79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"05" січня 2026 р. Справа № 907/523/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючої судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" (вх.ЗАГС №01-05/3151/25 від 27.10.2025)
на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 (суддя Пригуза П.Д.)
у справі №907/523/24
за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, Закарпатська область, м. Ужгород
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1", Закарпатська обл., м. Ужгород
про визнання договору оренди укладеним
Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі № 907/523/24 позовні вимоги Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задоволено частково, зокрема, визнано укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір оренди земельної ділянки площею 1,4500 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в місті Ужгороді по вул. Закарпатській, 33 (кадастровий номер 2110100000:51:001:0737) у редакції, визначеній судом.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради було задоволено частково: - рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі № 907/523/24 у частині абзацу першого пункту 14, абзацу першого пункту 27 та абзацу першого пункту 33 договору оренди землі № 2376 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відповідні пункти договору викладено в новій редакції; - в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 10.09.2025 касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задоволено частково, змінено постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 та викладено абзац перший пункту 14 договору оренди землі у новій редакції.
27.12.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» подано апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024, яка фактично надійшла до Західного апеляційного господарського суду лише 27.10.2025, у якій скаржник просить скасувати зазначене рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначена апеляційна скарга була передана на розгляд колегії суддів: головуючого судді Матущака О.І. , суддів Кравчук Н.М. і Скрипчук О.С.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» залишено без руху, через недотримання скаржником ст. ст. 258, 259 ГПК України.
21.11.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, яка не була розглянута судом апеляційної інстанції, оскільки ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2025 задоволено заяви суддів про самовідвід та справу № 907/523/24 передано для повторного автоматизованого розподілу відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.11.2025 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді Орищин Г.В., суддів Галушко Н.А. та Желіка М.Б.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» залишено без руху та надано можливість скаржнику подати суду клопотання із зазначенням доказів фактичного направлення апеляційної скарги 27.12.2024; документів, що дають можливість простежити рух поштового відправлення; пояснення причин, з яких апелянт протягом майже десяти місяців не вчиняв жодних процесуальних дій та не звертався до суду для з'ясування стану розгляду апеляційної скарги.
12.12.2025 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків, у якому останній, обґрунтовує причини пропуску строку на апеляційне оскарження, зокрема посилаючись на фінансове становище товариства, перебої в роботі Укрпошти та відсутності кваліфікованого юриста.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 витребувано матеріали справи № 907/523/24 з Господарського суду Закарпатської області для вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження.
Оцінивши доводи апеляційної скарги, заяву про усунення недоліків, пояснення скаржника щодо причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а також матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження з огляду на наступне:
Згідно зі ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.
Тобто, реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку норм Господарського процесуального кодексу України.
Доступ до суду, як елемент права на справедливий судовий розгляд, не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів («Diya 97 v. Ukraine», № 19164/04 § 47 ЄСПЛ від 21.10.2010).
Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані («Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine» № 17160/06, № 35548/06 § 34 ЄСПЛ від 21.12.2010).
Питання щодо поновлення та продовження процесуальних строків урегульовано нормами ст. 119 ГПК України, згідно вимог якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Вирішуючи питання про поновлення строку, суд з урахуванням конкретних обставин справи має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку. При цьому принцип змагальності в господарському судочинстві та, зокрема, зміст статей 13, 74 ГПК передбачає, що особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Отже, на особу, яка звертається з відповідною заявою, покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу для поновлення пропущеного процесуального строку.
При цьому, скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком на оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку також і в разі, коли відповідну апеляційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі.
Необхідність перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне протягом тривалого часу, має бути зумовлена виключними обставинами (оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов'язки протягом усього часу чинності цього рішення), наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало би порушення принципу правової визначеності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулася до суду за таким переглядом, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту. Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.02.2025 у справі № 908/1450/13).
ГПК не визначає конкретного переліку обставин, що належать до поважних і можуть бути підставою для поновлення пропущеного процесуального строку. Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» було обізнане про перебіг розгляду справи № 907/523/24 та про ухвалене Господарським судом Закарпатської області рішення від 10.12.2024. Зокрема, представник відповідача був присутній у судовому засіданні 26.11.2024, що підтверджується протоколом судового засідання, у якому оголошено перерву до 10.12.2024, в яке він не з'явився.
Крім того, після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач неодноразово вчиняв активні процесуальні дії у межах цієї ж справи, що свідчить про його належну обізнаність зі змістом судового рішення та правовими наслідками його ухвалення. Так, відповідач подавав клопотання під час апеляційного перегляду справи за апеляційною скаргою позивача, звертався із заявами про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції (клопотання від 01.04.2025 та від 06.08.2025), подавав клопотання про виправлення описки від 18.03.2025, а також відзив на касаційну скаргу від 27.08.2025, подану позивачем.
За таких обставин, твердження скаржника про відсутність активної діяльності, а також твердження про те, що останній спір за його участі відбувся ще у 2014 році спростовуються матеріалами справи та фактичними процесуальними діями самого відповідача.
Колегія суддів також звертає увагу, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» датована 27.12.2024, однак, надійшла до суду апеляційної інстанції лише 27.10.2025, при цьому жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість звернення до суду апеляційної інстанції у межах установленого процесуального строку, скаржником не надано.
Крім того, протягом періоду з грудня 2024 року по жовтень 2025 року скаржник, подавши апеляційну скаргу, жодного разу не звертався до Західного апеляційного господарського суду з метою з'ясування руху, поданої ним апеляційної скарги, не подавав заяв чи клопотань, не вчиняв жодних процесуальних дій, спрямованих на з'ясування обставин прийняття до розгляду його апеляційної скарги.
Такий значний проміжок часу між нібито відправленням апеляційної скарги та її фактичним надходженням до суду, в сукупності з пасивною поведінкою скаржника, викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності наведених ним відомостей та свідчить про відсутність належної процесуальної зацікавленості у розгляді апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» раніше неодноразово зверталося до судів різних інстанцій із процесуальними документами через підсистему «Електронний суд», зокрема подавало клопотання, відзиви та заяви, що підтверджує обізнаність скаржника з порядком електронного судочинства, наявність технічної можливості доступу до електронного кабінету та отримання інформації про рух справи. Однак, апеляційна скарга подана ним поштовим відправленням (простою кореспонденцією), а не через систему "Електронний суд".
Також, слід зазначити, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди скаржника з положеннями пункту 40 договору оренди землі № 2376. Водночас, зазначене питання було предметом розгляду судів апеляційної та касаційної інстанцій у межах цієї ж справи, за результатами чого ухвалено відповідні судові рішення, які набрали законної сили, зокрема:
- 18.03.2025 (тобто під час апеляційного перегляду справи) від ТОВ "Цегельний завод №1" на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява про виправлення описки в судовому рішенні, в якій заявник просив виключити з редакції договору оренди абзац 3 пункту 40 наступного змісту: "Даною угодою сторони дійшли згоди щодо зобов'язання Орендаря, а Орендар зобов'язався в свою чергу сплатити плату за землю за фактичне її використання у період від десятого грудня дві тисячі одинадцятого року до моменту державної реєстрації права оренди землі. При цьому, розмір місячних нарахувань такої плати встановлюється у відповідності до вимог чинного законодавства (виходячи з розміру нормативної грошової оцінки у відповідний період) із урахуванням пунктів 5, 10, 11 та 30 даного договору".
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025 відмовлено у внесенні виправлень у судове рішення. Проте в той же день, 20.06.2025, місцевий господарський суд за власною ініціативою та з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 244 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив додаткове рішення у справі №907/523/24 про прийняття пункту 40 договору № 2376 оренди землі, укладеного між Територіальною громадою м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та ТОВ «Цегельний завод № 1» в такій редакції:
"40. Цей договір набирає чинності з моменту набрання законної сили рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі №907/523/24. Право оренди землі виникає у порядку визначеному чинним законодавством.
Цей договір укладено у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в Орендодавця, другий в Орендаря, третій у організації, яка здійснила державну реєстрацію права оренди.";
- Постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 задоволено апеляційну скаргу Департаменту та скасовано додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що господарські суди не можуть виходити за межі положень, встановлених Господарським процесуальним кодексом України відповідно до принципу, закріпленого у статті 19 Конституції України. Також суд виснував, що додаткове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, позаяк цим додатковим рішенням виключено абзац 3 пункту 40 договору оренди землі №2376, чим фактично змінено суть судового рішення у спосіб, що суперечить положенням частини 8 статті 240 Господарського процесуального кодексу України;
- Касаційне провадження у справі відкрито 13.10.2025 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
ТОВ "Цегельний завод №1" у касаційній скарзі просив суд скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 та залишити в силі додаткове рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.06.2025.
26.11.2025 Верховний суд в складі суддів Касаційного господарського суду постановив закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.08.2025 у справі № 907/523/24, оскільки пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після його відкриття на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Отже, посилання скаржника на постанову суду касаційної інстанції у справі № 487/10128/14 є помилковим, тому не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій справі № 907/523/24.
Інші доводи скаржника касаційний суд відхилив, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оскаржуваною постановою Західного апеляційного суду від 11.08.2025 та спрямовані на спонукання Верховного Суду до переоцінки його висновків, викладених у постанові, усупереч імперативним приписам статті 300 Господарського процесуального кодексу України та, як наслідок, до залишення в силі додаткового рішення суду першої інстанції. В такий спосіб підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до порядку розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи в даному випадку, і після закінчення касаційного розгляду, приписами ст.272 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана з підстав, які не підтверджуються матеріалами справи або не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Таким чином, наведені в клопотанні аргументи не спростовують встановлених судами обставин та не відповідають фактичному перебігу розгляду справи і процесуальній поведінці самого скаржника.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» апеляційної скарги після спливу значного часу з моменту ухвалення рішення суду першої інстанції, за наявності обізнаності скаржника про перебіг розгляду справи, його активної участі в апеляційному та касаційному провадженнях за скаргами іншої сторони, а також фактичного повторного оскарження положень пункту 40 договору оренди землі, які вже були предметом перегляду судів апеляційної та касаційної інстанцій і щодо яких ухвалено судові рішення, що набрали законної сили, свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку та зловживання своїми процесуальними правами. Така апеляційна скарга не спрямована на захист порушених прав, а має на меті повторний перегляд остаточно вирішеного спору, що є неприпустимим у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Цегельний завод № 1» не містить належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність підстав для прийняття апеляційної скарги до розгляду та апеляційного перегляду рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024 у справі № 907/523/24, у зв'язку з чим, у поновленні строку на апеляційне оскарження та відкритті апеляційного провадження слід відмовити.
Отже, керуючись статтями 11, 86, 91, 93, 119, 234, 254, 256, 260, 261, 272 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Визнати неповажними наведені скаржником підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2024.
2. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Цегельний завод №1" у відкритті апеляційного провадження у справі № 907/523/24.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня її підписання.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік