20 грудня 2010 року < ЧАС >м. ПолтаваСправа № 2а-6303/10/1670
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Алєксєєвої Н.Ю.,
за участю секретаря - Кусайло Я.Г.,
представника відповідача - Заяц А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області про визнання бездіяльності незаконною, проведення перерахунку та виплати недоплаченої заробітної плати та грошового утримання, -
03 грудня 2010 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області про визнання бездіяльності незаконною, проведення перерахунку та виплати недоплаченої заробітної плати та грошового утримання
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішенням 11 сесії 21 скликання Полтавської обласної ради від 21.01.1993 року його було обрано суддею Кобеляцького районного суду Полтавської області, а Постановою Верховної Ради України №809-ІУ від 15.05.2003 року -обрано на посаду судді вказаного суду безстроково. Посилався на те, що відповідно до вимог статті 126 Конституції України, статті 123 Закону України “Про судоустрій”, статті 44 Закону України “Про статус суддів”, пункту 6.1. Європейської Хартії, має право на належний рівень винагороди. Зазначав, що згідно з додатками 1-6 до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 посадовий оклад судді районного суду становить 7,5 розмірів мінімальних заробітних плат, при цьому пункт 4-1 постанови, яким було встановлено, що посадовий оклад визначається виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн., визнано протиправним та скасовано постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, залишеною без змін у цій частині ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року, тому з 03.12.2007 року, тобто дати набрання постанови Печерського районного суду законної сили, відповідачі зобов'язані були нараховувати заробітну плату з посадового окладу, визначеного з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством України на момент нарахування, натомість відповідачами здійснювалося нарахування, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справу повідомлявся належним чином. Надіслав клопотання у якому просив розгляд справи провести без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила відмовити у його задоволенні.
У запереченнях посилалася на те, що заробітна плата суддів відповідно до частини 1 статті 44 Закону України “Про статус суддів” складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок, при цьому згідно чинного законодавства та роз'яснень ДСА України посадовий оклад встановлюється відповідно до постанови КМУ від 03.09.2005 року № 865 із урахуванням пункту 4-1 постанови, надбавка за вислугу років розраховується від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас. Зазначала, що постанова КМУ від 03.09.2005 року № 865 не визнана нечинною та не скасована, тому кожний її пункт є обов'язковим до виконання. Посилалася також на те, що виплата суддям надбавок та збільшення посадових окладів може здійснюватися лише в межах асигнувань, передбачених на утримання відповідних судів. Відповідно до пункту 5 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою КМУ від 28.02.2002 року № 228, установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами. Крім того, вказувала, що у Законах про Державний бюджет України на 2003-2009 роки не передбачено відповідних бюджетних призначень Державній судовій адміністрації (як розпоряднику бюджетних коштів) на погашення заборгованості, що виникла за минулі роки у результаті невиконання зобов'язань іншими юридичними особами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та дослідивши інші докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 рішенням Полтавської обласної Ради народних депутатів від 21.01.1993 року був обраний народним суддею Кобеляцького районного народного суду. Наказом №9 по управлінню юстиції Полтавської обласної державної адміністрації від 21.01.1993 року позивача зараховано на посаду народного судді Кобеляцького районного народного суду з 22.01.1993 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу.
Постановою Верховної Ради України №809-ІУ від 15.05.2003 року ОСОБА_2 було обрано на посаду судді Кобеляцького районного суду Полтавської області безстроково.
01.12.2008 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області видано наказ №91, яким встановлено позивачу, як такому, що має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, щомісячне грошове утримання у розмірі 80% заробітної плати з 03.04.2008 року.
30.03.2009 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області видано наказ №27/к, яким встановлено позивачу, як такому, що має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, щомісячне грошове утримання у розмірі 82% заробітної плати з 03.04.2009 року.
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області від 24.03.2010 року №37/к ОСОБА_2 збільшено розмір щомісячного грошового утримання до 84 % заробітної плати з 03.04.2010 року.
Позивач не згоден із розмірами нарахованої та виплаченої йому заробітної плати з 03.12.2007 року, та щомісячного грошового утримання з 03.04.2008 року, у зв'язку з чим оскаржив дії (бездіяльність) відповідача щодо нарахування та виплати вказаних сум до суду.
Надаючи оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.
Згідно частини 1 статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України. Складовою цих гарантій відповідно до частини 1 статті 130 Конституції є обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про статус суддів” від 15.12.1992 року № 2862-XII професійні судді є носіями судової влади в Україні, наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.
Судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові і нікому не підзвітні. Гарантії незалежності суддів встановлюються цим Законом, а також Конституцією України. Держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів (ст. 3 Закону).
Частиною 1 статті 11 зазначеного Закону встановлено, що незалежність суддів забезпечується, зокрема, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу.
При цьому згідно частини 3 статті 11 Закону, гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.
Таким чином, надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту, у тому числі заробітної плати, що відповідає його високому статусу, є гарантією забезпечення незалежності судді.
У рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року 3(94) 12 (994 323) зазначається: “Незалежність, дієвість та роль суддів має забезпечити те, щоб статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та відповідальності, яку вони беруть на себе”.
Пунктом 6.1 Європейської Хартії про закон “Про статус суддів”, прийнятої 10.07.1998 року, передбачено, що судді, які виконують професійно свої суддівські функції, мають право на винагороду, рівень якої повинен бути таким, щоб вони були захищені від тиску при прийнятті ними рішень і в роботі взагалі, щоб ніщо не могло вплинути на їх незалежність та неупередженість.
Отже, особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Згідно із частиною 1 статті 44 Закону України “Про статус суддів” заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Постановою Кабінету Міністрів “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” від 03.09.2005 року № 865 було затверджено схему посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів (додаток № 6 до постанови), в якій визначено, що посадовий оклад судді районного суду встановлюється у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 постанову Кабінету Міністрів України від 03.09.2005року № 865 було доповнено пунктом 4-1, яким було встановлено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
З огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається щорічно Законом України “Про Державний бюджет” на відповідний рік із відповідною прогресією до зростання, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 фактично обмежив встановлене Законом право судді на обчислення посадового окладу із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом.
Враховуючи наведене, правомірність пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 була предметом судового розгляду.
Так, постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, визнано протиправним та скасовано пункт 4-1 постанови КМУ № 865 від 03.09.2005 "Про оплату праці суддів".
Зазначені судові рішення в цій частині були залишені без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2008 року. При цьому Вищим адміністративним судом України було зазначено, що Кабінет Міністрів України усупереч вимогам пункту 14 статті 92 Конституції, встановивши розміри посадових окладів суддів залежно від розмірів мінімальної заробітної плати на день ухвалення нормативно-правового акта з одночасною забороною перераховувати оклади при підвищенні мінімальної заробітної плати, обмежив обсяг досягнутих прав.
Вказане підтверджується правовими позиціями Конституційного Суду, який, наводячи тлумачення словосполучення "звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина", що містяться у частині 3 статті 22 Конституції України, у Рішенні від 22.09.2005 року N 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), зазначив, що "конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина 2), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина 3). Скасування конституційних прав і свобод -це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням".
Посилання представника відповідача на те, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 не визнана нечинною та не скасована, тому кожний її пункт, в тому числі пункт 4-1, є обов'язковим до виконання, а рішення судів стосувалися індивідуальної справи, суд оцінює критично, оскільки постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року вирішено питання щодо правомірності нормативно-правового акту, тому вказане судове рішення, яким визнано протиправним і скасовано пункт нормативно-правового акту є обов'язковим для всіх учасників правовідносин, на яких поширюється дія цього нормативно-правового акту.
Таким чином, з 03.12.2007 року (дата набрання законної сили постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року) розмір посадового окладу судді повинен був визначатися виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, а не з розміру 332 грн.
Так, Законами про Державний бюджет на 2007, 2008, 2009, 2010 роки було встановлено наступні розміри мінімальних заробітних плат:
- 2007 рік : з 1 січня 2007 року - 400 гривень на місяць, з 1 квітня 2007 року - 420 гривень, з 1 липня 2007 року - 440 гривень та з 1 жовтня 2007 року - 460 гривень (стаття 76 Закону України від 19.12.2006 року № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік");
- 2008 рік : з 1 січня 2008 року - 515 гривень, з 1 квітня 2008 року - 525 гривень, з 1 жовтня 2008 року - 545 гривень та з 1 грудня 2008 року - 605 гривень на місяць (стаття 59 Закону України від 28.12.2007 року № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України");
- 2009 рік: з 1 січня 2009 року - 605 гривень, з 1 квітня 2009 року - 625 гривень, з 1 липня 2009 року - 630 гривень, з 1 жовтня 2009 року - 650 гривень, з 1 листопада 2009 року - 744 гривні на місяць (стаття 55 Закону України від 26.12.2008 року № 835-VI "Про Державний бюджет України на 2009 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України від 06.11.2009 р. N 1715-VI);
- 2010 рік: з 1 січня - 869 гривень, з 1 квітня - 884 гривні, з 1 липня - 888 гривень, з 1 жовтня - 907 гривень, з 1 грудня - 922 гривні (ст. 53 Закону України від 27.04.2010 року № 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік")
Разом із тим, судом встановлено, що заробітна плата позивача з 03.12.2007 року і по дату розгляду справи нараховувалася та виплачувалася, виходячи відповідно до пункту 4-1 постанови Кабінету міністрів України №865 від 03.09.2005 року, а не відповідно до встановленого Законом України “Про Державний бюджет” розміру мінімальної заробітної плати.
При цьому суд враховує, що згідно частини 1 статті 123 Закону України “Про судоустрій” розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
За таких обставин суд приходить до висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області при нарахуванні з 03.12.2007 року та виплаті заробітної плати позивачу порушено право останнього на отримання заробітної плати у розмірі, встановленому чинним законодавством, допущено бездіяльність щодо виконання вимог постанови Кабінету міністрів України № 865 від 03.09.2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», у зв'язку із чим така бездіяльність підлягає визнанню протиправною.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Полтавській області здійснити перерахунок з 03.12.2007 року та виплатити ОСОБА_2 заробітну плату згідно частини 1 статті 44 Закону України "Про статус суддів", виходячи з посадового окладу згідно з додатками 1-6 до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" у розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат, встановлених положеннями Законів України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, без обмежень, встановлених пунктом 4-1 постанови КМУ від 03.09.2005 року № 865.
Що стосується нарахування та виплати позивачу грошового утримання судді, який має право на відставку і продовжує працювати, суд виходить з наступного.
Згідно частини 4 статті 43 Закону України “Про статус суддів” судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.
Як встановлено судом, 01.12.2008 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області видано наказ №91, яким встановлено позивачу, як такому, що має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, щомісячне грошове утримання у розмірі 80% заробітної плати з 03.04.2008 року.
Крім того, 30.03.2009 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області видано наказ №27/к, яким встановлено позивачу, як такому, що має право на відставку та продовжує працювати на посаді судді, щомісячне грошове утримання у розмірі 82% заробітної плати з 03.04.2009 року.
Також, наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області від 24.03.2010 року №37/к ОСОБА_2 збільшено розмір щомісячного грошового утримання до 84 % заробітної плати з 03.04.2010 року.
Разом з тим, із наявних у справі матеріалів вбачається, що щомісячне грошове утримання позивача з дати його встановлення - 03.04.2008 року, з 03.04.2009 року та з 03.04.2010 року і по дату розгляду справи нараховувалося та виплачувалося, виходячи із розміру посадового окладу, тобто відповідно до пункту 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, а не відповідно до встановленого Законом України “Про Державний бюджет” розміру мінімальної заробітної плати.
За таких обставин суд приходить до висновку, що Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Полтавській області при нарахуванні з 03.04.2008 року, з 03.04.2009 року та з 03.04.2010 року, та виплаті щомісячного грошового утримання позивача, порушено право останнього на встановлений законом рівень щомісячного грошового утримання, допущено бездіяльність щодо виконання вимог частини 4 статті 43 Закону України “Про статус суддів” із урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року, у зв'язку з чим така бездіяльність підлягає визнанню протиправною.
Крім того, суд вважає за необхідне зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації у Полтавській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 щомісячне грошове утримання судді, який має право на відставку і продовжує працювати з 03.04.2008 року по 20.12.2010 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка діяла в даний період та посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат.
Доводи представника відповідача відносно того, що бюджетні установи мають право брати бюджетні зобов'язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, а для забезпечення прав позивача не були виділені кошти у необхідній сумі, а у Законах про Державний бюджет України на 2007-2010 роки не передбачено відповідних бюджетних призначень Державній судовій адміністрації (як розпоряднику бюджетних коштів) на погашення заборгованості, що виникла за минулі роки у результаті невиконання зобов'язань, суд не бере до уваги з огляду на наступне.
Статтею 118 Закону України “Про судоустрій” визначено, що відповідно до Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів забезпечує держава.
Забезпечення функціонування судової влади передбачає:
1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на фінансування судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;
2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;
3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.
З огляду на викладене, не дотримання державою вказаних вимог Закону та не передбачення бюджетних асигнувань у належному розмірі для надання матеріального забезпечення суддям не може бути виправданням порушенням права судді на належний рівень матеріального забезпечення, встановлений чинним законодавством України.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (справи "Бурдов проти Росії", "Кечко проти України" та ін.).
З огляду на викладене, адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області про визнання бездіяльності незаконною, проведення перерахунку та виплати недоплаченої заробітної плати та грошового утримання задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації у Полтавській області по виконанню вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 заробітної плати та щомісячного грошового утримання судді, який має право на відставку та продовжує працювати.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області здійснити перерахунок та провести відповідні виплати належної ОСОБА_2 заробітної плати з 03.12.2007 року по 20.09.2010 року та грошового утримання судді, який має право на відставку і продовжує працювати з 03.04.2008 року по 20.12.2010 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, яка діяла в даний період та посадового окладу в розмірі 7,5 мінімальних заробітних плат.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови виготовлено 24 грудня 2010 року.
Суддя Н.Ю. Алєксєєва