справа № 631/306/25
провадження № 1-кп/631/125/25
12 грудня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазький районний суд Харківської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю
з боку сторони обвинувачення:
прокурора ОСОБА_2
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_3
законного представника ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
а також:
інспектора ювенальної превенції ОСОБА_6
секретаря судового засідання ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 05 січня 2025 року під № 12025221090000022, щодо обвинувачення:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця міста Харкова, громадянина України (ID-паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданого 03.07.2023 року органом № 6343),
ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 ,
із неповною середньою освітою, холостого, раніше не судимого, який навчається в 10 класі СТАРОВІРІВСЬКОГО ЛІЦЕЮ,
офіційної реєстрації не має, проте фактично проживає за адресом:
АДРЕСА_1 ;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України,
04 січня 2025 року близько до 22 години 30 хвилин, більш точний час як на стадії досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, до житлового будинку АДРЕСА_1 , де в цей час перебували неповнолітній ОСОБА_8 та його мати ОСОБА_9 , з власної ініціативи прибув колишній співмешканець останньої - потерпілий ОСОБА_10 .. Перебуваючи у вітальній кімнаті зазначеного будинку, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння після вживання алкогольних напоїв, ОСОБА_10 розпочав конфлікт з присутньою ОСОБА_9 , в ході якого висловлювався нецензурною лайкою та намагався нанести останній тілесні ушкодження. З метою недопущення протиправних дій потерпілого, неповнолітній ОСОБА_8 вступив в боротьбу з ОСОБА_10 , який продовжував конфлікт, в результаті чого вони опинилися на підлозі. 05 січня 2025 року в період часу з 00 годин 27 хвилин по 01 годину 09 хвилин, більш точний час як на стадії досудового розслідування, так і в суді встановити не виявилось за можливе, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, з метою подолання активних дій потерпілого та його знерухомлення, не передбачаючи можливості настання тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого, однак, враховуючи свої фізичні можливості в момент заподіяння та перебування потерпілого в стані тяжкого алкогольного отруєння, повинен був і міг передбачити їх настання, здійснив фіксування шиї потерпілого ОСОБА_10 стегнами своїх нижніх кінцівок. Таким чином ОСОБА_8 здавив органи шиї потерпілого, внаслідок чого у ОСОБА_10 настала механічна асфіксія, яка стала причиною смерті останнього.
У судовому засіданні неповнолітній обвинувачений ОСОБА_3 винним себе визнав повністю і пояснив, що дійсно проживає за адресою: будинок АДРЕСА_1 ,- разом із мамою та двома неповнолітніми сестрами. 04 січня 2025 року близько до 22 години 30 хвилин, більш точний час він не пам'ятає, до них у дім прибув колишній співмешканець мами та батько сестер - ОСОБА_10 , який перебував у стані алкогольного сп'яніння, конфліктував з мамою, ображав її нецензурною лайкою, зухвало поводився, не реагував на пропозицію піти геть. Увесь конфлікт між матір'ю та потерпілим відбувався у вітальній кімнаті, де він намагався утримати потерпілого та перешкодити спричинити матері тілесні ушкодження. Підчас конфлікту та його намагання його припинити, ОСОБА_10 вступив з ним у боротьбу, під час якої вони опинилися на підлозі, як саме він сказати не може, бо все як у вісні. Їх боротьба тривала до початку першої ночі наступного дня, тобто 05 січня 2025 року, під час чого матір зателефонувала до поліції, яка порадили утримувати потерпілого до їх прибуття. Задля вчинення супротиву ОСОБА_10 , який сильніший за нього, він з метою подолання активних дій того та задля його знерухомлення, здійснив фіксування шиї потерпілого стегнами своїх нижніх кінцівок, тримав так його довго, поки не зрозумів, що той помер. Зазначив, що у тому, що сталося, він щиро розкаявся та інших кримінальних правопорушень не вчиняв.
Оцінюючи показання ОСОБА_3 , суд визнає їх послідовними, логічними, правдивими і достовірними, оскільки вони об'єктивно і доволі повно відображають фактичні обставини справи, пояснюють мотиви вчиненого, а також не викликають сумнівів щодо правильності розуміння ним змісту обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції у цьому.
Крім того, підстав для самообмови судом не виявлено.
Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими судові та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності, а саме:
?протоколом огляду місця події, складеним 05.01.2025 року слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_11 , в присутності двох понятих, за участю спеціаліста-криміналіста, лікаря судово-медичного експерта, та у присутності володільця домоволодіння, розташованого за адресом: будинок АДРЕСА_1 ,- із застосуванням технічних засобів у виді фотокамери, разом з фототаблицею до нього, зафіксовані обстановка, обставини та місце вчинення злочину, зокрема, ним встановлено, що місцем події є домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на кухні якого виявлено труп ОСОБА_10 на підлозі, на лівому боці, головою у бік дверей, які ведуть до зали, ногами у бік вікна на лівому боці кухні. Задньою поверхнею грудної клітини упирається в сервант. Права рука зігнута в ліктьовому суглобі і правою кистю розташована на підлозі, ліва рука випрямлена в лівому плечовому суглобі під кутом 130 градусів. Права нога випрямлена, ліва зігнута під кутом 90 градусів та в колінному суглобі піж кутом 80 градусів. На тілі мається одяг: чорний светр п/ш, сорочка світло-сірого кольору, светр чорний в горизонтальні білі полоси та ще один светр, брюки джинсові синього кольору з ременем чорного кольору, брюки сині спортивні (синтетичні), труси сині з білим малюнком, носки дві пари чорного кольору. Взуття чорне на шнурка. Одяг ношений, одягнений правильно, брюки та труси просочені сечовиною. Шкіряні покрови блідні, на дотик теплі в пахових і піхвових ділянках, трупне заклякання виражене в усіх м'язах. Трупні плями на задній поверхні, при натисканні у рази поперекової ділянки зникають та відновлюють свій колір через 10-11 сек. (05:42). На волосянистій частині голови в ділянці правого лобного садно 3 см х 3 см, середньої частини лобу мається поверхнева рана з права на ліво, розмірами 2 см х 0,7 см, в потиличній ділянці мається садно, розмірами 1 х 1 см. Шкіряні покрови обличчя синього кольору, маються численні садна (не менше 10) на правій щоці, верхніх та нижніх губах вертикально розташовані розмірами 0,5 см х 0,5 см. Слизові обличчя з крововиливами та поверхневими ранами від 0,4 см х 0,2 м до 0,6 см. Інших ушкоджень не виявлено. Поблизу тіла, а саме ближче до правої ноги, виявлено рукоятку чорного кольору з пластику. Окрім цього, повертаючись до столів, які розташовані в даній кімнаті, на одному з них виявлено металеву сковороду коричневого кольору без рукоятки. Зазначену рукоятку вилучено та поміщено до картонної коробки. Окрім цього, в кухні виявлено ще одну рукоятку з сковороди сірого кольору з пластику. Рукоятку сірого кольору та сковороду з кухні поміщено до картинної коробки. З правого боку даної кімнати виявлено вітальну кімнату. При вході з лівого боку виявлено крісло на якому виявлено сіру сковороду без рукоятки діаметром 24 см, які поміщено до раніше виявленої рукоятки до картонної коробки. Також при огляді у ОСОБА_9 у її мобільному телефоні чорного кольору ТМ «ZTE», у додатку «Фото» наявні 7 відео конфлікту між двома особами чоловічої статі, який переростає з словесного конфлікту в бійку. При введенні комбінації «*#06#» мається IMEII: НОМЕР_3 , IMEI2: НОМЕР_4 , ICCDI: НОМЕР_5 , ICCD2: НОМЕР_6 , серійний номер: НОМЕР_7 . Зазначений телефон вилучено та поміщено до експертного полімерного пакет PSP 3006468;
?копією паспорта громадянина України (серії НОМЕР_8 ), яким буд документований ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який реєстрації місця мешкання не мав;
?протоколом огляду предмету, складеними 05.01.2025 року слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 , у відповідності до вимог статей 100, 104 - 106, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України без понятих, із застосуванням технічних засобів у виді компьютерної техніки, оглянутий мобільний телефон ТМ «ZTE» IМЕТ 1: НОМЕР_3 , і IMEI 2: НОМЕР_4 , ICCD 1: НОМЕР_5 , ICCD 2: НОМЕР_6 , серійний номер: НОМЕР_7 . При розблокуванні на екрані мобільного телефону у папці «Google» в додатку «Фото», наявні 7 відео записів, на яких вбачається конфлікт між громадянином ОСОБА_12 та ОСОБА_10 , в ході якого ОСОБА_8 намагається словесно заспокоїти ОСОБА_10 та моментами стримує останнього тримаючи його за руки своїми руками, потім зафіксований момент боротьби між ними, де ОСОБА_8 за допомогою своїх ніг здійснює стискання в області шиї ОСОБА_10 . Під час цих дій останній подає ознаки життя, намагається вирватися. Потім вбачається, що ОСОБА_10 перебуває у положенні лежачи на лівому боці на підлозі без ознак будь-якої активності. Після огляду відео-записи скопійовано на два оптичні диски «hp» DVD-R 16х 4.7 GB, 120 min та долучено до матеріалів кримінального провадження;
?висновком судово-медичної експертизи № 12-17/4-КРт/25, проведеної у період часу з 05 січня 2025 року по 13 березня 2025 року лікарем судово-медичним експертом Красноградського відділення судово-медичної експертизи КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_13 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, відносно трупа ОСОБА_10 , 1971 року народження (53 повних років), на підставі даних, отриманих при судово-медичній експертизі трупа, з урахуванням результатів лабораторних досліджень та анамнестичних даних зроблено висновки, що причиною його смерті стала механічна асфіксія, внаслідок здавлення органів шиї, про що свідчать дані обставини події - смерть ОСОБА_10 наступила, коли ОСОБА_3 фіксував його шию стегнами своїх нижніх кінцівок. При судово- медичній експертизі трупа виявлені загально асфіктичні ознаки - рясні зливні трупні плями, цианоз шкіри обличчя, пиловидні крововиливи в кон'юнктиви обох очей, ознаки мимовільного сечовипускання, крапкові крововиливи на поверхні легень та серця, підвищена повітряність та набряк тканини легень, венозне повнокров'я внутрішніх органів, рідкий стан крові, набряк оболонок та тканини головного мозку. Також виявлено ознаки хронічної ендогенної (алкогольної) інтоксикації у вигляді набряклості обличчя, повік та кореня язика, набряк головного мозку, фіброзу м'яких мозкових оболонок, набряк легенів, ложа жовчного міхура, слизової оболонки шлунка, дистрофічні зміни печінки та підшлункової залози. При гістологічній експертизі встановлено: гострий розлад кровообігу, венозне повнокрів внутрішніх органів, порушення властивостей реології крові в судинах внутрішніх органів, виразний периваскулярний набряк головного мозку, набряк м'яких мозкових оболонок, вогнища гострої емфіземи легенів, частковий серозний набряк легенів, гідропічна та жирова дистрофія паренхіми печінки, застійне повнокрівя печінки. Дистрофічні зміни кардіоміоцитів, переважна гіпертрофія міокарду. «М'які покрови шиї» - метахромазія окремих м'язових волокон, спазм судин артеріального русла». Будь-яких тілесних ушкоджень при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 не виявлено. З урахуванням розвитку трупних явищ його могла настати за 3 - 5 годин до огляду трупа на місці пригоди. При судово-токсикологічній експертизи крові трупа ОСОБА_10 виявлений етиловий спирт в кількості - 3,33%, що класифікується як стан тяжкого алкогольного отруєння, що могло сприяти даній події;
?висновком судово-медичної експертизи № 12-23/9-КРт/25, проведеної у період часу з 10 по 14 березня 2025 року лікарем судово-медичним експертом Красноградського відділення судово-медичної експертизи КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я «ХАРКІВСЬКЕ ОБЛАСНЕ БЮРО СУДОВО-МЕДИЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ» Департаменту охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації ОСОБА_13 , попередженим під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, відносно трупа ОСОБА_10 , 1971 року народження (53 повних років), де з урахуванням результатів лабораторних, анамнестичних даних, матеріалів, експерт дійшов, що причиною його смерті стала механічна асфіксія, внаслідок здавлення органів шиї. При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 виявлені загально асфіктичні ознаки - рясні зливні трупні плями, цианоз шкіри обличчя, пиловидні крововиливи в кон'юнктиви обох очей, ознаки мимовільного сечовипускання, крапкові крововиливи на поверхні легень та серця, підвищена повітряність та набряк тканини легень, венозне повнокров'я внутрішніх органів, рідкий стан крові, набряк оболонок та тканини головного мозку. Також виявлено ознаки хронічної ендогенної (алкогольної) інтоксикації у вигляді набряклості обличчя, повік та кореня язика, набряк головного мозку, фіброзу м'яких мозкових оболонок, набряк легенів, ложа жовчного міхура, слизової оболонки шлунка, дистрофічні зміни печінки та підшлункової залози. Будь-яких тілесних ушкоджень при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 не виявлено. Його смерть настала внаслідок здавлення органів шиї стегнами нижніх кінцівок ОСОБА_3 , що ускладнилось механічною асфіксією. Між діями ОСОБА_3 та настанням смерті мається причинний зв'язок. По ступеню тяжкості механічна асфіксія має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, за критерієм небезпечності для життя, згідно з підпунктами 2.1.1а, 2.1.2 і 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом МОЗ України від № 6 17.01.1995 року. З урахуванням розвитку трупних явищ смерть ОСОБА_10 могла настати за 3 - 5 годин до огляду трупа на місця пригоди. Покази ОСОБА_3 дані ним в протоколі проведення слідчого експерименту від 17.01.2025р. про спосіб фіксації стегнами нижніх кінцівок в ділянці шиї ОСОБА_10 , що слугувало механічній асфіксії та смерті останнього, не протирічать даним, отриманим при судово- медичній експертизі трупа. Покази ОСОБА_14 , дані нею в протоколі проведення слідчого експерименту про спосіб фіксації стегнами нижніх кінцівок ОСОБА_3 в ділянці шиї ОСОБА_10 , що слугувало механічній асфіксії та смерті останнього, не протирічать даним, отриманим при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_10 . При судово-імунологічній експертиз крові від трупа ОСОБА_10 встановлено, що вона належить до групи О з ізогемаглютинінами анти А і анти-В. При судово-токсикологічній експертизи крові трупа ОСОБА_10 виявлений етиловий спирт в кількості - 3,33%, що класифікується як стан тяжкого алкогольного отруєння, що могло сприяти даній події.
?висновком судово-психіатричного експерта № 108, складеного за наслідком проведеної експертизи 11.02.2025 року комісією лікарів - судово-психіатричних експертів Харківської філії судових експертиз ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ІНСТИТУТ СУДОВОЇ ПСИХІАТРІЇ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ» ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , попереджених під особистий короткий підпис про кримінальну відповідальність за статтями 384 і 385 Кримінального кодексу України, убачається, що ними на підставі постанови слідчого СВ Красноградського РВП Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_11 , прийнятої 10.02.2025 року, проведено первинне амбулаторне судово-психіатричне дослідження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено, що він на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, він перебував поза зоною хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішний час відповідно до свого психічного стану застосувань примусових заходів медичного характеру не потребує.
Отже, за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт спричинення смерті потерпілому ОСОБА_10 , час її настання, причини, а також характер, локалізація та ступень тяжкості наявних на трупі тілесних ушкоджень.
Також за допомогою спеціальних медичних знань доведено факт, що під час вчинення злочину, що закидається у провину, ОСОБА_3 тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляв, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними й не потребує на застосування примусових заходів медичного характеру.
Оцінюючи усі ці висновки експертів з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх вірними, послідовними, мотивованим достатньо переконливо та такими, що не суперечать обставинам справи та іншим дослідженим у судовому засіданні доказам, а тому суд вважає їх належними та достовірними й покладає в основу судового рішення, що ухвалюється.
Також, оцінюючи вказані висновки, суд вважає, що вони відповідають вимогам, викладеним у статтях 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України, сторонами провадження під час судового розгляду справи жоден з них під сумнів не ставився, клопотань про виклик експертів для дачі пояснень з приводу проведених експертних досліджень ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторних чи додаткових експертиз.
Окрім того, з копії ID-паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , виданого 03.07.2023 року органом № 6343, вбачається, ОСОБА_3 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Харків та має ідентифікаційний код платника податків НОМЕР_2 .
Як убачається з довідки про судимість № 253-09012025/63083 за даними ДІ МВС України та УІАП ГУНП в Харківській області станом на 10.01.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відбутих та не погашених судимостей не має.
Відповідно до характеристики, наданої за місцем навчання, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем 10 класу Старовірівського ліцею з 1 класу. Зарекомендував себе як дисциплінований, працелюбний, уважний учень. Володіє навчальним матеріалом на середньому та достатньому рівні. Виявляє логічне мислення. Добре розвинене зв'язне мовлення, вміє виділяти головне. Темп виконання навчальних завдань досить високий. Інтерес до навчання і пізнавальної діяльності високий. Через те, що сім'я потрапила в складні сімейні обставини, змушений перейти на сімейну форму навчання ОСОБА_17 виховується в повній багатодітній сім'ї. Крім нього є ще двоє сестер та двоє братів. В позакласній роботі та позашкільній роботі, через віддалене проживання, активної участі не бере, хоча доручення виконує з відповідальністю. Володіє відповідними віковими навичками. Не потребує постійного контролю. В класі з усіма однокласниками має дружні стосунки. На зауваження вчителів реагує адекватно. Реакція на виховний вплив теж адекватна. Микита за фізичним розвитком відповідає віковим нормам, добре розвинений. здоровий, активний. Має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями.
Згідно з інформацією, наданою директором КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «БЕРЕСТИНСЬКА МІСЬКА ЛІКАРНЯ» БЕРЕСТИНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОСОБА_18 за вихідним № 01-05/77 від 13.01.2025 року, обвинувачений не перебуває на диспансерному обліку ані у лікаря-нарколога, ані у лікаря-психіатра.
З характеристики, наданої секретарем Старовірівської сільської ради ОСОБА_19 і зареєстрованою за вихідним № 494/02-33 від 11.02.2025 року, убачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає без реєстрації за адресом: АДРЕСА_1 ,- з матір'ю ОСОБА_14 , братом ОСОБА_20 та сестрами ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . За час проживання скарг і нарікань на нього не надходило, компрометуючих матеріалів не має.
На підставі відомостей Акта обстеження умов проживання, складеного комісією служби у справах дітей 29.01.2025 року й затвердженої її начальником, вбачається, що сім'я обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 опинилась у складних життєвих обставинах, натомість діти забезпечені одягом та взуттям відповідно до віку та сезону, мають окремі спальні місця, місце для навчання. Матір не працевлаштована. Стосунки в родині дружні.
Відтак, наведеним доведено, що неповнолітній обвинувачений ОСОБА_3 раніше не судимий, холостий, без утриманців, постійного місця реєстрації не має, проте мешкає з родиною у домоволодінні, й за місцем фактичного мешкання характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, навчається у 10 класі ліцею.
Крім цього, надав правдиві та послідовні пояснення, щиро покаявся у вчиненому.
Оцінюючи усі надані та безпосередньо досліджені судом письмові докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає їх такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають буди поскладані в основу судового рішення, що ухвалюється.
Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на зміст статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Окрім того, відповідно до положень, закріплених у статті 86 зазначеного вище кримінального процесуального кодифікованого закону України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Отже, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 вказаного вище нормативно-правового акту України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, та щодо відсутності процесуальної необхідності досліджувати їх усі в ході судового розгляду справи, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частина 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, Європейський суд з прав людини у пункті 43 свого Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» констатував, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак неможна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та допустимих відомостях, визнаних доказами, або відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
За таких обставин, з огляду на сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену й у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» (рішення суду від 28.10.1994 року), критерієм доведення винуватості особи у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є те, що саме прокурор має довести вину обвинуваченого поза межами розумного сумніву. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.
Обговорюючи питання кваліфікації дій кожного з бвинувачених, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18),- щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
Розв'язуючи це нагальне питання, суд, перш за все ураховує, що відповідно до приписів статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.
Отже, кримінальний закон України захищає життя кожної людини незалежно від її соціального статусу, громадянства, віку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.
При цьому, життям вважається динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності процесів обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем, що проявляється через дихання, рух, збудливість, мислення, спілкування, харчування, виділення, розмноження, ріст.
Кінцевим моментом життя є час настання смерті, під якою чинне законодавство України вважає біологічну смерть фізичної особи (незворотна смерть), яка на підставі частини 2 статті 52 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» № 2801-XII від 19.11.1992 року (із змінами та доповненнями) настає з моменту встановлення смерті головного мозку людини, тобто повну і незворотну втрату всіх його функцій.
Для позбавлення людини життя може бути застосований фізичний вплив із використанням м'язових зусиль тіла винного й знаряддя.
У відповідності до вимог частини 2 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України проведення судово-медичної експертизи є обов'язковим задля встановлення причин смерті, тяжкості та характеру тілесних ушкоджень, ступінь яких визначається на основі Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я № 6 від 17.01.1995 року.
Отже, злочин у виді вбивства через необережність вважається закінченим з моменту настання смерті людини за умови, що наявний причинний зв'язок між діянням винного та настанням смерті потерпілого.
При цьому винна особа має діяти лише через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість.
Кримінальний кодифікований закон України у частині 2 своєї статті 25 роз'яснює, що необережністю є кримінальна протиправна самовпевненість, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
В той же час у частині 3 статті 25 Кримінального кодексу України визначено, що Необережністю є й кримінальна протиправна недбалість, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
З огляду на роз'яснення, наданні в пункті 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи» питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Отже причинний зв'язок, що встановлюється, має бути не випадковим, а необхідним. Дія винного може бути визнана причиною смерті потерпілого лише тоді, коли цей наслідок мав свою підставу у вчиненому діянні і ним породжувався, тобто був його необхідним результатом, передував наслідку в часі. При цьому не має значення, як швидко після вчинення злочинної дії настала смерть потерпілого, головне - направленість умислу обвинуваченого на її заподіяння.
Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від умисного вбивства без кваліфікуючих ознак та вбивства за пом'якшуючих обставин.
Отже, вбивство через необережність чинне законодавство відносить до вбивств за пом'якшуючих обставин.
Відтак, виходячи саме з того, що потерпілий перебував у стані алкогольного сп'яніння, є старшим за обвинуваченого, між матір'ю обвинуваченого та потерпілим мала місце обопільна сварка на ґрунті особистих стосунків, яку обвинувачений намагався припинити, зважаючи на мету його дій - подолання активного супротиву потерпілого та його знерухомлення, а також спосіб заподіяння смерті - фіксування шиї потерпілого ОСОБА_10 стегнами своїх нижніх кінцівок, суд вважає, що обвинувачений дійсно не передбачав можливості настання тяжких наслідків у вигляді його смерті, однак, враховуючи свої фізичні можливості в момент заподіяння та перебування потерпілого в стані тяжкого алкогольного отруєння, повинен був і міг передбачити їх настання, ним дійсно вчинено вбивство за пом'якшуючих обставин - необережністю.
Крім цього, за усталеною у правозастосовній практиці позицією, стан алкогольного чи іншого сп'яніння потерпілого, його поведінка до події, моральне виховання, спосіб життя, аморальна чи віктимна поведінка - не виключають кримінальної відповідальності за вчинене винного.
Відтак, у відповідності до змісту статті 94 кримінального процесуального кодифікованого закону України, даючи оцінку усім дослідженим безпосередньо доказам у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин цього кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний із наданих доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку суд вважає, що в межах цього кримінального провадження наявні усі перелічені вище умови задля можливості мовити про те, що з боку обвинуваченого було вчинено саме вбивство за необережністю.
При цьому судом було системно проаналізовано усе вище викладене, з'ясовано зміст і спрямованість умислу ОСОБА_3 , ураховано сукупність всіх обставин вчиненого ним діяння, зокрема, спосіб, тілесні ушкодження у ОСОБА_10 , причини припинення злочинних дій, поведінку винного та потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Отже, з матеріалів цього кримінального провадження убачається, що досудове розслідування проведене із дотриманням приписів чинного Кримінального процесуального кодексу України, без порушень прав обвинуваченого, з урахуванням правозастосовної практики, встановленої касаційним кримінальним судом, а також із застосуванням практики Європейського суду з прав людини, тобто рішень від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» та від 21.10.2011 року у справі «Коробов проти України», де суд зазначив, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, обумовлених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд доходить висновку про доведеність «поза розумним сумнівом» вчинення 05 січня 2025 року неповнолітнім обвинуваченим ОСОБА_3 злочину проти життя особи.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд вважає, що вина ОСОБА_3 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані як вбивство, вчинене через необережність.
Також в ході судового розгляду справи беззаперечно встановлено, що ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення 05 січня 2025 року, тобто у віці повних 16 років.
Приписом частини 1 статі 22 Кримінального кодексу унормовано, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення кримінального правопорушення виповнилося шістнадцять років.
Призначаючи покарання ОСОБА_3 , суд керується нормою прямої дії, а саме приписом частини 2 статті 61 Конституції України щодо того, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, й ураховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, данні про його особу та обставини, що пом'якшують і обтяжують йому покарання.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, санкції частини 1 статті 119 цього ж кодексу, а також особливостей та обставин його вчинення, й доходить висновку, що обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, яке кримінальним законом вважається нетяжким злочином.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення проступку, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_3 на момент вчинення ним інкримінованого йому кримінального правопорушення раніше не судимий, холостий, без утриманців, без постійного місця реєстрації, проте проживає разом із родиною й за місцем фактичного мешкання характеризується задовільно, на диспансерному обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, відомостей щодо того, що він хворіє на будь-які інші тяжкі хвороби суду не надано, навчається в 10 класі ліцею, у вчиненому щиро розкаявся.
З досудової доповіді, складеної представником персоналу органу пробації Берестинського районного відділу філії ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ПРОБАЦІЇ» в Харківській області - провідним інспектором ОСОБА_23 , вбачається, що орган пробації, беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість неповнолітнього обвинуваченого, його спосіб життя, історію правопорушень, криміногенні фактори. Які впливають на поведінку обвинуваченого, а також низьку ймовірної вчинення повторного кримінального правопорушення, вважає, що виправлення неповнолітнього без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе. У разі, якщо суд дійде висновку про можливість звільнення правопорушника від відбування покарання з випробуванням, вважають доцільним покласти на правопорушника обов'язки, визначені пунктом 4 і 6 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України (виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою, дотримуватись встановлених судом вимог щодо вчинення певних дій, обмеження спілкування, пересування та проведення дозвілля, а саме: пройти навчальний курс онлайн з отриманням відповідного сертифіката «Думай інакше» Також ними рекомендована участь обвинуваченого у заходах профілактичного спрямування за участі Центру соціальних служб Берестинського району Харківської області та спрямованих на сприяння у набутті навичок самоконтролю та смодисципліни, на підвищення мотивації до позитивних змін у житті.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_3 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.
Аналогічна правова позиція викладена і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями), від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та яка роз'яснює, що наведені у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
Також, суд знов ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, а саме:
- постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18),- щодо розуміння, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження;
- та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятої 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18),- щодо розуміння, що щире каяття як таке характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалась. За наявності щирого каяття не обов'язковим має бути активне сприяння у розкритті злочину. Активне сприяння розкриттю злочину є окремою обставиною, що пом'якшує покарання, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України. Тобто передбачені цим пунктом обставини, що пом'якшують покарання, а саме щире каяття і активне сприяння розкриттю злочину, є альтернативними, незалежними та можуть існувати відокремлено одна від одної;
-та постанову Великої Палати Верховного суду, прийняту 03.07.2019 року в межах справи з єдиним унікальним № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19),- щодо розуміння, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
За викладених обставин, в силу пунктів 1 та 3 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 , щире каяття та вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім.
Вирішуючи при призначенні покарання ОСОБА_3 питання щодо наявності обставини, які його обтяжують, суд керується змістом статті 67 Кримінального кодексу України, в якій наведений перелік таких обставин, і доходить висновку про те, що ним таких обставин не встановлено.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Також Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Окрім наведеного, судом при призначенні покарання повинні враховуються і вимоги статті 50 вказаного кодексу, тобто, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, та має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, а тому особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Одночасно з цим, Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України, який, забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, у своїй постанові у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятій 17.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 298/95/16-к (провадження № 51-2501 км 18) зауважив, що у частині 2 статті 65 Кримінального кодексу України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий від покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
Також, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх регламентовані розділом XV Кримінального кодексу України.
Положеннями статті 98 Кримінального кодексу України обумовлено, що до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, пробаційний нагляд, позбавлення волі на певний строк. До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
При цьому Верховний Суд України у абзаці 2 пункту 1 своєї Постанови Пленуму «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» № 5 від 16.04.2004 року роз'яснив судам нижчих інстанцій, що перелік видів покарань, визначений у статті 98 Кримінального кодексу України, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання до неповнолітніх не застосовуються, навіть якщо на час розгляду справи судом вони досягли повноліття. Визначаючи розмір покарання таким особам, суд має виходити з відповідних положень статей 99 та 102 Кримінального кодексу України.
Як визначає припис статті 102 вищевказаного кодифікованого акта, покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, може бути призначене на строк від шести місяців до десяти років, крім випадків, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї статті. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
При цьому з огляду на зміст пункту 2 частини 3 зазначеної статті покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за нетяжкий злочин - на строк не більше чотирьох років.
Водночас, вимогами частини 1 статті 103 Кримінального кодексу України обумовлено, що при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених статтях 65 - 67 цього кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього.
Отже, санкція частини 1 статті 119 Кримінального кодексу України містить у собі два види покарання: обмеження волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 10 згаданої віще постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» суди при призначенні покарання неповнолітнім повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація.
Зважаючи на таке суд, обговорюючи питання про призначення покарання неповнолітньому ОСОБА_3 , ураховує позицію сторони обвинувачення, яка вважала за можливе призначити обвинуваченому міру покарання у виді позбавлення волі з відстрочкою його виконання на певний термін, а також позицію захисту, яка вважала таке покарання застосовним, прохаючи суворо його не карати, й керуючись принципом законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи особу винного, який є неповнолітнім, повністю визнав себе винуватим у вчиненому, не намагався уникнути відповідальності, мету, мотиви, обставини та характер його вчинення, відповідно до яких будь-якої шкоди державним та громадським інтересам заподіяно не було, відсутність судимості, умови життя та виховання, тобто, що він виховується у родині та навчається у 10 класі ліцею, вплив дорослих, рівень розвитку, а також поведінку під час та після вчинення кримінально-караних дій.
Усе наведене у своїй сукупності та у співвідношенні дозволяє суду зробити обґрунтований висновок про те, що ОСОБА_3 слід призначити покарання, обумовлене санкцією інкримінованого кримінального правопорушення, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.
Відтак, за таких обставин, суд вважає, що виправлення, виховання та соціальна реабілітація обвинуваченого ОСОБА_3 можливі лише шляхом призначення йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, який дорівнює 3 роки, так як саме таке покарання буде необхідним й достатнім для вказаної вище мети та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Натомість згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 104 Кримінального кодексу України звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75 - 78 цього кодексу, з урахуванням положень, передбачених цією статтею. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення волі.
Водночас, частиною 1 статті 75 Кримінального кодексу України регламентовано, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Тому, ураховуючи міру покарання, до якої у своїх міркуваннях дійшов суд, а саме: позбавлення волі на певний строк, який не перевищує 5 років,- враховуючи особу винного, який є неповнолітнім, вчинив кримінальне правопорушення вперше, щиро розкаялася у вчиненому, характер вчиненого ним злочину, ступінь його тяжкості, відсутність у нього зареєстрованого місця мешкання, проте наявність постійного, в якому він мешкає родиною, факт навчання, а також відсутність встановлених обставин, що обтяжують йому відповідальність, суд вважає, що його виправлення можливе без ізоляції неповнолітнього засудженого від суспільства шляхом поміщення на певний строк до спеціальної виховної установи, тобто без відбування покарання, а тому доходить висновку проте, що до ОСОБА_3 слід застосувати приписи статей 75, 104 Кримінального кодексу України про звільнення від відбування покарання з випробуванням, так як саме це буде необхідним й достатнім для його виправлення, виховання та соціальної реабілітації та попередження вчинення нових кримінально-караних діянь, сприятиме вихованню його в дусі додержання законів України, формуванню в нього звички законослухняної поведінки і не бажання в майбутньому повторювати діяння, які мають наслідком встановлення зазначених обмежень.
Також, призначаючи обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, та враховуючи тяжкість вчиненого, особу винного, фактичні обставини цієї справи й обставини, що пом'якшують йому покарання та відсутність тих, що її обтяжують, а також доходячи висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, тобто про можливість звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, суд вважає за необхідне і достатнє для його виправлення покласти на нього обов'язки, передбачені пунктом 2 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, за правилом, визначеним у статті 104 цього ж кодексу.
Доходячи такого висновку, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме:
-постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 20.03.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 302/904/16-к (провадження № 51-966 км 18),- щодо застосування судом звільнення від відбування покарання, де суд констатує, що загальні засади призначення покарання, визначені у статті 65 Кримінального кодексу України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від нього чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи не застосування статті 75 Кримінального кодексу України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини, і всі ці данні у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
-та постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 13.12.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 485/1613/17 (провадження № 51-6591 км 18),- щодо застосування до особи, яку звільняють від відбування покарання з випробуванням всіх обов'язків, перелічених у пункту 2 частині 1 статті 76 Кримінального кодексу України, незважаючи на те, що на час ухвалення вироку винна особа ніде не працює й для можливості повідомити про зміну місця роботи (на що саме й наголошує зазначена норма матеріального права), вона спочатку повинна її отримати.
З огляду на усе вище наведене, суд вважає, що висновок про міру покарання та звільнення від її відбуття з випробуванням відповідатиме гуманності й справедливості, та не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між інтересами суспільства, які захищаються, та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, забезпечуватиме співрозмірність діяння та кари, відповідатиме таким принципам Європейської конвенції захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.
Вказана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню, ухваленому 17.09.2009 року у справі «Скоппола проти Італії», де суд зауважив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Ухвалюючи вирок ОСОБА_3 , суд не знаходить підстав для застосування положень статті 69, 69-1, 96, 96-1 та 96-2 Кримінального кодексу України, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких ці норми права мають бути застосовані.
В рамках цього кримінального провадження цивільний позов поданий не був, процесуальних витрат не має.
Відповідно до пункту 7 частини 9 статті 100 КримінальноEMTEC DVD R го процесуального кодексу України речові докази: два оптичні диски торгової марки «hp» DVD-R 16x 4.7 GB, 120 min, на які було скопійовано 7 відео записів в ході проведення предмета 05.01.2025,- визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 05.01.2025 року та долучені до матеріалів кримінального провадження, - підлягають залишенню в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 2 - 3), які поміщені до картонної коробки та опечатані биркою під підписами понятих, спеціаліста та слідчого; металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 1, 4) поміщено до картонної коробки та опечатано биркою під підписами понятих, спеціаліста та слідчого,- що вилучені в ході проведення огляду місця події 05.01.2025 року й визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 05.01.2025 року та передані на зберігання у камеру схову цього РВП, - слід повернути власникові (законному володільцю).
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: мобільний телефон ТМ «ZTE» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , ICCD 1: НОМЕР_5 , ICCD 2: НОМЕР_6 , серійний номер: НОМЕР_7 , який поміщено до експертного полімерного пакету НПУ № PSP 3006468,- що вилучені в ході проведення огляду місця події 05.01.2025 року й визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 05.01.2025 року та передані на зберігання під схорону розписку ОСОБА_14 , - слід повернути власникові (законному володільцю).
Застосований на стадії досудового розслідування захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали, постановленої 06.01.2025 року в межах справи з єдиним унікальним № 626/40/25 (провадження № 1-кс/626/56/2025) слідчим суддею Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_24 , арешт майна шляхом позбавлення права на відчуження тимчасово вилученим майном,- тобто: металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 2 - 3), металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 1, 4) і мобільний телефон ТМ «ZTE» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , ICCD 1: НОМЕР_5 , ICCD 2: НОМЕР_6 , серійний номер: НОМЕР_7 ,- слід скасувати, оскільки відпали мета та підстави його застосування.
Також суд не знаходить підстав задля обрання засудженим міри запобіжного заходу до набрання вироком законної сили з огляду на принцип диспозитивності процесу, так як жодна із сторін кримінального провадження про це не клопотала перед судом.
Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд - у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.
За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.
Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.
Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.
При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.
Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.
Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв'язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.
Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебуває на розгляді належного та повноважного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі; Рішеннями Європейського суду з прав людини від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» та від 28.10.1994 року у справі «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства»; статтями 9, 59, 61 та 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); статтею 17, пунктом 6 частини 2 статті 36 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 12, 50, 56, 65 - 67, 75 - 76, 99 - 104, а також частиною 1 статті 191 Кримінального кодексу України № 2341-ІІІ від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року (зі змінами та доповненнями) та «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх» № 5 від 16.04.2004 року; постановами Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 05.04.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), 07.11.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 297/562/17 (провадження № 51-329 км 18); постановами Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятими 30.10.2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 559/1037/16-к (провадження № 51-3612 км 18), а також статтями 17, 31, 35 - 37, 84 - 86, 91, 100, 131 - 132, 349, 368 - 371, 373 - 376, 381, 382, 392, 393 - 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України № 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),
ОСОБА_3 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні, передбаченому частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України, і призначити по даній нормі закону покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
На підставі частини 1 статті 75 і статті 104 Кримінального кодексу України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 1 (один) рік 6 (шість) місяців та покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктом 2 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 Кримінального кодексу України, а саме:
?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_3 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Речові докази: два оптичні диски торгової марки «hp» DVD-R 16x 4.7 GB, 120 min, на які було скопійовано 7 відео записів в ході проведення предмета 05.01.2025,- визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 05.01.2025 року та долучені до матеріалів кримінального провадження, - залишити в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Речові докази: металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 2 - 3), які поміщені до картонної коробки та опечатані биркою під підписами понятих, спеціаліста та слідчого; металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 1, 4) поміщено до картонної коробки та опечатано биркою під підписами понятих, спеціаліста та слідчого,- що вилучені в ході проведення огляду місця події 05.01.2025 року й визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 05.01.2025 року та передані на зберігання у камеру схову цього РВП, - повернути власникові (законному володільцю).
Відповідно до пункту 5 частини 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України речові докази: мобільний телефон ТМ «ZTE» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , ICCD 1: НОМЕР_5 , ICCD 2: НОМЕР_6 , серійний номер: НОМЕР_7 , який поміщено до експертного полімерного пакету НПУ № PSP 3006468,- що вилучені в ході проведення огляду місця події 05.01.2025 року й визнанні постановою, прийнятою слідчим СВ Красноградського РВП ГУ НП в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_11 05.01.2025 року та передані на зберігання під схорону розписку ОСОБА_14 , - повернути власникові (законному володільцю).
Скасувати застосований на стадії досудового розслідування захід забезпечення, а саме: на підставі ухвали, постановленої 06.01.2025 року в межах справи з єдиним унікальним № 626/40/25 (провадження № 1-кс/626/56/2025) слідчим суддею Красноградського районного суду Харківської області ОСОБА_24 , арешт майна шляхом позбавлення права на відчуження тимчасово вилученим майном,- тобто: металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 2 - 3), металеву сковороду з рукояткою (об'єкт 1, 4) і мобільний телефон ТМ «ZTE» IMEI 1: НОМЕР_3 , IMEI 2: НОМЕР_4 , ICCD 1: НОМЕР_5 , ICCD 2: НОМЕР_6 , серійний номер: НОМЕР_7 ,- оскільки відпали мета та підстави його застосування.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його законному представнику, захиснику та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Вирок постановлено, виготовлено шляхом комп'ютерного набору та підписано суддею в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя ОСОБА_1