09 січня 2026 року м. ДніпроСправа № 360/2445/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., перевіривши матеріали адміністративного позову адвоката Сергєєва Андрія Михайловича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Сергєєва Андрія Михайловича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки: щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 календарних дні, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 1 календарний день, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 1 календарний день, щорічної чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік у загальній кількості 16 календарних днів, щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 30 днів та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2023 роки у загальній кількості 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 21.04.2023;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки: щорічної оплачуваної відпустки за 2015 рік у кількості 3 календарних дні, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік у кількості 1 календарний день, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік у кількості 1 календарний день, щорічної чергової та додаткової оплачуваної відпустки за 2021 рік у загальній кількості 16 календарних днів, щорічної оплачуваної відпустки за 2022 рік у кількості 30 днів та за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018 та 2023 роки у загальній кількості 28 календарних днів, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 21.04.2023.
Ухвалою суду від 23.12.2025 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»: заяви про залучення до участі у справі третьої особи (якщо позивач вважає за необхідне залучити до участі у справі третю особу), із зазначенням, на яких підставах третю особу належить залучити до участі у справі та її конкретного статусу як третьої особи (яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору; яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача); заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог зазначеної ухвали суду надано суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та заяву про поновлення строку звернення до суду.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду в сукупності з позовною заявою, суд зазначає таке.
В клопотанні про поновлення строку звернення до суду зазначено, що до позовних вимог в частині, яка стосується періоду з 07.11.2015 по 18.07.2022, належить застосовувати норму частини другої статті 233 КЗпП України, в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Позивач не заперечує що позовні вимоги за період з 19.07.2022 по 21.04.2023 подані з пропуском строку звернення до суду, передбаченого частиною другою статті 233 КЗпП України, однак, у день звільнення позивача 21.04.2023 йому не було вручено письмового повідомлення про всі суми, нараховані та виплачені при звільненні, у розумінні статті 116 КЗпП України. Відповідно, позивач не був поінформований про те, що грошова компенсація за невикористані дні щорічних та додаткових відпусток за попередні роки служби фактично не нарахована та не виплачена.
Суд зазначає, що Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Тобто, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, до вимог щодо заробітної плати, які виникли до 19 липня 2022 року, відповідно до правового висновку, наведеного у пунктах 29, 33 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, а також у пунктах 21-22 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, має бути застосована частина друга статті 233 КЗпП у редакції, чинній до 19 липня 2022 року.
Починаючи з 19 липня 2022 року, - дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, яким частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у новій редакції, законодавчо визначений тримісячний строк звернення до суду.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025 частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Отже, вказаним рішенням визнано неконституційною лише частину першу статті 233 КЗпП України.
Предметом спору у цій справі є нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні відпустки станом на день звільнення позивача зі служби в поліції 21.04.2023.
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Таким чином, право на отримання компенсації позивач мав виключно після звільнення зі служби, а не під час її проходження.
Тобто, заявлені позивачем спірні правовідносини виникли саме на момент його звільнення (21.04.2023) та регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ. Отже, вказані правовідносини не підпадають під обставини, які були предметом дослідження Конституційним Судом у Рішенні № 1-р/2025 від 11.12.2025.
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі №500/1912/22, в якій колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;
3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №9901/405/19, вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс та інші проти Великобританії, рішення від 22 жовтня 1996 року, справа Девеер проти Бельгії, рішення від 27 лютого 1980 року)".
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Беручи до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постановах від 26 жовтня 2023 року (справа №990/139/23) та від 01 лютого 2024 року (справа №990/270/23), надаючи оцінку доводам представника позивача, суд зауважує, що пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду з позовом.
Суд зазначає, що у заяві стороною позивача не наведено змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не доведено, що в цій справі можливість вчасного подання позовної заяви не мала суб'єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.
У зв'язку з викладеним, вказані позивачем в заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються судом неповажними, оскільки такі обставини не можна вважати об'єктивно непереборними, такими, що не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Отже, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Згідно з частиною другою статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне продовжити позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви на 3 календарних дні з дня отримання ухвали про продовження строку.
Керуючись статтями 121, 160, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Продовжити адвокату Сергєєву Андрію Михайловичу в інтересах ОСОБА_1 строк для усунення недоліків позовної заяви на 3 (три) календарних дні з дня отримання даної ухвали суду.
Запропонувати позивачу протягом 3 (трьох) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи:
- заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням підстав для поновлення строку, з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
У разі ненадання вищевказаних документів позовна заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена.
СуддяС.В. Борзаниця