Справа № 640/19462/18
іменем України
10 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІА-ТУР" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІА-ТУР» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві; далі - відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.11.2018 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2018 відкрито провадження у справі та призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 (в редакції Закону України №3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
Так, за результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, адміністративна справа №640/19462/18 передана на розгляд Хмельницькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2025 року, дану адміністративну справу передано на розгляд судді Печеному Є.В.
Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Печеного Є.В. від 13.03.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу №640/19462/18; клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про заміну відповідача по справі з Головного управління ДФС у м. Києві на Головне управління ДПС у м. Києві задоволено; ухвалено замінити відповідача у справі - Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на правонаступника - Головне управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011); ухвалено розпочати розгляд справи спочатку; ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Із матеріалів справи убачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, зокрема, з таких підстав: податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017 та № 003731207 від 03.11.2017 були оскаржені позивачем у судовому порядку у справах № 826/11969/16 та № 826/2386/18; згідно з ухвалами та рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва, постановами апеляційного суду та ухвалою Вищого адміністративного суду України про відкриття касаційного провадження, долученими до матеріалів цієї справи, зазначені податкові повідомлення-рішення станом на час розгляду відповідних справ перебували в судовому оскарженні; у зв'язку з цим грошові зобов'язання, визначені зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, на момент прийняття спірного податкового повідомлення-рішення - 31.08.2018 - не набули статусу узгоджених у розумінні Податкового кодексу України (тут і далі - ПК України в редакції, станом на дату виникнення спірних правовідносин), а відтак, як вказує позивач, не могли формувати податковий борг і бути об'єктом застосування штрафної санкції за пунктом 126.1 статті 126 ПК України.
Крім того, позивач зазначає, що контролюючий орган неправомірно нарахував штраф і пеню на суму пені, зокрема на суму 3 139,88 грн, що суперечить вимогам статті 115 ПК України.
Відповідач у поданому відзиві позов не визнав, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити, посилаючись на таке.
Вказує, що за результатами камеральної перевірки своєчасності сплати позивачем податку на додану вартість складено Акт від 07.08.2018 № 13645/26-15-12-13-20.
Зазначає, що проведеною перевіркою встановлено факт несвоєчасної сплати позивачем узгоджених грошових зобов'язань, у зв'язку з чим, на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України правомірно застосовано штраф у розмірі 10 % суми податкового боргу.
Стверджує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0582091213 винесено в межах повноважень та у спосіб, визначені податковим законодавством.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Із наявного в матеріалах справи податкового повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213 вбачається, що Головне управління ДФС у м. Києві визначило ТОВ «ВІА-ТУР» суму грошового зобов'язання у вигляді штрафної (фінансової) санкції в розмірі 39 173,12 грн, що становить 10 % від суми 391 731,20 грн, зазначеної як сума погашеного податкового боргу з податку на додану вартість.
Із додатка до вказаного податкового повідомлення-рішення вбачається, що сума 391 731,20 грн сформована, зокрема, за рахунок: суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 317 961,21 грн, визначених податковим повідомленням-рішенням форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017; суми штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 45 580,60 грн, визначених податковим повідомленням-рішенням форми «Р» № 003731207 від 03.11.2017; сум пені, нарахованої на зазначені суми штрафних санкцій.
Із Акта камеральної перевірки від 07.08.2018 № 13645/26-15-12-13-20, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, убачається, що перевіркою досліджувалася своєчасність сплати ТОВ «ВІА-ТУР» сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість, у тому числі визначених податковими повідомленнями-рішеннями форми «Р», і за результатами перевірки зроблено висновок про наявність прострочення їх сплати.
Із копій податкових повідомлень-рішень форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017 та № 003731207 від 03.11.2017 убачається, що ними визначено ТОВ «ВІА-ТУР» грошові зобов'язання (штрафні санкції) з податку на додану вартість, зокрема, у сумах 317 961,21 грн та 45 580,60 грн відповідно.
Із наявних у матеріалах справи копій ухвал та судових рішень у справах № 826/11969/16 та № 826/2386/18 вбачається, що зазначені податкові повідомлення-рішення форми «Р» були предметом судового оскарження ТОВ «ВІА-ТУР» у порядку адміністративного судочинства.
Доказів того, що станом на 31.08.2018 (дату прийняття податкового повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213) у справах щодо податкових повідомлень-рішень форми «Р» № 003731205 та № 003731207 було ухвалено судові рішення, які набрали законної сили, матеріали справи не містять.
Відповідачем таких доказів суду не надано.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам у цій справі, суд виходить із таких міркувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при їх прийнятті.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
За правилами частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ця норма кореспондує з положеннями пункту 56.4 статті 56 ПК України, відповідно до яких, під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених цим Кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган.
Обов'язок доведення правомірності нарахування або прийняття будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом.
Отже, суд виходить з того, у цій справі саме на відповідача покладено обов'язок довести, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення: грошові зобов'язання, які стали базою для нарахування штрафу позивачу, були узгодженими; у позивача існував податковий борг у розумінні ПК України; застосування штрафу за пунктом 126.1 статті 126 ПК України та розрахунок його розміру здійснено у спосіб, передбачений законом.
Так, підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлює, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Питання оскарження рішень контролюючих органів та наслідків такого оскарження для статусу грошового зобов'язання врегульовано статтею 56 ПК України.
Так, пункт 56.15 статті 56 ПК України передбачає, що скарга, подана із дотриманням строків, визначених пунктом 56.3 цієї статті, зупиняє виконання платником податків грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні (рішенні), на строк від дня подання такої скарги до контролюючого органу до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.
Протягом зазначеного строку податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а сума грошового зобов'язання, що оскаржується, вважається неузгодженою.
Пункт 56.18 статті 56 ПК України встановлює, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню.
Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Отже, суд вказує на те, що, у разі судового оскарження податкового повідомлення-рішення сума грошового зобов'язання, визначена таким рішенням, не є узгодженою до моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким відповідний спір остаточно вирішено.
До цього моменту, навіть у разі її сплати, така сума не формує податковий борг у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Пункт 126.1 статті 126 ПК України передбачає, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі № 810/2108/16, застосовуючи зазначену вище норму (у відповідній редакції), дійшов висновку, що притягнення платника податків до відповідальності за пунктом 126.1 статті 126 ПК України можливе лише за несплату саме узгодженої суми грошового зобов'язання, а розмір штрафу визначається як відсоток від суми податкового боргу, тобто від суми узгодженого, але несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання.
У подальшій практиці Верховного Суду (наприклад, у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду від 24.07.2023 у справі № 821/850/18) уточнено, що строк давності для застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгодженого грошового зобов'язання (стаття 102 ПК України) обчислюється з дати фактичної сплати такої суми.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі № 320/13732/20 щодо застосування штрафних санкцій у податкових правовідносинах за періоди до 01.01.2021 зазначено, що в цей період податкове законодавство не ставило застосування штрафів у залежність від доведення вини платника, а тому, встановлення умислу чи необережності платника не є умовою для застосування штрафу, якщо інше прямо не передбачено законом.
З огляду на викладене вище, суд вказує на те, що для застосування до позивача штрафу за пунктом 126.1 статті 126 ПК України, контролюючий орган повинен був довести сукупність таких умов: існування узгодженого грошового зобов'язання; несвоєчасну сплату такого зобов'язання у встановлені ПК України строки; дотримання строку давності, встановленого статтею 102 ПК України (з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові від 24.07.2023 у справі № 821/850/18).
У той же час, із матеріалів справи вбачається, що: оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213 прийнято за результатами камеральної перевірки, оформленої Актом від 07.08.2018 № 13645/26-15-12-13-20, з підстав несвоєчасної сплати позивачем грошових зобов'язань з податку на додану вартість; як база для нарахування штрафу у розмірі 39 173,12 грн (10 % від 391 731,20 грн) використані, зокрема: сума штрафних санкцій 317 961,21 грн за податковим повідомленням-рішенням форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017 року; сума штрафних санкцій 45 580,60 грн за податковим повідомленням-рішенням форми «Р» № 003731207 від 03.11.2017 року; суми пені, нарахованої на зазначені штрафні санкції.
Позивач на підтвердження своїх доводів про неузгодженість грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017 та № 003731207 від 03.11.2017 надав до матеріалів справи копії ухвал і рішень судів у справах № 826/11969/16 та № 826/2386/18, з яких убачається, що зазначені податкові повідомлення-рішення на момент винесення оскаржуваного у справі № 640/19462/18 податкового повідомлення-рішення були предметом судового оскарження.
Відповідач, у свою чергу, будь-яких доказів того, що до 31.08.2018 грошові зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями № 003731205 та № 003731207 були узгодженими (зокрема, у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням на користь контролюючого органу або з інших підстав), до суду не надав.
За таких обставин, суд виходить із того, що: на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213 податкові повідомлення-рішення форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017 та № 003731207 від 03.11.2017 перебували в судовому оскарженні; доказів набрання законної сили судовими рішеннями у справах щодо цих податкових повідомлень-рішень до 31.08.2018 відповідач не подав, при тому, що саме на відповідача покладено обов'язок доведення правомірності оскаржуваного рішення.
У зв'язку з цим, застосовуючи приписи пункту 56.18 статті 56 ПК України та правову позицію Верховного Суду щодо правового статусу грошових зобов'язань, що оскаржуються в судовому порядку, суд дійшов висновку, що суми, визначені податковими повідомленнями-рішеннями форми «Р» № 003731205 та № 003731207, на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення були неузгодженими та не формували податковий борг у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України.
Отже, контролюючий орган, нарахувавши позивачу штраф відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України на суму 391 731,20 грн, більшу частину якої становили неузгоджені грошові зобов'язання (штрафні санкції та пеня за податковими повідомленнями-рішеннями форми «Р»), неправильно визначив об'єкт застосування штрафної санкції, оскільки: відсутня одна з обов'язкових умов застосування статті 126 ПК України - податковий борг, сформований з узгодженого грошового зобов'язання; у відповідній частині оскаржуване податкове повідомлення-рішення ґрунтується на грошових зобов'язаннях, які в силу статті 56 ПК України вважалися неузгодженими.
Одночасно суд вказує на те, що сам по собі факт сплати позивачем відповідних сум штрафів і пені (якщо така сплата мала місце до 31.08.2018) не змінює їх юридичного статусу як неузгоджених грошових зобов'язань у період судового оскарження та не перетворює їх на податковий борг до моменту набрання законної сили рішенням суду у відповідних справах.
За відсутності узгодженого грошового зобов'язання як бази для виникнення податкового боргу суд дійшов висновку, що правові підстави для застосування до позивача штрафу за пунктом 126.1 статті 126 ПК України відсутні, а отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цілому не відповідає вимогам закону.
Щодо доводів про нарахування штрафу та пені на суму пені, то суд зазначає про таке.
Позивач додатково зазначає про неправомірність нарахування штрафу та пені на суму пені, зокрема, на суму 3 139,88 грн, посилаючись на положення статті 115 ПК України.
Суд відзначає, що ці доводи можуть свідчити про порушення контролюючим органом порядку розрахунку суми штрафу.
Однак, з огляду на те, що суд уже встановив відсутність правових підстав для застосування штрафної санкції за статтею 126 ПК України в цілому через відсутність податкового боргу як об'єкта застосування цієї санкції, детальний аналіз кожного елементу розрахунку штрафу (включно з питанням нарахування штрафу та пені на суму пені) не вплине на висновок суду щодо протиправності спірного податкового повідомлення-рішення в цілому.
Тому в цій частині суд обмежується зазначенням, що навіть за умови відсутності порушень методики розрахунку суми штрафу, сам факт відсутності належного об'єкта для застосування штрафу (податкового боргу) є достатньою підставою для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин і правових підстав, суд дійшов висновку, що на момент прийняття податкового повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213: грошові зобов'язання, визначені податковими повідомленнями-рішеннями форми «Р» № 003731205 від 29.04.2017 та № 003731207 від 03.11.2017 року, не були узгодженими у зв'язку з їх судовим оскарженням; відповідно, податковий борг у розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України був відсутній; контролюючий орган, застосувавши штраф за пунктом 126.1 статті 126 ПК України до сум, що не формували податковий борг, діяв не на підставі та не у спосіб, передбачені законом, а тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним; доводи відповідача про узгодженість відповідних сум та наявність податкового боргу належними й допустимими доказами не підтверджені.
Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Ш» від 31.08.2018 № 0582091213.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач сплатив судовий збір у розмірі 1 841,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням, долученим до позовної заяви.
У зв'язку з чим, зазначена вище сума сплаченого позивачем судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІА-ТУР» - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві форми «Ш» від 31 серпня 2018 року № 0582091213.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІА-ТУР» сплачений судовий збір у розмірі 1 841 (одна тисяча вісімсот сорок одна) гривня 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІА-ТУР" (вул. Брановицького Ігоря, 9/1, м. Київ, 01042 , код ЄДРПОУ - 37165133)
Відповідач:Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116 , код ЄДРПОУ - 44116011)
Головуючий суддя Є.В. Печений