справа № 380/10585/25
провадження № П/380/11782/25
07 січня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача від 13 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду та заяву позивача від 20 червня 2025 року про поновлення строку звернення до суду у справі № 380/10585/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації» із такими позовними вимогами:
- визнати протиправними дії Державної установи «Центр пробації», які полягають у застосуванні з січня 2020 по лютий 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї;
- зобов'язати Державну установу «Центр пробації» здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 з січня 2020 року по лютий 2023 року грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, відповідно.
Ухвалою судді від 02 червня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
13 червня 2025 року від представника відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від 13 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Указане клопотання мотивоване тим, що позивач проходив службу, звільнився зі служби 31 січня 2023 року та подав позов до суду 19 травня 2025 року в період, коли діяла нова редакція статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно із якою працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Позивач не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не зазначив поважні обставини, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали йому звернутись до суду в межах процесуальних строків, передбачених статтею 233 КЗпП України. Звернення позивача до відповідача із заявою від 14 березня 2025 року не змінює дати, коли позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав та інтересів, а лише вказує лише на час, коли він розпочав вживати активних дій щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, а є лише фактично штучно створеною новою часовою передумовою звернення з позовом до суду.
Просить суд залишити позовну заяву позивача без розгляду.
Ухвалою судді від 17 червня 2025 року позовну заяву після відкриття провадження у справі залишено без руху, а позивачу встановлено в п'ятиденний строк з дня вручення цієї ухвали усунути недоліки у спосіб подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по лютий 2023 року.
На виконання вимог вказаної ухвали від позивача через канцелярію суду 24 червня 2025 року надійшла заява від 20 червня 2025 року про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено заяву від 20 червня 2025 року про поновлення строку звернення до суду.
Заява позивача про поновлення строку звернення до суду мотивована тим, що до моменту отримання листа відповідача від 02 квітня 2025 року (отриманий позивачем 12 травня 2025 року) про відмову в здійсненні перерахунку грошового забезпечення та інших виплат йому не було відомо про його порушене право, тому строк звернення до суду пропущений з поважних причин. Також покликається на запроваджений в Україні правовий режим воєнного стану.
Просить суд поновити строк звернення з цим позовом до суду в частині позовних вимог, що стосуються періоду із 19 липня 2022 року по лютий 2023 року, оскільки такий пропущений з поважних причин.
Ухвалою суду від 25 червня 2025 року розгляд справи продовжено.
Вирішуючи вказані клопотання представника відповідача та заяву позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, стосуються вирішення питання щодо наявності чи відсутності у позивача права на перерахунок та виплату грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, інших надбавок і доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку з проходженням служби та звільненням з неї.
Утім положення статті 122 КАС України не містять норм, які б урегульовували строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися під час розгляду цієї справи, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями.
Своєю чергою, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов висновку про те, що якщо наявні тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому разі правове регулювання здійснюється так: правовідносини за період до 19 липня 2022 року підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ).
Суд, ураховуючи правовий висновок Верховного Суду, викладений у наведеній вище постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, зазначає, що спірний період з січня 2020 року по лютий 2023 року умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з січня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України у редакції до внесення змін Законом № 2352-ІХ, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по лютий 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду працівником з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
З урахуванням викладеного суд доходить висновку про те, що з вимогами, які стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з січня 2020 року по 19 липня 2022 року, строк звернення до суду позивач не пропустив.
Щодо вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по лютий 2023 року, то суд ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
У цій справі позивач звільнений зі служби у січні 2023 року, тобто під час дії статті 233 КЗпП України в новій редакції та під час дії карантину, отже, до суду з цим позовом з вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по лютий 2023 року повинен був звернутися до 30 вересня 2023 року.
Водночас суд ураховує, що положення частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ) не лише визначають строки реалізації права на судовий захист, а й визначають час, з якого починається перебіг такого строку, а саме з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Звідси саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов'язує перебіг тримісячного строку для звернення з позовом до суду. При цьому КЗпП України не визначає конкретної форми письмового повідомлення працівника про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Однак матеріали позовної заяви не містять доказів письмового повідомлення позивача про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) в день їх виплати.
Не надано таких доказів відповідачем і до клопотання від 13 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду.
Водночас до позовної заяви позивач долучив лист Державної установи «Центр пробації» від 02 квітня 2025 року № 1528/8/Ян-25, наданий у відповідь на заяву позивача від 14 березня 2025 року, яким відповідач фактично повідомив позивача про те, що грошове забезпечення осіб начальницького складу Державної установи «Центр пробації» розраховується виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн).
Тож саме зі змісту вказаного листа-відповіді відповідача, датованого 02 квітня 2025 року, позивач дізнався про порушення відповідачем своїх прав на належне грошове забезпечення, що є предметом розгляду в цій справі, а відтак з метою їх захисту звернувся з цим позовом до суду.
Суд ураховує, що за загальним правилом поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення Європейський Суд з прав людини ураховує таке: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Ураховуючи наведене, суд уважає, що позивач пропустив строк звернення з цим позовом до суду з вимогами, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по лютий 2023 року, з поважних причин, тож його належить поновити, а заяву позивача від 20 червня 2025 року про поновлення строку звернення до суду - задовольнити.
Водночас у задоволенні клопотання представника відповідача від 13 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.
Керуючись статтями 122, 123, 240, 241, 243, 248 КАС України, суд
Заяву позивача від 20 червня 2025 року про поновлення строку звернення до суду - задовольнити. Визнати поважними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду та поновити його у частині вимог, що стосуються перерахунку та виплати грошового забезпечення (інших його складових) за період з 19 липня 2022 року по лютий 2023 року.
У задоволенні клопотання представника відповідача від 13 червня 2025 року про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, окремо не оскаржується, заперечення щодо строку звернення до суду може бути викладено в апеляційній скарзі на рішення у цій справі.
Повний текст ухвали складено 07 січня 2026 року.
Суддя Клименко О.М.