Справа №361/744/15Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/669/2025
20 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря ОСОБА_5
учасників судового провадження:
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисника ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014110130004465, по обвинуваченню:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 на вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2023 року,-
Вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2023 року ОСОБА_9 визнано не винуватим та виправдано за недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Судом першої інстанції ОСОБА_9 виправдано за обвинуваченням у тому, що він вчинив умисні дії, які виразились у використанні завідомо підробленого документа.
За висунутим обвинуваченням ОСОБА_9 13 жовтня 2014 року звернувся до старшого інспектора відділу кадрів «Консультативно-діагностичного центру № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_12 , яка згідно зі своїми функціональними обов'язками уповноважена видавати працівникам зазначеного медичного закладу довідки, які посвідчують факти, що мають юридичне значення, та ввівши останню в оману, маючи прямий умисел на використання завідомо підробленого документу, який надає права або звільняє від обов'язків, отримав довідку № 1006 від 13 жовтня 2014 року із завідомо недостовірною для себе інформацією про те, що 27 липня 2013 року в період часу з 08 год. 00 хв. до 13 год. 47 хв. ОСОБА_9 працював, тобто перебував на робочому місці згідно з графіком роботи.
У подальшому ОСОБА_9 , маючи прямий умисел на використання завідомо підробленого документу, який посвідчує факт, що має юридичне значення, надає право або звільняє від обов'язків, реалізуючи свої злочинні наміри, діючи умисно та з корисливих мотивів, під час судового розгляду Апеляційним судом Київської областіцивільної справи №361/5495/14-ц, з метою прийняття судового рішення на свою користь,подав головуючому у провадженні завідомо підроблений документ, а саме довідку № 1006 від 13 жовтня 2014 року на підтвердження факту перебування 27 липня 2013 року на робочому місці.
Дії ОСОБА_9 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.4 ст.358 КК України, як використання завідомо підробленого документа.
В поданій апеляційній скарзі з доповненнями прокурорпросить вирок суду скасувати, вважаючи його незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
За доводами прокурора, необґрунтованими є висновки суду про те, що оскільки за результатами судового розгляду не знайшло свого підтвердження те, що документ, а саме довідка №1006 від 13.10.2014, є підробленим, в діях ОСОБА_9 відсутній складу злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Звертає увагу суду на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 7 вересня 2021 року у справі №591/7446/17, відповідно до якої використання підробленого документа є самостійним складом злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією. Відсутність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 або ч.2 ст.358 КК України або ст.190 КК України, на доведення факту вчинення використання підробленого документу не впливає. При цьому, використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред'явлено або подано особою незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети.
Зазначає, що при постановленні виправдувального вироку судом не взято до уваги письмові докази, якими підтверджується факт використання ОСОБА_9 завідомо підробленого документа, а саме копії пояснень позивача ОСОБА_9 від 29.10.2014 у цивільній справі № 361/5495/14-ц та апеляційної скарги у вказаній справі, в яких він посилається на довідку з місця роботи, якою підтверджується той факт, що 27.07.2013 з 8.00 до 13.47 він перебував на роботі, та спростовуються показання свідків про передачу йому в цей час грошових коштів в іншому місці.
За твердженнями апелянта, висновки суду першої інстанції про недоведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, є такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки використання ОСОБА_9 завідомо підробленого документа підтверджується представленими стороною обвинувачення та дослідженими під час судового розгляду доказами.
Зокрема, факт викладення в довідці №1006 від 13 жовтня 2014 року недостовірної інформації, тобто її підробку, підтверджується: листом директора КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» №50 від 20.01.2015, згідно якого за результатами проведеного службового розслідування по факту видачі довідки №1006встановлено, що в довідці помилково зазначено, що 27.07.2013 ОСОБА_9 перебував на роботі; копією табелю обліку робочого часу за липень 2013 року, відповідно до якого 27.07.2013 ОСОБА_9 не працював; копією графіку роботи співробітників відділення оздоровчого масажу на спецрахунку на 2013 рік, затвердженим головою профспілки та директором КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м.Києва», відповідно до якого ОСОБА_9 працює на посаді медичної сестри з масажу з понеділка до п'ятниці з 8.00 до 13.47; субота і неділя є вихідними днями.
За твердженнями апелянта, довідка № 1006 від 13.10.2014 відповідає критеріям офіційного документа, оскільки:
- вона є документом, який містить зафіксовану на паперовому носії інформацію;
- підтверджує факт перебування ОСОБА_9 на роботі, тобто здатна спричинити наслідки правового характеру;
- може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності - саме таким чином вона й була використана обвинуваченим в судовому процесі;
- складена та видана уповноваженою особою юридичної особи незалежно від форми власності та організаційно-правової форми.
Звертає увагу, що під час перегляду судового рішення по даній справі у касаційному порядку, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 21.11.2017 вказав, що суд дійшов передчасного висновку про те, що довідка № 1006 від 13.10.2014 не є завідомо підробленим документом, оскільки під час розгляду кримінального провадження судом не враховано правову позицію Верховного Суду України щодо ознак предмета службового підроблення (справи № 5-10кс13, № 5-50кс15), яка зводиться до того, що нормативне визначення службового підроблення визнає офіційними документами ті з них, що складаються і видаються службовими особами від імені органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності, які посвідчують певні факти і події, що мають правове значення. Ці документи мають бути належним чином складені за формою та містити необхідні реквізити. Підроблення офіційних документів може полягати у повній фальсифікації або в частковій зміні змісту справжнього документа; способи підроблення документів можуть бути різні.
Крім цього, судом не взято до уваги та не надано належної оцінки показанням свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , якими також доводиться винуватість ОСОБА_9 у використанні завідомо неправдивого документа.
За наслідками апеляційного розгляду просить оскаржуваний вирок суду скасувати, та ухвалити новий,яким ОСОБА_9 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі ст.49 КК України звільнити ОСОБА_9 від покарання, призначеного йому за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку поданої апеляційної скарги, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти апеляційних доводів прокурора та вважали рішення суду законним, обґрунтованим та вмотивованим, повторно дослідивши за клопотанням учасників судового провадження обставини, встановлені під час кримінального провадження, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Суд першої інстанції, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, дослідивши за клопотанням прокурора показання допитаних в суді свідків у кримінальному провадженні, дослідивши письмові докази, оцінивши кожний доказ, наданий як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов висновку про виправдання ОСОБА_9 за висунутим обвинуваченням на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, оскільки встановив, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції законним, обґрунтованим та вмотивованим, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Положеннями статті 94 КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ст.368 КПК України суд наряду з іншими питаннями, що вирішуються при ухваленні вироку, повинен вирішити:
- чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений;
- чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення;
- чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення;
- яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати, які обов'язки слід покласти на особу в разі її звільнення від відбування покарання з випробуванням.
За приписами ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, оцінивши показання обвинуваченого та свідків, письмові докази, обґрунтовано дійшов висновку про відсутність достатніх та переконливих доказів на підтвердження того, що в діяннях обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, яке ставиться йому в провину за висунутим обвинуваченням та полягає у використанні завідомо підробленого документа.
Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд виснував, що показання свідків сторони обвинувачення та наявні в матеріалах справи письмові докази не містять даних на підтвердження того факту, що старшим інспектором відділу кадрів «Консультативно-діагностичного центру № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_12 було підроблено довідку №1006 від 13 жовтня 2014 року, яка була надана ОСОБА_9 на його вимогу та в подальшому останнім використана.
Зважаючи на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час судового розгляду не знайшло свого підтвердження те, що документ, а саме довідка №1006 від 13 жовтня 2014 року, є підробленим, а тому в діях ОСОБА_9 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, який полягає у використанні завідомо підробленого документа.
Дослідивши за клопотання прокурора в суді апеляційної інстанції письмові докази, показання допитаних в суді першої інстанції свідків, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що представленими стороною обвинувачення доказами не доводиться те, що в діяннях обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Зокрема, в обґрунтування апеляційних вимог прокурор посилається на те, що 13 жовтня 2014 року старшим інспектором відділу кадрів «Консультативно-діагностичного центру № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_12 на прохання ОСОБА_9 була видана довідка № 1006 про те, що 27 липня 2013 року в період часу з 08 год. 00 хв. до 13 год. 47 хв. ОСОБА_9 працював, тобто перебував на робочому місці згідно з графіком роботи.
Згідно відповіді на запит КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» від 06 січня 2015 року №3, довідка №1006 від 13 жовтня 2014 року видавалася старшим інспектором з кадрів ОСОБА_12 на усне прохання ОСОБА_9 (т. 1, а. п. 225).
З копії журналу реєстрації вихідної кореспонденції КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва», вбачається, що в журнал внесено відомості про реєстрацію довідки № 1006 від 13 жовтня 2014 року на ОСОБА_9 за вимогою (т. 1, а. п. 226-228).
Із табелю обліку використання робочого часу КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» за липень 2013 року вбачається, що 27 липня 2013 року ОСОБА_9 не протабельований (т. 1, а.п. 229).
Копією графіку роботи співробітників відділення оздоровчого масажу на спецрахунку на 2013 рік, підтверджується, що ОСОБА_9 працює на посаді медичної сестри з масажу, має ставку 0,75 з графіком роботи з понеділка по п'ятницю включно (т. 1, а. п. 230).
Із відповіді директора КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» від 20 січня 2015 року № 50 вбачається, що у довідці № 1006 помилково зазначено, що 27 липня 2013 року ОСОБА_9 перебував на роботі (т. 1, а. п. 233).
Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_12 показала, що на прохання ОСОБА_9 видала довідку № 1006 про те, що 27 липня 2013 року ОСОБА_9 працював на робочому місці з 08 год. 00 хв. до 13 год. 47 хв. Проте пізніше з'ясувалося, що 27 липня 2013 року є субота і за графіком роботи КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_9 в цей день не міг працювати. Вона цю інформацію не перевірила і вказала в довідці невірні відомості.
Прокурор вважає, що зазначеними вище письмовими доказами та показаннями свідка ОСОБА_12 доводиться те, що ОСОБА_9 , надавши до суду завідомо для нього підроблений документ, а саме довідку № 1006 від 13 жовтня 2014 року на підтвердження факту перебування 27 липня 2013 року на робочому місці, цим самим використав завідомо неправдивий документ, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України.
Колегія суддів вважає, що такі доводи прокурора не відповідають фактичним обставинам провадження.
Дійсно, представленими стороною обвинувачення письмовими доказами доводиться те, що згідно графіку роботи КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_9 працює на посаді медичної сестри з масажу, з понеділка по п'ятницю. Оскільки 27 липня 2013 року є субота, тобто вихідний день за графіком роботи, за цей день ОСОБА_9 не протабельований.
Проте, не спростованими є показання обвинуваченого ОСОБА_9 про те, що 27 липня 2013 року він перебував на робочому місці та надавав послуги з медичного масажу. Незважаючи на те, що за графіком роботи консультативного центру він працював з понеділка по п'ятницю, досить часто на прохання пацієнтів він виходив на роботу по суботах. 13 жовтня 2014 року за порадою свого адвоката у цивільній справі він звернувся до старшого інспектора з кадрів КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_12 з проханням видати йому довідку на підтвердження того факту, що 27 липня 2013 року він перебував на роботі та надавав послуги з масажу, оскільки ця інформація відповідала дійсності. Ця довідка в подальшому була використана ним в цивільній справі.
Такі показання обвинуваченого ОСОБА_9 підтверджуються показаннями свідків, допитаних судом за клопотанням сторони захисту, які підтверджують той факт, що 27 липня 2013 року вони звертались до ОСОБА_9 та він надавав їм послуги з медичного масажу на робочому місці.
Зокрема, свідок ОСОБА_18 під присягою повідомив суд, що вранці 27 липня 2013 року, у суботу, ОСОБА_9 надавав йому послуги з лікувального масажу.
Допитаний в суді першої інстанції свідок ОСОБА_19 під присягою показав, що в суботу 27 липня 2013 року приблизно о 08 годині його привезли до ОСОБА_9 , який на робочому місці робив йому лікувальний масаж.
Свідок ОСОБА_20 суду показав, що в суботу 27 липня 2013 року вранці ОСОБА_9 робив йому лікувальний масаж шиї, оскільки у нього були проблеми зі здоров'ям.
Таким чином, навіть за умови, що 27 липня 2013 року згідно графіку роботи КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_9 не працював та не був протабельований, це не спростовує той факт, що він 27 липня 2013 року дійсно перебував на робочому місці та надавав послуги з масажу, про що і зазначено в довідці №1006, яка була видана старшим інспектором з кадрів КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. ОСОБА_21 на його прохання.
Частиною 4 статті 358 КК України встановлена кримінальна відповідальність за використання завідомо підробленого документа.
З суб'єктивної сторони дане кримінальне правопорушення характеризується виною у формі прямого умислу.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КК України прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.
За висунутим обвинуваченням ОСОБА_9 обвинувачується у тому, що він своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України, а саме використав завідомо підроблений документ - довідку №1006 від 13 жовтня 2014 року із завідомо недостовірною для себе інформацією про те, що 27 липня 2013 року в період часу з 08 год. 00 хв. до 13 год. 47 хв. ОСОБА_9 працював, тобто перебував на робочому місці згідно з графіком роботи.
На переконання колегії суддів, обґрунтованими та вмотивованими є висновки суду першої інстанції про те, що представленими стороною обвинувачення доказами не доводиться суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, а саме умисел на використання ОСОБА_9 завідомо підробленого документа, оскільки факт підроблення довідки №1006 не встановлений, а згідно відповіді КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» можна лише дійти до висновків про те, що відомості, які містяться у виданій старшим інспектором з кадрів КНП «Консультативно-діагностичний центр № 2 Дарницького району м. Києва» ОСОБА_12 довідці №1006 від 13 жовтня 2914 року, не відповідають графіку роботи ОСОБА_9 .
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про недоведеність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України, відповідають фактичним обставинам провадження та не спростовуються доводами, викладеними у апеляційній скарзі прокурора у кримінальному провадженні.
Згідно ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Суд зобов'язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини. За змістом п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенції) кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим, доки його вину не буде доведено із законом. Європейський суд неодноразово зазначав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (справа «Нечипорук і Йонкало проти України». Оцінивши всі докази, надані стороною обвинувачення, на предмет їх належності, допустимості та достовірності, а в сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд першої інстанції, з посиланням на положення ст.62 Конституції України, статті 17 КПК України, обґрунтовано, вмотивовано та на законних підставах дійшов висновку, що стороною обвинувачення не доведено, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_9 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Цим самим спростовуються апеляційні доводи прокурора про те, що оскаржуваний вирок суду є необґрунтованим та невмотивованим, оскільки суд не дав належну оцінку дослідженим доказам та не встановив всіх фактичних обставин кримінального провадження. За приписами ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З огляду на викладене, апеляційним переглядом не встановлено істотних порушень судом вимог кримінального процесуального закону при розгляді даного провадження та неправильного застосування норм матеріального права, як на це посилається прокурор у поданій апеляційній скарзі, а його висновки відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. З урахуванням наведеного, колегія суддів залишає виправдувальний вирок суду без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області від 21 квітня 2023 року, ухвалений щодо ОСОБА_9 , залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_11 - без задоволення.
Ухвала суду може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення судом апеляційної інстанції.
Судді:
________________ ________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4