Справа № 826/8505/18
іменем України
10 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» (далі - Позивач, Платник) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.03.2018 № 2772615141 (далі - оскаржуване податкове повідомлення-рішення, ППР).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.06.2018 відкрито провадження у справі та призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2019 відмовлено ГУ ДФС у м. Києві в задоволенні клопотання про виклик допиту свідка - відмовлено.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.09.2019 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Новожилбуд" про розгляд справи за участю сторін - відмовлено.
Справа у встановлені нормами Кодексу адміністративного судочинства України строки Окружним адміністративним судом міста Києва розглянута не була.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №2825 (в редакції Закону України №3863-ІХ) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
Так, за результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, адміністративна справа №826/8505/18 передана на розгляд Хмельницькому окружному адміністративному суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2025 року, дану адміністративну справу передано на розгляд судді Печеному Є.В.
Ухвалою судді Хмельницького окружного адміністративного суду Печеного Є.В. від 17.03.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 826/8505/18; ухвалено замінити відповідача у справі № 826/8505/18 з Головного управління ДФС у місті Києві на його правонаступника - Головне управління ДПС у місті Києві (04116, місто Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44116011); ухвалено розпочати розгляд справи спочатку; ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити з огляду на таке.
Вказує, що господарські операції Позивача з ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «БК «ОЛІМПІК» були реальними, здійснювалися в межах господарської діяльності Позивача на конкретних будівельних об'єктах у місті Києві.
Зазначає, що виконані роботи підтверджені договорами підряду/субпідряду, актами приймання виконаних робіт, довідками, податковими накладними, зареєстрованими в ЄРПН, та платіжними документами.
Стверджує, що результати робіт прийняті замовниками (зокрема, ПрАТ «ФУНДАМЕНТ», ТОВ «АП «Рембуд-2006»), які, у свою чергу, формували свій податковий кредит на підставі тих самих актів.
На думку Позивача, посилання контролюючого органу на «фіктивність» контрагентів, наявність вироку щодо директора ТОВ «ГОРСАН», пояснення директора ТОВ «БК «ОЛІМПІК», податкову інформацію про відсутність у контрагентів ресурсів та реєстрацію накладних з «іноземної» IP-адреси не спростовують реальності конкретних операцій Позивача.
Посилається на те, що діяв добросовісно, мав усі передбачені законом документи, тому не може нести негативні наслідки можливих порушень контрагентів.
У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись, зокрема, на таке.
Вказує, що за результатами документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» встановлено, що операції між Позивачем та ТОВ «ГОРСАН», ТОВ «БК «ОЛІМПІК» є нереальними, мають ознаки безтоварності.
Зазначає, що директора ТОВ «ГОРСАН» засуджено вироком суду за фіктивне підприємництво; директор ТОВ «БК «ОЛІМПІК» у протоколі допиту повідомив про непричетність до діяльності товариства.
Стверджує, що контрагенти Позивача не мали необхідних трудових і матеріальних ресурсів, не декларували відповідних придбань.
Посилається на те, що податкові накладні реєструвалися з IP-адреси, що географічно знаходиться за межами України.
На думку Відповідача, первинні документи, подані Позивачем, є «дефектними» та не підтверджують реального виконання робіт, тому сформований Позивачем податковий кредит з ПДВ є безпідставним.
У відповіді на відзив Позивач зазначив, що: будівельні роботи виконувалися фактично, на конкретних об'єктах, і це підтверджується не лише його документами, а й документами замовників; правовий статус контрагентів, вироки, пояснення їхніх посадових осіб та податкова інформація про них не доводять нереальності саме спірних операцій; норми податкового законодавства та усталена практика Верховного Суду не покладають на платника обов'язку контролювати податкову дисципліну контрагентів, а добросовісний платник не може автоматично зазнавати негативних наслідків через можливі порушення з їхнього боку.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Позивач є суб'єктом господарювання, що здійснює діяльність у сфері будівництва житлових та інших будівель.
Між Позивачем та, зокрема, ПрАТ «ФУНДАМЕНТ», ТОВ «АП «Рембуд-2006» укладено договори підряду/субпідряду на виконання будівельних робіт на об'єктах у м. Києві.
Обсяг і вартість виконаних робіт підтверджуються актами, довідками, підписаними уповноваженими представниками сторін, та платіжними документами, копії яких наявні в матеріалах справи.
Із матеріалів справи вбачається, що: між Позивачем та ТОВ «ГОРСАН» укладено договір субпідряду на виконання будівельно-оздоблювальних робіт на відповідному об'єкті; між Позивачем та ТОВ «БК «ОЛІМПІК» укладено договір субпідряду щодо виконання робіт з мурування стін і перегородок на об'єкті будівництва.
На виконання цих договорів: складено та підписано акти приймання-передачі виконаних робіт, довідки; контрагенти виписали та зареєстрували в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні на адресу Позивача; здійснювалися розрахунки за договорами, що підтверджується банківськими документами та даними бухгалтерського обліку.
За результатами документальної перевірки Позивача контролюючий орган склав акт, у якому дійшов висновку про нереальність господарських операцій Позивача з ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «БК «ОЛІМПІК» і, як наслідок, про безпідставність формування податкового кредиту за ПДВ.
Основні мотиви цих висновків, викладені в акті перевірки та покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення: наявність вироку суду щодо директора ТОВ «ГОРСАН» за фіктивне підприємництво; наявність протоколу допиту директора ТОВ «БК «ОЛІМПІК», який стверджував, що фактично не здійснював діяльності від імені товариства; податкова інформація про відсутність у контрагентів Позивача достатніх трудових і матеріальних ресурсів, необхідних для виконання відповідних обсягів будівельних робіт; відсутність у податковій звітності контрагентів «дзеркальних» придбань, які б відповідали обсягам реалізації; реєстрація частини податкових накладних з IP-адреси, розташованої за межами України.
На підставі цього Відповідач дійшов висновку, що: операції між Позивачем та ТОВ «ГОРСАН», ТОВ «БК «ОЛІМПІК» є безтоварними; первинні документи складені лише для «створення видимості» господарських операцій; Позивач безпідставно сформував податковий кредит, що зумовило донарахування ПДВ та штрафних санкцій.
Інших мотивів у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні і акті перевірки не наведено.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із таких міркувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при їх прийнятті.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
За пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пункт 198.6 статті 198 ПК України визначає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.
Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.
Пункт 201.1 статті 201 ПК України встановлює, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Разом з тим, як неодноразово наголошував у своїх постановах Верховний Суд, норми ПК України не ставлять право платника на податковий кредит у пряму залежність від бездоганності поведінки контрагента, а визначальним є реальне вчинення господарської операції та наявність належних первинних документів.
Правові наслідки у вигляді виникнення у платника податку права на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань або власного капіталу платника, і підтверджені належним чином оформленими первинними документами.
Такий висновок, зокрема, зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19.
Сформована Верховним Судом презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником податковому органу документи податкової звітності та первинні документи вважаються дійсними й такими, що повно та об'єктивно відображають господарські операції, доки контролюючий орган належними та допустимими доказами не доведе протилежне.
Цей підхід, зокрема, відображено у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 809/1337/17.
У постанові від 17.01.2018 у справі № 805/6031/13-а Верховний Суд зазначив, що поняття «добросовісний платник» не означає покладення на платника додаткового обов'язку контролювати дотримання його контрагентами податкового законодавства, а можливі порушення контрагента не можуть автоматично тягнути негативні наслідки для покупця.
При вирішенні цієї справи суд враховує актуальну практику Верховного Суду у податкових спорах щодо: презумпції добросовісності платника податків; наслідків порушень контрагентів; критеріїв реальності господарських операцій; допустимості протоколів допиту як доказів у адміністративному судочинстві.
Так, у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 805/6031/13-а зазначено, що поняття «добросовісний платник» не передбачає обов'язку контролювати дотримання постачальниками податкового законодавства, а можливі порушення контрагентами не є достатньою підставою для позбавлення платника права на податковий кредит за умови реальності його витрат.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 809/1337/17 визначено, що презумпція добросовісності платника означає, що податкова звітність і первинні документи платника вважаються достовірними, якщо інше не доведено контролюючим органом.
У постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 822/551/18 сформовано правову позицію, згідно із якою, до постановлення вироку в кримінальному провадженні протокол допиту, складений на стадії досудового розслідування, не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві сам по собі; такі протоколи мають оцінюватися в сукупності з іншими доказами.
Постанови Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 320/1147/19 та від 24.11.2020 у справі № 813/3034/15 містять правову позицію суду касаційної інстанції про те, що норми податкового законодавства не ставлять достовірність даних податкового обліку платника в залежність від дотримання податкової дисципліни контрагентами, якщо платник мав реальні витрати, пов'язані з придбанням товарів (робіт, послуг) для своєї діяльності.
Постанова Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 815/2417/16 повторює той самий підхід: платник не відповідає за можливі порушення контрагентами, якщо сам він мав реальні витрати і використовував придбані товари/роботи/послуги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої позиції, згідно з якою, статус «фіктивного» підприємства нібито несумісний з легальною діяльністю, і зазначила, що: суб'єкт господарювання з ознаками фіктивності залишається правосуб'єктним; якщо інша особа внесла до документа відомості про такого контрагента, але інші обставини, зазначені в первинних документах (рух активів, виконання робіт), є реальними, добросовісний платник не може зазнавати негативних наслідків лише через дефекти статусу контрагента.
При вирішенні справи суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bulves AD v. Bulgaria» (заява № 3991/03, рішення від 22.01.2009) ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова добросовісному платникові у відшкодуванні/врахуванні ПДВ через порушення контрагента, які платник не міг контролювати, порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
Повертаючись до обставин справи № 826/8505/18, суд має вказати про таке.
Щодо того, чи довів Відповідач нереальність спірних господарських операцій Позивача, то суд вказує на таке.
Відповідач, обґрунтовуючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, стверджує, що операції між Позивачем та ТОВ «ГОРСАН», ТОВ «БК «ОЛІМПІК» є нереальними (безтоварними).
На підтвердження цього він, зокрема, посилається на: вирок щодо директора ТОВ «ГОРСАН»; протокол допиту директора ТОВ «БК «ОЛІМПІК»; податкову інформацію про «відсутність ресурсів» у контрагентів; відсутність «дзеркальних» придбань; IP-адресу, з якої реєструвалися податкові накладні.
Водночас, Позивачем до матеріалів справи надані: договори субпідряду з ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «БК «ОЛІМПІК»; акти виконаних будівельних робіт, підписані сторонами і замовниками; податкові накладні, зареєстровані в ЄРПН; платіжні документи щодо розрахунків; докази включення результатів робіт у загальний комплекс будівництва, що підтверджено й документами замовників.
При цьому, суд вказує на те, що наявні у матеріалах справи первинні документи є взаємоузгодженими, містять конкретні відомості про вид, обсяг, місце виконання та вартість робіт, не суперечать один одному та кореспондуються з фактом існування об'єктів будівництва.
Одночасно відповідач не навів у акті перевірки і в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні конкретних внутрішніх суперечностей у цих документах (наприклад, невідповідність обсягів, реквізитів, підписів тощо), а натомість зосередився на загальних характеристиках контрагентів та матеріалах кримінальних проваджень.
Суд також зазначає про таке.
Щодо вироку директора ТОВ «ГОРСАН».
Вирок, яким особу визнано винною у фіктивному підприємництві, сам по собі підтверджує наявність певних кримінально караних діянь, але не містить автоматичного висновку про нереальність усіх господарських операцій такого підприємства з усіма контрагентами.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 160/3364/19 від 07.07.2022 чітко зазначила, що статус «фіктивного» підприємства не означає відсутності у нього правоздатності і не може автоматично перекреслювати реальність операцій з добросовісним контрагентом.
Щодо протоколу допиту директора ТОВ «БК «ОЛІМПІК».
Протокол допиту, складений на стадії досудового розслідування, згідно з позицією Верховного Суду (справа № 822/551/18, постанова від 06.11.2018 року), до постановлення вироку не може вважатися належним та достатнім доказом в адміністративному судочинстві сам по собі. Він має оцінюватися судом лише в сукупності з іншими доказами, що стосуються конкретних операцій.
У справі № 826/8505/18 Відповідач не надав додаткових доказів, які б підтверджували, що роботи фактично не виконувалися на об'єктах Позивача.
Щодо «відсутності ресурсів» та податкової інформації про контрагентів.
Відсутність у контрагентів значної кількості працівників, власної техніки або складських приміщень не є автоматичною підставою для висновку про нереальність операцій, оскільки суб'єкти господарювання можуть: залучати працівників за цивільно-правовими договорами; орендувати техніку та обладнання; виконувати роботи частково за рахунок матеріалів замовника.
Верховний Суд у низці постанов (наприклад, у справах: 320/1147/19, 813/3034/15, 815/2417/16) підкреслив, що податковий орган має довести саме нереальність операцій платника, а не просто загальні «ризикові» характеристики контрагента.
Щодо відсутності «дзеркальних» придбань у контрагентів.
Ця обставина пов'язана передусім із можливими порушеннями контрагентів, але не спростовує наявності реальних робіт, виконаних для Позивача.
Відповідач не довів, що зазначені роботи об'єктивно не могли бути виконані на будівельних об'єктах у відповідний період.
Щодо IP-адреси реєстрації податкових накладних.
ПК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, не встановлював наслідків для права покупця на податковий кредит, пов'язаних із географічним розташуванням IP-адреси, з якої відбувається реєстрація накладної.
Відповідач не довів, що реєстрація здійснювалася без волі чи відома контрагентів або із порушенням вимог до електронного цифрового підпису.
Отже, суд виходить з того, що наведені Відповідачем доводи, навіть у сукупності, не спростовують подані Позивачем первинні документи та не доводять нереальності будівельних робіт, виконаних на користь Позивача.
За таких обставин і правових підстав, Відповідач не виконав покладений на нього частиною другою статті 77 КАС України обов'язок доказування правомірності оскаржуваного податкового повдомлення-рішення.
Окрім того, суд має зазначити про таке.
У спірних правовідносинах контролюючий орган, по суті, ставить право Позивача на податковий кредит у залежність від: внутрішньої організації діяльності контрагентів; їх податкової дисципліни; відсутності щодо них кримінальних проваджень; технічних параметрів (IP-адреси) реєстрації податкових накладних.
Однак Верховний Суд у постанові від 17.01.2018 у справі № 805/6031/13-а чітко зазначив, що поняття «добросовісний платник податків» не передбачає обов'язку платника контролювати дотримання постачальниками податкового законодавства, а можливі порушення з боку контрагента не можуть автоматично позбавляти покупця права на податковий кредит.
ПК України у редакції, чинній дату виникнення спірних правовідносин, не містив норм, які б покладали на Позивача додатковий обов'язок: перевіряти наявність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів; моніторити його кримінально-правовий статус; аналізувати місцезнаходження серверів або IP-адрес, з яких він реєструє накладні.
За результатами розгляду цієї справи, суд не встановив, що на момент укладення договорів та здійснення господарських операцій Позивач мав об'єктивні підстави сумніватися у здатності контрагентів виконати роботи або знав про їх можливі зловживання.
Отже, відсутні підстави вважати, що Позивач діяв недобросовісно чи не вжив розумних заходів обачності в контексті вимог законодавства.
Суд також виходить із того, що: Позивач надав належні та допустимі докази реальності господарських операцій (договори, акти, податкові накладні, платіжні документи, документи замовників); ці докази узгоджуються між собою; Відповідач не виявив у цих документах суперечностей і не довів їх недостовірності.
З огляду на презумпцію добросовісності платника податків (постанова Верховного суду у справі № 809/1337/17) та обов'язок Відповідача довести правомірність ППР (ч. 2 ст. 77 КАС України), саме контролюючий орган мав довести, що: господарські операції фактично не відбувалися; первинні документи містять неправдиві відомості; Позивач був обізнаний про зловживання контрагентів або діяв узгоджено з ними.
Таких доказів Відповідач суду не надав.
Так, у справі «Bulves AD v. Bulgaria» (заява № 3991/03, рішення від 22.01.2009) ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова у відшкодуванні або врахуванні ПДВ добросовісному платникові, який виконав усі вимоги національного законодавства та не мав можливості контролювати поведінку свого контрагента, становить непропорційне втручання у право власності і порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
У цій справі Позивач: уклав реальні договори; отримав і оплатив будівельні роботи; має належні первинні документи; не мав об'єктивної можливості контролювати внутрішню діяльність своїх контрагентів.
Суд вказує на те, що перекладення на Позивача негативних наслідків поведінки контрагентів (які можуть не виконувати свої податкові обов'язки) без доведення нереальності саме його операцій призвело б до надмірного індивідуального тягаря, що суперечить зазначеному вище підходу ЄСПЛ.
З огляду на викладене вище, оцінивши всі зібрані у справі докази в їх сукупності, а також норми законодавства України, та врахувавши практику Верховного Суду і ЄСПЛ, суд доходить таких висновків.
Реальність господарських операцій Позивача з ТОВ «ГОРСАН» та ТОВ «БК «ОЛІМПІК» підтверджена належно оформленими первинними документами, які узгоджуються між собою та з фактом виконання будівельних робіт на конкретних об'єктах.
Відповідач не довів протилежного, не навів конкретних суперечностей у документах Позивача та не надав належних доказів того, що роботи фактично не виконувалися.
Посилання Відповідача на: вирок щодо директора ТОВ «ГОРСАН»; протокол допиту директора ТОВ «БК «ОЛІМПІК»; відсутність у контрагентів ресурсів і «дзеркальних» придбань; реєстрацію накладних з певної IP-адреси не є достатніми для спростування реальності операцій та добросовісності Позивача, особливо з огляду на сталу позицію Верховного Суду (постанови у справах: 805/6031/13-а, 809/1337/17, 822/551/18, 320/1147/19, 813/3034/15, 815/2417/16, 160/3364/19).
За таких обставин і правових підстав, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення - визнанню протиправним та скасуванню.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатив судовий збір у розмірі 3039, 75 грн., що підтверджується відповідними платіжними документами в матеріалах справи.
Отже, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3039, 75 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у місті Києві як відокремленого підрозділу ДПС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 12.03.2018 № 2772615141.
Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новожилбуд» суму судового збору в розмірі 3039 (три тисячі тридцять дев'ять) грн 75 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВОЖИЛБУД" (вул. Сімферопольська, 13А, м. Київ, 02096 , код ЄДРПОУ - 37960805)
Відповідач:Головне управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, Київ 116,м. Київ,04116 , код ЄДРПОУ - 44116011)
Головуючий суддя Є.В. Печений