05 січня 2026 року
м. Київ
справа № 640/2023/20
адміністративне провадження № К/990/52593/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №640/2023/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2045ц, згідно якого ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державногобюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 24 грудня 2019 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (з місцем постійної дислокації у місті Мелітополі) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в органах прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 грудня 2019 року до моменту фактичного поновлення на посаді із розрахунку середньоденної заробітної плати у розмірі 1776,62 грн.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Кадрової комісії №2 від 19 грудня 2019 року №35 про неуспішне проходження атестації ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №2145ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25 грудня 2019 року.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 2 085 105,75 грн (два мільйони вісімдесят п'ять тисяч сто п'ять гривень 75 копійок) без урахування податків та зборів.
16 грудня 2025 року Офіс Генерального прокурора через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про те, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи застосовано норми права, а саме: статтю 9, частину першу статті 47, частину п'яту статті 122, частини першу та другу статті 123 КАС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 24 вересня 2019 року по справі №420/6389/18, від 16 жовтня 2020 року у справі №640/18439/19, від 18 березня 2021 року у справі №200/11827/19-а, щодо визначення строку звернення до суду, а також у постановах від 12 листопада 2024 року у справі №520/21921/21, від 23 грудня 2020 року у справі №361/822/17, щодо неможливості одночасної зміни предмету і підстав позову.
Водночас, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Водночас зі змісту касаційної скарги не вбачається, що скаржником дотримано обов'язкових умов касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки, обмежившись переліком норм процесуального права та посиланням на окремі постанови Верховного Суду, скаржник не навів конкретного правового висновку щодо застосування відповідної норми у подібних правовідносинах, не обґрунтував подібність правовідносин у справах, на які він посилається, та у справі, що переглядається, а також не зазначив, у чому саме полягає відступ судів попередніх інстанцій від такого висновку, з урахуванням предмета спору, встановлених судами фактичних обставин і застосовуваних редакцій норм права, що свідчить про декларативний характер заявленої підстави касаційного оскарження та зведення доводів касаційної скарги до незгоди з правовою оцінкою судів у конкретній справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
У касаційній скарзі також міститься посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник зазначає, що скільки судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин неправильно застосовано норми матеріального права, а саме не застосовано до спірних правовідносин пункти 15, 16 розділу IV Порядку №221, унаслідок чого допущено неправильне тлумачення абзацу 3 пункту 12 Порядку №233, а також не застосовано до спірних правовідносин пункт 15 розділу ІІ Закону №113-ІХ, пункт 10 розділу IV Порядку №221, абзац 1 пункту 11 розділу IV Порядку №221 у комплексі зі статтями 3, 19 Закону України «Про прокуратуру», статтями 3, 7, 11, 15, 16, 18, 19, 21 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, і наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування наведених норм права у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише посилання на такий підпункт, необхідно указати конкретну норму права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду та крім того підстави необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проте, всупереч зазначених вимог, скаржником не указано у чому саме, на його думку, полягає неправильне застосування вказаних норм права, щодо яких необхідний висновок Верховного Суду.
Посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України є необґрунтованим, оскільки, заявляючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм матеріального права, скаржник не сформулював жодного самостійного правового питання, яке потребувало б вирішення судом касаційної інстанції, а навів перелік норм різних нормативно-правових актів та фактично зводить свої доводи до тверджень про неправильне застосування цих норм судами у конкретних спірних правовідносинах, що виключає можливість формування правового висновку Верховного Суду у порядку пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України та свідчить про спробу підміни касаційного перегляду повторним розглядом справи по суті.
Крім того, скаржник у касаційній скарзі звертає увагу на те, що касаційна скарга подається на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки кожна співбесіда є індивідуальною, а тому не підлягає в цілому застосування висновків Верховного Суду, викладених за інших обставин, що є внутрішньо суперечливим із заявленими підставами касаційного оскарження, передбаченими пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки формування правового висновку Верховного Суду можливе виключно щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а не у ситуації, коли скаржник сам визнає відсутність такої подібності та зводить спір до оцінки індивідуальних обставин конкретної справи.
З огляду на викладене Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Таким чином підстави, визначені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України для відкриття касаційного провадження у справі, відсутні.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 червня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2025 року у справі №640/2023/20 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Другої кадрової комісії про визнання протиправними та скасування рішень - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур