31 грудня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1087/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу №915/1087/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 119; код ЄДРПОУ 41926718)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург» (57286, Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64; код ЄДРПОУ 32654880)
про стягнення заборгованості в загальній сумі 3393,32 грн., -
Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург» про стягнення заборгованості в загальній сумі 780407,05 грн., в т.ч. основного боргу в сумі 530051,93 грн., інфляційних втрат в сумі 196748,59 грн. та 3% річних в сумі 53606,53 грн., посилаючись на наступне.
14.03.2018 року між Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр Металург» укладено договір поставки № 8310Р3230, відповідно до п. 1.1, якого в порядку та на умовах визначених цим договором та специфікаціями до нього, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити обладнання та запасні частини, комплектуючі та матеріали, іменовані в подальшому товар.
23.12.2021 року між Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр Металург» укладено договір поставки № 8310Р4373, відповідно до п. 1.1, якого в порядку та на умовах визначених цим договором та специфікаціями до нього, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити обладнання та запасні частини, комплектуючі та матеріали, іменовані в подальшому товар.
Згідно з п.1.2 договору номенклатура товару, одиниця виміру, кількість, ціна одиниці товару, загальна вартість товару, а також технічні умови, які встановлюють вимоги до якості товару, вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
У відповідності до п.2.2 договору оплата товару з ПДВ в розмірі 100% його вартості здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) банківських днів з дати поставки товару, якщо на дату оплати податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. При відсутності зареєстрованої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вартість товару оплачується без ПДВ.
Пунктами 3.5 та 3.6 договору визначено, що право власності на товар переходить до покупця з дати підписання представником покупця видаткової накладної. Датою поставки вважається дата підписання представником покупця видаткової накладної.
Пунктами 9.1 та 9.2 договору сторони визначили, що даний договір вважається укладеним і набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Термін дії цього договору закінчується 31.12.2023.
13.09.2021 року між сторонами договору поставки №8310Р3230 від 14.03.2018 р. у якості додатку № 86 та № 87 до договору була підписана специфікація № 86 та № 87, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
23.12.2021 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №1 до договору була підписана специфікація №1, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
23.12.2021 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №2 до договору була підписана специфікація №2, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
10.01.2022 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №3 до договору була підписана специфікація №3, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
17.01.2022 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №4 до договору була підписана специфікація №4, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
31.01.2022 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №5 до договору була підписана специфікація №5, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
04.02.2022 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №6 до договору була підписана специфікація №6, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
14.02.2022 р. між сторонами договору поставки №8310Р4373 від 23.12.2021 р. у якості додатку №8 до договору була підписана специфікація №8, відповідно до умов якої постачальник зобов'язався поставити товар згідно зазначеної специфікації.
Позивач зазначає, що свої зобов'язання щодо поставки товару, вказаного в специфікаціях до договорів виконав в повному обсязі, а саме поставив товар в асортименті, кількості та в строки, передбачені специфікацій, що підтверджується наступними документами:
- видатковою накладною №1 від 04.01.2022 р. на суму 2052,00 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №2 від 14.01.2022 р. на суму 596,40 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №3 від 14.01.2022 р. на суму 56965,20 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №4 від 18.01.2022 р. на суму 15977,87 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №5 від 19.01.2022 р. на суму 15480,00 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №6 від 19.01.2022 р. на суму 468,00 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №9 від 01.02.2022 р. на суму 89483,40 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №10 від 01.02.2022 р. на суму 29460,10 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №11 від 01.02.2022 р. на суму 16261,80 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №13 від 03.02.2022 р. на суму 75204,38 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №16 від 16.02.2022 р. на суму 154059,60 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №17 від 16.02.2022 р. на суму 22 291,67 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №18 від 16.02.2022 р. на суму 20 160,00 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №20 від 18.02.2022 р. на суму 25 539,34 грн., з відміткою відповідача про отримання товару;
- видатковою накладною №23 від 22.02.2022 р. на суму 24 704,40 грн., з відміткою відповідача про отримання товару.
Також позивач зазначає, що ним було виконано зобов'язання щодо реєстрації податкової накладної, яка була складена і подана на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджено наступними податковими накладними:
- податковою накладною №1 від 04.01.2022 р.;
- податковою накладною №2 від 14.01.2022 р.;
- податковою накладною №9 від 01.02.2022 р.;
- податковою накладною №10 від 01.02.2022 р.;
- податковою накладною №11 від 01.02.2022 р.;
- податковою накладною №13 від 03.02.2022 р.;
- податковою накладною №15 від 16.02.2022 р.;
- податковою накладною №16 від 16.02.2022 р.;
- податковою накладною №17 від 16.02.2022 р.;
- податковою накладною №18 від 18.02.2022 р.;
- податковою накладною №21 від 22.02.2022 р.
Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання по оплаті за договорами не виконав, чим порушив умови договорів та специфікацій право позивача на отримання оплати, тому загальний розмір простроченої заборгованості становить 530051,93 грн.
Наразі позивач зазначає, що 05.08.2024 року було направлено відповідачу претензію №24 з вимогою оплати заборгованість у розмірі 530051,93 грн. за договорами поставки №8310Р3230 від 07.12.2020 року та № 8310Р4373 від 23.12.2021 р., яка отримана останнім. Проте, зазначення претензія залишена відповідачем без відповіді та виконання.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.07.2025 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» (вх. № 7753/25 від 21.05.2025р.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/809/25, роз'єднано позовні вимоги про стягнення заборгованості за кожним правочином окремо, постановлено позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки від 23.12.2021 р. № 8310Р4373 в сумі 777013,19 грн. розглядати у справі № 915/809/25, а позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором поставки від 14.03.2018 № 8310Р3230 в сумі 3393,32 грн. виділити в самостійне провадження, розгляд справи № 915/809/25 здійснювати за правилами загального позовного провадження, також підготовче засідання призначено на 06 серпня 2025 року о 13:30.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» про стягнення заборгованості за договором поставки від 14.03.2018 № 8310Р3230 в сумі 3393,32 грн. (вх. № 10455/25 від 14.07.2025 р.) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1087/25, розгляд справи № 915/1087/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
28.07.2025 р. від відповідача через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11006/25), в якому відповідач зазначає про повне визнання позовних вимог “Компанія Трейд-Інвест» про стягнення заборгованості за договором поставки № 8310Р3230 від 14.03.2018 в сумі 3393,32 грн.
Щодо розподілу судових витрат відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. З огляду на викладене відповідач просить суд здійснити розподіл судового збору.
Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).
Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).
При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров'ю.
На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
14.03.2018 року між Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісний центр Металург» (ділі - покупець) укладено договір поставки № 8310Р3230 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1, якого в порядку та на умовах визначених цим договором та специфікаціями до нього, постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити низьковольтну апаратуру, кабельнопровідничу та світлотехнічну продукцію, а також запчастини до них , іменовані в подальшому товар.
До договору сторонами було складено додаткові угоди (додаткова угода № 1 від 05.12.2019 та додаткова угода № 2 від 11.12.2020).
Відповідно до п. 1.2 договору № 8310Р3230, номенклатуру товару, одиниця виміру, кількість, ціна одиниці товару, загальна вартість товару, а також технічні умови, які встановлюють вимоги до якості товару, вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору.
У відповідності до п. 2.1 договору № 8310Р3230, загальна ціна договору складається з суми всіх специфікацій до нього.
Згідно з п. 2.2 Договору № 8310Р3230 (в редакції додаткової угоди № 1 від 05.12.2019), оплата товару з ПДВ в розмірі 100% його вартості здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару, якщо на дату оплати податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. При відсутності зареєстрованої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вартість товару оплачується без ПДВ.
У відповідності до п. 3.4 договору № 8310Р3230 право власності на товар переходить до покупця з дати здійснення поставки та підписання видаткової накладної, що підтверджує приймання-передавання товару.
Згідно з п. 3.5 договору № 8310Р3230, датою поставки вважається дати підписання покупцем видаткової накладної.
У відповідності до п. 6.1 договору № 8310Р3230 у разі порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 7.1 договору № 8310Р3230 сторони звільняються від відповідальності передбаченої цим договором за повне чи часткове порушення договору, якщо доведуть, що таке порушення сталося внаслідок обставин непереборної сили, за умови, що їх настання і тривалість було підтверджено Регіональною Торгово-промисловою палатою України.
Згідно з п. 7.1.1 договору № 8310Р3230 під обставинами непереборної сили розуміються події зовнішнього характеру, які виникають без вини сторін, не з волі і бажанням сторін, які сторона не могла ні передбачити, ні запобігти, включаючи стихійні явища природного характеру (землетруси, урагани, тощо), лиха біологічного, техногенного та антропогенного походження (вибухи, пожежі, епідемії тощо), обставини суспільного характеру (військові дії, блокади, антитерористичні операції, громадські заворушення тощо), а також видання забороняючи або обмежуючих нормативних актів органів державної влади чи місцевого самоврядування, інші законні або незаконні заборони зазначених органів, які перешкоджають виконанню сторонами цього договору.
У відповідності до п. 7.2 договору № 8310Р3230 сторона, що зазнала впливу обставин непереборної сили, зобов'язане не пізніше 5 днів з моменту їх настання письмово повідомити про це іншу сторону. Повідомлення має містити дані про настання і характер обставин непереборної сили та можливі їх наслідки. В разі не повідомлення або несвоєчасного повідомлення сторона втрачає право посилатися на такі обставини як підстави, які звільняють її від відповідальності за договором.
Відповідно до п. 9.2 договору № 8310Р3230 (додаткова угода №2 від 11.12.2020), строк дії договору закінчується 31.12.2021. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від обов'язку виконати свої зобов'язання по даному договору, а також від відповідальності за його порушення (п.9.3 договору № 8310Р3230).
Вказаний договір та додаткові угоди до нього містять підписи та печатки сторін.
Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та відповідачем 13.09.2021 р. було складено та підписано специфікацію № 86 до договору № 8310Р3230, у відповідності до п.1 якої загальна вартість товару за цією специфікацією складає 467380,98 грн.
Згідно п. 4 специфікації № 86 строк поставки 30 календарних днів з дати підписання Специфікації.
Оплата товару з ПДВ в розмір 100% його вартості здійснюється покупцем протягом 10 календарних днів з дати поставки товару, якщо на дату оплати податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. При відсутності зареєстрованої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вартість товару сплачується без ПДВ.
Також між позивачем та відповідачем 13.09.2021 було складено та підписано специфікацію № 87 договору № 8310Р3230 у відповідності до п. 1 якої загальна вартість товару за цією специфікацією складає 512171,68 грн.
За умовами п. 4 специфікації № 87 строк поставки 40 календарних днів з дати підписання специфікації. Оплата товару з ПДВ в розмірі 100% його вартості здійснюється покупцем протягом 10 календарних днів з дати поставки товару, якщо на дату оплати податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. При відсутності зареєстрованої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вартість товару сплачується без ПДВ.
Як свідчать матеріали справи, в січні 2022 року позивач поставив відповідачу товар (вентилятор), який визначено в п. 1 переліку специфікації № 87, на суму 2052,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №1 від 04.01.2022 на суму 2052,00 грн. з ПДВ.
Позивачем було складено та зареєстровано податкову накладну №1 від 04.01.2022 на суму 2052,00 грн., яка 26.01.2022 доставлена до центрального рівня ДПС України та прийнята, що підтверджується квитанцією № 1 від 27.01.2022.
З матеріалів справи вбачається та підтверджено відповідачем, що останній всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 2052,00 грн., яку позивач просить суд стягнути з відповідача.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір № 8310Р3230 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України, ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Виходячи з наведеного та враховуючи підписану обома сторонами видаткової накладної №1 від 04.01.2022 на суму 2052,00 грн. з ПДВ, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо поставки товару, вказаного в специфікації № 87.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Щодо строку оплати вказаного товару суд зауважує про таке.
За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до п. 2.2 договору № 8310Р3230 (в редакції додаткової угоди № 1 від 05.12.2019) оплата товару з ПДВ в розмірі 100% його вартості здійснюється покупцем протягом 10 (десяти) календарних днів з дати поставки товару, якщо на дату оплати податкова накладна, зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. При відсутності зареєстрованої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вартість товару оплачується без ПДВ.
Відповідно до п. 2.4 договору №8310Р3230 інший порядок, терміни і умови оплати можуть бути обумовлені сторонами у специфікації.
Суд зазначає, що поставка товару згідно видаткової накладної №1 була здійснена на виконання договору №8310Р4376 та специфікації № 87 до договору.
Згідно п. 2.2 договору № 8310Р3230 та п. 2 специфікації № 87 до договору оплата товару з ПДВ в розмір 100% його вартості здійснюється покупцем протягом 10 календарних днів з дати поставки товару, якщо на дату оплати податкова накладна зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі відсутності зареєстрованої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних вартість товару сплачується без ПДВ.
З огляду на те, що поставка товару здійснена 04.01.2022, відповідно кінцева дата оплати товару - 14.01.2022 (включно) (04.01.2022 + 10 к.д.).
Як вбачається з матеріалів справи, податкова накладна №1 від 04.01.2022 була зареєстрована - 26.01.2022.
Отже, з урахуванням п. 2 специфікації № 87 до договору № 8310Р3230 строк на повну оплату товару з урахуванням ПДВ сплив 26.01.2022 року.
Як встановлено судом, відповідачем на момент звернення позивача до суду із заявленим позовом не були виконані в повному обсязі зобов'язання за спірним договором щодо здійснення повної оплати поставленого товару, у зв'язку з чим заборгованість відповідача перед позивачем складає 2052,00 грн., яка повністю визнана відповідачем.
Так, несплатою позивачу повної вартості отриманого товару за вказаною накладною в межах спірного договору №8310Р4376 відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд погоджується з обґрунтованістю вимог позивача про стягнення вказаної заборгованості за спірним договором.
Наразі слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач визнав повністю у відзиві на позовну заяву.
За приписами ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
При цьому слід зазначити, що визнання відповідачем позову не порушує права чи інтереси інших осіб.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже, цивільні відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно зі ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, приймаючи до уваги наведене та визнання відповідачем позовних вимог, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за договором №8310Р4376 у розмірі 2052,00 грн., що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід зазначити наступне.
Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 205,93 грн., які нараховані на суму заборгованості 2052,00 грн. (видаткова накладна №1 від 04.01.2022) за період з 15.01.2022 по 20.05.2025.
Як вже зазначалось вище, за поставлений товар згідно з видатковою накладною №1 за умовами договору №8310Р4376 та специфікації № 87 до договору відповідач мав розрахуватись шляхом сплати в розмірі 1710,00 грн. (вартість товару без ПДВ) до 14.01.2022 (04.01.2022 дата поставки товару + 10 календарних дні), а повну вартість товару не пізніше 26.01.2022 (дата реєстрації податкової накладної в ЄРПН).
Таким чином, прострочення виконання зобов'язання за видатковою накладною №1 виникло у відповідача:
- з 15.01.2022 на суму заборгованості 1710,00 грн. (вартість товару без ПДВ);
- з 27.01.2022 на суму заборгованості 2052,00 грн. (вартість товару з ПДВ).
Судом за допомогою програми "IpLex", з урахуванням вірного визначення суми боргу та періоду прострочення виконання грошового зобов'язання (в межах визначеного позивачем періоду нарахування), здійснено перерахунок 3% річних та визначено, що розмір 3% річних, який підлягає стягненню з відповідача становить 205,60 грн. нарахований за зобов'язаннями видаткової накладної №1:
- з 15.01.2022 по 26.01.2022 на суму заборгованості 1710,00 грн. (вартість товару без ПДВ) - 1,69 грн. (1710 x 3 x 12 : 365 : 100);
- з 27.01.2022 по 20.05.2025 на суму заборгованості 2052,00 грн. (вартість товару з ПДВ) - 203,91 грн., у т.ч. за період з 27.01.2022 по 31.12.2023 - 118,73 грн. (2052 x 3 x 704 : 365 : 100), з 01.01.2024 по 31.12.2024 - 61,56 грн. (2052 x 3 x 366 : 366 : 100), з 01.01.2025 по 20.05.2025 - 23,61 грн. (2052 x 3 x 140 : 365 : 100).
Відтак, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в розмірі 205,60 грн., а не 205,93 грн. як заявлено позивачем.
Також позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 1135,39 грн. на суму заборгованості 2052,00 грн. за зобов'язаннями по видатковій накладної №1 за період з 15.01.2022 по 20.05.2025.
Суд зауважує, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначене викладене у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.
З урахуванням вірного визначення суми боргу та періоду прострочення виконання грошового зобов'язання (в межах визначеного позивачем періоду нарахування), судом здійснено перерахунок інфляційних та встановлено, що розмір інфляційних втрат нарахований за зобов'язаннями видаткової накладної № 1 становить 1 157,62 грн., у т.ч.:
- на суму заборгованості 1710,00 грн. (вартість товару без ПДВ) за період з 15.01.2022 по 26.01.2022 - 22,23 грн. (1710 x 1.01300000 - 1710);
- на суму заборгованості 2052,00 грн. (вартість товару з ПДВ) за період 27.01.2022 по 20.05.2025- 1135,39 грн. (2052 x 1.55331102 - 2052).
Водночас, беручи до уваги, що суд не може вийти за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 ГПК України), стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних втрат заявлена позивачем в розмірі 1135,39 грн.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» обґрунтовані частково та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню з огляду на невірно розраховану суму річних.
Щодо розподілу судових витрат по справі з урахуванням визнання відповідачем позову суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно положень ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, які кореспондують з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
У відповідності до ч.ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, ухвалою суду від 14.07.2025 р. відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.
З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі, а тому визнання відповідачем позову у відзиві на позов від 28.07.2025 р. здійснено у межах встановленого законом строку - до початку розгляду справи по суті.
За таких обставин, зважаючи на те, що позов задоволено, та відповідачем визнано позов до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про розподіл судових витрат по справі в порядку та на підставі ст. 130 ГПК України, зокрема щодо наявності підстав для поверненню позивачу з державного бюджету 50% судового збору пропорційно сумі заявлених і задоволених вимог.
Так, слід зазначити, що позивачем за подання позовної заяви у даній справі про стягнення 3393,32 грн. було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн. згідно з платіжними інструкціями від 21.05.2025 № 2290 на суму 9364,89 грн. та № 2312 від 17 червня 2025 р. на суму 2381,67 грн. (в межах справи № 915/809/25 до моменту роз'єднання позовних вимог). Ухвалою суду від 11.07.2025 року по справі № 915/809/25 позовні вимоги було роз'єднано та виділено в самостійне провадження позовні вимоги про стягнення 3393,32 грн.
Отже, враховуючи те, що у зв'язку із визнанням відповідачем заявлених до нього позовних вимог до початку розгляду справи по суті позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50% судового збору, що дорівнює 1211,08 грн. ((3 392,99 х 2422,40/3393,32) х 50%), решта сума витрат по сплаті судового збору у розмірі 1211,08 грн. згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 130, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург» про стягнення заборгованості в загальній сумі 3393,32 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Сервісний центр “Металург» (57286, Миколаївська область, Вітовський район, с. Галицинове, вул. Набережна, 64; код ЄДРПОУ 32654880) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 119; код ЄДРПОУ 41926718) основний борг за договором поставки № 8310Р3230 від 14.03.2018 р. в сумі 2052/дві тисячі п'ятдесят дві/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 205/двісті п'ять/грн. 60 коп., інфляційні втрати в сумі 1135/одна тисяча сто тридцять п'ять/грн. 39 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 08 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Компанія Трейд-Інвест» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 119; код ЄДРПОУ 41926718) з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Миколаївській області (54055, м. Миколаїв, пр. Центральний, 141-В; код ЄДРПОУ 37992030) частину судового збору в розмірі 1211/одна тисяча двісті одинадцять/грн. 08 коп., сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 2312 від 17 червня 2025 р. на суму 2381,67 грн.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Ільєва