05 січня 2026 року м. Львівсправа № 380/5754/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії починаючи з листопада 1999 року по лютий 2009 року на підставі наданої архівної довідки № 73/03-Л про заробітну плату від 09 червня 2017 року, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 2016 року отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). У період з листопада 1999 року по лютий 2009 року позивач працював у Ханти-Мансійському автономному окрузі Тюменської області Російської області в місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі. 07 січня 2025 року позивач звернувся до відповідача-1 із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням періодів роботи з листопада 1999 року по лютий 2009 року на території Російської Федерації в Ханти-Мансійському автономному окрузі Тюменської області, долучивши до заяви архівну довідку від 09 червня 2017 року № 73/03-Л, видану архівним відділом міста Радужний (Тюменська область, Російська Федерація), яка підтверджує розмір заробітної плати за вказаний період, проте рішенням від 13 січня 2025 року № 1711/03-16, ухваленим за принципом екстериторіальності, відповідач-2 відмовив позивачу у здійсненні відповідного перерахунку пенсії, мотивувавши свою відмову тим, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - також Угода від 13 березня 1992 року), тож документи за періоди роботи в Російській Федерації починаючи з 01 січня 1992 року не беруться до уваги під час обчислення пенсії. Позивач не погоджується із такою відмовою відповідача, вважає, що вона порушує його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки Угода від 13 березня 1992 року була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, до того ж, згідно з приписами пункту 2 статті 13 названої Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до її положень, не втрачають своєї сили і в разі виходу із неї держави-учасниці, на території якої вони проживають. Позивач уважає, що має право на перерахунок пенсії з урахуванням заробітної плати за період з листопада 1999 року по лютий 2009 року, вказаної у згаданій вище довідці, а тому за захистом свого порушеного права на такий перерахунок звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача-1 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-1 вказує, що є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки рішення про відмову в перерахунку пенсії за заявою позивача не ухвалювало. Відзначає, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено, зокрема у відносинах з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. З дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з Російською Федерацією до документів, виданих на її території, під час їх пред'явлення на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка залишається чинною у відносинах України з Росією. Тож для цілей прийняття документа, складеного в Російській Федерації, та звільнення його від процедури консульської легалізації, цей документ повинен містити апостиль або бути скріпленим з апостилем. Зазначає, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року; зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, документи за періоди роботи в Російській Федерації починаючи з 01 січня 1992 року не беруться до уваги під час обчислення пенсії.
З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Позиція відповідача-2 викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач-2 вказує, що 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», відповідно до якого зупинено, зокрема у відносинах з Російською Федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР. З 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року; зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України 19 червня 2023 року. Отже, на час розгляду заяви позивача від 07 січня 2025 року про перерахунок пенсії Угода від 13 березня 1992 року є нечинною, оскільки припинила свою дію в червні 2023 року. Ураховуючи наведене, підстави для зарахування стажу, набутого не території Російської Федерації після 01 січня 1992 року, відсутні.
З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 28 березня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону № 1058, що не заперечується сторонами.
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15 лютого 1991 року позивач у період з 15 вересня 1999 року по 31 березня 2002 року працював у ВАТ «Содружество-3» та в період з 31 березня 2002 року по 28 лютого 2009 року - у ВАТ «Содружество-Радужний-2» (у місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі).
07 січня 2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про перерахунок пенсії, до якої долучив, зокрема:
- архівну довідку від 09 червня 2017 року № 73/01-Л, видану архівним відділом міста Радужний (Тюменська область, Російська Федерація), про підтвердження трудового стажу;
- архівну довідку від 09 червня 2017 року № 73/03-Л, видану архівним відділом міста Радужний (Тюменська область, Російська Федерація), про підтвердження розміру заробітної плати за період з листопада 1999 року по лютий 2009 року.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13 січня 2025 року № 1711/03-16, ухваленим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у здійсненні відповідного перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, тож документи за періоди роботи в Російській Федерації починаючи з 01 січня 1992 року не беруться до уваги під час обчислення пенсії.
Позивач, уважаючи протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період з листопада 1999 року по лютий 2009 року, вказаної в архівній довідці від 09 червня 2017 року № 73/03-Л, виданій архівним відділом міста Радужний (Тюменська область, Російська Федерація, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності рішення відповідача-2 від 13 січня 2025 року № 1711/03-16 про відмову в перерахунку пенсії позивача згідно з поданою ним заявою від 07 січня 2025 року.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із абзацами першим, другим частини першої статті 40 Закону № 1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
У разі якщо страховий стаж становить менший період, ніж передбачено абзацом першим цієї частини, враховується заробітна плата (дохід) за фактичний страховий стаж.
Водночас статтею 4 Закону № 1058 визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається поряд з національним законодавством, із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні. Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань здійснює міжнародне співробітництво, забезпечує виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з питань, що належать до його компетенції (підпункт 13 пункту 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280).
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України та Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн (дата підписання 14 січня 1993 року), встановлено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Водночас згідно зі статтею 7 цієї Угоди питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яка була чинною на час роботи позивача, поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5).
Згідно з частиною другою статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, отриманий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.
При цьому необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належному порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР до 01 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угоди від 13 березня 1992 року), а Держави-учасниці Співдружності, своєю чергою, беруть на себе зобов'язання інформувати одна одну про діюче в їхніх державах пенсійне законодавство, наступні його зміни, а також вживати необхідних заходів щодо встановлення обставин, які мають вирішальне значення для визначення права на пенсію та її розміру (стаття 10 Угоди від 13 березня 1992 року).
Суд відзначає, що Угодою від 13 березня 1992 року встановлено правила обчислення розміру пенсій.
Згідно із частиною третьою статті 6 цієї Угоди обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах-учасницях Угоди введена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Зазначеною Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню під час призначення пенсії, і відповідно, заробіток за такий період також підлягає включенню під час обчислення пенсії.
Рішенням Економічного Суду Співдружності Незалежних Держав № 01-1/2-07 від 26 березня 2008 року визначено, що норма пункту 3 статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року встановлює правило, згідно з яким розмір пенсії визначається із заробітку (доходу) за періоди роботи, що зараховуються до трудового стажу, і застосовується під час первинного призначення пенсії в державах-учасницях Угоди.
Отже, наведені положення зазначених вище Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується під час встановлення права на пенсію і її обчислення. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. Водночас обчислення пенсій проводиться із заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Суд встановив, що відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15 лютого 1991 року позивач у період з 15 вересня 1999 року по 31 березня 2002 року працював у ВАТ «Содружество-3» та в період з 31 березня 2002 року по 28 лютого 2009 року - у ВАТ «Содружество-Радужний-2» (у місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі).
Факт трудової діяльності позивача у вказані періоди в Російській Федерації підтверджується також архівною довідкою від 09 червня 2017 року № 73/01-Л, виданою архівним відділом міста Радужний (Тюменська область, Російська Федерація), про підтвердження трудового стажу.
Розмір заробітної плати позивача за період з листопада 1999 року по лютий 2009 року (у період трудової діяльності в Російській Федерації) підтверджується архівною довідкою від 09 червня 2017 року № 73/03-Л, виданою архівним відділом міста Радужний (Тюменська область, Російська Федерація), про підтвердження розміру заробітної плати.
Вказані архівні довідки позивач долучив до заяви від 07 січня 2025 року про перерахунок пенсії, проте своїм рішенням від 13 січня 2025 року № 1711/03-16 пенсійний орган відмовив позивачу у здійсненні перерахунку пенсії на підставі згаданих вище довідок у зв'язку з тим, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року, тож документи за періоди роботи в Російській Федерації починаючи з 01 січня 1992 року не беруться до уваги під час обчислення пенсії.
Оцінюючи таку підставу для відмови в перерахунку пенсії позивача, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» (далі - Постанова № 1328) постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Законом України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» зупинено у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що набрала чинності для України 14 липня 1995 року, зокрема стаття 13 якої допускала прийняття на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення документів, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою.
Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з цією Угодою, а тому припинення Російською Федерацією з 01 січня 2023 року участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, не стосується періодів трудової діяльності осіб в період дії вказаної Угоди, тобто до 01 січня 2023 року.
Незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди особам, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами є неприпустимим та порушує конституційні принципи.
Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу, а також врахування заробітку (доходу) за ці періоди.
Варто також зауважити, що відповідно до частини першої статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Ураховуючи наведене, відмова відповідача-2 у перерахунку пенсії позивача згідно з поданою ним заявою від 07 січня 2025 року у зв'язку з тим, що з 01 січня 2023 року Російська Федерація припинила участь в Угоді від 13 березня 1992 року, а відтак документи за періоди роботи в Російській Федерації починаючи з 01 січня 1992 року не беруться до уваги під час обчислення пенсії, є протиправною.
Водночас у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у перерахунку його пенсії.
Втім суд зазначає, відмова відповідача-2 в перерахунку пенсії позивача згідно з поданою ним заявою від 07 січня 2025 року оформлена індивідуальним актом суб'єкта владних повноважень - рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13 січня 2025 року № 1711/03-16 про відмову в перерахунку пенсії, копія якого міститься в матеріалах справи. Саме в цьому рішенні чітко викладені мотиви, якими керувався пенсійний орган, відмовляючи в перерахунку пенсії позивача, і які оцінював суд під час розгляду справи, вирішуючи питання правомірності оскаржуваної відмови з урахуванням таких мотивів. Отже, саме вказаний індивідуальний акт відповідача-2, яким оформлена відмова в перерахунку пенсії, порушує права позивача, а тому є належним предметом оскарження у цій справі.
З огляду на наведене суд уважає за необхідне позовну вимогу позивача про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 задовольнити частково у такий належний спосіб: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13 січня 2025 року № 1711/03-16 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Що стосується вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії починаючи з листопада 1999 року по лютий 2009 року на підставі наданої архівної довідки № 73/03-Л про заробітну плату від 09 червня 2017 року, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум суд ураховує таке.
Насамперед суд відзначає, що підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинити дії, спрямовані на відновлення порушених прав позивача, відсутні, оскільки наданих позивачем документів цей пенсійний орган не досліджував, питання щодо перерахунку пенсії позивача не вирішував, тож прав позивача у межах спірних правовідносин не порушував. Рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача за наслідками розгляду поданих заяви та документів ухвалювало Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, а тому саме цей пенсійний орган належить зобов'язати вчинити відповідні дії, необхідні для відновлення порушених прав позивача. Позиція суду з цього питання узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі № 500/1216/23.
Суд також зазначає, що завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю ухвалення рішень.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10 вересня 2019 року у справі № 818/985/18 та від 26 грудня 2019 року у справі № 810/637/18.
Суд звертає увагу на те, що уповноваженим органом на вирішення питання щодо зарахування періодів роботи до страхового стажу, врахування заробітної плати, призначення пенсії/переведення на інший вид пенсії/перерахунок пенсії з урахуванням додатково поданих документів тощо є Пенсійний фонд України, до компетенції якого і входить розгляд документів, зокрема й поданих уперше.
Водночас суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цій конкретній ситуації - пенсійного органу) та досліджувати документи, які ще не оцінювались пенсійним органом, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на перерахунок пенсії.
У спірній ситуації відповідач-2, ухвалюючи оскаржуване рішення, відхилив (не взяв до уваги) надані позивачем архівні довідки від 09 червня 2017 року № 73/01-Л та від 09 червня 2017 року № 73/03-Л, тож не перевіряв їх зміст як на відповідність вимогам чинного законодавства, так і на предмет наявності у них усієї тієї необхідної інформації, з якою закон пов'язує можливість здійснення відповідного перерахунку пенсії позивача.
За цих обставин з урахуванням повноважень органу Пенсійного фонду України на ухвалення рішення про перерахунок пенсії та визначення підстав, за яких проводиться відповідний перерахунок пенсії або ухвалюється рішення про відмову в її перерахунку, суд уважає за необхідне покласти на відповідача-2, який ухвалив відповідне рішення за принципом екстериторіальності, що підлягає скасуванню, обов'язок повторно розглянути заяву позивача від 07 січня 2025 року про перерахунок пенсії та додані до неї документи з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частинами першою, третьою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 підлягає сума судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, 08500) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13 січня 2025 року № 1711/03-16 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 січня 2025 року про перерахунок пенсії та додані до неї документи з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 05 січня 2026 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна