08 січня 2026 рокусправа № 380/12077/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.07.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.07.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 31.12.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2024 по 31.12.2024 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024 року;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2024 по 31.12.2024 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2025 по 02.06.2025 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2025 по 02.06.2025 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат;
-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що позивач проходив службу в Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби, нарахування військовою частиною НОМЕР_1 грошового забезпечення виплачувалось здійснювалось у заниженому розмірі, а саме: при встановленні посадового окладу та окладу за військовим званням було застосовано прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року. При цьому позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в спірний період відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Ухвалою суду від 19.06.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що статтями 9, 43 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям грошове забезпечення у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (у редакції, чинній у 2020- 2022 роках) встановлено, що посадові оклади та оклади за військовими званнями визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідач не має повноважень змінювати встановлений державою механізм нарахування грошового забезпечення. Крім того посилається на пропущення строку звернення до суду позивачем.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 28.07.2020 по 02.06.2025.
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 02.06.2025 №157, старшого лейтенанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Згідно вказаного наказу, виплатити щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 432% посадового окладу, надбавки за особливості проходження служби 65% від посадового окладу за військовим званням з урахуванням надбавки за вислугу років, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 за прослужені дні червня 2025 року, грошову допомогу по звільненню в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 (зі змінами), грошову компенсацію за 56 діб невикористаної додаткової відпустки за 2022-2025 роки, грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, та грошову компенсацію за 15 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік.
Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік не отримував.
Щорічну основну відпустку за 2022 рік не використав. Щорічну основну відпустку за 2023 рік використав тривалістю 30 діб. Щорічну основну відпустку за 2024 рік використав тривалістю 30 діб. Щорічну основну відпустку за 2025 рік не використав. Грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік отримав.
Зважаючи на те, що під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалось не у повному обсязі, а саме у період з 28.07.2020 по 02.06.2025 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст.40 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до Законів України “Про Збройні Сили України», “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та іншими законами.
Згідно з ч.2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У силу приписів ч. 3 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі Постанова №704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 10 Постанови №704, ця постанова набирає чинності з 01.03.2018.
Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103).
Однак, Постановою № 103 (набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Відповідно до приписів статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акта починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
30 вересня 2010 року Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України “Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 №2222-IV, яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акту, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.
Тобто, за загальним правилом, моментом припинення календарної дії приписів закону в цих випадках є момент набрання законної сили відповідним судовим рішенням, і відповідний акт визнається нечинним на майбутнє.
Таким чином, оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704 були визнані судом протиправними та скасовані, то з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 (29 січня 2020 року) діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, та яка передбачала використання розрахункової величини, яка дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).
Разом з тим, варто також зауважити, що з 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
При цьому, під час розв'язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018, оскільки положення пункту 4 Постанови № 704, в редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 щодо часового визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб як “01 січня 2018 року», скасоване 29.01.2020 вищезазначеною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.
Враховуючи вищенаведені висновки щодо відсутності правових підстав для застосування такої розрахункової величини, як мінімальна заробітна плата та приймаючи до уваги відновлення дії положень Постанови №704, які діяли до внесення змін Постановою №103, суд дійшов висновку, що з 29 січня 2020 року, тобто з дня, набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на правові висновки Верховного суду в постанові від 22.09.2022 у справі №500/3840/21 щодо прожиткового мінімуму для працездатних осіб як розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Законом України від 05.10.2000 №2017-ІІІ “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Так, під “умовами» слід розуміти встановлення Кабінетом Міністрів України необхідних обставин, які роблять можливим здійснення перерахунку пенсії.
Під “порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методики здійснення перерахунку пенсій у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Величина грошового забезпечення як виплати, що є визначальною при перерахунку пенсії, встановлюється Кабінетом Міністрів України в межах повноважень щодо визначення розміру перерахунку пенсій.
Відтак, зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ. Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Згідно постанови Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №380/10075/21 висновки ВС, викладені, зокрема, у постановах від 11.02.2021 у справах №№200/3757/20-а, 200/3774/20-а, 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі №240/12309/20, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.
Також, суд враховує, що згідно постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №420/6572/22, позиція Верховного Суду у наведених вище справах щодо застосування приписів пункту 4 Постанови №704 в контексті спору щодо перерахунку пенсії у зв'язку зі збільшенням розмірів складових грошового забезпечення військовослужбовців, а саме збільшення розмірів посадових окладів пов'язувалося із зростанням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, є орієнтиром для застосування положень Постанови №704 в контексті вирішення спору про перерахунок грошового забезпечення, адже, вирішення цього спору теж пов'язане з (правильним) застосуванням розрахункової величини для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу.
У наведених справах правовий висновок Верховного Суду про те, що з 1 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Як встановлено з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення від 06.01.2026 №1280/486/200/25 відповідач застосовував у період з 28.07.2020 по 19.05.2023 розрахункову величину для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в період з 28 липня 2020 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01 січня, є протиправними.
На підставі викладеного, суд приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період, починаючи з 20.05.2023 по 02.06.2025, суд зазначає наступне.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», яка набрала чинності 20.05.2023:
- скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»;
- внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. »;
- установлено, що видатки, пов'язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Тобто, з 20.05.2023 п.4 постанови постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що розрахунок грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 02.06.2025 здійснений Військовою частиною НОМЕР_1 виходячи з розміру 1762 грн, тобто згідно чинного, починаючи з 20 травня 2023 року, законодавства, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Жодних інших нормативно-правових актів, які б визначали з 20 травня 2023 року розрахункову величину посадових окладів військовослужбовців, крім діючої Постанови КМУ №704 прийнято не було.
Постанова №704 з 20 травня 2023 року була чинною, не скасована, не змінена та підлягала застосуванню з 20 травня 2023 року відповідачем.
Отже внесені Постановою №481 зміни до пункту 4 Постанови № 704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови № 704, як на тому наполягає позивач.
Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постанові від 24 червня 2025 року у справі № 420/5584/24, що враховується судом під час розгляду даної справи.
В указаній постанові Верховний Суд, крім іншого, звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 та від 11 вересня 2024 року у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
Із врахуванням зазначеного, при розгляді даної справи судом враховується, що Шостим апеляційним адміністративним судом 18 червня 2025 року прийнято постанову у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відтак, оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року по справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18 червня 2025 року, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність з 18 червня 2025 року, що свідчить про правомірність його застосування відповідачем станом на час виникнення спірних правовідносин, починаючи з 20 травня 2023 року.
З огляду на викладене, враховуючи вищезазначені висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позовні вимоги, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 , починаючи з 20.05.2023 по 02.06.2025 задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про не включення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, суд зазначає таке.
Зі змісту пункту 1 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ слідує, що ці норми встановлюють лише право військовослужбовця на отримання допомоги на оздоровлення.
Положення четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ є відсилочними, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець делегував, зокрема, Міністру оборони України.
Такими нормативно-правовими актами є постанова Кабінету Міністрів України №704, якою, з-поміж іншого, передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, крім посадового окладу; окладу за військовим званням включає і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та Порядок №260.
Отже, додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ №168, за своєю правовою природою є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану.
Водночас у пункті 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з пунктом 6 розділу XXIII Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Верховний Суд у постановах від 08 серпня 2024 року у справі №240/26703/23, від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, від 23 вересня 2024 року у справі №240/33138/23, від 26 листопада 2024 року у справі № 240/1800/24, від 24 квітня 2025 року у справі №380/24824/23 висловив правову позицію щодо питання, чи враховується передбачена Постановою КМУ №168 додаткова винагорода до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Так, Верховний Суд у наведених постановах, відповідаючи на зазначене питання, зазначив, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою КМУ №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час дії воєнного стану.
За правилами пункту 6 розділу ХХІІІ Порядку №260 до розміру грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, не включаються винагороди, незалежно від їхнього виду (щомісячні чи одноразові).
Також Верховний Суд констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо не включення індексації грошового забезпечення до складу місячного грошового забезпечення з якого нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення, то суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ “Про індексацію грошових доходів населення» (Закон №1282-XII) встановлено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до законодавчого визначення індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, яка спрямована на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Враховуючи те, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, суд доходить висновку, що механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №240/10130/19 сформував правовий висновок про те, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку пенсії за вислугу років, що забезпечує дотримання пенсійних прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист. В іншому випадку, не врахування індексації при обрахунку пенсії за вислугу років призвело б до застосування для визначення розміру пенсії знеціненого грошового забезпечення.
Індексація має спеціальний статус виплати у формі відшкодування знецінення грошових доходів громадян, зокрема, пенсії, стипендії; оплати праці (грошового забезпечення), які мають систематичний характер, а тому, індексація є невід'ємною складовою частиною грошового забезпечення.
Враховуючи, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців для розрахунку виплат військовослужбовців.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.11.2024 у справі №240/31525/23, предметом розгляду якої було, зокрема, включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога на оздоровлення, індексації грошового забезпечення.
Враховуючи вище викладене позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Частиною 2 статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд -
ухвалив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 28.07.2020 по 31.12.2020 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 28.07.2020 по 31.12.2020 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2021 по 31.12.2021 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2021 по 31.12.2021 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2022 по 31.12.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.12.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 01.01.2023 по 19.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.01.2023 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше проведених виплат.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення індексації грошового забезпечення, до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, з урахуванням індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна