29 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/21775/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та 3-ого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 в адміністративній справі №160/21775/25 (суддя Горбалінський В.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2025 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, у якій позивач просив суд:
- визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 233 818,74 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 24.04.2020 року, виплаченої 17.07.2025 року;
- зобов'язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 24.04.2020 року, виплаченої 17.07.2025 року, у розмірі 90 180,24 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 15.04.2020 року по 17.07.2025 року.
Зобов'язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 15.04.2020 року по 17.07.2025 року в сумі 88 709,91 грн.
Визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 01.12.2015 року по 24.04.2020 року.
Зобов'язано 3 державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 року по 24.04.2020 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що оскільки, позивачеві виплачено належну індексацію на день звільнення, то підстави для застосування ст.117 КЗпП України відсутні. Вказано також про недотримання позивачкою досудового вирішення спору щодо виплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є передчасними.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просив скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що сума, яку вирішив стягнути суд першої інстанції, визначена без урахування норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарги позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, 15.04.2020 року наказом №125 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області ОСОБА_1 звільнено зі служби 24.04.2020 року.
07.04.2025 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/3258/25, зокрема, визнано протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) в розмірі 3940,82 грн. відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов'язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації - різниці) в розмірі 3940,82 грн. в загальній сумі 101 673,16 грн. відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 року по справі №160/3258/25 набрало чинності 24.06.2025 року.
17.07.2025 року на виконання рішення суду від 07.04.2025 року по справі №160/3258/25 3 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року, із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації - різниці) в розмірі 3940,82 грн., в загальній сумі 143 640,96 грн.
У зв'язку з невиплатою середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційних скарг колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до ч. 4 та ч.7 ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 далі - КЗпП в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
08 серпня 2023р. Верховний Суд ухвалив постанову у справі №420/19971/21, спір в якій виник зі схожих правовідносин - позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, стягнутої на підставі рішення суду.
Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Положення ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Вказаний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 р. №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 р., частину 1 статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, відповідно до висновку, який міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 із приводу врахування приписів чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ 19 липня 2022 року і після цього.
Період з 25 квітня 2020 року (наступний день після звільнення позивача) до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19 липня 2022 року до 23 листопада 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин.
Судом встановлено, що остаточна виплата позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року та з 01.03.2018 року по 24.04.2020 року відбулася 17.07.2025 року.
За таких обставин, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум був спірним.
Суд першої інстанції вірно зазначив, період затримки в даному випадку складає з 25.04.2020 року (наступний день після звільнення позивача) по 18.07.2022 року включно (день встановлення обмеження строком виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) (815 дні) та з 17.01.2025 року по 17.07.2025 року (шість місяців - ст.117 КЗпП України) (181 день).
Однак, здійснюючи розрахунок середнього заробітку суд дійшов помилкового висновку, що на користь позивача підлягає стягненню виключно сума в сумі 88 709,91 грн, тобто лише за шість місяців у редакції ст.117 КЗпП України після набрання чинності Законом №2352-ІХ, без урахування періоду з 25.04.2020 року (наступний день після звільнення позивача) по 18.07.2022 року, тобто до внесення у статтю 117 КЗпП України змін Законом №2352-ІХ, без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Згідно довідки №04/04-25 від 27.01.2025 року 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив 29 406,71 грн (лютий 2020 року - 14 260,19 грн, березень 2020 року - 15 146,52 грн). Кількість днів у лютому-березні 2020 року становила 60 днів.
Отже, середньоденний розмір грошового забезпечення складає 29 406,71 грн. / 60 днів (2 місяці) = 490,11 грн.
З урахуванням періоду затримки розрахунку 815 дні, розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача 490,11 грн., розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 25.04.2020 року (дата звільнення) по 18.07.2022 року включно (день встановлення обмеження строком виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) складає: 399 439,65 грн., обрахований наступним чином: 490,11 грн. * 815 дні.
Відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 25.04.2020 року до 18.07.2022 року складає 35,96 % (143 640,96 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене з порушенням термінів) / 399 439,65 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (815 днів) х 100).
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню (з урахуванням принципу співмірності) за період з 25.04.2020 року до 18.07.2022 року, становить: 490,11 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 35,96 % * 815 (днів затримки розрахунку) = 143 638,50 грн.
Також, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 19.07.2022 року по 17.07.2025 (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції статті 117 КЗпП України), становить: 490,11 грн. (середньоденний заробіток позивача) * 184 (днів затримки розрахунку) = 90 180,24 грн.
А відтак, середній заробіток, який підлягає виплаті у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні підлягає стягненню з відповідача у розмірі 233 818,74 грн (143 638,50 + 90 180,24).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, однак допустив помилку при визначенні суми середнього заробітку без урахування періоду з 25.04.2020 року (наступний день після звільнення позивача) по 18.07.2022 року, тобто до внесення у статтю 117 КЗпП України змін Законом №2352-ІХ.
Приймаючи до уваги вищенаведене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог необхідно скасувати, а апеляційну скаргу позивача відповідно необхідно задовольнити, оскільки доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції у цій частині.
Щодо вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв'язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).
Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Згідно вимог ст.3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159, компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов'язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.
Зі змісту ст.1 Закону України № 2050-III вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
У п. 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17).
Крім того, колегією суддів враховуються висновки Верховного Суду у постанові від 02.04.2024 р. у справі №560/8194/20 щодо того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2 - 4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 311, 315, 316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу 8-ого державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в цій частині задовольнити.
Визнати протиправними дії 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 233 818,74 грн.
У решті Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.09.2025 року- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова
суддя Ю. В. Дурасова