ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.08.2025Справа № 910/12593/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участі помічника судді Криська О.А., що за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/12593/21
За позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
та Приватного підприємства "Консул - Партнер"
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_4
про визнання застави припиненою, визнання рішення загальних зборів та статуту недійсними, скасування реєстраційної дії
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Калинчук А.С. ;
від відповідача-2: не з'явився;
від третьої особи-1: не з'явився;
від третьої особи-2: не з'явився.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач-1) та Приватного підприємства "Консул - Партнер" (далі - відповідач-2) про: визнання припиненою застави за договором №1-09/17 від 07.09.2017, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який є удаваним правочином, вчиненим для приховання договору застави; визнання недійсним рішення зборів засновників Приватного підприємства "Консул - Партнер", оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; визнання недійсним Статуту (нової редакції) Приватного підприємства "Консул - Партнер", затвердженого рішенням зборів засновників Приватного підприємства "Консул - Партнер", оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; скасування реєстраційної дії (запису) від 13.09.2017 №10651050014010767, "Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи", "зміни до установчих документів юридичної особи", внесеної до реєстру державним реєстратором Радько І.Ю.; визнання недійсним рішення зборів засновників Приватного підприємства "Консул - Партнер", яким затверджено зміни до Статуту Приватного підприємства "Консул - Партнер", за результатами яких здійснено реєстраційну дію (запис) від 13.02.2019 №10651050015010767: "державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", "інші зміни"; скасування реєстраційної дії (запису) від 13.02.2019 №10651050015010767 "державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи", "інші зміни".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
При цьому, 08.12.2022 року додатковим рішенням Господарського суду міста Києва заяву ОСОБА_2 про розподіл судових витрат задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 25800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
08.08.2023 року на виконання додаткового рішення Господарським судом міста Києва видано наказ.
Постановою Верховного Суду від 18.10.2023 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/12593/21 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
02.11.2023 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/12593/21.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи №910/12593/21 між суддями, справу передано на розгляд судді Васильченко Т.В., що відображено у витязі з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 прийнято справу №910/12593/21 до провадження судді Васильченко Т.В., постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 05.12.2023.
29.11.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 наголосив, що сторони укладаючи оспорюваний договір бажали настання умов, передбачених договором, а саме: продаж частки в статутному капіталі підприємства і отримання відповідної за це плати. Відповідач-1 зауважив, що сторони спірного правочину, бажаючи настання наслідків за договором та не маючи при цьому жодних претензій одна до одної, взяли участь в загальних зборах підприємства та проголосували за відступлення на користь відповідача-1 частки в статутному капіталі та перерозподілу статутного капіталу підприємства, внесення змін до статуту, що підтверджується підписом позивача на протоколі зборів засновників, факт вчинення та справжність якого засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. Також, відповідач-1 в контексті доводів позивача про удаваність вказаного правочину наголосив на тому, що укладений між сторонами договір є договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі підприємства і не містить ознак правочину щодо застави майна внаслідок забезпечення основного зобов'язання, при цьому факт укладення між тими ж сторонами декількох різних за своєю правовою природою договорів у один період, не свідчить про безумовну взаємопов'язаність таких правочинів. Крім того, на переконання відповідача-1 доводи наведені на підтвердження удаваності правочину та як наслідок укладення правочину із застави майна, спростовуються наявними в матеріалах справи експертизами, якими встановлено, що підпис у оспорюваному договорі було проставлено саме позивачем і жодних затирань чи змін вмісту правочину не виявлено.
Водночас, відповідач-1 просить суд поновити строк на подачу відзиву на позовну заяву, з огляду на те, що інтереси ОСОБА_2 представляє новий представник, який повністю ознайомився з матеріалами даної справи лише 21.11.2023.
04.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення судової експертизи, в якому позивач, з урахуванням висновків Верховного Суду від 18.10.2023 року у справі №910/12593/21, наголошує на необхідності дослідження питання щодо послідовного нанесення тексту та реквізитів на договорі №1-09/17 від 07.09.2017, а тому просив суд призначити у справі №910/12593/21 судову почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, на вирішення якої поставити наступні питання: 1) Чи виконаний підпис на договорі №1-09/17 від 07.09.2017 в графі ОСОБА_1 , особисто ОСОБА_6 або іншою особою? 2) Чи виконано підпис на договорі №1-09/17 від 07.09.2017 від імені особи ОСОБА_1 з попередньою технічною підготовкою? 3) Чи виконаний підпис на договорі №1-09/17 від 07.09.2017 від імені особи ОСОБА_1 за допомогою технічних засобів? В якій послідовності нанесені реквізити на другому аркуші договору №1-09/17 від 07.09.2017, а саме: друкований текст, підпис від імені особи ОСОБА_7 .? Виконані перша сторінка та друга сторінка договору №1-09/17 від 07.09.2017 в одну закладку в знакодрукуючий прилад чи такий друк здійснений в декілька закладок? Чи наявні в тексті першої та другої сторінок договору № 1-09/17 від 07.09.2017 сліди монтажу, додрукування тексту, виправлення?. Проведення експертизи просив доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
04.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшли пояснення по суті справи, в яких третя особа-2 позовні вимоги підтримала та наголосила на тому, що укладений оспорюваний у даній справі договір за своєю правовою природою є договором застави та укладався на забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_8 перед ОСОБА_2 . Також, ОСОБА_4 наголосив на тому, що обґрунтованість даного позову підтверджується і матеріалами телефонних розмов ОСОБА_2 отриманих в ході негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування кримінального провадження №12018100090010073.
04.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких позивач з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.10.2023 у даній справі, наголосила на необхідності дослідження та врахування матеріалів аудіозаписів телефонних розмов ОСОБА_2 отриманих в ході негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування кримінального провадження №12018100090010073, оскільки такі аудіозаписи підтверджують правову позицію позивача у даній справі, зокрема і те, що оспорюваний у даній справі договір укладався на забезпечення основного грошового зобов'язання ОСОБА_8 і не мав на меті перехід права власності корпоративних прав ПП «Консул - Партнер».
04.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про виклик свідка, в якому позивач просив суд викликати в якості свідка ОСОБА_9 , оскільки вказаним свідком у заяві свідка було викладено обставини, які суперечать іншим доказам у справі, а тому з метою уникнення будь-яких розбіжностей, наявні підстави для допиту вказаного свідка у судовому засіданні.
У судовому засіданні 05.12.2023 оголошено перерву до 26.12.2023.
21.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшла заява свідка по справі №910/12593/21, в якій третя особа-2 зауважила про обставини отримання позики грошових коштів від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_8 і укладення оспорюваного договору, як застави на виконання зобов'язань ОСОБА_8 перед ОСОБА_2 . Крім того, у заяві ОСОБА_4 виклав власне текстуальне відображення аудіозаписів отриманих в ході негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування кримінального провадження №12018100090010073.
22.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли пояснення, в яких відповідач-1 повторно наголосила, що оспорюваний договір був підписаний ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, без будь-яких застережень, тоді як сторонами договору застави, про укладання якого стверджує позивач, є кредитор (заставодержатель) та боржник (заставодавець), зі змісту укладеного договору не вбачається, що відносини за ним носять строковий (тимчасовий) характер, а до його укладення мали відношення треті особи, про яких ідеться у позові, як і те, що даний договір укладено з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань між цими ж сторонами за іншим правочином. Також, відповідач-1 наголосив, що з долученої до позову копії договору позики від 28.08.2017 вбачається, що виконання зобов'язань за ним, як за основним договором, не забезпечувалося шляхом укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 договору купівлі-продажу частки корпоративних прав ПП «Консул-Партнер» або ж застави цих прав, що спростовує доводи позивача про те, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором застави. Поряд з тим, зауважив, що з метою реалізації договору було скликано загальні збори підприємства на яких позивачем було ствердно проголосовано за питання порядку денного, зокрема і про відступлення належної позивачу частки в статутному капіталі підприємства на користь відповідача-1. У свою чергу, відповідач-1 заперечив проти долучених позивачем до матеріалів справи заяв свідка ОСОБА_4 та ОСОБА_9 , адже ОСОБА_9 у власній заяві викладає обставини, які йому стали відомі зі слів ОСОБА_4 , у той же час, ОСОБА_4 оспорюваного договору у даній справі не підписував, як і не був присутній на зборах засновників вказаного підприємства, що свідчить про неможливість останнього свідчити про обставини викладені у власній заяві. Також, в контексті долучених аудіо-матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, відповідач-1 зауважив на тому, що на даний час судового рішення у кримінальному провадженні де було роздобуто вказані матеріали НСРД, судом не прийнято, а отже суд не надав оцінки зібраним у справі доказам, зокрема, і аудіозаписам телефонних розмов, на які посилається ОСОБА_10 в обґрунтування позовних вимог, тому додані до позову ОСОБА_6 аудіозаписи телефонних розмов, як електронний доказ, не має преюдиційного значення для його врахування під час розгляду даного спору.
22.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів, в яких позивач просив долучити до матеріалів справи відповіді Бориспільського міськрайонного суду Київської області, Київської міської прокуратури та Головного управління Національної поліції України щодо надання дозволу ОСОБА_4 на розголошення відомостей отриманих в межах кримінального провадження №12018100090010073.
22.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву про виклик і допит свідків, в яких відповідач-1 заперечив проти виклику і допиту свідка ОСОБА_9 , оскільки викладені у його заяві свідка обставини стали йому відомі лише з розповідей ОСОБА_4 , що вказує на неможливість такого свідка підтвердити чи спростувати наведені у його заяві обставини.
22.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи, в яких відповідач-1 заперечує щодо проведення у даній справі судової експертизи, так як долучена позивачем рецензія від 03.02.2023 року на висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №КС-19-21/27000 від 16.12.2021 року не є підставою для призначення судової експертизи, так як не спростовує попередніх висновків експертів, отриманих під час досудового розслідування кримінального провадження №12020105020001062 від 10.09.2020 року.
Також, 22.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про вилучення зі складу учасників третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки, на переконання відповідача-1, останні не мають жодного відношення до предмету спору, а рішення у даній справі жодним чином не може вплинути на їх права та обов'язки.
25.12.2023 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул-Партнер», оригіналу договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2
25.12.2023 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення, в яких повідомила, що звернулася до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України із заявою про проведення судової психологічної експертизи у вигляді дослідження експертом-поліграфологом на основі спеціальних знань з використанням поліграфу, з метою виявлення у позивача психофізичних реакцій на питання пов'язані із укладенням оспорюваного договору.
Також, 25.12.2023 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 таким, що не підлягає виконанню.
Судове засідання, призначене на 26.12.2023 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 призначено підготовче засідання у справі на 30.01.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 заяву ОСОБА_1 про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 у справі №910/12593/21 таким, що не підлягає виконанню повернуто без розгляду.
18.01.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення на заяву про проведення судової психологічної експертизи, оскільки призначення вказаної експертизи є невиправданим, так як поліграф лише об'єктивно реєструє фізіологічні функції організму, дозволяє зафіксувати емоційну напругу, пов'язані з питанням, а тому отримані таким чином відомості не можуть бути прийняті судом, як доказ у даній справі. Крім того, відповідач-1 просив суд поновити строк та долучити до матеріалів справи запис пояснень ОСОБА_1 на судовому засіданні 08.11.2023 у справі №755/12310/21.
22.01.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 08.08.2023 таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2024 прийнято заяву до розгляду та призначено судове засідання з розгляду заяви.
У судовому засіданні 30.01.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про поновлення строку на подачу відзиву на позов та прийняття його до розгляду; зобов'язання відповідача-1 надати суду оригінал спірного у даній справі договору, а у разі неможливості його подання надати обґрунтовані пояснення; відмову у задоволенні клопотання відповідача-1 про вилучення зі складу учасників третіх осіб; задоволення клопотання позивача про витребування у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул-Партнер» та відкладення підготовчого засідання у справі на 20.02.2024.
Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.
Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».
Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв'язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», п. 63).
Принцип змагальності сторін нерозривно пов'язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).
Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об'єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідачу строку для подачі відзиву на позов та прийняття такого відзиву до розгляду.
Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.
Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993р., серія A, N274, с. 19, §33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, §38).
Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.
Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, з урахуванням того, що позивач стверджує про відсутність в нього оригіналу оспорюваного правочину, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача-1 надати суду оригінал оспорюваного у даній справі договору №1-09/17 від 07.09.2017, а у разі неможливості його подання надати обґрунтовані пояснення.
Згідно статті 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Зі змісту ухвали Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 (суддя Стасюк С.В.) вбачається, що суд з урахуванням суті спору, предмету та підстав позову, дійшов висновку про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Чинна на момент розгляду клопотання про вилучення учасників справи (третіх осіб) редакція Господарського процесуального кодексу України не встановлює процесуального механізм вилучення зі складу учасників справи третіх осіб після їх залучення.
Законодавець чітко врегулював порядок набуття статусу третьої особи, визначивши підстави її залучення до участі у справі, однак не встановив правових засобів, які б надали суду можливість вилучати та/або виключати (припиняти) участь таких осіб у процесі.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що заявлене відповідачем-1 клопотання про вилучення зі складу учасників третіх осіб, є таким, що не ґрунтується на положеннях чинного процесуального законодавства, а тому підстави для його задоволення відсутні.
Приписами статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлені права та обов'язки учасників справи. Зокрема, учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
При цьому, статтею 81 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.
У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.
Відтак, з метою дотримання рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення права на справедливий судовий розгляд через призму змагальності, яке гарантоване як Конституцією України, так і Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, з урахуванням наведених доводів позивача щодо необхідності витребування у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації документів, суд дійшов висновку про необхідність витребування у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул-Партнер».
30.01.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшло клопотання про призначення судової експертизи та витребування доказів, в якому третя особа-2 просить суд витребувати у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб-підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації з матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул-Партнер» довіреність ПП «Консул-Партнер» № 1-09/17 від 07.09.2017 та призначити у справі №910/12593/21 судову почеркознавчу експертизу та технічну експертизу документів, на вирішення якої поставити наступні питання: чи виготовлено довіреність ПП «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017 шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки? чи виконаний підпис на довіреності ПП «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017 особисто ОСОБА_9 або іншою особою? чи виконано підпис від імені ОСОБА_9 на довіреності ПП «Консул-Партнер» №l-09/17 від 07.09.2017 з попередньою технічною підготовкою? чи виконаний підпис від імені ОСОБА_9 на довіреності ПП «Консул-Партнер» №l-09/17 від 07.09.2017 за допомогою технічних засобів? в якій послідовності нанесені реквізити на довіреності ПП «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017 р, а саме: друкований текст, підпис від імені ОСОБА_9 . Проведення судової експертизи доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2024 заяву ОСОБА_11 про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню задоволено, визнано наказ Господарського суду міста Києва у справі №910/12593/21 від 08.08.2023 таким, що не підлягає виконанню.
13.02.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшла заява, в якій відповідач-1 на виконання протокольної ухвали суду від 30.01.2024 повідомив, що у ОСОБА_2 відсутній оригінал витребуваного договору, у зв'язку з його втратою, разом з тим оригінал знаходиться в реєстраційній справі в ЦНАП Дарницької РДА в м. Києві.
15.02.2024 року через відділ діловодства суду від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації на виконання протокольної ухвали суду від 30.01.2024 надійшли копії документів реєстраційної справи ПП «Консул-Партнер».
19.02.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення, в яких позивач повторно наголосила на тому, що укладаючи оспорюваний договір передусім вважала, що передає в заставу майно на виконання грошового зобов'язання ОСОБА_8 перед ОСОБА_2 , при цьому укладений між позивачем та відповідачем-1 договір позики носив виключно формалізований характер так як коштів від його виконання вона не отримувала, оскільки ОСОБА_2 такі кошти були передані напряму ОСОБА_8 . Позивач наголосила на тому, що вона не є фаховим юристом, а всіма організаційними справами займався ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , яким вона довіряла і не вчитувалася у зміст правочинів, які вчиняла. Крім того, позивач в якості доказів підтвердження намірів саме передачі корпоративних прав у заставу, а не їх продажу долучає висновки Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи.
20.02.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення доказів, в якій відповідач-1 просив суд поновити строк та долучити до матеріалів справи докази наявності у ОСОБА_1 значної кількості нерухомого майна та корпоративних прав, які свідчать, що позивач активно веде підприємницьку діяльність, а тому не могла не усвідомлювати суті правочинів які вчиняє, зокрема і оспорюваного у даній справі.
Також, 20.02.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли заперечення щодо призначення у справі експертизи в яких наголошується на тому, що виходячи із завдань господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи предмет та підстави позовних вимог, призначення експертизи не охоплюється обставинами, які підлягають з'ясуванню та мають значення для вирішення цієї справи.
У судовому засіданні 20.02.2024 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 29.02.2024.
23.02.2024 року через відділ діловодства суду надійшла заява свідка ОСОБА_1 , яка не містить підпису заявника.
26.02.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшли заперечення проти долучення доказів наданих представником ОСОБА_2 щодо кількості нерухомого майна та корпоративних прав наявних у ОСОБА_1 , оскільки такі докази за своєю суттю є витрачанням процесуального часу і відволікання уваги суду від суті позовних вимог, які полягають у тому, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 користуючись різноманітними шахрайськими схемами ошукали ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відібравши корпоративні права на ПП «Консул-Партнер» та штучно створили неіснуючий борг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 року заяву свідка ОСОБА_1 від 23.02.2024 залишено без розгляду. Витребувано у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації оригінал договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року та оригінал рішення зборів засновників Приватного Підприємства "Консул-Партнер", оформлене протоколом №1-09/17 від 07.09.2017 року та оригінал довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 з матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства "Консул-Партнер".
У судовому засіданні 29.02.2024 у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 27.03.2024.
22.03.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення документів, в якій відповідач-1 просив суд долучити до матеріалів справи копію позову у справі №910/3152/24 за позовом ОСОБА_12 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 та скасування державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.
25.03.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла заява свідка, в якій позивач повторно наголосила на тому, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 є удаваним та за своєю суттю є договором застави, а під час його укладення вона була введена в оману шахрайськими діями ОСОБА_8 та ОСОБА_2 з метою заволодіння її майном, зокрема, і корпоративними правами на частку ПП «Консул-Партнер», що повністю підтверджується серед іншого записами негласних слідчих (розшукових) дій та висновками експертиз.
26.03.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшла заява про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину, в якій позивач в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України просить суд ухвалюючи рішення суду у даній справі, визнати недійним повністю правочин пов'язаний з даною справою, а саме: довіреність ПП «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017.
26.03.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшло доповнене клопотання до раніше поданих клопотань про призначення у справі судової експертизи, в якому просить призначити почеркознавчу та технічну експертизу та наведено пропозиції щодо питань, які повинні бути поставлені експертній установі на вирішення.
Судове засідання, призначене на 27.03.2024, не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 року призначено підготовче засідання у справі на 07.05.2024 року.
02.05.2024 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_2 надійшли письмові заперечення на заяву про визнання недійсним повністю правочину пов'язаного з даною справою, а саме: довіреності ПП «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017, у якій відповідач-1 просив суд вказану заяву залишити без розгляду, з огляду на те, що позивач раніше у справі №910/12501/20 заявляв вимогу про проведення почеркознавчої експертизи вказаної довіреності, а відтак йому було достеменно відомо про існування такої довіреності, що, у свою чергу, свідчить про можливість заявити таку вимогу в позові відразу, а отже заявлена вимога не відповідає ч. 3 ст. 237 ГПК України. Крім того, позивач звертається до суду з даною заявою на новому розгляді даної справи, що може свідчити про зловживання останньою своїми процесуальними права, зокрема щодо зміни предмету позову.
У судовому засіданні 07.05.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про повторне витребування у Відділу державної реєстрації юридичних та фізичних осіб підприємців Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації оригіналів договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року, рішення зборів засновників Приватного Підприємства «Консул-Партнер», оформлене протоколом №1-09/17 від 07.09.2017 року та довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 з матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул-Партнер» та відкладення підготовчого засідання у справі на 21.05.2024 року.
17.05.2024 року через відділ діловодства суду від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації на виконання вимог протокольної ухвали Господарського суду міста Києва від 07.05.2024, надійшли витребувані документи.
21.05.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла заява про долучення доказів сплати судового збору за подання заяви в порядку статті 237 ГПК України про визнання правочину недійним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, що залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024, призначено у справі №910/12593/21 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, на вирішення судових експертів поставлено питання: Чи виконано підпис на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року від імені ОСОБА_1 в графі «продавець» за допомогою технічних засобів, з попередньою технічною підготовкою? У якій послідовності нанесені реквізити (підпис, друкування тексту) на другому аркуші договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року в графі продавець ОСОБА_1 .? Чи виконанні перша та друга сторінки договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року в одну закладку в знакодрукуючий прилад чи такий друк здійснено в декілька закладок? Чи наявні в тексті першої та другої сторінок договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року ознаки монтажу, додруковування тексту, виправлення? Чи наявні ознаки виготовлення довіреності Приватного підприємства "Консул - Партнер" №1-09/17 від 07.09.2017 року шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки? Чи виконано підпис на довіреності Приватного підприємства "Консул - Партнер" №1-09/17 від 07.09.2017 року від імені ОСОБА_9 за допомогою технічних засобів, з попередньою технічною підготовкою?. Провадження у справі №910/12593/21 зупинено на час проведення експертизи.
30.09.2024 року через відділ діловодства суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про погодження строку для проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, у строк понад 90 днів, у зв'язку із значною поточною завантаженістю фахівців експертної установи, та направлення ОСОБА_1 рахунку для оплати експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2024 року поновлено провадження по справі №910/12593/21 для розгляду клопотання Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про погодження строку для проведення судової експертизи, призначеної ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, у строк понад 90 днів та направлення ОСОБА_1 рахунку для оплати експертизи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2024 погоджено термін проведення судової експертизи у даній справі призначеної відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 21.05.2024, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, що перевищує 90 календарних днів та зупинено провадження у справі №910/12593/21 на час проведення експертизи.
28.01.2025 року через відділ діловодства суду надійшов висновок експерта №7377/24-31 від 31.12.2024 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2025 поновлено провадження по справі №910/12593/21, призначено підготовче засідання у справі на 20.02.2025.
У судовому засіданні 20.02.2025, суд, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
24.04.2025 року в ході судового засідання з розгляду справи по суті ОСОБА_4 були подані письмові пояснення щодо дійсної природи договору і правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем-1, з посиланням та текстуальне відображення аудіоматеріалів негласних слідчих (розшукових) дій.
29.04.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення відносно аудіозаписів НСРД, у яких відповідач-1 вказав, що в межах кримінального провадження №12018100090010073, де були отримані аудіо записи НСРД, немає кінцевого судового рішення, у якому б суд надав оцінку вказаним записам в сукупності з іншими наявними доказами в межах згаданого кримінального провадження, при цьому ОСОБА_2 не є учасником вказаного кримінального провадження і немає жодного процесуального статусу. Поміж тим, зауважує, що додані до позову аудіозаписи НСРД у встановленому порядку не засвідчені, з доданих записів неможливо встановити яким чином вони стосуються предмету спору у даній справі, кому саме належать голоси в аудіо записі та чи відповідає дійсності викладена позивачем у позові та у заявах стенограма цих розмов та незважаючи на здійснення стосовно ОСОБА_2 в межах кримінального провадження негласних слідчих (розшукових) дій, слідчими не було встановлено в діяннях відповідача-1 ознак злочину і відповідної підозри за наслідками отриманих від НСРД матеріалів не вручено. Крім того, наголошує, що аудіо записи розмов отримані внаслідок проведення НСРД стосуються періоду 2019 року, тоді як оспорюваний правочин було укладено у 2017 році, всі розмови велися абонентами в режимі реального часу і не стосувалися обставин та подій, які відбувались у 2017 році, а наведені ОСОБА_4 у власних заявах у даній справі стенограми розмов, не містять будь-якого підтвердження того, що укладений між позивачем та відповідачем-1 договір за своєю правовою природою є договором застави.
05.05.2025 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшли заперечення на письмові пояснення ОСОБА_2 стосовно наявних в матеріалах справи НСРД, в яких третя особа-2 вказала на безпідставність доводів представника відповідача-1 щодо відхилення аудіозаписів НСРД отриманих в межах кримінального провадження №12018100090010073, оскільки, на переконання ОСОБА_4 , зібрані аудіозаписи в межах кримінального провадження є беззаперечними доказами дійсної правової природи оспорюваного правочину, яка полягала у заставі корпоративних прав підприємства, а не їх продажу. Третя особа-2 зауважили, що матеріали НСРД є розсекреченими і сторони ознайомлені з усіма матеріалами кримінального провадження і потреби в отриманні окремого дозволу на їх розголошення в порядку КПК України немає.
09.09.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення в судових дебатах, у яких позивач повторно наголосила на доводах наведених у позові та інших заявах по суті щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та заявила, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором застави, втім ОСОБА_2 шахрайськими діями, зокрема, і не виключно підмінила зміст правочину, та/або внесла корективи, з метою незаконного отримання частки корпоративних прав на ПП «Консул-Партнер», що підтверджується наявними в матеріалах справи аудіозаписами розмов ОСОБА_2 з іншими особами, які отримані в ході досудового розслідування кримінального провадження №12018100090010073. Позивач наголошує, що факт передачі корпоративних прав носив формальний характер, жодних загальних зборів не проходило, повідомлень про їх скликання не надсилалось, а видана директором підприємства ОСОБА_9 довіреність №1-09/17 від 07.09.2017 року на ім'я ОСОБА_13 є підробленою, а реєстраційні дії щодо зміни складу засновників вчинені з порушенням, що є підставою для їх скасування.
12.05.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІСТ «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшли письмові дебати, в яких відповідач-1 вказав, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладаючи оспорюваний договір № 1 -09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, насправді мали намір укласти договір застави корпоративних прав у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», а навпаки, подальші дії ОСОБА_1 , а саме участь в загальних зборах засновників ПП «Консул-Партнер», оформлені протоколом № 1-09/2017 від 07.09.2017, на яких були присутні й інші члени підприємства, справжність підписів яких засвідчено приватним нотаріусом та не заперечується самою ОСОБА_1 , підтверджують намір сторін щодо саме відчуження ОСОБА_1 частки у розмірі 43% статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» на користь ОСОБА_2 . Відповідач-1 також наголосив на непослідовності позиції позивача, яка постійно змінювалася в залежності від доказів, що подавалися учасниками справи під час розгляду даного спору та зауважила на недопустимості використання матеріалів НСРД в господарському процесі, оскільки суд господарської юрисдикції не може надавати оцінку доказам в контексті їх належності, допустимості та достовірності, що отриманні в межах кримінального провадження в ході проведення негласних слідчих дій.
Крім того, відповідач-1 просив суд в порядку статті 256 Цивільного кодексу України застосувати строки позовної давності до заявлених вимог.
12.06.2025 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшли письмові дебати, у яких третя особа-2 наголосила на обґрунтованості заявленого позову, оскільки оспорюваний у даній справі правочин за своєю правовою природою є договором застави, у той час, як договір купівлі-продажу є передрукованим. ОСОБА_4 наголосив на необхідності врахування наявних в матеріалах справи аудіозаписів розмов ОСОБА_2 , отриманих в ходів негласних слідчих (розшукових) дій у межах кримінального провадження №12018100090010073, так як саме вказані аудіозаписи сповна підтверджують протиправність дій відповідача-1 та дійсну правову природу укладеного правочину. Крім того, третя особа-2 зауважила і на протиправності вчинених реєстраційних дій, з огляду на підроблену довіреність від імені директора ПП «Консул-Партнер», а також недотримання процедури скликання і проведення загальних зборів.
08.07.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від ОСОБА_2 надійшло клопотання, в якому відповідач-1 повідомила, що Верховний Суд у складі другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову від 25.06.2025 по справі №755/12310/21, у якій встановив, зокрема, що договір позики є чинним та факт передачі ОСОБА_2 для ОСОБА_1 грошових коштів за договором і факт часткового виконання ОСОБА_1 умов договору позики.
Також, 08.07.2025 року через відділ діловодства суду від Приватного підприємства «Консул-Партнер» надійшла заява, у якій відповідач-2 проти заявленого позову заперечив та просив у його задоволенні відмовити, при цьому просив суд раніше подані заяви від підприємства, що суперечать висловленій у цій заяві правовій позиції, не враховувати.
10.07.2025 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення (додаткові), у яких третя особа-2 виклала власну схему з заволодіння майном і грошовими коштами ОСОБА_1 під виглядом вчинення цивільно-правових угод.
Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 07.08.2025.
У судовому засіданні 07.08.2025, суд, виходячи з того, що судом здійснено розгляд справи по суті, у відповідності до частини 1, 2 статті 219 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та його проголошення 19.08.2025.
19.08.2025 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому третя особа-2 просила суд відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що він контактував з особою хворою на коронавірус COVID-19 та підозрою на вірусне захворювання.
19.08.2025 року через відділ діловодства суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, з огляду на те, що позивач змінила свого захисника і перебуває в пошуку нового представника, який зможе надати фаховий юридичний супровід даної справи. Крім того, позивач зауважила, що не зможе прийняти самостійної участі через захворювання на хворобу коронавірус COVID-19, докази в підтвердження чого будуть надані після виписки з лікарняного.
У судове засідання 19.08.2025 року з'явився представник відповідача-1, у свою чергу, відповідач-2 та третя особа-1 у судове засідання не з'явилися хоча про дату, час і місце проголошення судового рішення були належним чином повідомлені, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Крім того, у судове засідання з проголошення судового рішення не з'явилися позивач та третя-особа-2, однак просили суд у клопотаннях від 19.08.2025 відкласти розгляд справи на іншу дату.
Відповідно до частини 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
При цьому, частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
У даному випадку суд, в судовому засіданні 07.08.2025 року, з огляду на те, що ним було здійснено розгляд справи по суті, зокрема і заслухано судові дебати учасників справи, у відповідності до частини 1, 2 статті 219 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про перехід до стадії ухвалення судового рішення та його проголошення 19.08.2025.
Отже, суд у судовому засіданні 07.08.2025 року закінчив розгляд справи №910/12593/21 та повідомив учасників справи, зокрема, представника ОСОБА_1 та безпосередньо ОСОБА_4 про те, що судове рішення буде проголошено у судовому засіданні 19.08.2025 року.
Відтак, оскільки суд у судовому засіданні 19.08.2025 не здійснює розгляд даного спору, а лише проголошує судове рішення за результатом розгляду справи, клопотання позивача та третьої особи-2 про відкладення розгляду справи не підлягають задоволенню, так як розгляд даного спору завершено і визначене судове засідання 19.08.2025 було призначено виключно для проголошення учасникам справи результату розгляду справи по суті.
У контексті наведеного, суд зауважує, що доводи позивача, як підстави для відкладення справи, про необхідність значного часу для пошуку нового представника з метою належного представництва інтересів у суді, є необґрунтованими так як розгляд справи завершено і потреби у поясненнях чи аргументуванні правової позиції відсутні.
Крім того, суд зауважує, що наведенні ОСОБА_1 та ОСОБА_4 підстави для відкладення через неможливість прибуття у судове засідання із-за захворювання COVID-19 є необґрунтованими, оскільки позивач стверджуючи про обставини перебування на лікарняному, а третя особа-2 про спілкування з особою хворою на коронавірус COVID-19, не надають будь-яких доказів суду у підтвердження вказаного, при цьому заявлені клопотання подають до суду безпосередньо через канцелярію суду нарочно в день судового засідання.
Суд враховує, що позивач зауважив про можливість подання відповідних доказів після виписки з лікарняного, однак перебуваючи на лікарняному, позивач не був позбавлений права та можливості прикласти хоча б скрин-шот електронного лікарняного засвідченого у встановленому порядку на підтвердження викладених обставин.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
У судовому засіданні 19.08.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін під час розгляду справи по суті, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
28.08.2017 року між ОСОБА_2 (далі - позикодавець, ОСОБА_2 ) та ОСОБА_1 (далі - позичальник, ОСОБА_1 ) було підписано договір позики, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4854 (далі - договір позики).
Згідно пункту 1 договору позики позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 5491100,00 грн, що є еквівалентом суми 215000 доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладення цього договору (1 долар США = 25,54 грн) до підписання цього договору.
Відповідно до пункту 2 договору позики зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою протягом 14-ти (чотирнадцяти) днів. Сторони встановлюють безпроцентний характер цього договору.
Пунктом 5 договору позики встановлено, що в разі, коли позичальник не поверне позичені гроші у встановлений в пункті 2 строк позикодавець вправі стягнути заборгованість у безспірному порядку.
У разі порушення позичальником умов та строків повернення коштів згідно з графіком повернення, визначеному у п. 3 цього договору, позикодавець вправі розірвати цей договір в односторонньому порядку і вимагати повернення позичальником коштів достроково в повному обсязі (пункт 6 договору позики).
За умовами пункту 9 договору позики на забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним договором, позичальник передає в іпотеку земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастровий номер 3222488202:02:001:0061, розмір ділянки 0,2377 га. Земельна ділянка належить позичальнику на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 234679 виданий Шпитьківською сільською радою, 18.05.2006 року, який виданий на підставі рішення Шпитьківської сільської ради 23 сесії 4-го скликання від 30.11.2005 року. Акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900219, та земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастровий номер 3222488202:02:001:0032, розмір ділянки 0,2499 га. Земельна ділянка належить позичальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 286290 виданий Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів, 20.01.2005 року, який виданий на підставі Договору дарування земельної ділянки № 7509 від 18.12.2004 року. Акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010932900004.
Відповідно до пункту 11 договору позики сторони свідчать, що: вони не приховують обставин, які мають істотне значення для цього договору; внаслідок укладення цього договору не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких сторони зобов'язані утримувати за законом чи договором; договір не вкладається під впливом тяжкої для них обставин; вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Цей договір укладається зі згодою чоловіка позикодавця - гр. ОСОБА_14 , що підтверджується його заявою, справжність підпису на якій засвідчено Козаєвою Н.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 28 серпня 2017 року за реєстровим №4846 (пункт 12 договору позики).
Згідно пункту 13 договору позики позичальник заявляє, що на момент отримання грошових коштів, в зареєстрованому шлюбі та інших фактичних шлюбних відносинах не перебував, ні з ким не проживав однією сім'єю без укладення шлюбу, тобто вищевказана грошова сума не є спільною сумісною власністю та належить йому на праві особистої приватної власності.
Пунктом 15 договору позики сторони свідчать, що у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються позики. Будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
На забезпечення виконання договору позики, 28.08.2017 року ОСОБА_2 , як іпотекодержатель, та ОСОБА_1 , як іпотекодавець, уклали договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4855 (далі - договір іпотеки).
Терміни в договорі іпотеки вживаються в такому значенні:
«Боржник» - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків України НОМЕР_1 .
«Основний договір» - договір позики, посвідчений Козаєвою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 28 серпня 2017 року за реєстровим №4854, укладеним між іпотекодержателем та боржником/іпотекодавцем, в забезпечення виконання зобов'язання якого укладається цей договір.
«Основне зобов'язання» - зобов'язання боржника за договором позики, посвідченим Козаєвою Н.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 28 серпня 2017 року за реєстровим №4854, згідно якою іпотекодержатель надав боржнику грошові кошти у вигляді позики у розмірі 1277000,00 (один мільйон двісті сімдесят сім тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом суми 50000,00 (п'ятдесят тисяч) доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладення цього договору (1 долар США = 25,54 гривень), строком до на три місяці включно без нарахування процентів у такі строки та розміри: до « 28» листопада 2017 року - 50000,00 (п'ятдесят тисяч) доларів США.
«Предмет іпотеки» - нерухоме майно, що є забезпеченням виконання зобов'язань боржника в такому обсязі за договором та/або договорами, що обумовлюють основне зобов'язання.
Відповідно до пункту 1.1 договору іпотеки іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно (далі - предмет іпотеки), а саме земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастровий номер 3222488202:02:001:0061, розмір ділянки 0,2377 га, земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 234679 виданий Шпитьківською сільською радою, 18.05.2006 року, який виданий на підставі рішення Шпитьківської сільської ради 23 сесії 4-го скликання від 30.11.2005 року, акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900219, та земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастровий номер 3222488202:02:001:0032, розмір ділянки 0,2499 га, земельна ділянка належить іпотекодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 286290 виданий Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів, 20.01.2005 року, який виданий на підставі договору дарування земельної ділянки № 7509 від 18.12.2004 року, акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010932900004, немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочину, на підставі якого іпотекодавець отримав право власності на предмет іпотеки.
За домовленістю сторін, заставна вартість предмету іпотеки, становить: 1277000,00 (один мільйон двісті сімдесят сім тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом суми 50000,00 (п'ятдесят тисяч) доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладення цього договору (1 долар США = 25,54 гривень) (пункт 1.4 договору іпотеки).
Згідно пункту 2.1 договору іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за будь-яким з вищевказаних основного(-их) договору(-ів), що обумовлюють основне зобов'язання, задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
Цей договір підлягає нотаріальному посвідченню, набирає чинності з моменту такого посвідчення та діє до повного виконання зобов'язань за основним(-ми) договором(-и), що обумовлюють основне зобов'язання (пункт 6.1 договору іпотеки).
У подальшому, як стверджує позивач з метою забезпечення основного зобов'язання за договором позики, 07.09.2017 року ОСОБА_1 , як однин із засновників ПП «Консул-Партнер» (далі - продавець), та ОСОБА_2 (далі - покупцем) діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з приписами цивільного та господарського законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину) (преамбула договору), підписали договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 (далі - договір, спірний договір, оспорюваний правочин, договір купівлі-продажу), за умовами пункту 1 якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність частку продавця у статутному капіталі Приватного підприємства «Консул-Партнер» (іменоване далі як «підприємство»), яке знаходиться за адресою: 02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 35792700 та сплачує за неї обговорену грошову суму.
Відповідно до пункту 2 договору статутний капітал вищевказаного підприємства, становить 2000000,00 (два мільйони) гривень 00 копійок.
Згідно пункту 3 договору розмір частки продавця у статутному капіталі підприємства на момент укладення цього договору складає 43 (сорок три) %, що становить 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, з яких продавець вніс повністю 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу цього підприємства, яка є предметом цього договору становить 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, які покупець сплатив продавцю до моменту підписання цього договору (пункт 4 договору).
Пунктом 5 договору встановлено, що з моменту укладення та підписання цього договору до покупця переходять право власності на вищевказану відступлену продавцем частку в статутному капіталі підприємства, а також корпоративні права та всі інші, пов'язані з цією часткою майнові права та обов'язки як засновника (власника) підприємства, що належали продавцю по відношенню до підприємства в межах відступлених 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу цього підприємства та продавець вважається таким, що втрачає в межах відступлених 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу підприємства права та обов'язки по відношенню до підприємства, які були обумовлені його статусом як засновника (власника) підприємства.
За умовами пункту 6 договору факт переходу прав на частку продавця до покупця фіксується у новій редакції статуту підприємства, що реєструється у відповідності із вимогами законодавства України.
Відповідно до пункту 7 договору покупець з моменту придбання частки у статутному капіталі зобов'язується виконувати вимоги установчих документів підприємства, а також нести всі обов'язки засновника, що випливають з установчих документів та чинного законодавства.
Згідно пункту 11, 12 договору будь-які зміни та доповнення до цього договору дійсні при умові, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами цього договору, або уповноваженими ними особами. Сторонами, підписавши цей договір, підтверджується факт повних розрахунків за цим договором та відсутність одна до одної яких-небудь претензій.
Договір вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання його сторонами (пункт 13 договору).
07.09.2017 року проведено Збори Засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер», що оформлені протоколом №1-09/2017 від 07.09.2017 року (далі - протокол), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №1354, 1355, 1356, 1357.
Згідно вказаного протоколу на зборах були присутні засновники підприємства, громадяни України, а саме:
1) ОСОБА_15 , що має вклад 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 52% його розміру.
2) ОСОБА_1 , що має вклад 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 43% його розміру.
3) ОСОБА_16 , що має вклад 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 5% його розміру.
Запрошена особа, громадянка України: ОСОБА_2 .
Як засвідчено безпосередньо у протоколі, на день проведення Зборів Засновників підприємства його статутний капітал сформований в повному обсязі. На цих Зборах Засновників присутні та зареєстровані засновники, що сукупно володіють 100% розміру Статутного капіталу підприємства, тобто володіють 100% голосів у підприємстві. Кворуму для проведення зборів досягнуто. Ці збори визнаються правомочними (повноважними) для прийняття рішень з усіх питань порядку денного.
Згідно протоколу на порядок денний винесено розгляд наступних питань:
1. Розгляд питання про відступлення (передачу) в повному обсязі належної ОСОБА_1 частки у розмірі 43 (сорок три) % Статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також своїх корпоративних прав та всіх інших, пов'язаних з цією часткою майнових прав та обов'язків як засновника (власника) підприємства, на користь ОСОБА_2 та про вихід в зв'язку із цим ОСОБА_1 із складу засновників ПП «Консул-Партнер».
2. Розгляд питання про включення ОСОБА_2 до складу засновників ПП «Консул-Партнер».
3. Розгляд питання про перерозподіл між засновниками (власниками) ПП «Консул-Партнер» статутного капіталу цього підприємства та визначення часток засновників (власників) у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер».
4. Про викладення та затвердження Статуту ПП «Консул-Партнер» в новій редакції.
5. Про проведення державної реєтрації Статуту підприємства в новій редакції та внесення змін до Єдиного державного реєстру, відповідно порядку, встановленому діючим законодавством України.
За наслідками розгляду питань порядку денного одноголосно прийнято такі рішення:
1. Погодити та затвердити відступлення (передачу) ОСОБА_1 у повному обсязі належної їй частки у розмірі 43 (сорок три) % Статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також своїх корпоративних прав та всіх інших, пов'язаних з цією часткою майнових прав та обов'язків як засновника (власника) підприємства, на користь ОСОБА_2 (враховуючи особисте рішення останньої прийняти цю частку) та затвердити в зв'язку із цим вихід ОСОБА_1 із складу засновників ПП «Консул-Партнер» та вивести (виключити) її зі складу засновників цього підприємства.
2. Включити ОСОБА_2 до складу засновників ПП «Консул-Партнер» в зв'язку із відступленням (передачею) ОСОБА_2 в повному обсязі належної ОСОБА_1 частки у розмірі 43 (сорок три) % Статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також корпоративних прав та всіх інших, пов'язаних з цією часткою майнових прав та обов'язків як засновника (власника) підприємства.
3. Перерозподілити Статутний капітал Приватного підприємства «Консул-Партнер» що формується за рахунок вкладів Засновників у розмірі 2000000,00 (два мільйони) гривень 00 копійок, та визначити частки Засновників учасників ПП «Консул-Партнер» пропорційно відсоткам їх вкладів у статутному капіталі підприємства таким чином:
- вклад ОСОБА_15 складає 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок, що становить 52 (п'ятдесят два) % розміру статутного капіталу підприємства;
- вклад ОСОБА_2 складає 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, що становить 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу підприємства.
- вклад ОСОБА_16 складає 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, що становить 5 (п'ять) % розміру статутного капіталу підприємства.
4. У зв'язку із змінами, що відбулися в ПП «Консул-Партнер» викласти, затвердити та підписати статут Приватного підприємства «Консул-Партнер» в новій редакції з урахуванням прийнятих на цих зборах змін.
5. Уповноважити Директора підприємства або третю особу за його дорученням, оформленим відповідним чином у вигляді довіреності провести державну реєстрацію нової редакції статуту підприємства та внести зміни до відомостей про підприємство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у відповідності до вимог чинного законодавства та повідомити про зміни в підприємстві відповідні контролюючі органи та банківські установи.
З усіх питань порядку денного голосували - «ТАК» одноголосно 100% (голосів) присутніх на Зборах Засновників. «ПРОТИ» - немає. «УТРИМАЛИСЬ» - немає. Рішення ПРИЙНЯТІ.
Вказаний протокол підписаний ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_16 та ОСОБА_2 .
13.09.2017 року на виконання приписів Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на підставі вищевказаного протоколу, було здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, запис №10651050014010767, «Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.», ОСОБА_17 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація.
14.09.2017 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було підписано договір про внесення змін до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №4854 від 28.08.2017, який також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №5328 (далі - договір про внесення змін №1).
Згідно пункту 1 договору про внесення змін №1 у зв'язку із зміною обставин, за взаємною згодою сторін, відповідно до спільних домовленостей сторони прийняли рішення про внесення змін (доповнень) до договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., 28.08.2017 за реєстром №4854 (спецбланки нотаріальних документів НМІ 706842), та змінено пункти 1, 2, 9 цього договору наступним змістом:
Пункт 1 основного договору викладено в наступній редакції: « 1» Позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 8937000,00 (вісім мільйонів дев'ятсот тридцять сім тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом суми 331000 (триста тридцять одна тисяча) доларів США за погодженим сторонами за цим договором курсом на день укладення цього договору (1 долар США = 27,00 гривень) до підписання цього договору.
Пункт 2 основного договору викладено в наступній редакції: « 2» Зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві готівкою протягом 3-х (трьох) місяців до тринадцятого грудня дві тисячі сімнадцятого року. Сторони встановлюють безпроцентний характер цього договору.
Пункт 9 основного договору викладено в наступній редакції: « 9» На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за даним договором, позичальник передає в іпотеку: 1. Земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастровий номер 3222488202:02:001:0061, розмір ділянки 0,2377 га. Земельна ділянка належить позичальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 234679 виданий Шпитьківською сільською радою, 18.05.2006 року, який виданий на підставі рішення Шпитьківської сільської ради 23 сесії 4-го скликання від 30.11.2005 року. Акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі за № 010632900219. 2. Земельну ділянку, яка заходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастровий номер 3222488202:02:001:0032, розмір ділянки 0,2499 га. Земельна ділянка належить позичальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 286290 виданий Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів, 20.01.2005 року, який виданий на підставі Договору дарування земельної ділянки № 7509 від 18.12 2004 року. Акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010932900004. 3. Житловий будинок АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 2 договору про внесення змін №1 всі інші пункти договору позики залишаються без змін.
Цей договір укладається за згодою чоловіка позикодавця - гр. ОСОБА_14 , що підтверджується його заявою, справжність підпису на якій засвідчено Козаєвою Н.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 28 серпня 2017 року за реєстровим №4846. Позичальник, заявляє, що на момент отримання грошових коштів, в зареєстрованому шлюбі та інших фактичних шлюбних відносинах не перебував, ні з ким не проживав однією сім'єю без укладення шлюбу, тобто вищевказана грошова сума не є спільною сумісною власністю та належить йому на праві особистої приватної власності (пункт 5, 6 договору про внесення змін №1).
14.09.2017 року ОСОБА_8 було надано ОСОБА_1 розписку (далі - розписка), у якій вказано, що: «Я ОСОБА_8 , гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий Голосіївським РВ ГУ ДМС України в м. Києві, 09 жовтня 2014 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_3 , отримав у позичку від ОСОБА_1 , гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_4 , виданий Дніпровським РУГУ МВС України в м. Києві, 15 травня 2003 року, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків України НОМЕР_1 , суму у розмірі 8937000 (вісім мільйонів дев'ятсот тридцять сім тисяч) гривень 00 копійок, що є еквівалентом суми 331000 (триста тридцять одна тисяча) доларів США за погодженим сторонами за цією розпискою курсом на день підписання (1 доллар США = 27,00 гривень), в термін на три місяця до чотирнадцятого грудня дві тисячі сімнадцятого року. Мені відомо про наслідки не повернення грошей у вказаний термін».
У вказаній розписці зазначено, що вона підписана ОСОБА_8 власноручно без будь-якого примусу, важких обставин, в присутності свідків: ОСОБА_2 , гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт НОМЕР_5 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві, 16 червня 2011 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків України НОМЕР_6 , що зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_4 , та ОСОБА_18 , гр. України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт НОМЕР_7 виданий Солом?янським РУГУ МВС України в м. Києві, 11.11.2005 року, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .
20.03.2018 року між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, було підписано договір про внесення змін та доповнень до договору позики посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М., 28 серпня 2017 року за реєстровим №4854, який також посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за №1133 (далі - договір про внесення змін №2).
Відповідно до пункту 1 договору про внесення змін №2 сторони домовились пункту 1 договору про внесення змін викласти у наступній редакції:
« 1. Сторони погодили, що на додаток до суми позики у розмірі 5491100 гривень, зазначеній у основному договорі, фактичне отримання якої позичальник цим підтверджує, позикодавець передав у власність позичальника додатково ще 3132000 (три мільйони сто тридцять дві тисячі) гривень, що є еквівалентом суми 116000 доларів США за погодженим сторонами курсом на день укладення цього договору (1 долар США дорівнює 27,00 гривня).
Загальна сума позики, яку позичальник отримав від позикодавця за договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. 28 серпня 2017 року, з урахуванням цього договору становить 8937000 (вісім мільйонів дев'ятсот тридцять сім тисяч) гривень, що є еквівалентом суми 331000 (триста тридцять одна тисяча) доларів США за погодженим сторонами курсом на день підписання цього договору (1 долар США дорівнює 27,00 гривня). Сторони підтверджують те, що на суму позики не нараховуються жодні проценти за користування грошима (договір позики є безпроцентним).»
Згідно пункту 2 договору про внесення змін №2 пункт 2 основного договору сторони погодили викласти у наступній редакції: « 2. Зазначену загальну суму позики позичальник зобов'язується повернути позикодавцю у повному обсязі готівкою не пізніше 14 квітня 2018 року.».
Пункт 9 основного договору сторони погодили виключити (пункт 3 договору про внесення змін №2).
За умовами пунктів 7, 8 договору про внесення змін №2 цей договір укладається за згодою чоловіка позикодавця - гр. ОСОБА_14 , що підтверджується його заявою, справжність підпису на якій засвідчено Козаєвою Н.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 28 серпня 2017 року за реєстровим №4846. Позичальник заявляє, що на момент отримання грошових коштів в зареєстрованому шлюбі та інших фактичних шлюбних відносинах не перебував, ні з ким не проживав однією сім'єю без укладення шлюбу, тобто вищевказана грошова суму не є спільною сумісною власністю та належить йому на праві особистої приватної власності.
У подальшому, 12.02.2019 року Загальними зборами власників Приватного підприємства «Консул-Партнер» код ЄДРПОУ 35792700, було прийнято рішення №01/2019 (далі - Рішення), оформлене протоколом, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №182, 183.
Зі змісту Рішення вбачається, що власниками підприємства є:
1) ОСОБА_15 , що має вклад 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 52% його розміру.
2) ОСОБА_2 , що має вклад 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 43% його розміру.
3) ОСОБА_16 , що має вклад 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 5% його розміру.
У рішенні зазначено, що на день проведення цих загальних зборів власників підприємства його Статутний капітал сформований в повному обсязі. На цих Загальних зборів власників присутні та зареєстровані власники, що сукупно володіють 57 % розміру Статутного капіталу підприємства, тобто володіють 57% голосів у підприємстві. Кворуму для проведення Зборів досягнуто. Ці Збори визнаються правомочними (повноважними) для прийняття рішень з усіх питань порядку денного.
На розгляд Загальних зборів було поставлено наступні питання порядку денного:
1. Про обрання Голови Зборів та Секретаря Зборів.
2. Про внесення змін до відомостей про власників підприємства.
3. Про викладення та затвердження Статуту підприємства в новій редакції.
4. Про проведення державної реєстрації Статуту підприємства в новій редакції та внесення змін до Єдиного державного реєстру, відповідно порядку, встановленому діючим законодавством України.
Рішеннями загальних зборів було прийнято наступні рішення з питань порядку денного:
1. Обрати Головою Зборів ОСОБА_15 , Секретарем Зборів ОСОБА_16 .
2. Внести зміни до відомостей про власників підприємства до Статуту підприємства.
3. У зв'язку із змінами, що відбулися в відомостях про власників в підприємстві викласти, затвердити та підписати Статут підприємства в новій редакції з урахуванням змін.
4. Уповноважити Директора підприємства або третю особу за його дорученням, оформленим відповідним чином у вигляді довіреності провести державну реєстрацію нової редакції Статуту підприємства та внести зміни до відомостей про підприємство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у відповідності до вимог чинного законодавства.
З усіх питань порядку денного голосували - «ТАК» одноголосно 57% (голосів) присутніх на Зборах власників. «ПРОТИ» - немає. «УТРИМАЛИСЬ» - немає. Рішення ПРИЙНЯТІ.
Вказане рішення підписано ОСОБА_15 та ОСОБА_16 .
13.02.2019 року на виконання приписів Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на підставі вищевказаного рішення, було здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, запис №10651050015010767, «Інші зміни.», ОСОБА_19 , Комунальне підприємство «Єдине вікно державної реєстрації».
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017 є удаваним правочином, оскільки фактично є договором застави корпоративних прав ПП «Консул-Партнер» і останній виступав в якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 перед ОСОБА_2 . Позивач наголошує на тому, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017 є видом забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 перед ОСОБА_2 за повернення грошових коштів отриманих напряму від відповідача-1 в межах договору позики укладеного з позивачем та зазначає, що в забезпечення виконання ОСОБА_8 зобов'язань щодо повернення грошових коштів відповідачу-1, між позивачем та відповідачем-1 укладено договір іпотеки від 28.08.2017, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.
Позивач та третя особа-2 наголошують, що ОСОБА_1 не отримувала грошові кошти від відповідача-1 за продаж частки ПП «Консул-Партнер», натомість, за її твердженням, грошові кошти у розмірі 8937000,00 грн отримав ОСОБА_8 від ОСОБА_2 , що в свою чергу, підтверджується наданою розпискою ОСОБА_8 для ОСОБА_1 , у той же час, позивач підтверджує, що між нею, як позичальником, та ОСОБА_2 , як позикодавцем, було укладено договір позики від 28.08.2017 та в подальшому укладено договори про внесення змін до договору позики, предметом яких є позика у розмірі 8937000,00 грн.
ОСОБА_4 та ОСОБА_1 стверджують, що ОСОБА_2 шахрайськими діями спонукала позивача до укладення договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017, який за своєю суттю мав виступати в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором позики, за яким позивач навіть не отримував кошти, оскільки такі кошти були надані безпосередньо ОСОБА_8 , а відтак, враховуючи, що оспорюваний договір є заставою, а кошти за основним правочином позивач не отримував, то наявні підстави для визнання такої застави припиненою, визнання недійсним рішень Загальних Зборів ПП «Консул-Партнер» про відступлення частки у статутному капіталі на користь відповідача-1 та про внесення змін до Статуту, скасування відповідних реєстраційних дій.
У свою чергу, ОСОБА_2 проти позову заперечила та вказала, що позивач та відповідач-1, укладаючи оспорюваний договір бажали настання наслідків, передбачених цим договором, а саме: продаж ОСОБА_1 частки у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» на користь ОСОБА_2 . Укладений між позивачем та відповідачем-1 договір позики від 28.08.2017 не містить будь-яких застережень про заставу корпоративних прав позивача в якості забезпечення зобов'язань позивача з повернення грошових коштів, на відміну від іпотеки, що була прямо передбачена видом забезпечення зобов'язань ОСОБА_1 .
Відповідач-1 наголошує, що укладення договору продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017 в незначному часовому проміжку з договором позики від 28.08.2017 не зумовлює безпосередню пов'язаність таких правочинів, і оспорюваний у даній справі правочин за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі та не зумовлює настання обставин визначених договором застави та наявні в матеріалах справи докази, зокрема і висновки судових експертів підтверджують, що укладаючи договір продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017, позивач розумів настання наслідків визначених таким правочином, будь-яких змін, фальсифікацій, підтирань, тощо договір не містить і підписаний уповноваженими особами.
Господарський суд міста Києва розглядаючи вказаний спір вперше, прийняв рішення від 01.12.2022, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.06.2023 залишив без змін, в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ПП «Консул-Партнер», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача - ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_3 , про визнання застави припиненою, визнання рішення загальних зборів та статуту недійсними, скасування реєстраційної дії, відмовити повністю.
Постановою Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №910/12593/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2022 у справі №910/12593/21 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Приймаючи вказану постанову Верховний Суд вказав, що на новому розгляді справи господарському суду необхідно дослідити питання щодо послідовності нанесення тексту та реквізитів на договорі від 07.09.2017 №1-09/17, яке не було предметом досліджень під час проведення наявних в матеріалах справи експертиз, дослідити питання якими нормативними приписами та фактичними обставинами позивач обґрунтовує свої вимоги про припинення застави за договором від 07.09.2017 №1-09/17, яким, за його твердженням, забезпечувалося зобов'язання за договором позики від 28.08.2017, та перевірити наявність/відсутність цих обставин. Крім того, господарському суду необхідно, належним чином оцінити всі доводи сторін, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду цієї справи.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням вказівок Верховного Суду, суд дійшов наступного висновку.
Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Пунктами 3 та 4 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Отже, враховуючи, що позивач - ОСОБА_1 була учасником, який на момент звернення до суду вибув з числа засновників підприємства, а заявлений спір стосується правочину щодо частки такого власника, то даний спір підлягає розгляду господарським судом.
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України свобода договору є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати: по-перше, можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
За змістом статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є, зокрема, визнання припиненою застави за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який, за переконанням позивача, є удаваним правочином, вчиненим для приховання договору застави.
При цьому, інші заявлені позовні вимоги за своєю суттю є похідними, а тому їх розгляд напряму залежить від зазначеної вище первісної вимоги.
Суд з урахуванням правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18.10.2023 у справі №910/12593/21 виходить з того, що вирішальним для розгляду даного спору є встановлення фактичних обставин щодо правової природи укладеного між сторонами договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі № 1-09/17 від 07.09.2017, зокрема, встановлення, чи відповідає зміст цього договору дійсним намірам сторін та чи є він удаваним правочином, укладеним з метою приховання іншого правочину, а саме договору застави.
Особливого правового значення у контексті даного спору набувають подані сторонами докази, на підтвердження прав та обов'язків, характерних саме для договору купівлі-продажу частки, а також ті, що можуть вказувати на забезпечувальну природу укладеного договору, зокрема, на заставу.
Ключовим в даному аспекті є встановлення дійсної природи правочину, адже якщо сторони фактично продовжували діяти у межах правовідносин, що підпаюють під регулювання параграфу 6, глави 49, Розділу І, Книги П'ятої Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу», здійснювали контроль за предметом забезпечення або погоджували умови, не властиві договору купівлі-продажу, це може свідчити про удаваність правочину.
У разі якщо договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі дійсно є удаваним та вчиненим для приховання договору застави, подальшим питанням, яке підлягає вирішенню є з'ясування наявності або відсутності підстав для припинення застави, згідно із положеннями Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу».
Так, застава може бути припинена з підстав встановлених законом, а саме у разі припинення забезпеченого зобов'язання, втрати предмета застави, його реалізації або з інших підстав визначених договором чи законом, однак встановлення удаваності правочину не тотожне припиненню застави, а тому необхідним є дослідження чи настали передбачені законом підстави, що припиняють таку заставу, як на цьому наголосив Верховний Суд у своїй постанові у даній справі під час первісного розгляду спору.
Отже, суд повинен оцінити реальні наміри сторін, характер правовідносин, що склалися між ними та юридичні наслідки, які мали місце після укладення відповідного договору.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Тлумачення статті 235 Цивільного кодексу України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
При цьому, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
За таких обставин, для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 522/22397/18 (провадження № 61-15761св23).
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як на цьому наголосив Верховний Суд у постанові від 06.06.2018 у справі №910/19473/17, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
З аналізу положень статті 202, 203 Цивільного кодексу України випливає, що головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, отже одним із основних юридичних фактів, які підлягають встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні оспорюваного договору.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним "прикривається", є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Інший правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №927/784/23).
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст. Отже, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Так, за умовами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Приписами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.
Водночас, за умовами частини 2 статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (частина 1 статті 662 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, застава -це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (стаття 1 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про заставу» заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення, схожа за змістом норма наведена у статті 4 Закону України «Про заставу».
Заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Застава права на чужу річ здійснюється за згодою власника цієї речі, якщо для відчуження цього права відповідно до договору або закону потрібна згода власника (стаття 583 Цивільного кодексу України).
Стаття 584 Цивільного кодексу України визначає, що у договорі застави визначаються суть, розмір і строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору. Опис предмета застави у договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).
Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Як встановлено судом, 07.09.2017 року між ОСОБА_1 , як одним із засновників ПП «Консул-Партнер» та продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, було підписано договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17.
При цьому, з преамбули договору вбачається, що сторони укладаючи договір діяли добровільно і перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені з приписами цивільного та господарського законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину).
За умовами пункту 1 вказаного договору продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність частку продавця у статутному капіталі Приватного підприємства «Консул-Партнер» (іменоване далі як «підприємство»), яке знаходиться за адресою: 02068, м. Київ, вул. Тростянецька, буд. 4/2, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 35792700 та сплачує за неї обговорену грошову суму.
Згідно пункту 3 договору розмір частки продавця у статутному капіталі підприємства на момент укладення цього договору складає 43 (сорок три) %, що становить 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, з яких продавець вніс повністю 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу цього підприємства, яка є предметом цього договору становить 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, які покупець сплатив продавцю до моменту підписання цього договору (пункт 4 договору).
Договір вважається укладеним та набирає чинності з дня підписання його сторонами (пункт 13 договору).
Визначені сторонами положення оспорюваного правочину свідчать, що сторони укладаючи його прагнуть настання певних юридичних наслідків пов'язаних з вибуттям у продавця частки у статутному капіталі Приватного підприємства «Консул-Партнер» у розмірі 43%, що еквівалентно 860000,00 грн від статутного капіталу такого підприємства.
При цьому, з аналізу пунктів 1, 3 та 4 оспорюваного правочину вбачається, що він є оплатним, тобто таким, що презюмує наявність зустрічного зобов'язання покупця з оплати майна перед набуттям його у власність.
Як вбачається зі змісту пунктів 3 та 4 підписаного сторонами договору, ОСОБА_2 , як покупець, сплатила на користь ОСОБА_1 , як продавця, до моменту підписання цього договору вартість частки в статутному капіталі підприємства розміром 43%, що становить 860000,00 грн.
Факт проведення повного розрахунку між сторонами було додатково засвідчено і у пункті 12 оспорюваного правочину, за яким встановлено, що сторони, підписавши цей договір, підтверджують факт повних розрахунків за цим договором та відсутність одна до одної яких-небудь претензій.
Тоді як, позивач, посилаючись на несплату покупцем коштів передбачених умовами договору в якості плати за частку в статутному капіталі підприємства, незважаючи на обов'язок доказування у відповідності до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду будь-яких документів чи інших підтверджень на спростування факту отримання будь-якої оплати по спірному договору.
При цьому, продавець у тексті договору власноруч засвідчив факт повного розрахунку за частку в статутному капіталі, що свідчить про узгодженість позицій сторін і підтверджує відсутність заперечень щодо отримання грошових коштів на момент укладення правочину у погодженому сторонами розмірі.
Укладаючи договір позивач та відповідач-1 були вільними у визначені умов договору, у тому числі щодо ціни предмета договору, що випливає з положень статті 627 Цивільного кодексу України.
Принцип свободи договору є одним із ключових у цивільному праві, оскільки забезпечує право сторін правочину самостійно визначати умови правочину, у даному випадку і вартість частки, виходячи при цьому з власних інтересів, що спростовує доводи позивача про те, що визначення вартості частки у статутному капіталі підприємства не відповідало ринковим цінам так як сторони діяли на власний розсуд погоджуючи відповідний розмір, що не протирічить приписам чинного законодавства.
Не обґрунтованим є і посилання позивача та третьої особи-2 на відсутність акта приймання-передачі, як відсутність доказів наміру укласти договір чи доказів дійсної волі продавця на відчуження частки, оскільки за приписами чинного законодавства наявність підписаного договору, що містить усі істотні умови та підтверджує волю сторін на його укладення, є достатнім доказом факту вчинення правочину і відсутність акта приймання-передачі не спростовує дійсності самого правочину так як закон, який діяв на момент укладення спірного правочину, не вимагав складення такого документа як обов'язкової умови чинності правочину з відчуження частки у статутному капіталі підприємства.
Пунктом 5 договору встановлено, що з моменту укладення та підписання цього договору до покупця переходять право власності на вищевказану відступлену продавцем частку в статутному капіталі підприємства, а також корпоративні права та всі інші, пов'язані з цією часткою майнові права та обов'язки як засновника (власника) підприємства, що належали продавцю по відношенню до підприємства в межах відступлених 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу цього підприємства та продавець вважається таким, що втрачає в межах відступлених 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу підприємства права та обов'язки по відношенню до підприємства, які були обумовлені його статусом як засновника (власника) підприємства.
За умовами пункту 6 договору факт переходу прав на частку продавця до покупця фіксується у новій редакції статуту підприємства, що реєструється у відповідності із вимогами законодавства України.
Відповідно до пункту 7 договору покупець з моменту придбання частки у статутному капіталі зобов'язується виконувати вимоги установчих документів підприємства, а також нести всі обов'язки засновника, що випливають з установчих документів та чинного законодавства.
Судом встановлено, що на виконання умов оспорюваного правочину, 07.09.2017 року було проведено збори засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер», що оформлено протоколом №1-09/2017 від 07.09.2017 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П. та зареєстрований у реєстрі за №1354, 1355, 1356, 1357.
Згідно вказаного протоколу на зборах були присутні засновники підприємства, громадяни України, а саме:
1) ОСОБА_15 , що має вклад 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 52% його розміру.
2) ОСОБА_1 , що має вклад 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 43% його розміру.
3) ОСОБА_16 , що має вклад 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, в статутному капіталі підприємства, що становить 5% його розміру.
Запрошена особа, громадянка України: ОСОБА_2 .
Як засвідчено безпосередньо у протоколі, на день проведення Зборів Засновників підприємства його статутний капітал сформований в повному обсязі. На цих Зборах Засновників присутні та зареєстровані Засновники, що сукупно володіють 100 % розміру Статутного капіталу підприємства, тобто володіють 100 % голосів у підприємстві.
Кворуму для проведення Зборів досягнуто. Ці Збори визнаються правомочними (повноважними) для прийняття рішень з усіх питань порядку денного.
За наслідками розгляду питань порядку денного одноголосно прийнято такі рішення:
1. Погодити та затвердити відступлення (передачу) ОСОБА_1 у повному обсязі належної їй частки у розмірі 43 (сорок три) % Статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також своїх корпоративних прав та всіх інших, пов'язаних з цією часткою майнових прав та обов'язків як засновника (власника) підприємства, на користь ОСОБА_2 (враховуючи особисте рішення останньої прийняти цю частку) та затвердити в зв'язку із цим вихід ОСОБА_1 із складу Засновників ПП «Консул-Партнер» та вивести (виключити) її зі складу Засновників цього підприємства.
2. Включити ОСОБА_2 до складу Засновників ПП «Консул-Партнер» в зв'язку із відступленням (передачею) ОСОБА_2 в повному обсязі належної ОСОБА_1 частки у розмірі 43 (сорок три) % Статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» у вигляді грошового вкладу на суму 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, а також корпоративних прав та всіх інших, пов'язаних з цією часткою майнових прав та обов'язків як засновника (власника) підприємства.
3. Перерозподілити Статутний капітал Приватного підприємства «Консул-Партнер» що формується за рахунок вкладів Засновників у розмірі 2000000,00 (два мільйони) гривень 00 копійок, та визначити частки Засновників учасників ПП «Консул-Партнер» пропорційно відсоткам їх вкладів у статутному капіталі підприємства таким чином:
- вклад ОСОБА_15 складає 1040000,00 (один мільйон сорок тисяч) гривень 00 копійок, що становить 52 (п'ятдесят два) % розміру статутного капіталу підприємства;
- вклад ОСОБА_2 складає 860000,00 (вісімсот шістдесят тисяч) гривень 00 копійок, що становить 43 (сорок три) % розміру статутного капіталу підприємства.
- вклад ОСОБА_16 складає 100000,00 (сто тисяч) гривень 00 копійок, що становить 5 (п'ять) % розміру статутного капіталу підприємства.
4. У зв'язку із змінами, що відбулися в ПП «Консул-Партнер» викласти, затвердити та підписати статут Приватного підприємства «Консул-Партнер» в новій редакції з урахуванням прийнятих на цих зборах змін.
5. Уповноважити Директора підприємства або третю особу за його дорученням, оформленим відповідним чином у вигляді довіреності провести державну реєстрацію нової редакції статуту підприємства та внести зміни до відомостей про підприємство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у відповідності до вимог чинного законодавства та повідомити про зміни в підприємстві відповідні контролюючі органи та банківські установи.
Як зазначено у протоколі, з усіх питань порядку денного голосували - «ТАК» одноголосно 100% (голосів) присутніх на Зборах Засновників. «ПРОТИ» - немає. «УТРИМАЛИСЬ» - немає. Рішення ПРИЙНЯТІ.
Вказаний протокол підписаний ОСОБА_15 , ОСОБА_1 , ОСОБА_16 та ОСОБА_2 .
13.09.2017 року на виконання приписів Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» на підставі вищевказаного протоколу, було здійснено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи, запис №10651050014010767, «Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.», ОСОБА_17 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація.
Аналіз умов оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, свідчить, що у ньому досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, як договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав), а подальші дії вчинені сторонами на його виконання засвідчують спрямованість волі сторін на настання юридичних наслідків передбачених таким договором, тобто відчуження за окрему плату майна (частки в статутному капіталі підприємства).
Зміст правочину та вчинених у подальшому на його виконання дій вказує на відсутність у сторін іншої мети, а ніж та, що була ними задекларована у істотних умовах оспорюваного договору і будь-яких належних та допустимих доказів за приписами Господарського процесуального кодексу України настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені правочином матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений саме договір, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.
При цьому, твердження позивача, що оспорюваний договір №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 фактично є договором застави корпоративних прав ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 щодо повернення позики, наданої йому ОСОБА_2 у розмірі 8937000,00 грн спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Так, з матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем та відповідачем-1, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 не укладено будь-якого договору позики, навпаки матеріалами справи підтверджено, що між саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики від 28.08.2017 та в подальшому укладені договори про внесення змін до цього договору, предметом яких є позика у загальному розмірі 8937000,00 грн, що є еквівалентом сумі 331000,00 доларів США за погодженим сторонами курсом на день підписання договору (1 долар США дорівнює 27,00 гривням).
Судом також встановлено, що між позивачем та відповідачем-1 укладено договір іпотеки від 28.08.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4855, відповідно до умов якого він укладений в забезпечення виконання договору позики від 28.08.2017.
Згідно з умовами договору іпотеки та внесених змін до нього, ОСОБА_1 передала в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061, 3222488202:02:001:0032 та житловий будинок АДРЕСА_6 .
З наведеного вбачається, що саме між позивачем та відповідачем-1 виникли правовідносини щодо надання ОСОБА_2 ОСОБА_1 позики у розмірі 8937000,00 грн, в забезпечення повернення якої між позивачем та відповідачем-1 укладено договір іпотеки нерухомого майна.
При цьому, в матеріалах справи міститься розписка від 14.09.2017, надана ОСОБА_8 про те, що він отримав саме від ОСОБА_1 позику у сумі 8937000,00 грн, що є еквівалентом суми 331000,00 доларів США за погодженим курсом, що становить 1 долар США = 27,00 грн, в термін на три місяці до 14.12.2017.
У той же час, судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29.03.2023 у справі №755/12310/21 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 28.08.2017 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 28.08.2017 станом на 19.07.2021 у розмірі 8544040,00 грн, інфляційні втрати за період з 15.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 911574,00 грн, інфляційні втрати за період з 29.02.2020 по 19.07.2021 у розмірі 987183,48 грн, три проценти річних за період з 15.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 503046,93 грн, три проценти річних за період з 29.02.2020 по 19.07.2021 у розмірі 352529,43 грн, пеню за період з 20.07.2020 по 19.07.2021 у розмірі 31185746,00 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 31.07.2024 залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.06.2025, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29.03.2023 у справі №755/12310/21 скасовано та постановлено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 28.08.2017 станом на 19.07.2021 у розмірі 8544040,00 грн, 3% річних за період з 15.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 503046,93 грн, 3% річних за період з 29.02.2020 по 19.07.2021 у розмірі 355451,63 грн, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.
При цьому, частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).
Отже, встановлені вищезазначеними судовими актами обставини у справі №755/12310/21 в силу імперативних приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.
Судами у справі №755/12310/21 встановлено, що ОСОБА_1 не заперечувала факту укладення між нею та ОСОБА_2 договору позики від 28.08.2017, вказавши, що кошти, отримані нею одразу були передані ОСОБА_8 ; що 14.09.2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 був укладений договір позики у вигляді розписки. Згідно із вказаним договором, ОСОБА_1 передала ОСОБА_8 в присутності свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_18 грошові кошти в розмірі 8937000,00 грн строком до 14.12.2017.
Водночас, судами встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04.03.2020 у цивільній справі №752/24638/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2020 та постановою Верховного Суду від 20.01.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення зі ОСОБА_8 на її користь боргу у сумі 8937000,00 грн були задоволені повністю.
Із встановлених обставин вбачається, і не заперечується позивачем та відповідачем-1 та підтверджено судовими рішеннями у цивільних справах №752/24638/18 та №755/12310/21, що ОСОБА_2 надала ОСОБА_1 позику у розмірі 8937000,00 грн згідно із договором позики від 28.08.2017 з урахуванням змін, внесених до цього договору, а ОСОБА_1 , в подальшому, передала ОСОБА_8 ці грошові кошти, які в свою чергу за рішенням суду у справі №752/24638/18 стягнуто зі ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 та за рішенням суду у справі №755/12310/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
При цьому, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики від 28.08.2017, між нею та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки від 28.08.2017, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козаєвою Н.М. та зареєстрований у реєстрі за № 4855, згідно з умовами якого та внесеними змінами до нього, позивач передала відповідачу-1 в іпотеку дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222488202:02:001:0061 та 3222488202:02:001:0032 та житловий будинок, що знаходяться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі.
З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку, що доводи ОСОБА_1 про те, що оспорюваний договір №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично є договором застави корпоративних прав ОСОБА_1 в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 щодо повернення позики, наданої йому ОСОБА_2 у розмірі 8 937 000,00 грн є необґрунтованими, оскільки зміст оспорюваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, а також подальша поведінка сторін після його укладення, свідчать про те, що правочин за своєю правовою природою є саме договором купівлі-продажу, а не удаваним правочином, спрямованим на приховання договору застави.
Сторони визначили істотні умови договору, передбачили перехід прав на частку, засвідчили факт проведення повного розрахунку, що відповідає положенням цивільного законодавства та вчинили дії на реалізацію оспорюваного договору купівлі-продажу.
При цьому, подальші дії сторін не відхилялися від логіки виконання договору купівлі-продажу.
Матеріали справи не містять безумовних доказів на підтвердження того, що позивач та відповідач-1, укладаючи договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, насправді мали намір укласти договір застави корпоративних прав ОСОБА_1 у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер», навпаки, подальші дії сторін, а саме: проведення зборів засновників ПП «Консул-Партнер», оформлені протоколом №1-09/2017 від 07.09.2017, на яких були присутні в тому числі позивач та відповідач-1, та справжність підписів яких засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Матюховою Т.П., а також затвердження статуту ПП «Консул-Партнер» в новій редакції та проведення відповідних реєстраційних дій від 13.09.2017, підтверджують намір сторін щодо відчуження ОСОБА_1 своєї частки у розмірі 43% статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» на користь ОСОБА_2 .
При цьому, умови договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 не відповідають змісту договору застави, що закріплені, зокрема, у статті 12 Закону України «Про заставу» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Зміст договору, механізм його реалізації, поведінка сторін протягом тривалого часу після його укладення не містять положень або дій, притаманних правовідносинам застави.
Суд під час розгляду даного спору не встановив жодних ознак, які б свідчили про спрямованість волевиявлення сторін на забезпечення виконання основного грошового зобов'язання шляхом використання частки в статутному капіталі як предмета застави.
Оспорюваним договором чи іншими наявними в матеріалах справи доказами сторони не погоджували умов щодо збереження предмета застави, контролю за його використанням, порядку звернення стягнення чи інших обов'язкових істотних умов правочину застави майна.
За таких обставин суд дійшов висновку, що сторони прагнули саме настання правових наслідків, передбачених договором купівлі-продажу, а тому підстав для висновку про його удаваність не вбачається.
У той же час, суд відхиляє доводи позивача викладені у тексті позову, про те що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 є неукладеним, з огляду на невідповідність таких доводів встановленим судом фактичним обставинам справи та явну суперечливість таких тверджень по відношенню до заявленого предмету позову у даній справі.
Суд звертає увагу, що приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Позивач, заявляючи вимоги про удаваність правочину, стверджує про його неукладеність, однак пред'явлення вимоги про визнання правочину удаваним презюмує те, що договір є укладеним, втім сторони приховують дійсний намір його вчинення, а тому твердження про неукладеність договору є суперечливими.
Разом з цим, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просить суд на підставі статті 593 Цивільного кодексу України та статті 28 Закону України «Про заставу» визнати припиненою заставу за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, який, на її переконання, є удаваним правочином, вчиненим для приховання договору застави.
Відповідно до частини 1 статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно статті 28 Закону України «Про заставу» застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.
Втім, як встановлено судом вище, договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, не має ознак удаваного правочину та не вчинявся сторонами з метою приховати договір застави майна.
За наведених обставин, оспорюваний правочин не підпадає під регулювання параграфу 6 глави 49 Розділу І Книги П'ятої Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу», а тому відсутні правові підстави для застосування до спірного правочину положень статті 593 Цивільного кодексу України та статті 28 Закону України «Про заставу», оскільки зазначені норми можуть регулювати правовідносини, що виникають у межах правочину із застави майна та його припинення.
Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, з огляду на дійсність волевиявлення сторін на укладення саме договору купівлі-продажу суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні первісної позовної вимоги про визнання припиненою застави за нібито удаваним правочином, у зв'язку з її необґрунтованістю.
При цьому, зважаючи на відмову суду у задоволенні первісної позовної вимоги, суд дійшов висновку і про відмову у задоволенні похідних вимог позову про визнання недійсним рішення зборів засновників ПП «Консул-Партнер», оформлене протоколом №1-09/17 від 07.09.2017, визнання недійсним Статуту (нової редакції) Приватного підприємства «Консул-Партнер», затвердженого рішенням зборів засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер», оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; скасування реєстраційної дії (запису) від 13.09.2017 №10651050014010767, «Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи», «зміни до установчих документів юридичної особи», внесеної до реєстру державним реєстратором Радько І.Ю.; визнання недійсним рішення зборів засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер», яким затверджено зміни до Статуту Приватного підприємства «Консул-Партнер», за результатами яких здійснено реєстраційну дію (запис) від 13.02.2019 №10651050015010767: «державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи», «інші зміни» та скасування реєстраційної дії (запису) від 13.02.2019 №10651050015010767 «державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи», «інші зміни».
Частиною 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об'єднанню підлягають вимоги, які пов'язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Таким чином, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.
При цьому об'єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.
Зі змісту предмету та підстав позову вбачається, що первісною вимогою було заявлено визнати припиненою заставу за договором №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, тоді як наступні вимоги про визнання недійсним статут, визнання недійним рішень Загальних зборів підприємства та скасування реєстраційних дій є такими, що походять від первісної (основної) та залежать від її задоволення, адже вчинялись як наслідок виконання оспорюваного правочину, а оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісної (основної) вимоги, то наслідком є відмова у задоволенні вказаних вимог.
Водночас, суд не приймає до уваги заяву відповідача-1 про застосування строку позовної давності, оскільки перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/14803/17 та від 23.07.2019 у справі №910/9077/18).
Разом з цим, позивач під час розгляду даної справи на новому розгляді, 26.03.2024 року звернувся до суду із заявою про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину. У поданій заяві, позивач просив суд в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення суду у даній справі, визнати недійсним повністю правочин пов'язаний з даною справою, а саме: довіреність ПП «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017.
Згідно з статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Відповідно до частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
З комплексного аналізу положень частини 3 статті 237 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що вимога про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину який суперечить закону є за своєю природою вимогою, що з незалежних від позивача причин не могла бути включена до позовної заяви.
При цьому, виходячи з ч. 3 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, чинний процесуальний закон дозволяє позивачеві об'єднати вимогу про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, з первісними позовними вимогами. Для цього мають бути дотримані дві умови: 1) така заява має бути поданою до закінчення підготовчого засідання; 2) позивач повинен довести, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин. При цьому законом не встановлено вимог до форми та порядку подання відповідної заяви.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/9673/17.
Відтак, ключовим для суду до розгляду заяви поданої в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України по суті, є встановлення чи подано таку заяву до закінчення підготовчого провадження і чи міг позивач включити відповідну вимогу до позовної заяви під час звернення до суду.
Як зазначалося вище, справа №910/12593/21 уже розглядалася судами та постановою Верховного Суду від 18.10.2023 була направлена на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 (суддя Васильченко Т.В.) прийнято справу №910/12593/21 до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.
У судовому засіданні 20.02.2025, суд, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.
Отже, подана 26.03.2024 року позивачем заява про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України, є такою, що подана до закінчення підготовчого провадження у справі.
Позивач у заяві зазначає, що при поданні даного позову не знав про існування довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 виданої Приватним підприємством «Консул - Партнер», на підставі якої були вчинені оскаржувані в цій справі реєстраційні дії, тому вимога про недійсність довіреності не могла бути включена до позовної заяви, оскільки про існування довіреності Приватного підприємства «Консул - Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017 довідався лише після витребування матеріалів реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул - Партнер» у даній справі.
Так, під час первинного розгляду даної справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2021 в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України витребувано у Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчені копії реєстраційної справи Приватного підприємства «Консул - Партнер».
Водночас, відповідач-1 заперечуючи проти поданої позивачем заяви про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вказує на те, що позивачу було відомо про існування довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 виданої ПП «Консул - Партнер», оскільки відомості про неї висвітлювалися в ході розгляду справи №910/12501/20.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/12501/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Консул-Партнер» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 07.09.2017 № 1-09/17 з огляду на його фіктивність, відмовлено.
Зі встановлених обставин у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/12501/20 вбачається, що питань про існування довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 не піднімалося, будь-які згадування про таку довіреність також відсутні, а тому за встановлених обставин та наведених відповідачем-1 доводів, суд приходить до висновку, що позивач довів, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Інших доказів того, що позивач міг довідатись про існування довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 у справі №910/12501/20 раніше матеріали справи не містять і відповідачем-1, зокрема, до заперечень не долучено.
У той же час, розглянувши заяву позивача про визнання недійсною пов'язаної з предметом спору довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина 1, 2 та 3 статті 202 Цивільного кодексу України).
Статтею 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ч. 1 ст. 238 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Відповідно до статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може гуртуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Статтею 246 Цивільного кодексу України визначено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду в складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 серпня 2020 року в справі № 201/16327/16-ц (провадження № 61-43384св18) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб'єкта; вчиняються суб'єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов'язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків).
В силу приписів статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими є предметом вирішення в господарському судочинстві.
Відповідно до частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України).
Згідно частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них (аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 31.08.2021 у справі №909/207/20).
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 02.09.2022 у справі № 125/2157/19, відповідно до статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є, зокрема, пред'явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 201/2760/20, від 05.09.2021 у справі № 404/8546/19, від 23.11.2022 у справі №201/2760/20, від 12.01.2022 у справі № 201/2760/20, за позовом особи (заінтересованої особи), про визнання недійсною довіреності, належним відповідачем є повірений (особа, якій видано довіреність).
Як вбачається із суб'єктного складу учасників справи, позивачем в якості відповідачів визначено ОСОБА_2 та Приватне підприємство «Консул - Партнер».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що «пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».
Відтак, пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
У даному випадку, подана позивачем в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України заява про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину, фактично є вимогою, що пред'явлена до неналежного кола відповідачів.
Позивач у цій справі клопотань про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача, зокрема, повіреного - ОСОБА_13 за оспорюваною довіреністю №1-09/17 від 07.09.2017 не заявляв, тоді як суд, за імперативними приписами статті 48 Господарського процесуального кодексу України, за власною ініціативою не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Отже, оскільки ОСОБА_1 подаючи в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України заяву про визнання недійсним пов'язаного з предметом спору правочину, пред'явила вимогу до неналежного кола відповідачів, суд дійшов висновку, що у задоволенні її заяви слід відмовити.
Враховуючи встановлені обставини, судом за наслідками розгляду вищезгаданої заяви в порядку статті 237 Господарського процесуального кодексу України не оцінуються наведені позивачем доводи та подані докази на підтвердження обставин недійсності довіреністю №1-09/17 від 07.09.2017.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом про визнання недійсною довіреність №1-09/17 від 07.09.2017 в порядку визначеному чинним процесуальним законом, з визначенням належного кола учасників справи.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Позивач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували його позовні вимоги.
При цьому, позивач та третя особа-2 обґрунтовували позов долученими до матеріалів справи матеріалами негласних слідчих (розшукових) дії (далі - НСРД) отриманих в межах кримінального провадження №12018100090010073, у власних заявах по суті спору та поясненнях ОСОБА_1 та ОСОБА_4 неодноразово вказували на необхідності з'ясування наведених обставин з урахуванням наданих доказів у сукупності, зокрема, з урахуванням аудіозаписів розмов, отриманих в ході НСРД, роздруківки яких долучені до матеріалів справи.
Верховний Суд відправляючи дану справу на новий розгляд вказав, що вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки зазначеним доказам та не спростували доводів позивачки про те, що такі докази підтверджують пов'язаність договору від 07.09.2017 №1-09/17 з договором позики від 28.08.2017 та, що договір від 07.09.2017 №1-09/17 укладався саме для забезпечення виконання зобов'язань за договором позики.
З огляду на наведене, суд в контексті дослідження доказів, а саме аудіозаписів матеріалів НСРД, їх текстуального відображення та роздруківок телефонних розмов, отриманих з матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій зі зняття інформації з транспортної телекомунікаційної мережі, щодо номеру мобільного зв'язку, яким користується відповідач-1, зазначає наступне.
Відповідно до статті 246 Кримінального процесуального кодексу України негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи проведення яких не підлягають розголошенню, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Негласні слідчі (розшукові) дії проводяться у випадках, якщо відомості про кримінальне правопорушення та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб. Негласні слідчі (розшукові) дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 (в частині дій, що проводяться на підставі ухвали слідчого судді), 267, 269, 269-1, 270, 271, 272, 274 цього Кодексу, проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів (ч. 2 ст. 246 Кримінального процесуального кодексу України).
Частиною 3 статті 246 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що рішення про проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймає слідчий, прокурор, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - слідчий суддя за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором. Слідчий зобов'язаний повідомити прокурора про прийняття рішення щодо проведення певних негласних слідчих (розшукових) дій та отримані результати. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Стаття 252 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що фіксація ходу і результатів негласних слідчих (розшукових) дій повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. За результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки. Відомості про осіб, які проводили негласні слідчі (розшукові) дії або були залучені до їх проведення, у разі здійснення щодо них заходів безпеки можуть зазначатися із забезпеченням конфіденційності даних про таких осіб у порядку, визначеному законодавством. Проведення негласних слідчих (розшукових) дій може фіксуватися за допомогою технічних та інших засобів. Протоколи про проведення негласних слідчих (розшукових) дій з додатками не пізніше ніж через двадцять чотири години з моменту припинення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій передаються прокурору. Прокурор вживає заходів щодо збереження отриманих під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій речей і документів, які планує використовувати у кримінальному провадженні.
Оперативно-розшукова діяльність - це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів (стаття 2 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Частиною 4 статті 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачено, що оперативні підрозділи Державного бюро розслідувань, Національної поліції, Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної прикордонної служби України проводять слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальному провадженні за дорученням слідчого, дізнавача, прокурора в порядку, передбаченому КПК України. Письмові доручення щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, надані слідчим, дізнавачем, прокурором у межах компетенції та в установленому порядку, є обов'язковими до виконання оперативним підрозділом. Аналогічна за змістом норма закріплена у частині 6 статті 246 Кримінального процесуального кодексу України.
Поняття «негласні слідчі (розшукові) дії» та «оперативно-розшукові заходи» не є тотожними, однак вони мають спільну правову основу - Кримінально процесуальний кодекс України та Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність». Оскільки вони мать спільну мету - отримати/перевірити/зібрати/інформацію, докази про злочин та/або особу, яка його вчинила, що витікає із завдань кримінального провадження, способи і засоби, за допомогою яких досягаються поставлені цілі у них однорідні.
Суд звертає увагу на те, що як досудове слідство, так і оперативно-розшукова діяльність охоплюються сферою регулювання кримінального процесуального законодавства. Отже, як слідчі (розшукові) дії і негласні слідчі (розшукові) дії, що проводяться правоохоронними органами на стадії досудового розслідування, так само і оперативно-розшукова діяльність, яка здійснюється до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, є не управлінською, а процесуальною і становить частину саме кримінальних правових відносин.
Такий висновок узгоджується із правовою позицією, висловленою у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/2004/18, від 05 грудня 2018 року у справі №826/2253/18, від 10 квітня 2019 року у справі №808/390/18 та у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №826/12608/17.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою (частина 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях "правової визначеності" та "належного здійснення правосуддя" як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79 (в кінці); "Ефстатіу та та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24 (в кінці); "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey, заява N 59601/09, § 21).
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вирогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 94 Кримінального процесуального кодексу України встановлено, що суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв'язку.
Відповідно до вимог статті 86 Кримінального процесуального кодексу України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
У даному випадку, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що на час розгляду цієї господарської справи постановлено вирок у кримінальному провадженні, в межах якого були проведені негласні розшукові заходи.
За наявними у матеріалах справи доказами також не встановлено, що аудіозаписи телефонних розмов, які були отримані в результаті негласних, розшукових слідчих дій в кримінальному провадженні №12018100090010073 від 03.09.2018, перевірялись судом в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України на предмет належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємоз'язку.
Суд господарської юрисдикції не може надавати оцінку щодо належності, допустимості та достовірності доказів, отриманих з матеріалів кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018 в ході проведення негласних слідчих (розшукових) дій, в тому числі з огляду на те, що у кримінальному процесі доказування є жорсткішим (суворішим), ніж в інших видах судочинства, оскільки йдеться про обмеження прав і свобод особи, де діє презумпція невинуватості та високий стандарт доведення вини («поза розумним сумнівом»); докази повинні бути отримані виключно законним шляхом (допустимість), відповідати обставинам, що доводяться (належність), а суд зважує їх безпосередньо, аби висновки ґрунтувалися лише на сприйнятому, що захищає обвинуваченого від необґрунтованих звинувачень.
У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви №№ 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) констатовано: «… право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], № 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.
Докази, отримані в межах кримінального провадження №12018100090010073 від 03.09.2018, не можуть бути належним чином оцінені судом господарської юрисдикції, оскільки кримінальне процесуальне законодавство передбачає спеціальний порядок їх дослідження та оцінки судом кримінальної юстиції, який визначений законом.
За приписами Кримінального процесуального кодексу України, виключно суд кримінальної юрисдикції зобов'язаний оцінювати такі докази у їх сукупності з іншими зібраними доказами, а господарський суд у даній справі не наділений ні правом, ані процесуальними інструментами для повної й всебічної оцінки доказів, сформованих та зібраних в межах вказаного кримінального провадження, що виключає можливість покладення таких доказів у основу вирішення спору по суті.
Тим більш, що як вбачається з матеріалів справи, дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій було надано ухвалою Київського апеляційного суду від 15.04.2019, тобто суттєво пізніше від подій серпня - вересня 2017 року, а відтак очевидним є те, що отримані у межах кримінального провадження матеріали, зокрема інформація, знята з транспортної телекомунікаційної мережі мобільного номера ОСОБА_2 , не може бути коректно співвіднесена та співставленна з обставинами, що мали місце задовго до проведення слідчих дій, подані учасниками справи матеріали НСРД за своєю суттю зафіксували фактичний стан речей на момент їх проведення, а не події минулого.
До того ж, слід враховувати, що позивач та третя особа-2 як учасники кримінального провадження, мають доступ до матеріалів цього провадження і не обмежені подавати вибірково отримані в ході досудового розслідування матеріали, у той час, як особи, проти яких ці матеріали використовуються у господарському процесі, які не є учасниками кримінального провадження, позбавлені рівних можливостей висвітлювати події у власному світлі, що суперечить принципам рівності сторін та змагальності, закріплених у статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з цим суд наголошує, що доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , викладені в заявах по суті, щодо того, що ОСОБА_8 діючи спільно з ОСОБА_20 шляхом шахрайських дій та зловживання їх довірою незаконно заволоділи майном позивачки, в тому числі, часткою статутного капіталу ПП «Консул-Партнер», фактично за своїм змістом є звинуваченням у вчиненні кримінально караного діяння, що має доводитись у встановленому кримінально процесуальному порядку, а не в межах господарського спору.
На час розгляду даної справи будь-яких судових рішень, прийнятих компетентним судом в межах відповідної юрисдикції щодо притягнення осіб до відповідальності чи встановлення фактів про які наголошують позивач та третя особа-2 і які, за приписами частини 6 статті 75 Господарського просувального кодексу України були б обов'язкові для господарського суду, суду не представлено.
Відхиляє суд і долучені позивачем до матеріалів справи заяви свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_9 .
Так, згідно з частинами першою та третьою статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
Цінність свідка полягає в його безпосередньому об'єктивному сприйнятті обставини справи за допомогою органів чуттів і відсутності юридичної зацікавленості у вирішенні справи. І саме з огляду на своє нейтральне становище людина здатна об'єктивно та правильно засвідчити події і факти так, як вони дійсно відбувалися для можливості уникнення формалізму та зловживання процесуальними правами.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №161/5372/17.
На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків (ч. 2 ст. 87 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 910/11343/20 міститься висновок, що учасники справи, інші особи, зацікавлені у певному результаті розгляду справи, можуть надавати показання свідка і можуть бути допитані судом в якості свідків, який оцінює ці докази у сукупності з іншими доказами відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стаття 88 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.
Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.
У заяві свідка від 02.08.2021 року у порядку статті 88 Господарського процесуального кодексу України ОСОБА_4 вказав: «Протягом тривалого часу я перебуваю у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 , яка з 24 жовтня 2011 року є учасником ПП «Консул-Партнер». Крім ОСОБА_7 , учасниками ПП «Консул-Партнер» також були ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Фактичну участь в управлінні підприємством від імені ОСОБА_7 (крім тих, де була потрібна її власна участь) здійснював я, її цивільний чоловік - ОСОБА_4 . Всі організаційні, управлінські дії, рішення від імені ОСОБА_7 виконував і приймав я особисто. В червні 2017 року до мене звернувся ОСОБА_8 з проханням надати йому позику в розмірі 150 - 200 тис. доларів США. Я відмовив ОСОБА_8 оскільки таких коштів не мав. В наступному ОСОБА_8 повідомив мені, що він знайшов людину, яка надасть йому потрібну позику, а мені потрібно лише виступити його поручителем. В подальшому ОСОБА_8 організував зустріч з гр. ОСОБА_2 , на якій ми домовились, що ОСОБА_2 надасть потрібну ОСОБА_8 суму коштів в борг, під гарантії повернення вказаної позики у вигляді забезпечення. В подальшому, ОСОБА_8 і ОСОБА_2 28.08.2017 р. організували зустріч у нотаріуса Козаєвої Н.М. (вул. Мішуги, 7А, м. Київ) для підписання документів ОСОБА_6 . За якими, згідно наших домовленостей ОСОБА_10 підписала договір позики на суму 215 тис. доларів США та як забезпечення виконання зобов?язання за ним, передала ОСОБА_2 корпоративні права ПП «Крокус-Лайн» та ТОВ «Стерек». Корпоративні права у заставу були передані шляхом підписання договору їх купівлі-продажу. Також в якості додаткового забезпечення в той день було підписано договір іпотеки на земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Шпитьківська сільська рада, с. Горбовичі, кадастрові номери 32224888202:02:001:0061, 32224888202:02:001:0032 та житловий будинок АДРЕСА_1 . В наступному, приблизно за тиждень ОСОБА_8 знову зателефонував мені і повідомив, що у нього сталася непередбачувана подія і йому потрібні додаткові кошти у борг. Передача йому додаткових коштів у борг відбувалась за аналогічною схемою за участю гр. ОСОБА_2 , як позикодавця ОСОБА_8 з оформленням забезпечення повернення боргу за нашою з ОСОБА_1 участю як майнових поручителів. ОСОБА_2 попросила додаткове забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 і ОСОБА_10 додатково до підписаних раніше угод передала ОСОБА_2 у заставу корпоративні права ПП «Консул-Партнер», а також підписала зміни до договору позики зі збільшенням суми позики з 215 до 331 тис. доларів США. Одночасно з цим ОСОБА_8 за письмового дозволу своєї дружини ОСОБА_3 власноруч написав розписку ОСОБА_1 про отримання грошових коштів на таку ж саму суму коштів (331 тис. доларів США). Розрахунки за вищевказаними договорами купівлі-продажу часток корпоративних прав не проводились, оскільки укладались лише як забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_8 перед ОСОБА_2 за повернення взятих ним у борг коштів. Ніякого продажу корпоративних прав не було, оскільки фактично мало місце забезпечення зобов'язань ОСОБА_8 з повернення боргу ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 виступала поручителем. ОСОБА_2 , запевнила, що ці угоди їй потрібні для гарантування повернення боргу і частка статутного капіталу ПП «Консул-Партнер» залишиться у власності ОСОБА_1 . Про купівлю-продаж частки мова не йшла і ніхто не пропонував засновникам підприємств їх купити. Фактично ні про які суттєві зміни ми не домовлялися, а тимчасова застава частки ОСОБА_7 в статутному капіталі підприємства, значення для його діяльності не мала. А ні грошей за частку в статутному капіталі, а ні договору купівлі-продажу, а ні акту приймання передачі частки в статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» не передавалось і не підписувалось. Збори засновників ПП «Консул-Партнер» 07.09.2017 р. не проводились і рішення, зазначені в протоколі № 1-09/17 цих зборів від 07.09.2017 р. - не приймались. В подальшому я, ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , а також директор ПП «Консул-Партнер» ( ОСОБА_9 ), продовжували управляти підприємством. ОСОБА_2 звичайно ж, жодної участі в цьому не приймала. Лише через три роки, восени 2020 року, ОСОБА_2 прийшла до засновників підприємства і повідомила, що я та ОСОБА_10 не погасили борг перед нею, а тому вона - ОСОБА_2 , забирає за борги частку ОСОБА_1 у ПП «Консул-Партнер» і оформила її у свою власність та є співзасновником підприємства. Також вона вимагала виплачувати їй дивіденди або орендну плату за використання майна підприємства. ОСОБА_2 попередила, що якщо засновники і ми не погодимося, то вона буде перешкоджати діяльності підприємства і блокувати його роботу. ОСОБА_10 незаконно була позбавлена своєї власності, оскільки в 2017 році чітко було узгоджено, що статутний капітал не продається, а тимчасово перебуватиме в заставі у ОСОБА_2 . Але з урахуванням того, що ОСОБА_2 пред'явила документи про власність на частку у статутному капіталі та погрожувала блокуванням роботи підприємства, ми змушені були погодитися на її умови.».
У статті 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено принцип змагальності сторін, а у статті 79 вказаного Кодексу визначення вірогідності доказів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Дослідивши подану разом з позовом заяву свідка ОСОБА_4 , суд не може прийняти до уваги викладені у ній обставини, оскільки останні не підтверджені належними та допустимими доказами за приписами Господарського процесуального кодексу України та не спростовують і не заперечують фактичних правовідносин та обставин, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У даному випадку зміст викладених обставин у заяві ОСОБА_4 зводиться до його внутрішнього (суб'єктивного) сприйняття правової природи оспорюваного правочину та юридичних наслідків, які мали б настати за підсумками його виконання.
Як на цьому наголошував суд, в силу приписів статті 87 Господарського процесуального кодексу України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах, а відтак оскільки свідчення ОСОБА_4 є намаганням встановити обставини (факти), які в силу приписів чинного законодавства встановлюються шляхом викладення (вираження) волі у відповідному документі, суд відхиляє заяву свідка ОСОБА_4 .
Крім того, зазначені обставини викладені у заяві свідка ОСОБА_4 є суперечливими, оскільки ОСОБА_1 під час укладення договору позики від 28.08.2017 та укладенні у подальшому договорів внесення змін до договору позики, засвідчила, що на момент отримання грошових коштів, в зареєстрованому шлюбі та інших фактичних шлюбних відносинах не перебувала, ні з ким не проживала однією сім'єю без укладення шлюбу, у той час, як ОСОБА_4 стверджує про те, що перебував у спірний період у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_6 .
В заяві свідка від 29.07.2021 року у порядку статті 88 ГПК України ОСОБА_9 , вказав: «Протягом тривалого часу я працюю на посаді директора приватного підприємства «Консул-Партнер». Засновниками ПП «Консул-Партнер» були ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 . Фактичну участь в управлінні підприємством від імені ОСОБА_1 (крім тих, де була потрібна її власна участь) здійснював її чоловік - ОСОБА_4 . Всі організаційні, управлінські дії, рішення від імені ОСОБА_7 виконували і приймали вона та ОСОБА_4 . Ніяких проблем і питань не виникало до вересня 2020 року. Приблизно у вересні 2020 року на підприємстві з'явилася ОСОБА_2 пред'явила свої претензії, як новий власник на частку в підприємстві, яка належала ОСОБА_23 , і сказала, що ОСОБА_4 і ОСОБА_1 не розрахувалися з нею за борги, і що тепер вона - ОСОБА_2 - забрала собі за борги частку ПП «Консул-Партнер», являється її власником і повинна отримувати кошти за свою частку в підприємстві у вигляді дивідендів або орендної плати за використання 43 % майна підприємства. Оскільки вона пред'явила документи на своє право власності, то інші засновники змушені були погодитися з її вимогами. ОСОБА_4 пояснив цю ситуацію і розповів, що у 2017 році ОСОБА_24 виступила поручителем перед ОСОБА_2 за договором позики з іншою особою, і в якості гарантії ОСОБА_10 заклала свої корпоративні права в ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_2 . При цьому, хоча вони уклали договір як заставу, ОСОБА_2 оформила частку в підприємстві у свою власність. Інші засновники ПП «Консул-Партнер», ОСОБА_15 , ОСОБА_16 підтвердили цю інформацію. Хочу підкреслити, що з вересня 2017 до вересня 2020 року я взагалі не знав про цю ситуацію і не чув про ОСОБА_2 , а всі справи вів разом з ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 і ОСОБА_4 . І сама ОСОБА_2 , коли з'явилася на підприємстві, сказала, що вона забрала у свою власність частку ОСОБА_7 саме тому, що ОСОБА_10 не розрахувалася за грошовий борг. Тоді ж ОСОБА_4 показав мені копію договору (який йому дала ОСОБА_25 ) № 1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, по якому ОСОБА_10 продала ОСОБА_2 свою частку в статутному капіталі ПП «Консул-Партнер». Я стверджую, що вперше я побачив цей договір у вересні 2020 року, підпис під цим договором біля мого прізвища мені не належить, я цей договір не підписував і не знав раніше про його існування. Хто його підписував, мені не відомо. Також ОСОБА_4 пред'явив копію протоколу зборів засновників ПП «Консул-Партнер» № 1-09/17 від 07.09.2017. До вересня 2020 року я цього протоколу не бачив, такі збори не скликалися і не проводилися, інакше я б знав про них.
Аналіз змісту статті 87 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини.
Водночас, як вбачається із заяви свідка ОСОБА_9 , останній вказує про відомі йому обставини укладання договору позики 28.08.2017 та договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, з того, як це йому повідомив безпосередньо ОСОБА_4 .
Тоді як, відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України свідок не може повідомляти суду про обставини, які стали йому відомі зі слів інших осіб, безпосереднім спостерігачем яких він не був.
Відтак, суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_9 у частині, що стосується обставин вчинення оспорюваного правочину, змісту такого правочину та його дійсної правової природи, а покази в частині необізнаності про укладення оспорюваного у даній справі правочину прямо спростовуються щонайменше висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7551/7552/21-32 від 16.04.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020105020001062. Свідчення ж ОСОБА_9 щодо не скликання ним Загальних зборів учасників ПП «Консул-Партнер» у вересні 2017 року, як виконавчим органом, не спростовує самого факту проведенні таких зборів засновниками, на яких були присутні всі засновники підприємства.
При цього, враховуючи характер свідчень ОСОБА_9 та те, що останні ні підтверджують, ні спростовують заявлені у даній справі вимоги та встановлені обставин, суд не вбачав необхідності у виклику такого свідка для допиту.
Окрім того, суд в контексті наведених позивачем та третьою особою-2 доводів про неукладеність, фіктивність та удаваність договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, звертає увагу на наявність в матеріалах справи висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) №7551/7552/21-32 від 16.04.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020105020001062 (далі - висновок експертів від 16.04.2021) та висновку експерта Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №КСЕ-19-21/27000 від 16.12.2021 (далі - висновок експерта від 16.12.2021).
Вказані експертизи проведено в межах кримінального провадження №12020105020001062, яке було відкрито за зверненням ОСОБА_1 щодо шахрайських дій вчинених ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , які, на переконання заявника, шляхом обману та зловживанням довірою заволоділи майном заявника.
З висновку експертів 16.04.2021 року вбачається, що 03.03.2021 року до КНДІСЕ, при супровідному листі № 4528/125/48-202 від 03.03.2021, надійшла постанова слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві Баркової A.О. щодо призначення судової почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020105020001062 від 10.09.2020. Разом з постановою про призначення судової почеркознавчої експертизи від 03.03.2021 при супровідному листі від 03.03.2021 № 4528/125/48-2021 надійшли нарочно: оригінал договору №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 на 1 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 , відібранні в положенні сидячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 , відібранні в положенні стоячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , відібранні в положенні сидячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 , відібранні в положенні стоячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 , відібранні в положенні сидячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 , відібранні в положенні стоячи на 5 арк.
Судовими експертами з урахуванням п. 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (зі змінами і доповненнями) (далі - Інструкція) вирішувалися питання у редакції і послідовності:
1) Яким способом виконано підписи від імен ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, а також чи не виконані дані підписи з попередньою технічною підготовкою?;
2) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_9 у рядку « ОСОБА_9 » у графі «Директор ПП «Консул-Партнер:» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, ОСОБА_9 або іншою особою?;
3) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Продавець» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, ОСОБА_1 або іншою особою?;
3) Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Покупець:» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, ОСОБА_2 або іншою особою?.
За результатами проведеної почеркознавчої експертизи від 16.04.2021 року встановлено:
1) Підписи від імені ОСОБА_9 у рядку « ОСОБА_9 » у графі «Директор ПП «Консул-Партнер:» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017; від імені ОСОБА_1 у графі «Продавець:» у договорі 1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017; від імені ОСОБА_2 у графі «Покупець:» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 - виконані за допомогою писального приладу без попередньої технічної підготовки та без застосування технічних засобів.
2) Підпис від імені ОСОБА_9 у рядку « ОСОБА_9 » у графі «Директор ПП «Консул-Партнер:» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконаний ОСОБА_9 .
3) Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Продавець» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконаний ОСОБА_1 .
4) Підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Покупець:» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконаний ОСОБА_2 .
У свою чергу, з висновку експерта від 16.12.2021 вбачається, що до Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС 20.08.2021 при супровідному листі від 09.08.2021 №10.59-44-5963Вих-21 із Солом'янської окружної прокурати м. Києва надійшли постанови від 02.08.2021 про призначення судової почеркознавчої експертизи та від 02.08.2021 про призначення судової технічної експертизи документів, винесені прокурором Солом'янської окружної прокуратури м. Києва Кучером Ю.М., у кримінальному провадженні №12020105020001062 від 10.09.2020.
Для проведення експертизи було надано: оригінал договору №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.201 7 на 1 арк.; протокол № 1-03/2017 зборів засновників ПП «Консул-Партнер» від 07.03.2017; поліс №AM/8887002; договір добровільного страхування водія та пасажирів від нещасних випадків №1911562, форма №Д5; договір позики від 20.03.2018 №ННВ608923; договір про внесення змін та доповнень до договору позики №ННВ608919; договір про внесення змін (доповнення) до договору іпотеки №ННВ608921; договір позики від 28.08.2017 №HMI706841; договір про внесення змін та доповнень до договору позики №HMT029360; договір іпотеки від 28.08.2017 №HMI706844; попередній договір від 03.11.2019; додаткова угода №1 до інвестиційного договору №АБ/061/1 від 11 серпня 2016; акт огляду і прийому-передачі майна від 02.12.2019; довіреність від 10.03.2017; платіжне доручення №2 від 03.08.2018; платіжне доручення №2 від 09.10.2018; платіжне доручення №2 від 20.06.2017; платіжне доручення №4 від 17.02.2017; платіжне доручення №1 від 15.02.2017; платіжне доручення №3 від 20.09.2016; платіжне доручення №2 від 11.08.2016; експериментальні зразки підпису ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 відібрані в положенні сидячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 відібранні в положенні стоячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 відібранні в положенні сидячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 відібранні в положенні стоячи на 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 відібранні в положенні сидячи па 5 арк.; експериментальні зразки підпису ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 відібранні в положенні стоячи па 5 арк.; експериментальні зразки відтиску печатки ПП «КОНСУЛ-ПАРТНЕР» на 5 арк.
На вирішення вказаної судової експертизи поставлені запитання:
« 1) Чи виконано рукописний підпис ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_5 у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017?;
2) Чи виконано рукописний підпис ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_6 у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017?;
3) Чи виконано рукописний підпис ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_7 у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017?;
4) Чи піддавався зміні первісний зміст документа, якщо так, то яким способом змінено первісний зміст документа у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017?;
5) Виконувався текст документа в один прийом (в одну закладку) або містить додруковані фрагменти?;
6) Чи виконано підпис від імені ОСОБА_7 на документі договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 з використанням технічних прийомів копіювання?;
7) Чи виконано підпис від імені ОСОБА_9 на документі договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 з використанням технічних прийомів копіювання?;
8) Чи виконано підпис ОСОБА_7 на документі договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 з допомогою факсиміле?;
9) Чи виконано підпис ОСОБА_9 на документі договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 з допомогою факсиміле?
10) Чи відповідає даті виготовлення документа договір №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017? Якщо ні, то в який період часу він був виготовлений?
11) Яким способом нанесений відтиск печатки в договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017?
12) Чи нанесено відтиск печатки в договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, зразки відбитків якої надано на експертизу?;
13) Чи відповідає час нанесення відтиску печатки даті, вказаній в договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, в який проміжок часу нанесений відтиск печатки (штампу)?»
За результатами проведеної експертизи від 16.12.2021 року встановлено:
1. Підпис від імені ОСОБА_9 в графі «Директора ПП «Консул-Партнер»: ОСОБА_9 ____» у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконаний ОСОБА_9 .
2. Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Продавець: ____ ОСОБА_1 » в договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконаний ОСОБА_1 .
3. Підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Покупець: ____ ОСОБА_2 » в договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконаний ОСОБА_2 .
4. У договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, будь-яких ознак змін первинного змісту, не виявлено.
5. Друкований текст, який розташовано з обох боків аркуша договору №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 виконано за допомогою одного знакодрукувального пристрою, за типом лазерного принтера, в один прийом.
6. Ознак виконання підпису ОСОБА_1 , з попередньою технічною підготовкою, не виявлено.
7. Ознак виконання підпису ОСОБА_9 , з попередньою технічною підготовкою, не виявлено.
8. Ознак застосування технічних засобів при виконанні підпису ОСОБА_1 , не виявлено.
9. Ознак застосування технічних засобів при виконанні підпису ОСОБА_9 , не виявлено.
10. Питання: «Чи відповідає даті виготовлення документа договір №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.20173. Якщо ні, то в який період часу він був виготовлений?», не вирішувалось у зв'язку з тим, що на даний час у Експертній службі МВС відсутня методика за напрямом визначення абсолютної давності виготовлення документів за їх реквізитами (виконаними за допомогою знакодрукувальних апаратів та фарбовими матеріалами кулькових ручок).
11. Відбиток печатки ПП «Консул-Партнер», нанесено контактним способом за допомогою кліше печатки.
12. Досліджуваний відбиток печатки ПП «Консул-Партнер», який розміщено у договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 зі зворотного боку у графі « ОСОБА_26 », нанесено печаткою ПП «Консул-Партнер», експериментальні відбитки якої були надані на дослідження в якості порівняльного матеріалу.
13. Питання: «Чи відповідає час нанесення відтиску печатки даті, вказаній в договорі №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, в який проміжок часу нанесений відтиск печатки (штампу)?», не вирішувалось, у зв'язку з відсутністю порівняльного матеріалу, який не зважаючи на запит, не було надано.
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.
Відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.
Згідно ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
За умовами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) від 01.06.2006, зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
З огляду на наведене вище, суд приймає до уваги висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7551/7552/21-32 від 16.04.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020105020001062 та висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №КСЕ-19-21/27000 від 16.12.2021, складеного експертами, які були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку, оскільки висновки цих експертиз обґрунтовані, не суперечать іншим матеріалам справи, не викликають сумнівів у їх неправильності та встановлюють факти необхідні для належного, повного, всебічного розгляду даного спору.
ОСОБА_1 та ОСОБА_4 під час розгляду даного спору, у поданих заявах по суті справи та поясненнях не навели жодних належних, допустимих, достовірних і вірогідних доказів, які б спростовували висновки судових експертів, отриманих в межах кримінального провадження №12020105020001062, а тому суд бере до уваги відповідні експертні висновки як належні й допустимі докази, що мають істотне значення для вирішення даного спору і встановлені у них факти спростовують правову позицію позивача та третьої особи-2.
При цьому, скасовуючи судові рішення у даній справі та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 18.10.2023 року констатував, що суди попередніх інстанцій у судових рішеннях не дослідили усіх обставин справи, які входять у предмет доказування у цьому правовому конфлікті, з наданням оцінки наявним у ній доказам та аргументам сторін, оскільки не надали належної правової оцінки доводам позивачки про необхідність дослідження питання щодо послідовності нанесення тексту та реквізитів на договорі від 07.09.2017 №1-09/17.
З огляду на викладене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2024 призначено у справі №910/12593/21 судову експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та на вирішення судових експертів поставлено питання:
- Чи виконано підпис на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року від імені ОСОБА_1 в графі «продавець» за допомогою технічних засобів, з попередньою технічною підготовкою?
- У якій послідовності нанесені реквізити (підпис, друкування тексту) на другому аркуші договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року в графі продавець ОСОБА_1 .?
- Чи виконанні перша та друга сторінки договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року в одну закладку в знакодрукуючий прилад чи такий друк здійснено в декілька закладок?
- Чи наявні в тексті першої та другої сторінок договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року ознаки монтажу, додруковування тексту, виправлення?
- Чи наявні ознаки виготовлення довіреності Приватного підприємства "Консул - Партнер" №1-09/17 від 07.09.2017 року шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки?
- Чи виконано підпис на довіреності Приватного підприємства "Консул - Партнер" №1-09/17 від 07.09.2017 року від імені ОСОБА_9 за допомогою технічних засобів, з попередньою технічною підготовкою?.
Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7377/24-31 від 31.12.2024 за результатами проведення судово-технічної експертизи документів, встановлено:
1. Підпис на договорі купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року від імені ОСОБА_1 в графі «продавець» виконаний рукописно з використанням кулькової ручки без застосування способів технічного відтворення підпису.
2. Підпис на другій стороні аркушу договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року в графі продавець ОСОБА_10 був виконаний після нанесення друкованого тексту.
3. При друкуванні досліджуваного договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, не виключено друкування першої та другої сторінки, як в одну закладку з механічним перекладанням аркуша так і внаслідок перекладання аркушу вручну.
4. Будь-яких ознак монтажу, додрукування тексту, виправлення тощо, в тексті першої та другої сторінок договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017 року, не встановлено.
5. Будь-яких ознак виготовлення довіреності Приватного підприємства «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017 року шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної або копіювально-розмножувальної техніки не встановлено.
6. Підпис на довіреності Приватного підприємства «Консул-Партнер» №1-09/17 від 07.09.2017 року від імені ОСОБА_9 виконаний рукописно з використання кулькової ручки без застосування способів технічного відтворення підпису.
Вказаний висновок експертизи виготовлений у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, Закону України «Про судову експертизу», Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, відповідає Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, які затверджені наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 і судовий експерт попереджений про кримінальну відповідальність, а відтак підстав для його неврахування немає.
Отже, оскільки вказаним висновком експертизи, проведеним в межах розгляду даного господарського спору, встановлено, що оспорюваний у даній справі договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі №1-09/17 від 07.09.2017, в графі «продавець» виконаний рукописно з використанням кулькової ручки без застосування способів технічного відтворення підпису, підпис в графі продавець ОСОБА_10 був виконаний після нанесення друкованого тексту, будь-яких ознак монтажу, додрукування тексту, виправлення тощо, в тексті першої та другої сторінок договору, не встановлено, суд відхиляє доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про те, що договір №1-09/17 від 07.09.2017 містить недостовірні відомості та викривлену інформацію.
При цьому, посилання у поясненнях ОСОБА_4 на встановлення судовим експертом у змісті висновку №7377/24-31 від 31.12.2024 обставин передрукування та/або форматування тексту оспорюваного договору, тощо, є необґрунтованими, оскільки вирвані з контексту мотивів експерта, якими він керувався під час проведення експертного дослідження та не є висновком експерта здійсненим за результатом проведеної судової експертизи.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
У наведеному контексті, суд зазначає, що наявні в матеріалах справи висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7551/7552/21-32 від 16.04.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні №12020105020001062, висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України №КСЕ-19-21/27000 від 16.12.2021 та висновок експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №7377/24-31 від 31.12.2024, є належними, допустимими, більш вірогідними та переконливими доказами на спростування поданих позивачем доказів та наведених доводів у підтвердження заявленого позову.
При цьому, суд не приймає до уваги поданий ОСОБА_1 висновок експертного дослідження ПП «Консалтинг експерт груп «Діктум-Фактум» відокремлений підрозділ «Центр експертиз та оцінки» №27 від 04.08.2022, якому зазначено, що «Підпис від імені ОСОБА_9 , технічне зображення якого міститься в графі «Директор ОСОБА_9 » у копії довіреності №1-09/17 від 07.09.2017 року ПП «Консул-Партнер» та підпис від імені ОСОБА_9 , технічне зображення якого міститься в графі «Справжність підписів пані ОСОБА_7 та пані ОСОБА_2 вчинених у моїй присутності підтверджую. Директор ПП «Консул-Партнер»: ОСОБА_9» у копії договору №1-09/17 купівлі продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017, виконані різними особами.», оскільки він не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства.
Так, відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 910/21067/17, від 15.06.2021 у справі № 916/2479/17 та від 16.07.2024 у справі № 910/7328/23.
Водночас, оцінка (статті 86 та 104 Господарського процесуального кодексу України) кожного висновку, долученого до матеріалів справи, має здійснюватися як доказу в контексті належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України), вірогідності (стаття 79 ГПК України).
Здійснивши аналіз та оцінку поданого висновку експерта від 04.08.2022, суд дійшов висновку, що поданий позивачем висновок експерта є недопустимим та неналежним доказом у справі.
Згідно статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Разом з тим, у висновку експерта ПП «Консалтинг експерт груп «Діктум-Фактум» відокремлений підрозділ «Центр експертиз та оцінки» №27 від 04.08.2022 не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням закону. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи, що висновку експерта від 04.08.2022 не є належним доказом у розумінні Господарського процесуального кодексу України, суд не приймає його до уваги.
Відхиляє суд і долучений ОСОБА_1 до матеріалів справи висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №29167/23-61 від 14.02.2024 за результатами проведення судової психологічної експертизи у справі №910/12593/21, №910/11301/23 (далі - висновок експертів від 14.02.2024).
Так, у висновку експертів від 14.02.2024 зазначено, що 20.12.2023 року до КНДІСЕ надійшла заява адвоката АО «Мітракс» Яни Бабенко, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , від 19.12.2023 року про проведення судової психологічної експертизи із використанням поліграфа у справі №910/12593/21, №910/11301/23. Разом із заявою для проведення експертизи надійшли: ордер та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; згода ОСОБА_7 на проведення судової психологічної експертизи; копія договору №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 р., роздруківка інформації щодо справи №910/12593/21, роздруківка інформації щодо справи №910/11301/23. Матеріали для проведення судової психологічної експертизи надійшли до лабораторії психологічних досліджень КНДІСЕ з експлуатаційно-технічного відділу КНДІСЕ і відповідають їх опису у заяві.
На вирішення судової експертизи поставлені питання: 1. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що ОСОБА_1 продала частку у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_2 ?; 2. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що вона отримувала грошові кошти від ОСОБА_2 за договором №l-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 р.?; 3. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що цивільний чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , отримував будь-які грошові кошти в інтересах сім?ї у ОСОБА_2 ?; 4. Чи виявляються в ході психологічного дослідження з використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 психофізіологічні реакції, що свідчать про те, що ОСОБА_1 отримувала будь-які грошові кошти у ОСОБА_2 ?.
Висновком експертного дослідження встановлено:
1. За результатами психологічного дослідження із використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_1 продала частку у статутному капіталі ПП «Консул-Партнер» ОСОБА_2 , не виявляються.
2. За результатами психологічного дослідження із використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що вона отримувала грошові кошти від ОСОБА_2 за договором №1-09/17 купівлі-продажу частки у статутному капіталі від 07.09.2017 р., не виявляються.
3. За результатами психологічного дослідження із використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що їй відомо, що її чоловік - ОСОБА_4 , отримував будь-які грошові кошти у ОСОБА_2 , не виявляються.
4. За результатами психологічного дослідження із використанням комп'ютерного поліграфу у ОСОБА_1 фізіологічні реакції, які свідчать про те, що ОСОБА_1 отримувала будь-які грошові кошти у ОСОБА_2 , не виявляються.
Вказаний висновок за своїм змістом та формою відповідає положенням статті 101 Господарського процесуального кодексу України.
Втім, суд відхиляє наведений висновок, оскільки він відображає лише суб'єктивний психоемоційний стан ОСОБА_1 станом на момент проведення експертизи, тоді як події, що підлягають оцінці у цьому спорі, мали місце у серпні - вересні 2017 року, тобто більш ніж п'ять років тому.
При цьому, зазначений висновок сформований за умов, коли позивач протягом тривалого часу бере участь у значній кількості судових процесів, які стосуються аналогічних обставин, подібного предмета спору та фактично тотожного кола учасників, а відтак наведене об'єктивно може впливати на психоемоційний стан особи та, відповідно, на результати психофізіологічного дослідження, відображаючи реакції позивача не через події 2017 року, а через накопичене емоційне й процесуальне навантаження, пов'язане з судовими спорами.
Наразі у суду виникають обґрунтовані сумніви щодо репрезентативності та достовірності такого експертного висновку в частині встановлення психологічного стану позивача на момент укладення оспорюваного правочину, а тому вказаний висновок не може бути покладений у основу судового рішення, адже рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, висновки суду мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.
Слід зауважити, що під час розгляду справи суду не було надано будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваного договору та вчинення дій на його виконання щодо передачі частки відповідачу-1 перебувала в стані коли не усвідомлювала значення своїх дій та їх наслідки.
При цьому, суд зазначає, що у Господарському суді міста Києва розглядалися схожі справи №910/12501/20 та №910/11301/23.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/12501/20 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Консул-Партнер» та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі від 07.09.2017 № 1-09/17 з огляду на його фіктивність, відмовлено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 у справі №910/12501/20 заяву представника позивача ОСОБА_27 про відмову від позову задоволено, прийнято відмову представника позивача ОСОБА_27 від позову у справі №910/12501/20, визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/12501/20 та закрито провадження у справі №910/12501/20.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11301/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Приватного підприємства «Консул-Партнер» про визнання удаваним договору №1-09/17 від 07.09.2017 купівлі-продажу частки у статутному капіталі, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вчинений для приховання договору застави корпоративних прав; визнання недійсним рішення загальних зборів засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер», оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; визнання недійсним статуту (нова редакція) Приватного підприємства «Консул-Партнер», затвердженого рішенням зборів засновників Приватного підприємства «Консул-Партнер» оформленого протоколом №1-09/17 від 07.09.2017; скасування реєстраційної дії (запису) від 13.09.2017 №10651050014010767, «Зміна складу або інформації про засновників. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи», «зміни до установчих документів юридичної особи», внесеної до реєстру державним реєстратором Радько І.Ю., відмовлено.
Станом на момент ухвалення даного рішення, рішення Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 у справі №910/11301/23 законної сили не набрало, у зв'язку з апеляційним переглядом.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).
Принцип обов'язковості судового рішення, який є складовою засад верховенства права та правової визначеності, виключає можливість повторного розгляду вже встановлених судом обставин у межах інших спорів між тими самими сторонами або з приводу того самого предмета, а намагання поставити під сумнів ті правові та фактичні висновки, які вже були предметом судового розгляду у пов'язаних справах, під приводом пред'явлення нової (скоригованої) вимоги протирічить принципу правової визначеності та остаточності судових рішень.
Відповідно до частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до пунктів 4, 6 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, серед іншого, зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.
Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, відповідач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для "безцеремонної процесуальної гри". Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 30.05.2024 у справі №229/7156/19, від 22.01.2025 у справі №757/22295/17-ц, постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2024 у справі №532/1550/23).
В основі доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
При цьому, добросовісність (bona fides) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (подібний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 07.10.2020 у справі 450/2286/16-ц, від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21).
Головне завдання застосування принципу добросовісності полягає у тому, щоби перешкодити стороні отримати переваги та вигоду внаслідок своєї непослідовної поведінки на шкоду іншій стороні, яка добросовісно поклалася на певну юридичну ситуацію, створену першою стороною або обома. Інакше кажучи, принцип добросовісності проявляється у тому, що жодна особа не може отримувати переваги від своєї незаконної або недобросовісної поведінки.
Позивач же фактично діє непослідовно, наводячи взаємовиключні та суперечливі доводи, намагаючись наперед визнати доведеними ті фактичні обставини, які відповідно до закону підлягають дослідженню у межах кожного окремого судового провадження, в тому числі ті, що мають встановлюватись в межах кримінального провадження, що не відповідає принципу добросовістності.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Приватного підприємства "Консул - Партнер" про визнання застави припиненою, визнання рішення загальних зборів та статуту недійсними, скасування реєстраційної дії відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 06.01.2026.
СуддяТ.В. Васильченко