Справа № 560/3544/25
іменем України
10 січня 2026 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" до Державної служби України з питань безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,
Товариство Агрофірма «Маяк» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань безпеки на транспорті (далі - відповідач, Укртрансбезпека), у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 08.01.2025 № ПШ 133626 про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 17 000 грн;
Ухвалою суду від 11.03.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідно до заяв по суті справи, позивач вважає оскаржувану постанову протиправною та такою, що підлягає скасуванню, зокрема, з таких підстав.
Вказує, що ТОВ Агрофірма «Маяк» не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки не надає послуг з перевезення вантажів третім особам, а здійснює перевезення власної продукції для власних потреб.
Зазначає, що Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385 (тут і далі - Інструкція № 385 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), у пункті 1.3 поширює свою дію лише на суб'єктів, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів, а позивач до таких не належить, отже порядок складення протоколу перевірки та адаптації тахографа для нього законодавством не визначений.
Стверджує, що за відсутності чіткого регулювання обов'язку позивача мати протокол перевірки та адаптації тахографа, притягнення до адміністративно-господарської відповідальності суперечить вимогам «якості закону» в розумінні практики Європейського суду з прав людини.
Посилається на те, що відповідач безпідставно вважав ТОВ Агрофірма «Маяк» автомобільним перевізником, виходячи лише з даних товарно-транспортної накладної, тоді як така накладна є документом на вантаж, а не на перевізника.
На думку позивача, оскаржувана постанова містить описку в номері акта, що, як вказує позивач, свідчить про її протиправність.
Відповідач у заявах по суті справи просить відмовити в задоволенні позову із таких підстав.
Вказує, що, відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III (тут і далі - у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) автомобільним перевізником є фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Зазначає, що за змістом товарно-транспортної накладної № 349 автомобільним перевізником був саме позивач, який власними транспортними засобами здійснював перевезення вантажу для іншої юридичної особи.
Стверджує, що відсутність у позивача окремого виду економічної діяльності (КВЕД), пов'язаного з вантажними перевезеннями, не звільняє його від статусу автомобільного перевізника, якщо він фактично здійснює перевезення вантажів.
Посилається на те, що, відповідно до ст. 48 Закону № 2344-III та підзаконних актів (Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 тут і (далі - Положення № 340 у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), і Інструкція № 385), автомобільні перевізники та водії повинні мати, серед іншого, документи, що підтверджують використання тахографа, або індивідуальну контрольну книжку водія; відсутність таких документів на момент перевірки є порушенням ст. 48 Закону і тягне застосування штрафу за абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
03.12.2024 старшим державним інспектором Відділу державного нагляду (контролю) в Житомирській області Укртрансбезпеки складено акт АР № 070055 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
У акті зазначено, що перевірці підлягав вантажний автомобіль КАМАЗ 55102 з причепом, які належать ТОВ Агрофірма «Маяк», під керуванням водія ОСОБА_1 .
Вказано, що під час перевірки при здійсненні перевезення вантажу інспектором зафіксовано: відсутність у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу; індивідуальної контрольної книжки водія, а саме не ведеться відповідний запис з 05.11.2024-21.11.2024, 30.11.2024 та з 01.12.2024 по 03.12.2024 або копії графіку змінності водія.
Посадова особа Укртрансбезпеки віднесла це до порушення вимог статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та підзаконних актів, за яке передбачена відповідальність за абз. 3 ч.1 ст. 60 цього Закону.
На підставі зазначеного вище акта 08.01.2025 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Укртрансбезпеки винесено постанову № ПШ 133626 про застосування до ТОВ Агрофірма «Маяк» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн за перевезення вантажу без документів, визначених ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», кваліфіковане за абз. 3 ч.1 ст. 60 цього Закону.
У постанові допущено описку в номері акта, однак дата, місце перевірки, вид і державні реєстраційні номери транспортних засобів, прізвище водія та суть порушення відповідають акту АР № 070055.
Інших актів щодо тих же транспортних засобів на ту ж дату в матеріалах справи немає, і сам позивач пов'язує постанову саме з актом АР № 070055.
Під час перевірки водієм надано товарно-транспортну накладну (ТТН) № 349 від 03.12.2024, у якій ТОВ Агрофірма «Маяк» вказане як автомобільний перевізник, а інша юридична особа - як вантажоодержувач.
Позивач не заперечує, що: транспортні засоби, які перевірялися, є його власністю; водій, який керував автомобілем, перебуває з ним у трудових відносинах; перевезення здійснювалося для забезпечення господарської діяльності Товариства (перевезення кукурудзи власного врожаю).
Позивач не стверджує, що на момент перевірки у водія наявний протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу або належно оформлена індивідуальна контрольна книжка водія / графік змінності, і не надає відповідних документів до суду.
Доводи позову фактично зосереджені на правовій можливості покладення на нього обов'язку мати такі документи, а не на фактичній їх наявності.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вказує на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення.
Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб'єкт владних повноважень при їх прийнятті.
Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.
Так, стаття 1 Закону № 2344-III визначає, зокрема, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Стаття 33 зазначеного Закону визначає автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.
Частина 2 статті 48 Закону № 2344-III встановлює, що документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Відповідно до абз. 3 ч.1 ст. 60 Закону № 2344-III, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (тут і далі - Порядок № 1567, у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин).
Пункт 15 Порядку № 1567 передбачає, що під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Відповідно до п. 1.3 Положення № 340, вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Згідно із п. 6.1 Положення № 340, автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
За п. 6.3 Положення № 340, водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Пункт 1.3 Інструкції № 385 передбачає, що ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Згідно із п. 3.5 Інструкції № 385, перевізники: забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий); зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Водночас, Верховний Суд у низці постанов, наприклад: від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17, від 19.03.2020 у справі № 823/1199/17, від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20, від 06.07.2023 у справі № 560/514/22, від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, сформулював, зокрема, такі правові висновки, релевантні для цієї справи: відповідальність за ст. 60 Закону № 2344-III покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників/користувачів транспортних засобів, які не виступають перевізниками; автомобільним перевізником є особа, яка за умовами договору про перевезення вантажу надає послугу перевезення, або особа, яка здійснює перевезення вантажів за власний кошт; при визначенні особи перевізника можуть використовуватися, зокрема, дані товарно-транспортної накладної, якщо інші документи не спростовують цих відомостей; протокол перевірки та адаптації тахографа, тахокарти/роздруківки з тахографа, а також індивідуальна контрольна книжка водія належать до «інших документів, передбачених законодавством» у розумінні ст. 48 Закону № 2344-III; відсутність таких документів на момент перевірки є порушенням ст. 48 Закону та тягне застосування штрафу за абз. 3 ч.1 ст. 60.
Суд, вирішуючи цю справу, виходить із зазначених правових висновків як із таких, що відображають усталену практику застосування відповідних норм права Верховним Судом.
Надаючи оцінку доводів сторін у цій справі, суд зазначає про таке.
Щодо статусу позивача як автомобільного перевізника.
Із системного аналізу ст. 1 та ст. 33 Закону № 2344-III випливає, що законодавець однозначно охоплює поняттям «автомобільний перевізник» не лише суб'єктів, які надають послуги з перевезення на комерційній основі, а й тих, хто здійснює перевезення за власний кошт, тобто для власних потреб.
Так, Верховний Суд у постановах від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20, від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22 та інших сформував правову позицію, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт за ст. 60 Закону № 2344-III покладається саме на автомобільних перевізників, а не на будь-яких власників транспортних засобів, однак статус перевізника визначається фактичними обставинами перевезення та документами, що його оформлюють, а не тільки записами в ЄДР чи видами діяльності за КВЕД.
У цій справі встановлено, що: перевезення здійснювалося транспортними засобами, які належать позивачу; водій, який здійснював перевезення, є працівником позивача (водієм автотранспортних засобів); у ТТН № 349 саме ТОВ Агрофірма «Маяк» зазначене як автомобільний перевізник; позивач не надав жодного договору або іншого документа, з якого випливало б, що перевізником виступала інша особа (наприклад, окремий ліцензований перевізник), а Товариство було лише вантажовласником або власником техніки.
За таких обставин, суд виходить з того, що у спірних правовідносинах саме ТОВ Агрофірма «Маяк» виступало автомобільним перевізником, а отже, є спеціальним суб'єктом відповідальності за ст. 60 Закону № 2344-III.
Посилання позивача на відсутність у нього окремого КВЕД щодо вантажних перевезень не спростовують цього висновку, оскільки Верховний Суд неодноразово зазначав, що відсутність певного виду економічної діяльності в ЄДР сама по собі не є доказом того, що відповідна діяльність фактично не здійснюється, а питання статусу перевізника має вирішуватися за фактичними обставинами конкретного перевезення.
Щодо наявності порушення позивачем вимог статті 48 Закону № 2344-III.
Актом АР № 070055 від 03.12.2024 зафіксовано відсутність на момент перевірки у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу; індивідуальної контрольної книжки водія, а саме не ведеться відповідний запис з 05.11.2024-21.11.2024, 30.11.2024 та з 01.12.2024 по 03.12.2024 або копії графіку змінності водія.
Як убачається з матеріалів справи, позивач не стверджує та не доводить, що на час перевірки такі документи були у водія чи згодом були оформлені.
Отже, факт відсутності на момент перевірки вказаних вище документів суд вважає доведеним.
З огляду на сформульовані Верховним Судом правові позиції (справи № 820/4624/17, № 823/1199/17 та ін.), протокол перевірки та адаптації тахографа, тахокарти/роздруківки даних з тахографа, а також індивідуальна контрольна книжка водія належать до «інших документів, передбачених законодавством» у розумінні ст. 48 Закону № 2344-III. Їх відсутність на момент перевірки утворює склад порушення, передбачений абз. 3 ч.1 ст. 60 цього Закону.
Щодо посилання позивача на сферу дії Інструкції № 385 та «якість закону».
Позивач посилається на те, що в пункті 1.3 Інструкції № 385 зазначено: вона поширюється на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів.
З цього позивач робить висновок, що вимоги Інструкції № 385 не стосуються перевезень, які здійснюються за власний кошт, а отже, порядок складення протоколу перевірки та адаптації тахографа не врегульований щодо нього належним чином.
Водночас, суд вказує на те, що: обов'язок мати документи, пов'язані з використанням тахографа, випливає не лише з Інструкції № 385, а насамперед із Закону № 2344-III (ст. 48, 53) та Положення № 340, які діють щодо всіх автомобільних перевізників та водіїв, незалежно від того, чи здійснюють вони перевезення за плату чи за власний кошт; Інструкція № 385 конкретизує вимоги до експлуатації тахографів і порядку оформлення протоколу перевірки та адаптації як частину системи нормативного регулювання безпеки руху, і не може розглядатися ізольовано від норм Закону № 2344-III та Положення № 340; Верховний Суд, застосовуючи вищезгадані правові акти, не ставить обсяг обов'язків перевізника щодо тахографа в залежність від того, чи здійснює він перевезення як «послугу» для клієнта, чи для власних потреб, а виходить із загальної мети - забезпечення безпечних умов праці водія та дорожнього руху.
Щодо посилань позивача на практику ЄСПЛ стосовно вимог до «якості закону», суд зазначає, що: сукупність норм Закону № 2344-III, Положення № 340, Інструкції № 385 та усталеної практики Верховного Суду станом на дату виникнення спірних правовідносин між сторонами забезпечувала достатній рівень передбачуваності для суб'єктів господарювання, які здійснюють вантажні перевезення, щодо необхідності мати протокол перевірки та адаптації тахографа (або альтернативний комплекс документів); суб'єкт господарювання, який експлуатує вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 т, не може розраховувати на те, що відсутність спеціальної згадки про перевезення «за власний кошт» у підзаконному акті повністю звільнятиме його від виконання загальних вимог до безпеки перевезень, установлених законом.
Отже, суд не знаходить підстав вважати, що невизначеність чи суперечливість законодавства перешкоджала позивачу передбачити наслідки відсутності протоколу перевірки та адаптації тахографа на момент перевірки.
Щодо доводів про неналежного суб'єкта відповідальності.
Позивач стверджує, що відповідач визначив його автомобільним перевізником лише на підставі ТТН, яка, на його думку, є документом на вантаж, а не на перевізника.
Як убачається з практики Верховного Суду (зокрема, постанови від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20, від 06.07.2023 у справі № 560/514/22, від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22), ТТН не є єдиним доказом, з якого встановлюється особа перевізника, однак за відсутності інших суперечливих документів саме ТТН у сукупності з іншими обставинами може бути належною підставою для ідентифікації автомобільного перевізника.
У даній справі: ТТН № 349 прямо містить дані про позивача як автомобільного перевізника; транспортні засоби - власність позивача; водій - працівник позивача; позивач не надав жодного документа, який би свідчив, що перевізником виступала інша особа.
У сукупності зі згаданою вище практикою Верховного Суду це дає підстави дійти висновку, що відповідач обґрунтовано вважав позивача автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, а отже, штраф за ст. 60 Закону № 2344-III застосовано до належного суб'єкта.
Щодо технічної описки в номері акта.
Судом встановлено, що оскаржувана постанова № ПШ 133626 містить технічну описку в номері акта, на який вона посилається.
Однак, як зазначалося вище, дата та інші ідентифікаційні реквізити акта (місце перевірки, транспортні засоби, водій, суть порушення) збігаються з актом АР № 070055; інших актів щодо того ж перевезення в матеріалах справи немає, і сам позивач оскаржує постанову саме як таку, що ґрунтується на акті АР № 070055.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що формальні неточності (описки), які не перешкоджають ідентифікації рішення та не впливають на зміст установлених обставин, не можуть самі по собі бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
Отже, наявна описка в номері акта в даному випадку не вплинула на можливість позивача зрозуміти, яке саме правопорушення йому інкримінується, і не порушила його права на захист.
З огляду на викладене в сукупності, суд приходить до висновку, що: станом на дату виникнення спірних правовідносин положення Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III покладали на автомобільних перевізників та водіїв обов'язок мати, окрім базових документів, інші документи, передбачені законодавством, у тому числі документи щодо використання тахографів і обліку режиму праці та відпочинку водіїв; ТОВ Агрофірма «Маяк» у спірних правовідносинах виступало автомобільним перевізником, що здійснював перевезення вантажу належними йому транспортними засобами; під час рейдової перевірки 03.12.2024 встановлено відсутність на момент перевірки у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу; індивідуальної контрольної книжки водія, а саме не ведеться відповідний запис з 05.11.2024-21.11.2024, 30.11.2024 та з 01.12.2024 по 03.12.2024 або копії графіку змінності водія, що позивач не спростував; відповідно до усталеної практики Верховного Суду відсутність зазначеного протоколу належить до порушень ст. 48 Закону № 2344-III, за які передбачено застосування штрафу за абз. 3 ч.1 ст. 60 цього Закону; постанова № ПШ 133626 від 08.01.2025 винесена відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Законом № 2344-III та Порядком № 1567, з достатнім обґрунтуванням і з урахуванням істотних обставин справи; доводи позивача щодо відсутності чіткого правового регулювання, неналежного суб'єкта відповідальності та технічних описок у постанові не дають підстав визнати оскаржувану постанову протиправною.
Отже, адміністративний позов є необґрунтованим і підлягає відмові в задоволенні в повному обсязі.
Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.
Щодо інших доводів сторін, суд також зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Маяк» - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Маяк" (вул. Лесі Українки, 184, м. Полонне, Шепетівський р-н, Хмельницька обл.,30501 , код ЄДРПОУ - 03789324)
Відповідач:Державна служба України з питань безпеки на транспорті (вул. Антоновича, 51,м. Київ,03150 , код ЄДРПОУ - 39816845)
Головуючий суддя Є.В. Печений