31 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 420/10894/25
адміністративне провадження № К/990/53976/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2025 у справі №420/10894/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Біляївського районного суду Одеської області ОСОБА_2 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2024 року включно, виходячи із встановленого на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня кожного календарного року;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_2 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2024 року, обчисленої виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня кожного календарного року: 2270 грн (2021 рік), 2481 грн (2022 рік), 2684 грн (2023 рік), 3028 грн (2024 рік);
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за зазначений період, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, як такого, що не передбачений Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021 по 31.12.2024 відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2025, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2025, відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, 22.12.2025 ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подала касаційну скаргу до Верховного Суду.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши матеріали касаційної скарги Суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Так, у тексті касаційної скарги заявник вказує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №420/10894/25 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Суд зазначає, що в разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких має місце однакове правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в мотивувальній частині постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Отже, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі з подібними правовідносинами.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення, а не різним застосуванням норми.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, як на підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, неправильно застосували положення статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшовши помилкового висновку про правомірність визначення базового розміру посадового окладу судді виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн, встановленого законами про Державний бюджет України на відповідні роки. На переконання скаржниці, такий підхід фактично призвів до зміни встановленого спеціальним законом елементу суддівської винагороди підзаконними актами та законами про Державний бюджет України, що суперечить принципам верховенства права, правової визначеності та гарантій незалежності суддів, закріплених у Конституції України та Законі України «Про судоустрій і статус суддів».
Водночас, скаржником вказаних вимог не дотримано, оскільки не зазначено постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено та, відповідно, не вказано висновок судів, який суперечить конкретній позиції Верховного Суду.
У скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на помилковість висновків судів попередніх інстанцій у цій справі, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їхнього застосування.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судового рішення у даній справі, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 328, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2025 у справі №420/10894/25 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко