справа № 489/9126/25 провадження №2/489/496/26
Іменем України
08 січня 2026 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Коваленка І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомленням учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі - ТОВ «Українські фінансові операції») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
встановив:
У листопаді 2025 року через систему «Електронний суд» ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 59740,00 грн., 2422,40 грн. судового збору і 10000,00 грн. витрат на правничу допомогу, а також в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України вказати органу, що здійснюватиме примусове виконання рішення, нарахувати інфляційні втрати і три проценти річних, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до момент виконання рішення.
Як на підставу позовних вимог позивач вказує, що 01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі - ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» було укладено Договір № 5010502 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Відповідно до умов кредитного договору відповідачу було надано кредит в розмірі 7000,00 грн. строком на 360 днів з 01.10.2024 по 26.09.2025, із періодичністю сплати платежів по процентам кожні 30 днів, з пониженою у межах строку кредитування процентною ставкою 0,8 % в день, а у разі невиконання позичальником зобов'язань повної процентної ставки 1% в день.
01.10.2024 сторонами договору було підписано додатковий договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 6000,00 грн.
Зарахування кредитних коштів відповідачу здійснювалося кредитором на його платіжну картку НОМЕР_1 , вказану при укладенні кредитного договору.
02.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» було укладено договір факторингу № 02-1/06/2025, згідно умов якого ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право вимоги заборгованості за кредитним договором № 5010502, позичальником по якому є відповідач.
Через порушення грошових зобов'язань, відповідач має заборгованість перед позивачем за кредитним договором № 5010502 від 01.10.2024 в загальному розмірі 59740,00 грн., яка складається з суми заборгованості з тіла кредиту - 13000,00 грн. та процентів нарахованих первісним кредитором - 31790,00 грн. і процентів, нарахованих ТОВ «ФК «Українські фінансові операції», 13000,00 грн.
Крім того, на підставі частини другої статті 625 ЦК України та частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК Україні при прийняття рішення про стягнення боргу, суд може заначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені з моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Посилаючись на наведені обставини позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість та понесені судові витрати.
Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва від 13.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи.
Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, в т.ч. шляхом розміщення оголошення на офіційному веб сайті судової влади. Направлена на адресу відповідача судова кореспонденція повернута до суду поштовим зв'язком із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судовий розгляд.
Правом на дання відзиву відповідач не скористалася.
Клопотань від учасників справи про проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін відповідно до частини п'ятої статті 279 ЦПК України не надходило.
Згідно статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За частиною п'ятою статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.
Суд, дослідивши матеріали справи та встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Із матеріалів справи встановлено, що 01.10.2024 між ТОВ «Лінуера Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» укладено договір № 5010502 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
За умовами пунктів 1.2 - 1.4 кредитного договору відповідачу надано кредит в розмірі 7000,00 грн. терміном на 360 днів, з періодичністю сплати процентів кожні 30 днів, із сплатою стандартної процентної ставки в розмірі 1,00 % в день, яка підлягає застосуванню в межах строку кредитування, вказаного в пункті 1.3 цього Договору.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 .
Сума кредиту (його частина) перераховується Товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору (пункт 2.2 договору).
Додатком № 1 до кредитного договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та ареальної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Додатком № 2 до кредитного договору є Інформаційне повідомлення, яким відповідач підтвердив достовірність своїх особистих даних.
Договір підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «65141» 01.10.2024.
До укладення кредитного договору відповідач ознайомився та підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором «78556» паспорт споживчого кредиту.
01.10.2024 сторони кредитного договору уклали Додатковий договір, відповідно до умов якого кредит збільшено на 6000,090 грн. та його загальний розмірі складає 13000,00 грн. З урахуванням зміненої суми кредиту за договором денна процентна ставка у разі використанням клієнтом права на знижену процентну ставку дорівнює 0,982%. Дата надання додаткової суми кредиту : 01.10.2024 або 02.10.2024 шляхом перерахування за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» від 03.12.025 № 20.1.0.0/7-251128/39460-БТ в Банку на ім'я ОСОБА_1 ,РНОКПП НОМЕР_3 , емітовано картку № НОМЕР_1 , на яку 01.10.2024 були зараховані 7000,00 грн. та 6000,00 грн.
Успішне проведення платіжних операцій із перерахування коштів в розмірах 7000,00 грн. та 6000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 позивач також підтвердив листами ТОВ «Пейтек» від 10.06.2025.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
02.06.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено Договір факторингу № 02-1/06/2025, згідно з умовами якого ТОВ «Лінеура Україна» набуло право вимоги за укладеними кредитними договорами згідно реєстру боржників, в т.ч. по кредитному договору № 6846490, позичальником по якому є відповідач.
Згідно витягу з Реєстру боржників від 02.06.2025, який є додатком №1 до договору факторингу, на момент набуття позивачем права вимоги заборгованість по кредитному договору № 5010502 становила 51290,00 грн., з яких 13000,00 грн. заборгованості по кредиту, 31790,00 грн. за відсотками та 6500,00 грн. штрафом/пенею.
Згідно розрахунку позивача станом на 02.06.2025 заборгованість відповідача становить 59740,00 грн. та складається із: 13000,00 грн. заборгованості по тілу кредиту; 31790,00 грн. за відсотками, нарахованими первісним кредитором; 14950,00 грн. відсотків нарахованими позивачем відповідно до умов кредитного договору в межах строку кредитування.
Правове обґрунтування та мотиви суду.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 652 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частина друга статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до частин третьої - шостої, восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини дванадцятої статті 11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи та наявних у ній письмових доказів 01.10.2025 відповідач звернувся до позивача з метою отримання кредитних послуг, у зв'язку з чим електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора підписав кредитний договір та додатковий договір до нього відповідно до умов яких отримав кредит у загальному розмірі 13000,00 грн. шляхом перерахування коштів на його електронний платіжний засіб.
Таким чином, між сторонами укладено кредитний договір у формі електронного документу, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», з якого виникли між сторонами кредитні правовідносини.
Матеріали справи не містить доказів виконання відповідачем взятих грошових зобов'язань, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 59740,00 грн., яка складається із 13000,00 грн. заборгованості по тілу кредиту та 46740,00 грн., яка підтверджена розрахунком позивача, який нічим не спростований та нарахування якої відповідає закону в частині обмеження процентів 1% в день.
При вирішенні вимоги заявленої на підставі частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України про нарахування та стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних суд виходить з наступного.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) зроблено наступний правовий висновок:
«93. З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
94. Частині десятій статті 238 ГПК України та частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.
95. За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.
96. Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.
97. Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.
98. Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.
99. Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України та частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).
100. Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.
101. Санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням…
132. Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.
133. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.
134. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання.
135. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.».
Таким чином, положення частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України передбачають, що суд може зазначити в рішенні про нарахування саме відсотків або пені, натомість позивач просить нарахувати інфляційні витрати та три проценти річних, відповідно до статті 625 ЦК України, що в розумінні ЦК України є різним.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до пункту 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеноїстаттею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З огляду на викладене, позовні вимоги в частині, що стосуються нараховування інфляційних витрат і трьох процентів річних, задоволенню не підлягають.
Так як позов в частині стягнення заборгованості задоволено повністю, на підставі частини першої статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2422,40 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн., суд бере до уваги складність справи, перелік наданих послуг, час, необхідний для складання позовної заяви у спорі, та критерії розумності і співмірності.
При цьому, суд враховує висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Визначаючись з розподілом витрат на правничу допомогу, відповідно до вимог статей 137, 141 ЦПК України, суд зважає на те, що справа є незначної складності, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг наданих доказів є невеликим, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного провадження, часткове задоволення позовних вимог, а також критерії розумності та співмірності, у зв'язку із цим з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.
Керуючись статтями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд
вирішив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором № 5010502 від 01.10.2024 в загальному розмірі 59740,00 грн. (п'ятдесят дев'ять тисяч сімсот сорок гривень 00 коп.), а також судовий збір в сумі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», код ЄДРПОУ 40966896, місцезнаходження: м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська,27, прим. 2;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст судового рішення складено 08.01.2026.
Суддя І.В.Коваленко