду із вказаним позовом, товариство посилалось на те, що у зв'язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 20 грудня 2021 року у нього наявна заборгованість у розмірі 52 537,57 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості містить відомості щодо складових заборгованості в розмірі 52 537,57 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 188,74 грн та за відсотками за користування кредитом у розмірі 17 348,83 грн.
Разом з тим, як вбачається із підписаної ОСОБА_1 оферти і графіку платежів, між сторонами укладений договір про споживчий кредит з кінцевим строком повернення кредиту 25 вересня 2025 року.
Тобто, звертаючись до суду, позивач просив про повне дострокове стягнення заборгованості за тілом кредиту.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 1054 ЦК України особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина 2 статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІ «Про споживче кредитування», який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон про захист прав споживачів застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону про споживче кредитування (стаття 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону про захист прав споживачів. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон про споживче кредитування, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (див. постанова Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Матеріали справи свідчать про те, що кредитний договір укладений у вересні 2020 року, тож регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб після 10 червня 2017 року відбувається з урахуванням приписів Закону України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до частини 4 статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов'язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина 4 статті 16 зазначеного Закону встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
При цьому, стаття 16 Закону України «Про споживче кредитування» є спеціальною нормою, яка врегульовує правовідносини між сторонами, на відміну від загальної норми права, що визначена в ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Отже, відповідно до наведених вимог закону кредитодавець має право на дострокове повернення кредитних коштів, якщо таке право передбачене договором, а також за умови пред'явлення споживачу досудової вимоги.
Аналогічного висновку про те, що праву кредитора на дострокове стягнення в судовому порядку заборгованості за кредитним договором має передувати реалізація ним права вимоги дострокового виконання основного зобов'язання, відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про споживче кредитування», інакше у особи не виникає обов'язку дострокового повернення всієї суми грошових коштів за кредитним договором, дійшов Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 755/11307/17, провадження № 61-14700св21.
У матеріалах справи відсутні докази того, що позивач або первісний кредитор направляли відповідачу засобами поштового чи іншого зв'язку досудову вимогу про виконання зобов'язання.
Крім того, з умов оферти, графіку платежів, паспорту споживчого кредиту не вбачається, що сторони обумовили право кредитодавця на дострокове повернення кредитних коштів.
За таких умов у споживача як у позичальника відсутній обов'язок достроково повністю повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Враховуючи, що кінцевим терміном кредитування було визначено 25 вересня 2025 року, вимоги банку про стягнення всієї суми заборгованості за тілом кредиту, строк погашення якої ще не настав, є неправомірними.
Як вбачається із графіку платежів, виписки з рахунку та розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 мав прострочену заборгованість по щомісячним платежам за період з 25 жовтня 2020 року по 20 грудня 2021 року у розмірі 3 643,25 грн за тілом кредиту та 17 348,83 грн за відсотками за користування кредитом.
Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» могли б підлягати лише частковому задоволенню, однак у зв'язку з ненаданням належних доказів переходу до нього права вимоги за кредитним договором до відповідача, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову повністю.
Водночас, посилання ОСОБА_1 на те, що він звільнений від сплати процентів за користування кредитом як військовослужбовець на підставі пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову, а також враховуючи, що проценти нараховані йому у період з 24 вересня 2020 року по 20 грудня 2021 року, тобто до перебування його на військовій службі, де він перебуває з 13 листопада 2022 року згідно довідки від 27 липня 2023 року (а.с. 67 зворот).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано відповідну правову оцінку.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» задоволенню не підлягає, підстав для перерозподілу судових витрат у суду апеляційної інстанції немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» залишити без задоволення.
Рішення Холодногірського районного суду м. Харкова від 09 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 12 січня 2026 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина