01 грудня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/835/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - Тучкова Ю.В,
від відповідача - Деревянко Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант Буд Проект» про стягнення 957233,79 грн., -
Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант Буд Проект» про стягнення заборгованості в загальній сумі 743263,88 грн., у т.ч. пені за порушення строків постачання товару в сумі 480493,82 грн. та штрафу 7% за прострочення постачання товару понад 30 календарних днів в сумі 262770,06 грн., обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступним.
22.07.2024 між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ТОВ «Гарант Буд Проект» було укладено договір №53-123-01-24-09213 на постачання магістралей, арматури трубопровідної, згідно специфікації №1, що є обов'язковим додатком до укладеного договору, загальною вартістю 8024484,48 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 3.1 договору постачання товару здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 01.10.2024 за позиціями № 5-13, 15-19, 21-24, за позиціями № 1-4, 14, 20 не пізніше 01.12.2024, на умовах - DDP, м. Южноукраїнськ, Миколаївська обл., відповідно до правил INKOTERMS в редакції 2010 року, з обов'язковою присутністю представника постачальника. Вантажоодержувач - Південноукраїнське відділення філії «Складське господарство» АТ «НАЕК «Енергоатом» для філії «ВП «Південноукраїнська АЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом». Відповідно до п. 3.5. договору датою постачання є дата отримання товару на складі вантажоодержувача з відміткою в накладній на відвантаження товару.
Як зазначає позивач, станом на 08.04.2025 постачання товару по позиції 20 специфікації № 1 на суму 3753858,00 грн. з ПДВ не виконано, термін прострочення становить 128 днів.
Наразі позивач посилається на п. 4.1. договору, згідно з яким у разі порушення зобов'язання за договором, а саме порушення термінів постачання товару, які передбачені даним договором, постачальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1% від вартості товару у зазначений термін за кожен день прострочення. Крім того, у разі прострочення постачання понад 30 календарних днів, постачальник зобов'язаний сплатити штраф 7% від вартості непоставленого товару.
Відтак, на підставі положень п. 4.1. договору позивачем нараховано відповідачу пеню в сумі 480493,82 грн. за період з 02.12.2024 по 08.04.2025 та штраф 7% в сумі 262770,06 грн., що заявлені до стягнення.
Як вбачається з позовної заяви АТ “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом», відповідачем вказано Товариство з обмеженою відповідальністю “Гарант Буд Проект» (код ЄДРПОУ 45047782), місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: 49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 68, корп. 2. Разом з тим, згідно з п. 1.3 договору на постачання товару № 53-123-01-24-09213 від 22.08.2024 р. місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов'язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов'язань, пов'язаних із якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ (на тепер - Південноукраїнськ), тому позивачем подано позовну заяву до Господарського суду Миколаївської області.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.06.2025 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/835/25, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження, при цьому підготовче засідання призначено на 11.07.2025 р. о 09:10.
18.06.2025 р. від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 9122/25), згідно з яким відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідач вважає, що позивачем не враховано не враховані приписи розділу 8 «Форс-мажор» договору, ні ст. 617 Цивільного кодексу України. Так, відповідач зазначає, що відповідно до приписів ч. 1 ст. 617 УК України, ч. 4 ст. 219 ГК України, умов п. 8.1., 8.4., 8.2., 8.3. договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором унаслідок настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Як стверджує відповідач, він у встановленому договором порядку повідомляв позивача про неможливість своєчасного виконання відповідачем своїх зобов'язань через наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) із наданням підтверджуючих настання вказаних обставин документів, зокрема листом №07 від 02 грудня 2024 року повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, а листом №5 від 25 квітня 2025 року повідомив, що вказані форс-мажорні обставини досі тривають. Як зазначає відповідач, на підтвердження наявності форс-мажорних обставин відповідач надав на адресу позивача видані Дніпропетровською торгово-промисловою палатою: сертифікат від 30 грудня 2024 року №1200-24-24-98 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) згідно якого, вказані обставини у відповідача настали з 28 листопада 2024 року та тривали станом на 30 грудня 2024 року; сертифікат від 14 травня 2025 року №347/08-15 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) згідно якого, вказані обставини у відповідача настали з 28 листопада 2024 року та тривали станом на 14 травня 2025 року. Як зазначає відповідач, згідно даних сертифікатів форс-мажорні обставини настали, зокрема, і через вихід з ладу обладнання у виробника товару - ТОВ «НВО «Союзенергомаш».
Як вказує відповідач, згідно специфікації №1, яка є додатком №1 до договору, весь товар, що повинен бути поставлений згідно договору, повинен бути виготовлений саме ТОВ «НВО «Союзенергомаш» і ніким іншим, відповідно вихід з ладу обладнання виробника є обставиною, яка знаходилася поза волевиявленням відповідача і яка безпосередньо вплинула на можливість виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що протягом всього періоду, за який позивачем нараховані відповідачу штрафні санкції, відповідач перебував під дією обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), а, отже, враховуючи приписи пунктів 8.1 та 8.4 договору, ч. 1 ст. 617 ЦК України та ч. 4 ст. 219 ГК України відповідач звільняється від відповідальності за неналежне виконання свої зобов'язань за договором.
27.06.2025 р. від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла відповідь на відзив (вх. № 9661/25), згідно з якою позивач вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві, безпідставними, такими, що не відповідають фактичній ситуації і нормам законодавства, тому наполягає на задоволенні позову.
Так, позивач зазначає, що вихід з ладу обладнання на підприємстві - виробника продукції є нічим іншим як господарським ризиком , а не форс-мажорною обставиною та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення термінів постачання товару за укладеним договором.
Позивач наголошує, що п. 3.1. укладеного договору передбачено, що постачання товару здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 01.10.2024 за позиціями № 5-13, 15-19, 21-24, за позиціями № 1-4, 14, 20 не пізніше 01.12.2024. Договір № 53-123-01-24-09213 було опубліковано в системі ProZorro 22.07.2024 і саме ця дата є початком для перебігу терміну на постачання товару, а 01.12.2024 -являється кінцевим терміном здійснення постачання за укладеним договором. Позивач звертає увагу на періоди, в які діяли форс-мажорні обставини, а саме: за сертифікатом № 1200-24-2498, періодом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є проміжок часу з 18.11.2024 по 30.12.2024; за сертифікатом № 1200-25-0786, періодом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є проміжок часу з 28.11.2024 по 14.05.2025. Наразі позивач зазначає, що як стверджує відповідач, форс-мажорні обставини настали 28.11.2024, але не пояснює та не обґрунтовує підстави неможливості здійснення постачання у період з 22.07.2024 по 28.11.2024, однак відповідачем не доведено, що саме вихід з ладу обладнання на підприємстві ТОВ «НВО «Союзенергомаш» стало причиною невиконання умов укладеного договору. Позивач також зазначає, що відповідач, знаючи про негативні обставини підприємства- виробника товару, не ініціював укладення додаткової угоди на продовження терміну постачання товару за укладеним договором, що унеможливило б нарахування відповідних штрафних санкцій та звернення позивача до суду для вирішення спору в судовому порядку.
01.07.2025 р. від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх. № 9837/25). Відповідач звертає увагу на те, що він у відзиві на позовну заяву обґрунтовував звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили, а не внаслідок випадку.
Так, у запереченнях відповідач наголошує, що ним вживалась максимальна кількість зусиль для дострокового виконання умов договору - до настання форс-мажорних обставин, але згідно наданих ТОВ «НВО «Союзенергомаш» документів та листування про тимчасові тривалі зупинки виробничого процесу у наслідок повітряних тривог, віялових відключень електроенергії , впровадження заходів безпеки на підприємстві під час військового стану унеможливили виконання умов договору в період з 22.07.2024 по 28.11.2024 року, до настання форс-мажорних обставин. Також слід звернути увагу, що вся продукція ТОВ «НВО «Союзенергомаш» виконується за певної технологією та з використанням великої кількості електроенергії та високо-технологічного обладнання, на виконання певних позицій за відсутності повітряних тривог та відключень від енергопостачання затрачувалось 180-250 днів. За такого, відповідач вважає, що штрафні санкції до сторони договору при відсутності порушення його умов застосовані бути не можуть.
03.07.2025 р. від представника відповідача - Деревянко Д.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні, що відбудеться 11.07.2025 року о 09:10 год. та в усіх наступних судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 9927/25).
Також 03.07.2025 р. від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про участь у судовому засіданні по справі № 915/835/25, що призначено на 11.07.2025 р. о 09:10 год., та в усіх наступних судових засіданнях по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів (вх. № 9953/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 10.07.2025 р. у справі №915/835/25 заяви представників сторін про участь у судовому засіданні у даній справі, яке призначене на 11.07.2025 р. о 09:10 год., та всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв'язку ЄСІТС задоволено.
У підготовчому засіданні суду 10.07.2025 р. по справі № 915/835/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 30 липня 2025 року о 10 год. 30 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
23.07.2025 р. від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення щодо форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не дозволили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання саме по договору на постачання товару № 53-123-01-24-09213 від 22 липня 2024 року (вх. № 10862/25), при цьому до пояснень відповідачем надано копії листів щодо звернення до позивача з проханням продовжити строк поставки по договору та пропозицію щодо розірвання договору.
В підготовчому засіданні 30.07.2025 р. судом з'ясовано необхідність надання позивачем доказів стосовно часткового виконання відповідачем договору поставки та надання відповідачем доказів надсилання листа від 28.11.2024 про перенесення термінів постачання за договором поставки на електронну пошту позивача, у зв'язку з чим протокольною ухвалою суду зобов'язано сторін надати вказані докази. При цьому представники сторін не заперечували щодо продовження строку підготовчого провадження по даній справі.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 30.07.2025 р. по справі №915/835/25 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.
Також у підготовчому засіданні суду 30.07.2025 р. по справі № 915/835/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 05 вересня 2025 року о 10 год. 00 хв. в порядку ч. 5 ст. 183 ГПК України.
29.08.2025 р. від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 12441/25), згідно з яким позивач надав до матеріалів справи копії видаткових накладних № 46 від 28.08.2024 та № 76 від 22.10.2024.
Також 29.08.2025 р. від представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про збільшення позовних вимог 12444/25), згідно з якою позивач збільшив розмір пені на 213969,91 грн., внаслідок чого загальна сума пені, що заявлена до стягнення, склала 694463,73 грн., а загальна сума позовних вимог - 957233,79 грн.
01.09.2025 р. від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх. № 12502/25) згідно з якими відповідач із посиланням на видані Дніпропетровською торгово-промисловою палатою сертифікати від 30.12.2024 р. №1200-24-24-98 та від 14.05.2025 р. №1200-25-0786 про форс-мажорні обставини вказує про наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які не дозволили відповідачу своєчасно виконати свої зобов'язання саме по договору на постачання товару № 53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 р. Як стверджує відповідач, ТОВ «Гарант Буд Проект» зі свого боку вжило максимальних заходів для своєчасного та повного виконання договору постачання №53-123-01-24-09213 від 22 липня 2024 року, додатково зверталось до позивача з метою перенесення термінів постачання за договором - до 01.08.2025 року, не отримало відповіді на вказаний лист, двічі зверталося до позивача з метою розірвання договору, двічі отримало відмову щодо можливості розірвання договору, повідомило про настання форс-мажорних обставин та надало сертифікат Дніпропетровської ТПП - єдиного повноважного органу, до компетенції якого входить засвідчення або спростування форс-мажорних обставин.
02.09.2025 р. від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про виконання вимог суду (вх. № 12519/25), згідно з якою відповідач зазначив, що на виконання вимог суду він надає докази відправлення листа про перенесення термінів постачання за договором №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 р. (лист вих. №7/11 від 28.11.2024 року). Також відповідач зазначив, що, на його думку, він вжив максимальних заходів для своєчасного та повного виконання договору постачання №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 р., повідомив про настання форс-мажорних обставин та надав сертифікат Дніпропетровської ТПП - єдиного повноважного органу, до компетенції якого входить засвідчення або спростування форс-мажорних обставин.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2025 у справі № 915/835/25 прийнято заяву АТ «Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» про збільшення розміру позовних вимог (від 29.08.2025 вх. № 12444/25), закрито підготовче провадження у справі, та справу призначено до судового розгляду по суті в засіданні суду на 01 жовтня 2025 року о 12:40.
01.10.2025 від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про включення витрат на професійну правничу допомогу до складу судових витрат (вх. №13914/25), в якій представник відповідача просить суд включити до складу судових витрат витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 27000,00 грн. та розподілити їх під час прийняття судового рішення у справі.
Так, у судовому засіданні господарського суду 01.10.2025 року по справі №915/835/25 за участю представників сторін судом було протокольно оголошено перерву до 03 листопада 2025 р. о 10:45 в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України.
14.10.2025 представника позивача - Тучкової Ю.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява з запереченнями (вх. № 14516/25), у якій позивач просить суд відмовити в задоволенні заяви про включення витрат на професійну правничу (правову) допомогу до складу судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.11.2025 р. у справі № 915/835/25 розгляд справи відкладено на 21 листопада 2025 року о 13:30.
21.11.2025 від представника відповідача - Олійника С.В. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про включення витрат на професійну правничу допомогу до складу судових витрат (вх. №16344/25), в якій представник відповідача просить суд включити до складу судових витрат витрати відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (загальна сума судових витрат, понесених відповідачем складає 30000,00 грн.) та розподілити їх під час прийняття судового рішення у справі.
У судовому засіданні господарського суду 21.11.2025 року по справі № 915/835/25 за участю представників сторін судом було оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, при цьому судом відкладено ухвалення та проголошення судового рішення до 01.12.2025 р. о 14:50 в порядку абз. 2 ч. 1 ст. 219 ГПК України, про що в судовому засіданні господарського суду повідомлено представників сторін.
В судовому засіданні 01.12.2025 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
22.07.2024 між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі заступника генерального директора з забезпечення виробництва та інфраструктури філії «Відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» Петрука А.Ф. (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Буд Проект» (постачальник) було укладено договір про постачання товару №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, відповідно до п. 1.1. якого відповідач як постачальник зобов'язується передати покупцю, а позивач як покупець приймає на себе зобов'язання прийняти і сплатити товар - код СРV код СРV 42130000-9 Арматура трубопровідна: крани, вентилі, клапани та подібні пристрої (Арматура трубопровідна) (далі товар), у кількості, асортименті і цінам, зазначеним у специфікації № 1 (додаток до договору № 1), що є невід'ємною частиною цього договору. Рік виготовлення товару - не раніше 2023 року.
Згідно з п. 1.3 договору місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем постачання, виконання грошових зобов'язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов'язань, пов'язаних з якістю та комплектністю, є місто Южноукраїнськ.
Відповідно до п. 2.1. договору загальна вартість товару є твердою та складає: разом без ПДВ: 6687070,40 грн.; крім того ПДВ 20 % : 1337414,08 грн.; всього з ПДВ: 8024484,48 грн.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 01.10.2024 за позиціями № 5-13, 15-19, 21-24, за позиціями № 1-4, 14, 20 не пізніше 01.12.2024, на умовах - DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, відповідно до правил INCOTERMS в редакції 2010 року, з обов'язковою присутністю представника Постачальника. Вантажоодержувач - Південноукраїнське відділення філії «ВП "Складське господарство» АТ "НАЕК "Енергоатом".
Згідно з п. 3.5 договору датою поставки вважається дата видаткової накладної на товар, що підтверджує надходження товару на склад вантажоодержувача для подальшого приймання товару згідно п.п. 6.1, 6.2.
Відповідно до п. 3.6 договору право власності на товар набувається покупцем з моменту підписання сторонами акту (актів) приймання-передачі товарів.
Згідно з п. 4.1 договору у разі порушення зобов'язань за договором, а саме за порушення термінів постачання товару, які передбачені даним договором, постачальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у зазначений термін за кожний день прострочення. Крім того, у разі прострочення постачання понад 30 календарних днів постачальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.
Пунктом 6.2 передбачено, що належне виконання постачальником свого зобов'язання щодо поставки товару відповідної якості та кількості підтверджується підписанням сторонами акту (актів) приймання- передачі товару.
Відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором унаслідок настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили, такі, як: повені, землетруси, пожежі, інші стихійні лиха, а також війни, воєнні дії), а також дій органів законодавчої, виконавчої влади і підлеглих їм органів, що вступили в силу після укладання даного договору.
Згідно з 8.2 договору наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.
Пунктом 8.3 договору визначено, що сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документа. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5-денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну угоду.
Відповідно до п. 8.4 договору наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за договором.
Пунктом 12.3.1 договору перебачено, що постачальник зобов'язаний забезпечити постачання товарів у строки, встановлені цим договором.
Згідно з п. 13.1. договору договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами, та скріплення печаткою з боку покупця і діє до 31.12.2025 включно, а в частині виконання постачальником гарантійних зобов'язань та в частині виконання покупцем зобов'язань по оплаті - до повного їх виконання. Продовження строку дії договору можливе до його закінчення, шляхом укладання відповідної додаткової угоди.
Додатком до договору є специфікація №1 на загальну суму 8024484,48 грн. з ПДВ, якою передбачено постачання 24 найменувань товару, зокрема п. 20 специфікації - засувка СЕ.ЗК.1.3.3.300.25.9 300080.00.000-01ВО виробництва ТОВ «НВО «СЕМ», Україна у кількості 1 шт. вартістю 3128215,00 грн без ПДВ.
Договір з додатком підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не подано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і далі в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки від 22.07.2024 №53-123-01-24-09213 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За положеннями п. 3.1 договору постачання здійснюється з дати публікації договору в системі ProZorro, але не пізніше 01.10.2024 за позиціями № 5-13, 15-19, 21-24, за позиціями № 1-4, 14, 20 не пізніше 01.12.2024, на умовах - DDP м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, відповідно до правил INCOTERMS в редакції 2010 року, з обов'язковою присутністю представника постачальника. Вантажоодержувач - Південноукраїнське відділення філії «ВП "Складське господарство» АТ "НАЕК "Енергоатом".
Згідно з правилами Інкотермс вказаний термін “DDP» означає передачу товару в розпорядження покупця в призначеному місці, з оплатою продавцем всіх ризиків по його доставці. До них відносяться: ризики під час транспортування до місця призначення, митні витрати на вивезення та ввезення, різні збори організації експорту з однієї країни і імпорту в іншу, податки.
Згідно з ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як випливає зі змісту позову, станом на 08.04.2025 відповідачем не було здійснено постачання товару по позиції 20 специфікації № 1 на суму 3753858,00 грн. з ПДВ, що обумовило застосування позивачем штрафних санкцій.
Так, відповідно до п. 3.1 договору постачання товару за позицією 20 мало бути здійснено з дати публікації договору в системі ProZorro та не пізніше 01.12.2024, в свою чергу позивач вважає, що з 02.12.2024 відповідач вважається таким, що прострочив постачання товару за позицією 20 специфікації до договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.12.2024 позивач звернувся до відповідача з претензією №23-0030.06/28091-вих від 18.12.2024, у якій просив відповідача перерахувати на його рахунок пеню у сумі 63815,58 грн. за порушення договірних зобов'язань з поставки товару по позиції 20 специфікації №1 до договору на суму 3753858,00 грн. з ПДВ. Факт направлення претензії підтверджується наявними в матеріалах справи описом вкладення у поштове відправлення №5500100023130, поштовою накладною №5500100023130 та фіскальним чеком.
Також з матеріалів справи вбачається, що 24.07.2025 (під час розгляду справи) відповідачем було здійснено постачання товару за позицією 20 специфікації № 1, що є обов'язковим додатком до договору № 53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, про що свідчить службова записка № 07/1440 від 30.07.2025 та копія видаткової накладної № 54 від 24.07.2025.
З огляду на вказане, позивач стверджує, що строк прострочення постачання товару за вищевказаною накладною становить з 02.12.2024 по 23.07.2025 - 234 дні.
Наразі слід зазначити, що позивачем заявлено до стягнення нараховану за період з 02.12.2024 по 04.06.2025 пеню в розмірі 694463,73 грн. та штраф 7% в розмірі 262770,06 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несвоєчасна поставка відповідачем товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 4.1 договору у разі порушення зобов'язань за договором, а саме за порушення термінів постачання товару, які передбачені даним договором, постачальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого товару у зазначений термін за кожний день прострочення. Крім того, у разі прострочення постачання понад 30 календарних днів постачальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 7% від вартості непоставленого товару.
При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Цивільно-правова та господарсько-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового обов'язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України та статті 216 ГК України.
На відміну від положень ЦК України, які штраф та пеню визначають як види неустойки в залежності від правил обчислення (частини друга та третя статті 549 цього Кодексу), а неустойку і як вид забезпечення виконання зобов'язання, і як правовий наслідок порушення зобов'язань, встановлених законом або договором, положення ГК України визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми - штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов'язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов'язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).
Поряд з цим ГК України, також як і ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
В постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Об'єднана Палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавець в ГК України, встановлюючи правила визначення розміру штрафних санкцій (зокрема і неустойки, стаття 231 цього Кодексу) та встановлюючи також як і ЦК України відмінності між порядками обчислення штрафу та пені (частина друга цієї статті Кодексу), уточнює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (частина четверта статті 231 ГК України). Щодо застосування наведених положень статті 231 ГК України суд звертається до правової позиції, викладеної у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 та у постанові Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21: господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. У зв'язку із викладеним суд доходить висновку, що розмір неустойки у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки за невиконання грошового зобов'язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.
Щодо доводів відповідача про існування обставин форс-мажору у спірних правовідносинах суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
При цьому, наявність форс-мажорних обставин повинна бути засвідчена Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката, який для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Відповідно до ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (ч. 1).
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2).
При цьому, суд бере до уваги, що форс мажорні-обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Таким чином, у будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Крім того, у ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Відповідно до ст. 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов'язанням / обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Отже, єдиним документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України та уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.
При цьому, таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовились, однак, це не пов'язує суд, у випадку виникнення спору між сторонами, щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Відтак, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Також суд враховує висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2022 у справі N 904/3886/21, згідно з яким форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі N 917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено окрім факту їх настання, саме їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язань.
Відповідно до п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за повне або часткове невиконання своїх зобов'язань за цим договором унаслідок настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили, такі, як: повені, землетруси, пожежі, інші стихійні лиха, а також війни, воєнні дії), а також дій органів законодавчої, виконавчої влади і підлеглих їм органів, що вступили в силу після укладання даного договору.
Згідно з 8.2 договору наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншою довідкою, процесуальним документом, виданим компетентним органом.
Пунктом 8.3 договору визначено, що сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов'язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документа. Про закінчення дії форс-мажорних обставин сторона, яка зазнала їх впливу, письмово в 5-денний строк повідомляє другу сторону. Якщо форс-мажорні обставини діють більше 3 місяців, сторони мають право розірвати договір, уклавши про це відповідну угоду.
Відповідно до п. 8.4 договору наявність форс-мажорних обставин звільняє сторони від відповідальності за невиконання/неналежне виконання зобов'язань за договором.
В обґрунтування підстав для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, які зокрема, підтверджуються:
- сертифікатом №1200-24-2498 від 30.12.2024 №780/08-15 про форс-мажорні обставини (обставинами непереборної сили) щодо обов'язку ТОВ «Гарант Буд Проект» передати товар виробництва ТОВ «НВО «Союзенергомаш» у кількості, асортименті і цінам, зазначеним в специфікації №1, яка є додатком №1 до договору на постачання товару №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 у термін до 01.12.2024 р.; період дії форс-мажорних обставин з 28 листопада 2024 року та тривають на 30 грудня 2024 року;
- сертифікатом №1200-25-0786 від 14.05.2025 №347/08-15 про форс-мажорні обставини (обставинами непереборної сили) щодо обов'язку ТОВ «Гарант Буд Проект» передати товар виробництва ТОВ «НВО «Союзенергомаш» у кількості, асортименті і цінам, зазначеним в специфікації №1, яка є додатком №1 до договору на постачання товару №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 у термін до 01.12.2024 р.; період дії форс-мажорних обставин з 28 листопада 2024 року та тривають на 14 травня 2024 року;
- лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- довідка ТОВ «НВО «Союзенергомаш» №17/07/25 від 17.07.2025.
Як свідчать матеріали справи, 28.11.2024 відповідач звернувся до позивача з листом №7/11 від 28.11.2024 з проханням розглянути можливість перенесення строку виконання договору, зокрема договору №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, а саме до 01.08.2025 та укласти додаткову угоду. Вказаний лист обґрунтовано обставинами збройної агресії російської федерації проти України, аварійними та стабілізаційними відключеннями електричної енергії.
Також, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем направлено позивачу повідомлення про настання форс-мажорних обставин, зокрема, за договором поставки №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, а саме листи №07 від 02.12.2024 р. та №5 від 25.04.2025, з яких вбачається, що підставою виникнення форс-мажорних обставин є повідомлення від 28.11.2024 та від 24.04.2025 відповідно від виробника продукції ТОВ «НВО «Союзенергомаш» про настання форс-мажорних обставин за договором поставки, зокрема у зв'язку з виходом з ладу устаткування виробника (СШО 15-25/11-И-4Пр, інв. №18377), які відбулися 22.11.2024 та 24.03.2025 відповідно. Як зазначено у вказаних повідомленнях, у зв'язку з вказаною подією буде затримано виготовлення та поставка продукції, оскільки необхідні комплектуючі не виробляються в Україні, а переведення печі на інший пристрій регулювання з урахуванням терміну його постачання займає від 45 до 60 календарних днів. Окрім того, зазначено, що виробник ТОВ «НВО «Союзенергомаш» повідомляє, що перешкодою для здійснення виробничих процесів є постійні ракетні обстріли та повітряні тривоги, стабілізаційні та аварійні відключення енергії, знищення перевірених логістичних схем.
Факти направлення відповідачем повідомлень від 02.12.2024 та від 25.04.2025 з доданими до них відповідних сертифікатів Дніпропетровської ТПП підтверджуються наявними в матеріалах справи описами вкладення до поштових відправлень з печатками відділення поштового зв'язку, що датовані 11.12.2024, 07.01.2025, 19.05.2025, поштовою накладною №6900500283702, №6900500238855, №6900500470251 та відповідними повідомленнями про вручення поштових відправлень та фіскальними чеками.
Судом також встановлено, що відповідач в листі до позивача з листом №20/12-7 від 20.12.2024 просив останнього розглянути можливість розірвати договір №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 у межах непоставлених станом на 20.12.2024 р. пунктів згідно специфікації №1.
Відповідно до листа позивача №23-2100/18907-вих від 24.12.2024 останній не погодився на розірвання договору на поставку товару №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, оскільки засувка СЕ.ЗК.1.3.3.300.25.9 300080.00.000-01ВО вкрай необхідна для забезпечення працездатності систем трубопроводів, та просив виконати постачання в найкоротші терміни.
14.07.2025 вже під час розгляду справи судом відповідач повторно звернувся до позивача з проханням (лист №14/7-1 від 14.07.2025) розглянути можливість розірвати договір №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, за яким не поставлено п. 20 специфікації №1 до договору виробництва ТОВ «НВО «Союзенергомаш».
У свою чергу позивач листом №23-2100/17659-вих від 22.07.2025 повідомляє, що не погоджує розірвання договору на поставку товару №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024, оскільки засувка СЕ.ЗК.1.3.3.300.25.9 300080.00.000-01ВО вкрай необхідна для забезпечення працездатності систем трубопроводів, та просить виконати постачання в найкоротші терміни.
Крім того, відповідачем подано до суду наступні документи ТОВ «НВО «Союзенергомаш»: розпорядження №0103-2022 від 01.03.2022 «Про призупинення робіт про вжиття заходів безпеки працівниками Товариства під час сигналу повітряної тривоги», розпорядження №0103/1-2022 від 01.03.2022 «Про призупинення робіт», наказ №003-2024 від 01.01.2024 «Про оголошення простою через відсутність електроенергії», звіт зупинки виробництва внаслідок оголошених повітряних тривог від 22.11.2024, від 18.04.2025, від 29.04.2025, доповідна записка від 27.09.2024, довідка №18-03/25 від 25.03.2025 щодо тривалості робочого часу, доповідні записки від 25.03.2024, від 19.04.2025, від 22.11.2024, від 24.03.2025, від 09.04.2025, від 18.04.2025, від 24.04.2025, акти про несправність обладнання №27-09-2024 від 27.09.2024, №24-03-2025 від 24.03.2025.
Судом враховується те, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому, Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду даної справи воєнний стан в Україні триває.
У зв'язку з цим, ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія РФ проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили).
Однак, вказаний лист ТПП України адресований “Всім, кого це стосується», тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Аналогічної позиції дотримується і Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.
Також, як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі №922/193/23, лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Враховуючи вказане, суд констатує, що лист ТПП України від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретно щодо спірних правовідносин між Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» та ТОВ «Гарант Буд Проект» в частині обов'язку останнього поставити товар.
Судом також враховано, що договір на поставку товару №53-123-01-24-09213 між сторонами укладено 22.07.2024, і сторонам на момент укладення договору було відомо про обставини, на які посилається відповідач у справі, обставини збройної агресії російської федерації проти України та відключень електричної енергії.
Так, відповідно до статей 42, 44 ГК України (в редакції, чинній на момент укладення договору) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Крім того, суд зазначає, що надані відповідачем сертифікати про форс-мажорні обставини №1200-25-0786 від 14.05.2025 №347/08-15 та №1200-24-2498 від 30.12.2024 №780/08-15 на підтвердження неможливості виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором з підстав того, що його контрагент - виробник товару не може поставити товар, не свідчать про відсутність вини останнього за неналежне виконання зобов'язань з поставки товару з огляду на таке:
- недодержання своїх обов'язків саме контрагентом відповідача за договором не може бути тією обставиною, що звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання;
- укладаючи контракт, відповідач як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов'язання з постачання товару та, відповідно, об'єктивно оцінити можливість виконання такого зобов'язання у вказаний у договорі строк;
- посилання відповідача на збільшення тривалості та кількості ракетних обстрілів і повітряних тривог також не може бути підставою для звільнення останнього від відповідальності за порушення зобов'язання, оскільки, укладаючи 22.07.2024 договір на поставку товару, відповідач знав та повинен був враховувати, що в Україні діє воєнний стан. Введення воєнного стану в Україні негативним чином відображається не лише на діяльності відповідача, а й позивача, тобто такі обставини стосуються обох сторін;
- з огляду на положення статті 629 ЦК, згідно з якою договір є обов'язковим для виконання сторонами, відповідач, уклавши з позивачем договір на відповідних умовах, зобов'язаний нести всі ризики, пов'язані з порушенням власних зобов'язань;
- відповідач не надав доказів неможливості виконання саме ним, а не виробником товару ТОВ «НВО «Союзенергомаш», свого зобов'язання з поставки внаслідок настання форс-мажорних обставин, як і не навів обґрунтованих причинно-наслідкових зав'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором;
- відповідачем не дотримано приписи п. 8.3. договору щодо строків повідомлення позивача про наявність форс-мажорних обставин (протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документа), так повідомлення про настання форс-мажорних обставин направлено відповідачем позивачу 11.12.2024, 07.01.2025, 19.05.2025, що вбачається з дат, що вказані у наявних у матеріалах справи доказах направлень повідомлень, зокрема на печатках відділень поштового зв'язку, поштових накладних та фіскальних чеках.
За таких обставин, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про наявність підстав для звільнення його від відповідальності за порушення строків постачання товару.
Водночас факт порушення відповідачем строку поставки товару, що визначений у п. 20 специфікації № 1 до договору, відповідачем не спростовано.
Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобов'язання за договором №53-123-01-24-09213 від 22.07.2024 щодо здійснення поставки товару, вказаного у п. 20 специфікації №1 до договору, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 02.12.2024 по 04.06.2025 в розмірі 694463,73 грн., а також за порушення виконання зобов'язань за договором понад 30 днів позивачем нараховано відповідачу 7% штрафу у загальній сумі 262770,06 грн. (3753858,00 грн. х 7%).
Наразі в контексті встановлених судом обставин щодо повного виконання відповідачем зобов'язань з поставки товару суд зауважує щодо стягнення вказаних штрафних санкцій наступне.
Правовідносини із застосування неустойки (штрафних санкцій) за невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, правила її застосування, умови зменшення її розміру врегульовані положеннями Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент нарахування та заявлення до стягнення штрафних санкцій) та Цивільного кодексу України.
Згідно із приписами частини 1 статті 230 Господарського кодексу України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно з частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під іншими учасниками господарських відносин слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України також унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Здійснюючи аналіз вказаних вище норм матеріального права, Верховний Суд у постанові від 03.12.2024 у справі № 904/872/24 виснував, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів. Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до ст.ст. 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:
- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
- категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником;
- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);
- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;
- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Отже, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов'язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань передбачених ст. 230 ЦК України санкцій за порушення грошового зобов'язання є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань.
Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).
Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:
- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов'язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;
- відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання;
- виконання відповідачем в повному обсязі зобов'язання з поставки товару.
Таким чином, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, можливе зменшення розміру пені та штрафу на 70% від розрахованих позивачем. Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача нарахованої суми пені та штрафу у повному обсязі призведе до одержання невиправданих додаткових прибутків кредитора/позивача, тоді як тягар відповідних виплат відповідача у заявленій сумі штрафних санкцій вже не є стимулом до поставки товару після повного виконання відповідачем договору, натомість може стати надмірним тягарем для відповідача. Тим більш за відсутності доказів настання для позивача негативних наслідків, пов'язаних з порушенням відповідачем строку поставки товару за спірним договором, стягнення ж з відповідача пені та штрафу у повному обсязі не можна вважати співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Відтак, на думку суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача пені у розмірі 208339,12 грн. (694463,73 грн. - 70%) та штрафу 7% за прострочення поставки товару понад 30 днів в розмірі 78831,02 грн. (262770,06 грн. - 70%).
При цьому суд зауважує, що при наданні оцінки всім доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідіність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв'язку із зменшенням судом нарахованих штрафних санкцій.
Щодо розподілу судових витрат у даній справі слід зазначити наступне.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача та рішення відбулось частково на користь позивача, у відповідності з п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 11486,81 грн., понесені позивачем за подачу позову, покладаються на відповідача, без урахування зменшеної судом суми пені і штрафу. Наразі судом враховано викладений у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 р. у справі № 902/339/16, від 10.03.2021 р. у справі № 904/5702/19, від 14.06.2022 р. у справі № 905/2135/19, від 05.04.2023 р. у справі № 910/18718/21 висновок стосовно того, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.
Щодо заяви відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 30000,00 грн. суд зазначає, що оскільки рішення суду відбулось на користь позивача, понесені відповідачем вказані витрати на правову допомогу відносяться за його рахунок та не підлягають відшкодуванню позивачем у відповідності з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант Буд Проект» (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 68, корп. 2; код ЄДРПОУ 45047782) про стягнення 957233,79 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю “Гарант Буд Проект» (49019, м. Дніпро, вул. Академіка Белелюбського, 68, корп. 2; код ЄДРПОУ 45047782) на користь Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3; код ЄДРПОУ 24584661) пеню в розмірі 208339/двісті вісім тисяч триста тридцять дев'ять/ грн. 12 коп., штраф 7% в розмірі 78831/сімдесят вісім тисяч вісімсот тридцять одна/ грн. 02 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 11486/одинадцять тисяч чотириста вісімдесят шість/ 81 коп.
3. В задоволенні решти позовних вимог Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 02.01.2026 року, з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Ільєвої Л.М. у відпустці у період з 18.12.2025 по 24.12.2025 року.
Суддя Л.М. Ільєва