02 січня 2026 року м. Харків Справа №905/339/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Гребенюк Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" (вх.№2166Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2025
у справі №905/339/25 (суддя Устимова А.М., повне рішення підписано 22.09.2025)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги", м.Дніпро, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіззбут", м.Дружківка, Донецька область
про стягнення 109.745,35 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метіззбут" про стягнення 109.745,35 грн, що складається з суми основного боргу в розмірі 90.945,33 грн, суми 3% річних у розмірі 4.502,81 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 14.297,21 грн. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про постачання електричної енергії №2435 в частині повної та своєчасної оплати, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість в розмірі 90.945,33 грн, на яку додатково нараховано 3% річних та інфляційні втрати. Відповідні суми позивач просить стягнути у судовому порядку та відшкодувати витрати з оплати судового збору у розмірі 2.422,40 грн за рахунок відповідача.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.09.2025 позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "Метіззбут" на користь ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" заборгованість за спожиту електроенергію у розмірі 62.645,63грн, 3% річних у розмірі 4.162,07 грн, інфляційних втрат у розмірі 12.378,37 грн, судовий збір в сумі 1.747,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням, позивач - ТОВ "Донецькі енергетичні послуги", звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2025 по справі №905/339/25, в частині визначення розміру заборгованості за спожиту відповідачем електричну енергію у розмірі 62.645,63 грн, та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги в частині стягнення заборгованість за спожиту електроенергію у розмірі 77.957,61 грн, судові витрати просить покласти на відповідача.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що, на думку апелянта, суд першої інстанції при визначенні розміру заборгованості за спожиту електричну енергію, зокрема за розрахунковий період січень 2023 року, невірно здійснив математичний розрахунок та неправильно врахував здійснені відповідачем платежі. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, визнавши необґрунтованим зарахування окремих сум оплати у погашення заборгованості за січень 2023 року, водночас врахував ці суми при визначенні погашення заборгованості за інші розрахункові періоди, у зв'язку з чим, на переконання апелянта, розмір заборгованості за січень 2023 року мав бути визначений у більшому розмірі. У зв'язку з наведеним апелянт просить змінити оскаржуване рішення в частині визначення розміру основної заборгованості та визначити інший її розмір.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Попков Д.О., суддя Медуниця О.Є.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху, в з'вязку з відсутністю доказів на підтвердження сплати судового збору у відповідному розмірі. Витребувано з Господарського суду Донецької області матеріали справи №905/339/25.
Відповідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Попкова Д.О., сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Гребенюк Н.В.
Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 31.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача; встановлено строк по 17.11.2025 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи в строк по 17.11.2025 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд апеляційної скарги визначено здійснювати в порядку письмового провадження без виклику представників сторін.
14.11.2025 матеріали справи надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Відповідач не скористався процесуальним правом наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Згідно з частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до приписів пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
З 01.01.2019 ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" на підставі отриманої ліцензії та відповідно до вимог Закону України "Про ринок електричної енергії" здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачам як постачальник універсальних послуг.
Постачання електричної енергії здійснюється на підставі публічного договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, умови якого розміщені постачальником на його офіційному вебсайті.
Зазначений договір є публічним договором приєднання, умови якого сформовані відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії2 та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 №312, та є однаковими для всіх споживачів.
Укладення договору відбувається шляхом приєднання споживача до його умов з урахуванням положень статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, у тому числі шляхом подання заяви-приєднання або вчинення інших дій, що свідчать про прийняття умов договору.
Іншими умовами публічного Договору передбачене наступне:
- Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість спожитої (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору (пункту 2.1. Договору постачання);
- датою початку постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком до цього Договору, якщо інша дата не визначена комерційною пропозицією, але у будь-якому випадку не раніше строку початку дії Договору (п.3.1 Договору);
- Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком до цього Договору (п.5.1. Договору постачання);
- спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції Постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії (п.5.2 Договору);
- встановлено, що ціна електричної енергії має зазначатися Постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим Договором (п.5.4 Договору);
- розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п.5.5 Договору);
- розрахунки Споживача за цим Договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. При цьому, Споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим Договором через банківську платіжну систему, он - лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу Постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим Договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього Договору. Поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника зазначається у платіжних документах Постачальника, у тому числі у разі його зміни (п.5.6 Договору);
- оплата рахунка Постачальника за цим Договором має бути здійснена Споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його Споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого Споживачем. Всі платіжні документи, що виставляються Постачальником Споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені Сторонами цього Договору, а також можуть містити інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки. (п.5.7 Договору);
- цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набуває чинності з дати подання Споживачем заяви-приєднання, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією. Умови цього Договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної Споживачем у заяві-приєднанні та сплати рахунку (квитанції) Постачальника. Цей Договір в частині виконання зобов'язань споживача щодо оплати діє до повного виконання Споживачем таких зобов'язань (розділ 13 Договір).
Доказів подання ТОВ "Метіззбут" у 2019 році заяви-приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг на умовах комерційної пропозиції "Універсальна" матеріали справи не містять.
Разом з тим у 2019 році відповідач фактично споживав електричну енергію та здійснював оплату за неї, зокрема шляхом сплати 18.12.2018 грошових коштів за електричну енергію за січень 2019 року у сумі 16.990,13 грн.
Такі дії відповідно до абзацу 5 пункту 13 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про ринок електричної енергії" є належним підтвердженням акцептування умов публічного договору про постачання електричної енергії, у зв'язку з чим відповідач був приєднаний до умов договору та для проведення розрахунків йому було відкрито особовий рахунок №2435.
Подальше врегулювання договірних відносин між сторонами відбулося шляхом подання ТОВ "Метіззбут" заяви-приєднання від 30.12.2020 до умов договору про постачання електричної енергії на умовах комерційної пропозиції "Надійна - Донецьк", із початком постачання з січня 2021 року, що зумовлює застосування саме цієї комерційної пропозиції у спірний період 2023-2024 років.
Відповідно до пункту 5 Комерційної пропозиції "Надійна - Донецьк" розрахунок за фактично спожиту електричну енергію здійснюється споживачем у строк не більше п'яти робочих днів після закінчення розрахункового періоду, незалежно від отримання рахунку. Виставлення рахунків за спожиту електричну енергію здійснюється постачальником не пізніше двадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим, за умови отримання даних про обсяги споживання, шляхом формування відповідного рахунку з можливістю його перегляду та отримання споживачем у сервісі "Особистий кабінет".
Тим самим пунктом Комерційної пропозиції передбачено, що рахунок за фактичне споживання може формуватися споживачем самостійно в сервісі "Особистий кабінет", а у разі його неотримання споживач зобов'язаний здійснити оплату у встановлені строки за платіжним документом, оформленим самостійно.
Згідно з абзацом 5 пункту 4 Комерційної пропозиції, приймаючи її умови, споживач надає згоду та доручає постачальнику здійснювати зарахування коштів, що надійшли в рахунок оплати електричної енергії, у тому числі авансів або переплат, між відповідними рахунками з метою коректного відображення розрахунків, зокрема у випадках помилкового перерахування коштів, зарахування переплат у рахунок погашення заборгованості чи споживання майбутніх періодів, коригування обсягів споживання оператором системи або в інших передбачених умовами випадках.
Пунктом 12 Комерційної пропозиції визначено порядок інформування споживача, відповідно до якого постачальник має право повідомляти споживача про умови договору, зміну тарифів, суми та строки оплати, наявність заборгованості та інші питання, що стосуються договірних відносин, шляхом використання особистого кабінету, електронних засобів зв'язку, поштового зв'язку або інших способів, передбачених договором, при цьому датою отримання повідомлення, надісланого поштовим зв'язком, вважається п'ятий календарний день з дати його отримання відділенням поштового зв'язку.
В матеріалах справи наявний скріншот із сервісу "Особистий кабінет", який підтверджує реєстрацію ТОВ "Метіззбут" у зазначеному сервісі та можливість отримання ним інформації щодо нарахувань і розрахунків за спожиту електричну енергію.
На виконання договору ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" у спірний період сформовано акти приймання-передавання товарної продукції (електричної енергії) на загальну суму 117.870,11 грн, а саме:
за січень 2023 року від 31.01.2023 на суму 47.783,40 грн;
за вересень 2023 року від 30.09.2023 на суму 42.052,50 грн;
за жовтень 2023 року від 31.10.2023 на суму 205,46 грн;
за листопад 2023 року від 30.11.2023 на суму 3.121,56 грн;
за грудень 2023 року від 31.12.2023 на суму 4.133,48 грн;
за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 3.404,45 грн;
за травень 2024 року від 31.05.2024 на суму 17.169,26 грн,
Із змісту зазначених актів убачається, що у вересні 2023 року та травні 2024 року позивачем здійснено коригування нарахувань за попередні розрахункові періоди, зокрема за лютий-вересень 2023 року та за лютий-березень 2024 року, які включені відповідно до актів приймання-передавання за вересень 2023 року та травень 2024 року. Необхідність таких коригувань позивач пов'язує з несвоєчасним отриманням від оператора системи розподілу інформації щодо фактичних обсягів споживання електричної енергії відповідачем у зазначені періоди.
Акти приймання-передавання електричної енергії за січень 2023 року підписані сторонами з використанням електронних цифрових підписів у сервісі "Особистий кабінет", що підтверджується відповідними відмітками в електронних документах. Акти за вересень та листопад 2023 року, а також за січень і травень 2024 року підписані представниками сторін особисто та скріплені відтисками печаток підприємств. Акти за жовтень та грудень 2023 року підписані лише представником позивача та скріплені його печаткою, без підпису уповноваженого представника відповідача.
Відповідно до умов комерційної пропозиції оператором системи розподілу є АТ "ДТЕК Донецькі електромережі". Дані щодо обсягів фактичного споживання електричної енергії відповідачем внесені до актів на підставі інформації, наданої зазначеним оператором системи розподілу та підтвердженої листами №67/7765-вих від 31.05.2024 та №67/17019-вих від 09.12.2024, що містяться в матеріалах справи.
Згідно з інформацією оператора системи розподілу фактичні (звітні) обсяги споживання електричної енергії ТОВ "Метіззбут" по точках комерційного обліку становили, зокрема: у січні 2023 року - 7 644 кВт·год, у лютому 2023 року - 6 191 кВт·год, у березні 2023 року - 223 кВт·год, у квітні 2023 року - 60 кВт·год, у травні 2023 року - 37 кВт·год, у червні 2023 року - 45 кВт·год, у липні 2023 року - 98 кВт·год, у серпні 2023 року - 82 кВт·год, у вересні 2023 року - 41 кВт·год, у жовтні 2023 року - 26 кВт·год, у листопаді 2023 року - 391 кВт·год, у грудні 2023 року - 512 кВт·год, у січні 2024 року - 465 кВт·год, у лютому 2024 року - 795 кВт·год, у березні 2024 року - 1 371 кВт·год.
Деталізація відповідних розрахунків наведена у додатках до зазначених листів оператора системи розподілу. Відомості щодо фактичних обсягів споживання електричної енергії відповідачем, надані оператором системи розподілу, відповідають даним, зазначеним в актах приймання-передавання електричної енергії, розбіжностей між ними не встановлено.
На підставі зазначених актів ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" виставлено ТОВ "Метіззбут" рахунки №2435 за відповідні розрахункові періоди, а саме: за січень 2023 року на суму 47.783,40 грн; за вересень 2023 року на суму 42.052,50 грн; за жовтень 2023 року на суму 205,46 грн; за листопад 2023 року на суму 3.121,56 грн; за грудень 2023 року на суму 4.133,48 грн; за січень 2024 року на суму 3.404,45 грн; за травень 2024 року на суму 17.169,26 грн. Зазначені рахунки містять інформацію щодо граничних строків їх оплати. Сукупна сума виставлених рахунків відповідає сукупній сумі актів приймання-передавання та становить 117.870,11 грн.
Копії рахунків та актів приймання-передавання за жовтень та грудень 2023 року були направлені відповідачу на електронну адресу, зазначену у заяві-приєднанні, а саме: metizzbut2017@ukr.net, що підтверджується наявними у матеріалах справи скріншотами про їх відправлення.
Згідно з виписками з банківського рахунку ТОВ "Метіззбут", на користь ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" здійснено такі платежі: 02.11.2022 у сумі 10.621,24 грн із зазначенням призначення платежу - оплата електричної енергії за жовтень 2022 року; 24.09.2024 у сумі 9.299,46 грн із зазначенням призначення платежу - оплата електричної енергії за березень 2024 року; 24.09.2024 у сумі 19.000,24 грн із зазначенням призначення платежу - оплата електричної енергії за період з квітня 2023 року по лютий 2024 року.
Звертаючись із позовом, ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" зазначало, що після врахування оплат, здійснених відповідачем за попередні розрахункові періоди, які не охоплюються предметом даного спору, частина отриманих грошових коштів була зарахована у рахунок погашення заборгованості за січень 2023 року. При цьому позивач посилався на зарахування суми 9.388,33 грн з платежу від 02.11.2022, суми 6.012,52 грн як залишку коштів з платежу від 24.09.2024 після погашення заборгованості за грудень 2022 року, а також суми 9.299,46 грн, у результаті чого розмір заборгованості за січень 2023 року визначався у сумі 23.083,09 грн.
Інших відомостей щодо здійснення відповідачем оплати електричної енергії за періоди, що є предметом спору, матеріали справи не містять.
Згідно з розрахунком, поданим позивачем як окремий додаток до позовної заяви, загальна вартість електричної енергії, спожитої у період з січня 2023 року по березень 2024 року, визначена у сумі 115.645,64 грн. При цьому розмір заборгованості, який позивач вважає таким, що підлягає стягненню, становить 90.945,33 грн та складається з нарахувань: за січень 2023 року у сумі 23.083,09 грн з урахуванням зарахованої оплати, за лютий 2023 року у сумі 38.204,44 грн, за березень 2023 року у сумі 1.358,10 грн, за квітень 2023 року у сумі 367,09 грн, за травень 2023 року у сумі 221,60 грн, за червень 2023 року у сумі 281,98 грн, за липень 2023 року у сумі 673,60 грн, за серпень 2023 року у сумі 631,94 грн, за вересень 2023 року у сумі 313,75 грн, за жовтень 2023 року у сумі 205,46 грн, за листопад 2023 року у сумі 3.121,56 грн, за грудень 2023 року у сумі 4.133,48 грн, за січень 2024 року у сумі 3.404,45 грн, за лютий 2024 року у сумі 5.645,33 грн та за березень 2024 року у сумі 9.299,46 грн.
Із поданого розрахунку також вбачається, що нарахування за квітень та травень 2024 року, які відображені в акті приймання-передавання за травень 2024 року, до заявленої до стягнення заборгованості не включені, у зв'язку з чим вимоги про стягнення за ці періоди не охоплюються предметом даного позову.
Окрім суми основної заборгованості, позивачем заявлено вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 4.502,81 грн та інфляційних втрат у розмірі 14.297,21 грн, які, відповідно до поданого розрахунку, нараховані на заборгованість за період по березень 2024 року без урахування нарахувань за квітень та травень 2024 року.
Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, мотивував своє рішення тим, що між сторонами у спірний період існували договірні відносини з постачання електричної енергії на умовах публічного договору постачальника універсальних послуг та комерційної пропозиції "Надійна - Донецьк", до яких відповідач приєднався шляхом фактичного споживання електричної енергії та подальшого оформлення заяви-приєднання; обов'язок споживача щодо оплати спожитої електричної енергії зберігається незалежно від отримання рахунку. Обсяги фактичного споживання електричної енергії визначені оператором системи розподілу АТ ДТЕК "Донецькі електромережі" та підтверджені матеріалами справи, і саме ці дані покладені в основу складених позивачем актів приймання-передавання електричної енергії; розбіжностей між даними оператора системи розподілу та актами судом не встановлено. Позивачем сформовано та виставлено відповідачу рахунки за відповідні розрахункові періоди із зазначенням строків оплати, однак оплата у встановлені строки здійснена не в повному обсязі.
В той же час суд першої інстанції, перевіривши порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки частина сплачених коштів була зарахована з урахуванням призначення платежу та покривала заборгованість за інші розрахункові періоди, у зв'язку з чим заявлений позивачем розмір заборгованості був зменшений; за таких обставин позов підлягав частковому задоволенню, а вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - задоволенню у межах визначеного судом розміру основної заборгованості.
Колегія суддів погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом даної справи є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором постачання електричної енергії у зв'язку з невиконанням обов'язку щодо оплати спожитої електричної енергії, а також застосування передбачених законом наслідків порушення грошового зобов'язання у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
При цьому з матеріалів справи та змісту апеляційної скарги вбачається, що апелянтом не ставиться під сумнів факт укладення договору, здійснення постачання електричної енергії та визначення обсягів споживання у спірні періоди. Доводи апеляційної скарги стосуються порядку зарахування платежів, розміру заборгованості та правових наслідків прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. З огляду на це у даній справі перевірці підлягають лише ті висновки місцевого господарського суду, які оскаржуються апелянтом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, колегія суддів апеляційного суду перевіряє правильність висновків місцевого господарського суду щодо визначення розміру заборгованості, порядку зарахування здійснених відповідачем платежів та обґрунтованості часткового задоволення позовних вимог. При цьому оцінці підлягає, чи спростовують доводи апеляційної скарги встановлені судом першої інстанції обставини, покладені в основу висновків про наявність та розмір непогашеного грошового зобов'язання.
Оцінюючи правовідносини сторін, суд першої інстанції виходив з того, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, а зобов'язання передбачає обов'язок боржника вчинити на користь кредитора певні дії, у тому числі сплатити грошові кошти. Суд зазначив, що постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору постачання універсальних послуг, який відповідно до положень Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, є публічним договором приєднання.
Судом встановлено, що ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" з 01.01.2019 здійснює діяльність з постачання електричної енергії споживачам як постачальник універсальних послуг, а умови договору постачання електричної енергії оприлюднені на офіційному вебсайті постачальника. При цьому суд виходив з положень статей 633, 634 Цивільного кодексу України, відповідно до яких публічний договір та договір приєднання укладаються шляхом приєднання споживача до запропонованих умов у цілому.
Водночас суд першої інстанції врахував приписи абзацу 5 пункту 13 Розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії", згідно з якими фактом приєднання споживача до умов договору постачання універсальних послуг є вчинення ним дій, що свідчать про намір укласти договір, зокрема оплата рахунків постачальника та/або фактичне споживання електричної енергії.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що відсутність у матеріалах справи заяви-приєднання відповідача у 2019 році не спростовує факту укладення договору, оскільки ТОВ "Метіззбут" здійснило оплату електричної енергії та фактично її споживало, чим акцептувало умови договору постачання універсальних послуг. Крім того, судом враховано, що з 31.12.2020 відповідач приєднався до умов договору на підставі заяви-приєднання на умовах комерційної пропозиції "Надійна - Донецьк".
З огляду на викладене суд першої інстанції визнав доведеним існування між ТОВ "Донецькі енергетичні послуги" та ТОВ "Метіззбут" договірних відносин з постачання електричної енергії, які у спірний період регулювалися положеннями договору постачання універсальних послуг, Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір постачання електричної енергії не суперечить вимогам цивільного законодавства, сторонами не оспорений, не розірваний та у встановленому законом порядку недійсним не визнаний. Доказів припинення дії договору у порядку, визначеному його умовами, зокрема розділом 13, матеріали справи не містять, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про дію договору у спірний період та наявність у відповідача обов'язку виконувати грошові зобов'язання за ним.
При цьому суд виходив із положень статті 526 Цивільного кодексу України щодо обов'язку належного виконання зобов'язання відповідно до умов договору та вимог законодавства, а також з приписів Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018, якими визначено роль оператора системи розподілу та адміністратора комерційного обліку у формуванні даних щодо обсягів спожитої електричної енергії.
Судом встановлено, що у спірний період послуги з розподілу електричної енергії надавались оператором системи розподілу АТ "ДТЕК Донецькі електромережі", який відповідно до статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії" забезпечує комерційний облік та надає учасникам ринку інформацію щодо фактичних обсягів споживання. Обсяги спожитої відповідачем електричної енергії за кожний розрахунковий період, у тому числі з урахуванням коригувань, визначені на підставі інформації, отриманої від зазначеного оператора системи розподілу як адміністратора комерційного обліку.
Оцінюючи належність та допустимість доказів постачання електричної енергії, суд першої інстанції врахував, що акти приймання-передавання електричної енергії за окремі розрахункові періоди підписані сторонами без зауважень, у тому числі із використанням електронних цифрових підписів у сервісі "Особистий кабінет", а за іншими періодами - підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками. Водночас акти за жовтень та грудень 2023 року підписані лише представником позивача, однак відповідач мав доступ до зазначених документів через сервіс "Особистий кабінет", а також отримав їх на електронну адресу, зазначену у заяві-приєднанні.
За встановлених обставин суд дійшов висновку, що відсутність підпису відповідача на актах за жовтень та грудень 2023 року сама по собі не свідчить про відсутність постачання електричної енергії, оскільки відповідач не повернув такі акти з мотивованими запереченнями, їх зміст не оспорив, а визначені в них обсяги споживання відповідають даним оператора системи розподілу. Доказів, які б спростовували наведені обставини або дані адміністратора комерційного обліку, відповідачем суду не надано.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання належності виставлення платіжних документів, виходив з приписів пунктів 4.13, 4.14 Правил роздрібного ринку електричної енергії, відповідно до яких для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник формує та надає споживачу платіжний документ на підставі даних комерційного обліку у паперовій або електронній формі, у строки та способом, визначеними умовами договору та обраної комерційної пропозиції.
На підставі актів приймання-передавання електричної енергії позивачем сформовано та виставлено відповідачу рахунки як платіжні документи, у яких визначено кінцеві строки їх оплати. Формування рахунків здійснювалося у програмному комплексі постачальника з можливістю їх перегляду та отримання відповідачем через сервіс "Особистий кабінет", що відповідає пункту 5 комерційної пропозиції та положенням ПРРЕЕ.
При цьому суд врахував, що складені позивачем акти приймання-передавання електричної енергії та рахунки за спожиту електричну енергію містять посилання на договір про постачання електричної енергії як правову підставу їх формування, а також кореспондуються з даними комерційного обліку оператора системи розподілу.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що факт постачання електричної енергії відповідачу та визначення обсягу і вартості такого постачання підтверджені належними і допустимими доказами.
Оцінюючи своєчасність виконання грошового зобов'язання, суд виходив з положень частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання підлягає виконанню у встановлений договором строк, а також статей 610, 612 Цивільного кодексу України, якими визначено поняття порушення зобов'язання та прострочення боржника. З огляду на встановлення строків оплати у виставлених рахунках та відсутність оплати у відповідні строки, суд визнав наявним прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
У контексті спірних правовідносин суд першої інстанції також виходив з приписів Закону України "Про ринок електричної енергії", відповідно до яких електропостачальник має право на своєчасне та повне отримання коштів за продану електричну енергію, а споживач зобов'язаний здійснювати оплату електричної енергії та наданих послуг відповідно до укладених договорів.
При цьому суд зазначив, що розрахунки за електричну енергію та послуги, які надаються на роздрібному ринку, здійснюються у грошовій формі відповідно до умов договору про постачання електричної енергії та обраної комерційної пропозиції, якими визначаються форма, порядок та строки здійснення розрахунків.
В ході розгляду встановлено, що умовами договору та комерційної пропозиції передбачено обов'язок споживача здійснювати оплату за фактично спожиту електричну енергію у строк не більше п'яти робочих днів після закінчення розрахункового періоду, незалежно від отримання рахунку, а також у строк, зазначений у платіжному документі. Вказані умови відповідають положенням пунктів 4.1, 4.8, 4.14 Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Крім того, враховано, що датою отримання платіжного документа, зокрема, вважається дата його відкриття споживачем у персональному кабінеті на офіційному вебсайті електропостачальника або дата отримання документа іншими засобами електронної комунікації у порядку, передбаченому договором та комерційною пропозицією. За встановлених обставин можливість відповідача отримати та ознайомитися з платіжними документами була забезпечена постачальником у спосіб, визначений договором та Правилами роздрібного ринку електричної енергії.
Аналізуючи дотримання строків виконання грошового зобов'язання, суд першої інстанції виходив з установлених способів та моментів отримання відповідачем платіжних документів.
Так, з урахуванням відмітки у сервісі "Особистий кабінет" у вигляді двох зелених галочок встановлено, що рахунок за січень 2023 року був відкритий відповідачем 02.02.2023. За таких обставин строк оплати, визначений у цьому рахунку до 09.02.2023 включно, перевищував п'ять робочих днів з моменту його отримання споживачем, у зв'язку з чим зобов'язання підлягало виконанню саме у строк, зазначений у платіжному документі.
Рахунки за вересень, листопад 2023 року, січень та травень 2024 року отримані представником відповідача особисто, що підтверджується підписами, скріпленими відтисками печатки підприємства. Оскільки дата отримання у зазначених рахунках не проставлена, суд першої інстанції виходив з того, що датою їх отримання є дата, зазначена у відповідному платіжному документі. Відтак відповідач мав здійснити оплату: за вересень 2023 року (з урахуванням коригувань за лютий-серпень 2023 року) - до 10.10.2023, за листопад 2023 року - до 12.12.2023, за січень 2024 року - до 08.02.2024, за травень 2024 року (з урахуванням коригувань за лютий-квітень 2024 року) - до 11.06.2024.
Водночас копії рахунків та актів приймання-передавання за жовтень та грудень 2023 року були направлені відповідачу на електронну адресу, зазначену у заяві-приєднанні, а саме 01.11.2023 та 03.01.2024 відповідно, що підтверджується матеріалами справи. Доказів отримання зазначених платіжних документів раніше матеріали справи не містять. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що строки оплати, визначені у відповідних рахунках, є меншими ніж п'ять робочих днів з моменту їх отримання, у зв'язку з чим підлягає застосуванню правило, передбачене комерційною пропозицією, а саме - обов'язок сплатити вартість фактично спожитої електричної енергії протягом п'яти робочих днів після закінчення розрахункового періоду незалежно від отримання рахунку. Відповідно, строк оплати за жовтень 2023 року визначено до 14.11.2023 включно, за грудень 2023 року - до 12.01.2024 включно.
Досліджуючи питання зарахування здійснених відповідачем платежів, суд першої інстанції встановив, що окремі суми, сплачені на користь позивача, були зараховані останнім у рахунок погашення заборгованості з найдавнішим строком виникнення, зокрема за грудень 2022 року, який не є предметом позову у цій справі, а також частково у рахунок оплати за січень 2023 року. Зокрема, зараховано 9.388,33 грн з платежу від 02.11.2022 та 6.012,52 грн з платежу від 24.09.2024, унаслідок чого за січень 2023 року у відповідача обліковується заборгованість у сумі 23.083,09 грн, яка включена до предмету позовних вимог.
При цьому суд першої інстанції врахував, що загальні засади здійснення платіжних операцій та порядок їх виконання визначені Законом України "Про платіжні послуги", однак наведені норми не спростовують встановлених у справі обставин щодо строків виконання грошового зобов'язання та порядку зарахування здійснених платежів відповідно до умов договору та комерційної пропозиції.
Вирішуючи питання зарахування здійснених відповідачем платежів, суд першої інстанції також виходив з того, що відповідно до законодавства у сфері платіжних послуг формування платіжної інструкції, у тому числі визначення призначення платежу, належить виключно до повноважень ініціатора платіжної операції, тобто платника. Відтак саме відповідач як платник несе відповідальність за зміст зазначеного ним призначення платежу, що виключає можливість покладення на позивача негативних наслідків, пов'язаних із способом або формулюванням такого призначення.
Перевіряючи правильність висновків суду першої інстанції щодо зарахування здійснених відповідачем платежів та визначення розміру заборгованості, колегія суддів виходить з такого.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за загальним правилом отримувач коштів не вправі самостійно змінювати визначене платником призначення платежу, якщо воно чітко зазначене у платіжному документі, що узгоджується з правовими позиціями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та положеннями цивільного законодавства. Водночас можливість зарахування коштів у рахунок погашення заборгованості з найдавнішим строком виникнення прямо передбачена пунктом 4.24 ПРРЕЕ та умовами комерційної пропозиції, але лише за наявності визначених у цих нормах підстав.
Системно аналізуючи пункт 4.24 ПРРЕЕ та положення комерційної пропозиції, суд першої інстанції дійшов висновку, що право постачальника зарахувати кошти у погашення найдавнішої заборгованості виникає виключно у випадках, коли у реквізиті призначення платежу відсутні посилання на конкретний період, за який здійснюється оплата, або коли сума платежу перевищує розмір заборгованості за відповідний період, а надлишок коштів підлягає зарахуванню в рахунок існуючої заборгованості чи майбутніх періодів.
З огляду на це суд першої інстанції розмежував правові наслідки здійснених відповідачем платежів залежно від їх призначення та наявності відповідної заборгованості.
Так, щодо платежу від 02.11.2022 суд встановив, що у призначенні платежу зазначено оплату за жовтень 2022 року, однак доказів наявності заборгованості за цей період матеріали справи не містять. За таких обставин сума переплати у розмірі 9.388,33 грн, керуючись пунктом 4.24 ПРРЕЕ та умовами комерційної пропозиції, правомірно зарахована позивачем у рахунок погашення заборгованості за січень 2023 року.
Натомість, дослідивши платежі, здійснені 24.09.2024, суд першої інстанції встановив, що у призначенні платежу чітко визначено періоди, за які здійснюється оплата, а саме: сума 19.000,24 грн - за електроенергію з квітня 2023 по лютий 2024, сума 9.299,46 грн - за березень 2024 року. При цьому суд врахував, що рахунки за відповідні періоди мали єдиний номер, а у актах за вересень 2023 та травень 2024 включені коригування саме за зазначені періоди. Сукупний розмір таких коригувань відповідає сумам здійснених платежів.
За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зазначені платежі підлягали зарахуванню саме у рахунок погашення коригувань за відповідні періоди, а не у погашення заборгованості з найдавнішим строком її виникнення, оскільки право на таке зарахування у позивача за відсутності відповідних умов договору не виникло.
Врахувавши здійснені платежі та їх правомірне зарахування, суд першої інстанції констатував відсутність доказів оплати заборгованості в іншій частині та дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за договором у розмірі 62.645,63 грн, зокрема: за січень 2023 року - 23.083,09 грн, за лютий 2023 року - 38.204,44 грн, за березень 2023 року - 1.358,10 грн.
В підсумку суд першої інстанції визнав доведеним факт порушення відповідачем грошового зобов'язання у зазначеній частині та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення основної заборгованості, відмовивши у решті вимог у зв'язку з виконанням відповідачем відповідних зобов'язань до відкриття провадження у справі.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, колегія суддів перевірила правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при визначенні порядку зарахування здійснених відповідачем платежів та встановленні розміру заборгованості.
Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції виходив з того, що зарахування платежів має здійснюватися з урахуванням змісту реквізиту призначення платежу та спеціальних правил, визначених пунктом 4.24 ПРРЕЕ і умовами комерційної пропозиції. Такий підхід узгоджується з усталеними правовими позиціями Верховного Суду та не спростований доводами апеляційної скарги.
Доводи апелянта про неправомірне зарахування платежу від 02.11.2022 спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами відсутності заборгованості за зазначений у призначенні платежу період, що у поєднанні з приписами пункту 4.24 ПРРЕЕ обґрунтовувало можливість зарахування переплати в рахунок заборгованості за січень 2023 року.
Водночас посилання апелянта на необхідність зарахування платежів від 24.09.2024 у погашення заборгованості з найдавнішим строком виникнення є необґрунтованими, оскільки зазначені платежі містили чітке визначення періодів оплати та кореспондували з коригуваннями, відображеними у відповідних актах приймання-передавання електричної енергії. За таких умов підстави для застосування механізму зарахування за принципом найдавнішої заборгованості були відсутні.
Отже, висновки суду першої інстанції щодо порядку зарахування платежів та визначення розміру заборгованості ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та належній оцінці доказів, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених обставин і незгоди з правовою оцінкою суду, що саме по собі не є підставою для перегляду рішення в апеляційному порядку.
За наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені платежі не могли бути зараховані позивачем у погашення заборгованості з найдавнішим строком її виникнення, оскільки передумови для застосування такого механізму, визначеного пунктом 4.24 ПРРЕЕ, у даному випадку були відсутні. Наявність у платіжних документах чіткого визначення періодів оплати виключала можливість іншого зарахування коштів, ніж у рахунок саме тієї заборгованості, на погашення якої вони були спрямовані.
Доводи апеляційної скарги про неправильне визначення судом першої інстанції розміру заборгованості ґрунтуються на ігноруванні встановленого порядку зарахування платежів та зводяться до незгоди з правовою оцінкою вже досліджених обставин, а не до їх спростування належними та допустимими доказами.
Посилання апелянта на наявність "математичної помилки" у розрахунках не підтверджені жодним контррозрахунком та є похідними від помилкового тлумачення порядку зарахування здійснених платежів. Водночас суд першої інстанції перевірив розрахунок заборгованості з урахуванням фактично здійснених оплат і коригувань обсягів споживання, у зв'язку з чим підстави вважати такі розрахунки арифметично або методологічно помилковими відсутні.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для їх перегляду.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у позивача правових підстав відносити зазначені суми на погашення заборгованості з найдавнішим строком її виникнення. За наявності чітко визначеного призначення платежу та існуючої заборгованості саме за відповідні періоди постачальник був зобов'язаний зарахувати кошти у рахунок оплати цих періодів, що й було правильно враховано судом першої інстанції.
Посилання апелянта на неправильне застосування положень статті 534 Цивільного кодексу України є необґрунтованими, оскільки наведена норма регулює черговість погашення вимог кредитора у разі недостатності суми платежу, але не змінює правового режиму зарахування коштів у випадку, коли платником прямо визначено період, за який здійснюється оплата, та наявна відповідна заборгованість.
Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо часткового погашення заборгованості, розміру несплаченої суми та підстав для часткового задоволення позовних вимог. Фактично апелянт зводить свої заперечення до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин та наданих доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції у розумінні статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
В даному випадку розмір заборгованості визначений судом першої інстанції не шляхом формального підсумовування нарахувань, а з урахуванням конкретних сум, фактично сплачених відповідачем, їх призначення та правомірного зарахування у відповідні розрахункові періоди. Суд першої інстанції співвідніс суми виставлених рахунків, здійснених коригувань та платежів відповідача, внаслідок чого встановив залишок несплаченої заборгованості за кожним періодом окремо.
В той час як посилання апелянта на арифметичну помилку фактично ґрунтуються на іншому способі зарахування здійснених платежів, ніж той, який був застосований судом першої інстанції з урахуванням вимог пункту 4.24 ПРРЕЕ, умов комерційної пропозиції та призначення платежів.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що твердження апелянта про математичну помилку не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо визначення розміру основної заборгованості.
У межах апеляційного перегляду суд також перевірив правильність застосування судом першої інстанції положень статті 625 Цивільного кодексу України при вирішенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права кредитора, який застосовується незалежно від наявності чи відсутності відповідної умови в договорі. Такий підхід відповідає змісту частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та усталеній практиці Верховного Суду.
Водночас суд першої інстанції, перевіряючи наданий позивачем розрахунок, не прийняв його в повному обсязі, оскільки встановив невідповідність окремих періодів нарахування фактичним строкам прострочення, визначеним з урахуванням установлених строків оплати рахунків та здійснених відповідачем платежів. З огляду на це суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, виходячи з фактичного залишку заборгованості за кожним періодом та реальних строків прострочення.
Перевіряючи правильність такого підходу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції послідовно застосував єдину методологію розрахунку, врахував часткове погашення заборгованості та коригування періодів прострочення, що відповідає правовій природі відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України. При цьому інфляційні втрати нараховувалися за повні місяці прострочення з урахуванням підходів, сформульованих у практиці Верховного Суду щодо неповних місяців прострочення.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначення сум 3% річних та інфляційних втрат є похідними від заперечень апелянта стосовно розміру основної заборгованості. Апелянт пов'язує помилковість нарахування зазначених сум виключно з, на його думку, неправильним визначенням суми боргу, не наводячи при цьому самостійних доводів щодо допущення судом першої інстанції арифметичних помилок або порушення методики нарахування 3% річних та інфляційних втрат, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.
За таких обставин наведені доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо правильності визначення періодів прострочення та розміру нарахованих 3% річних і інфляційних втрат, а їх перевірка безпосередньо залежить від оцінки правомірності встановленого судом розміру основної заборгованості.
Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги у межах, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, та співвіднісши їх з установленими у справі обставинами, наявними доказами і вимогами матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо правової природи спірних правовідносин, порядку зарахування здійснених платежів, визначення розміру заборгованості та застосування наслідків порушення грошового зобов'язання.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, з наданням оцінки усім істотним для справи обставинам та доводам сторін, а наведені в апеляційній скарзі аргументи зводяться до незгоди з правовою оцінкою і встановленими судом фактичними обставинами та не містять підстав для його скасування або зміни в оскарженій частині.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів і вимог
З огляду на встановлені обставини та наведені правові висновки, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2025 у справі №905/339/25 є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування або зміни за доводами апеляційної скарги не встановлено, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції має бути залишене без змін.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, п.1, ч.1 ст.275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донецькі енергетичні послуги" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 22.09.2025 у справі №905/339/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України
Повна постанова складена 02.01.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.В. Гребенюк