08 січня 2026 року м. Житомир справа № 240/9794/25
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Державної судової адміністрації України, Господарського суду Житомирської області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Господарського суду Житомирської області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Господарський суд Житомирської області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, нарахованої виходячи із встановленого на 01 січня 2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого становить 3 028 ,00грн.
- визнати протиправними дії Господарського суду Житомирської області щодо нарахування та виплати винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.;
- зобов'язати Господарський суд Житомирської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року, обчисливши її розмір виходячи у 2025 році з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 028,00 грн, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що перебуває на посаді судді Господарського суду Житомирської області, який протиправно здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди за спірний період не в повному обсязі, а саме виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Вважає, що розмір суддівської винагороди, яку вона отримує, має обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом на 01 січня 2025 року становить 3028,00 грн, відтак, відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від Господарського суду Житомирської області надійшов відзив на позовну заяву, у якому заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що Господарський суд Житомирської області не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України здійснювати перерахунок посадового окладу судді та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України, тому позивачці нараховано та виплачено суддівську винагороду з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року в межах бюджетних асигнувань.
Державна судова адміністрація України також надіслала відзив на позовну заяву, у якому просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що з Державного бюджету виділено бюджетні асигнування на виплату суддівської винагороди з розрахунку з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн, а тому підстави для врахування іншого розміру прожиткового мінімуму під час її обрахунку були відсутні.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду даної справи та вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Указом Президента України №321/2009 від 13 травня 2009 року "Про призначення суддів" Соловей Людмилу Анатоліївну призначено на посаду судді Господарського суду Житомирської області строком на п'ять років та відповідно до наказу голови Господарського суду Житомирської області №43-к від 16.06.2009 позивача зараховано з 16.06.2009 на посаду судді.
У подальшому на підставі Указу Президента України №349/2017 від 02.11.2017 "Про призначення суддів", відповідно до ч.5 ст.126, ч.1 ст.128 та пп. 2 п. 16-1 розділу ХV "Перехідні положення" Конституції України позивача призначено суддею Господарського суду Житомирської області.
Обчислення суддівської винагороди позивачки у період з 01 січня 2025 року по 31 березня 2025 року проведено відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня відповідного року прожиткового мінімуму у розмірі 2 102 грн.
Вважаючи такі дії протиправними, позивачка звернулась із цим позовом до суду.
Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає таке.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України визначено, серед іншого, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України “Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 1402-VIII) закріплено, що він визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб
Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон України № 966-XIV).
Згідно статті 1 цього Закону, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Отже, Закон № 966-XIV дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Згідно з Частиною третьою статті 4 Закону № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Суд зазначає, що Законом України № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, судді названим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Законів України «Про державний бюджет на 2021 рік» від 15.12.2020 № 1082-IX, «Про державний бюджет на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-IX, «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ, «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX разом із встановленням на 01 січня прожиткового мінімуму для працездатних осіб, введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102, 00 грн.
Отже, окремими приписами законів України Про Державний бюджет України встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд зауважує, що наведені приписи цих законів є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивачу, Господарський суд Житомирської області діяв на законних підставах.
Суд також зазначає, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про «Державний бюджет України» на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним Законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Суд зазначає, що з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24 виснувала, що починаючи з 2021 року у законах про «Державний бюджет України» на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн відповідно до статті 7 Законів України «Про державний бюджет на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, Господарський суд Житомирської області діяв правомірно, а тому правові підстави для задоволення позову щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період за січень 2025 року - березень 2025 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня календарного року (2025 рік 3028, 00грн) відсутні, відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частинами першою-третьою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 205, 242-246, 250, 251, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5,м. Київ,01021, ЄДРПОУ 26255795), Господарського суду Житомирської області (майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, ЄДРПОУ 03499916) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
08.01.26