про відмову в забезпеченні позову
05 січня 2026 року місто Київ №320/53/26
Київський окружний адміністративний суд в складі судді Білоус А.Ю., розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІ-ПЛЮС» про забезпечення позову в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІ-ПЛЮС» до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень та постанов,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНФІ-ПЛЮС» звернулося до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДСНС у м. Києві про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1343 від 04.12.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДСНС у м. Києві про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1344 від 04.12.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДСНС у м. Києві про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1345 від 04.12.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДСНС у м. Києві про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1346 від 04.12.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДСНС у м. Києві про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1347 від 04.12.2025;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДСНС у м. Києві про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1348 від 04.12.2025;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління ДСНС у м. Києві про накладення штрафу на ТОВ “ІНФІ-ПЛЮС» у розмірі 34000,00 грн №252 від 18.12.2025;
- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління ДСНС у м. Києві про накладення штрафу на ТОВ “ІНФІ-ПЛЮС» у розмірі 34000,00 грн №253 від 18.12.2025.
Разом з позовною заявою подано заяву про забезпечення позову (зареєстровано судом 02.01.2025), в якій заявник просить забезпечити позов шляхом зупинення дії рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1343 від 04.12.2025, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1344 від 04.12.2025, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1345 від 04.12.2025, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1346 від 04.12.2025, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1347 від 04.12.2025, рішення про вжиття обмежувальних (корегувальних) заходів №1348 від 04.12.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову представник заявника зазначає, що оскаржувані рішення є актами індивідуальної дії, які породжують для позивача негативні правові наслідки вже зараз, до вирішення справи по суті: обмеження/заборона дій щодо продукції, ризик подальших санкцій та/або заходів контролю за «невиконання». Вказує, що продовження дії рішень №1343-№1348 створює для позивача реальні ризики переривання/блокування господарської діяльності в частині обігу відповідної продукції, зриву поставок, втрати клієнтів, штрафів/пені за договорами, репутаційні втрати (публічне сприйняття як порушника вимог безпечності/маркування), накопичення негативних правових наслідків (фіксація «невиконання», моніторинг/контроль, ініціювання нових заходів реагування), що потім потребуватиме окремих судових/адміністративних процедур.
Також заявник зазначає, що оскаржувані рішення мають очевидні ознаки протиправності, оскільки вони фактично містять лише опис недоліків маркування/позначень на упаковці, однак не містять належного обґрунтування, яким чином орган ринкового нагляду встановив, що саме позивач ввів в обіг (надав на ринку) відповідну продукцію та/або що вона належить позивачу. Відтак, на думку заявника, рішення не відповідають вимогам п. 1 ч. 7 ст. 33 Закону України “Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції», яка прямо передбачає обов'язок зазначення обґрунтування підстав прийняття таких рішень.
Розглянувши заяву про забезпечення позову до пред'явлення позову, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За змістом наведеної норми для висновку про наявність підстав для забезпечення позову заявнику необхідно довести очевидність протиправності рішення, дії, бездіяльності суб'єкта владних повноважень, що оскаржуються та/або ускладнення, унеможливлення виконання рішення суду або захисту прав, свобод, інтересів, за захистом яких звернулась особа, якщо не будуть вжиті заходи забезпечення позову.
Згідно приписів частин 1, 2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне зазначити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 в справі № 826/8556/17, від 26.04.2019 в справі № 826/16334/18.
Згідно частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС).
Отже, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
З врахуванням зазначеного, у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.
З цією метою, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, суд зазначає, що обов'язок щодо доведення та обґрунтування наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, аргументованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено в майбутньому (постанова Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №826/13306/18).
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Крім того, суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є беззаперечними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі (постанова Верховного Суду від 24.09.2025 в справі №520/34081/24).
Позов та заява про його забезпечення обґрунтовані, зокрема, посиланням на процедурні порушення щодо прийняття оспорюваних рішень відповідача та очевидну протиправність оскаржуваних рішень останнього, що є предметом дослідження під час розгляду справи по суті.
Суд враховує, що відповідно до ч.1 ст. 29 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» у разі, якщо органом ринкового нагляду встановлено, що продукція не відповідає встановленим вимогам (крім випадків, передбачених статтею 28 цього Закону, та формальної невідповідності), орган ринкового нагляду невідкладно вимагає від відповідного суб'єкта господарювання вжити протягом визначеного строку заходів щодо приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами.
Частини 1-2 ст. 30 Закону України «Про державний ринковий нагляд і контроль нехарчової продукції» визначають, що обмеження надання продукції на ринку здійснюються шляхом:
1) приведення продукції у відповідність із встановленими вимогами (згідно з частинами першою і четвертою статті 29 цього Закону);
2) усунення формальної невідповідності (згідно з частиною третьою статті 29 цього Закону);
3) тимчасової заборони надання продукції на ринку.
Обмеження надання продукції на ринку, визначені у пункті 1 частини першої цієї статті, застосовуються органами ринкового нагляду у випадках, передбачених цим Законом, якщо існує можливість приведення такої продукції у відповідність із встановленими вимогами. Зазначені обмеження можуть застосовуватися до продукції, що надається на ринку, у тому числі тієї, що зберігається на складах виробників (імпортерів), та/або продукції, що перебуває у споживачів (користувачів).
Матеріали справи свідчать, що відповідно до акта перевірки характеристик продукції від 04 грудня 2025 року № 134 встановлено порушення підпунктів А, Ґ, Г пункту 5, пункт 2.2 додатка 1, таблиця 1, пункт 7 та пункту 3, підпункт Б пункту 5 Технічного регламенту аерозольних розпилювачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2023 № 154.
Наведеним ТОВ «ІНФІ-ПЛЮС» обґрунтуванням щодо допущених відповідачем порушень слід надати оцінку під час розгляду справи по суті із з'ясуванням її фактичних обставин.
Наявність ознак протиправності оскаржуваних рішень може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності. Застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку фактично вирішує справу по суті предмету позову.
До початку розгляду справи по суті у суду відсутні підстави стверджувати про очевидну протиправність рішень суб'єкта владних повноважень та порушення прав або інтересів позивача дією таких рішень.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Разом з тим, суд зазначає, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 в справі № 800/521/17 та постанові Верховного Суду від 24.09.2025 в справі № 520/34081/24.
Беручи до уваги наведене, в поданій заяві про забезпечення позову заявник не довів існування жодної з обставин, передбачених частиною другою статті 150 КАС України, за наявності яких суд може забезпечити позов.
Ураховуючи викладене, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІ-ПЛЮС» про забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Білоус А.Ю.