Справа № 591/9596/25
Провадження № 2/591/2278/25
30 грудня 2025 року м. Суми
Зарічний районний суд м. Суми в складі: головуючого судді Косар А. І.
секретар судового засідання Хроменко А. О.
розглянув в порядку загального позовного провадження справу:
позивач: ОСОБА_1
представник позивача: адвокат Якименко Ольга Ігорівна
відповідач: ОСОБА_2
третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради
предмет позову: спір про звільнення від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина
і установив:
У серпні 2025 року позивач через представника подав до Зарічного районного суду м. Суми вказаний позов. Вимоги мотивовано тим, що сторони перебували у шлюбі, який розірвано 15 листопада 2023 року за рішенням суду. Від шлюбу сторони мають дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За рішенням суду від ЗО січня 2024 року з позивача стягуються аліменти у частці від всіх видів його доходів (заробітку), починаючи стягнення з 27 листопада 2023 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття на користь матері ОСОБА_2 . На виконання цього рішення був виданий виконавчий лист від 30.01.2024 № 591/11081/23 та відкрито виконавче провадження (№ АСВП: 74912986). Ппочинаючи із серпня 2024 року Позивач перестав сплачувати аліменти на користь Відповідача, оскільки спільний син сторін почав на постійній основі проживати із батьком (Позивачем) та утримуватися ним одноособово. Таким чином, проживання дитини разом із Позивачем є тією істотною обставиною, яка припиняє його обов'язок сплачувати аліменти на користь Відповідача. Рішенням суду від 04.04.2025 визначено місце проживання сина разом з батьком. Відповідач самоусунулась від виконання батьківських обов'язків, спільний син сторін проживає із батьком (Позивачем), і останній забезпечує його належними умовами для життя та розвитку, будучи його єдиним утримувачем і самостійно його виховуючи. На переконання позивача, заявлені вимоги відповідають найкращим інтересам дитини.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі
29 серпня 2025 року Ухвалою суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі в порядку загального позовного провадження; призначив підготовче засідання.
08 вересня 2025 року Ухвалою суд закінчив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 01.10.2025.
11 вересня 2025 року Ухвалою суду від Державної прикордонної служби України витребувана інформація.
29 жовтня 2025 року Ухвалою суду закінчено підготовче провадження та призначено судову справу до судового розгляду по суті. Виклик ОСОБА_2 РНОКПП: НОМЕР_1 як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
У судове засідання сторони та їх представники не прибули, повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання. Представник позивача подала заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує і просить позов задовольнити. Третя особа за підписом начальника управління Подопригори В. В. подав заяву про розгляд справи у відсутність представника, не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Суд розглянув справу по суті за наявними у справі доказами та протокольною ухвалою постановив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв'язку з чим у справі оголошено перерву.
Дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності, Суд
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 15 листопада 2023 року по справі № 591/8962/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Від шлюбу сторони мають дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми по справі № 591/11081/23 від 30 січня 2024 року було вирішено стягувати з Позивача аліменти на утримання дітей: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 27 листопада 2023 року до досягнення найстаршою дитиною повноліття на користь матері ОСОБА_2 .
На виконання цього рішення був виданий виконавчий лист від 30.01.2024 по справі № 591/11081/23 та відкрито виконавче провадження (№ АСВП: 74912986).
Позивач зазначає, що починаючи із серпня 2024 року він перестав сплачувати аліменти на користь Відповідача, оскільки спільний син сторін почав на постійній основі проживати із батьком (Позивачем) та утримуватися ним одноособово.
Відповідно до акту обстеження умов проживання виданим Управлінням «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 21.02.2025, за адресою: АДРЕСА_1 проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , батько; ОСОБА_3 , син, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , донька, ІНФОРМАЦІЯ_2 (на даний час виїхала із матір'ю до Німеччини).
З відповіді комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Сумської міської ради на адвокатський запит № 36 від 10.06.2025 слідує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
З Виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 23.06.2025 слідує, що місцем проживання хворого зазначено АДРЕСА_1 .
З Довідки Сумської міської дитячо-юнацької спортивної школи «СПАРТАК» № 41 від 29.07.2025 слідує, що усі виїзди на змагання та екскурсії фінансує завжди батько, на тренування дитину приводить та забирає також батько, має постійний контакт з тренером-викладачем Сумської міської дитячо-юнацької спортивної школи «Спартак» ОСОБА_5 .
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.04.2025 по справі № 591/218/24 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком.
Статтею 15 Цивільного кодексу (ЦК) України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Судом встановлено, що спільний син сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із 06.08.2024 постійно проживає разом зі своїм батьком (Позивачем) за адресою: АДРЕСА_2 .
Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Згідно частини першої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до положень статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Відповідно до чч. 1-2 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 XII (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, частинами сьомою, восьмою статті 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей. В усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для ЇЇ благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по - перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграЗ норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження ЇЇ зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
У статті 18 Конвенції про права дитини зазначено про необхідність докладання всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної і однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною 8 ст. 7 СК України визначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Стаття 273 СК України передбачає можливість зміни або припинення аліментних зобов'язань у разі істотних змін у матеріальному або сімейному становищі сторін.
Постанова Верховного Суду у справі №711/8561/16 вказує, що аліменти можуть стягуватись лише на користь того з батьків, хто фактично проживає з дитиною.
Відповідач відзив не подала, доводи позивача не спростувала.
Позивач здійснює фактичне утримання неповнолітнього сина, який проживає з ним, а одержувач аліментів - мати дитини - не забезпечує його потреб.
Таким чином, проживання дитини разом із Позивачем свідчить про істотні зміни у матеріальному або сімейному становищі сторін.
У постанові Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) зроблено висновок про те, що аліменти це кошти, спрямовані на забезпечення дитини всім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає з дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. У цьому аспекті доведенню підлягають саме ті обставини, що діти постійно, а не тимчасово проживають із тим з батьків, хто сплачував аліменти.
Наявність рішення про стягнення аліментів не є перешкодою для вирішення спору про припинення такого стягнення і стягнення аліментів на користь іншого з батьків, бо саме у зміні обставин, які існували на момент ухвалення першого рішення, полягає новий спір (постанова Верховного Суду від 03.02.2021 у справі №520/21069/18 (провадження № 61-1347св20).
Припинення стягнення аліментів можливе, зокрема, тоді, коли дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача (постанова Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №686/18140/21 (провадження №61-6611св22)).
Отже, обов'язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. При цьому, факт зміни місця проживання дитини від одного з батьків до іншого, є обставиною, яка припиняє обов'язок утримання аліментів з боку того з батьків, з ким стала проживати дитина на користь того з батьків з ким вона проживала.
За таких обставин, доходимо висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині припинення стягнення з Позивача на користь Відповідачки аліментів на утримання дітей: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 06.08.2024.
Позивач вважає, що встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини повинно бути юридично зафіксоване з першочерговою метою захисту прав та інтересів дитини, адже в подальшому можуть виникати питання щодо оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується тільки одним із батьків, а також щодо переміщення спільного сина сторін без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із ним, а також з метою захисту його прав, як батька, на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.04.2025 у справі № 1 27/3622/24 зазначила, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька] обмежується або припиняється.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного акту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України. Отже, за відсутності спору між батьками дитини щодо її виховання та утримання й визначення законодавством встановлення такого факту в судовому порядку, суд, оцінюючи доводи і докази, які підтверджують факт самостійного виховання особою дитини, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.
Під час повномасштабного вторгнення російської федерації Відповідач разом із дітьми виїхали до Німеччини. Спільна донька сторін на даний час проживає із нею, а син із батьком (Позивачем).
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04.04.2025 визначено місце проживання сина разом з батьком.
Відповідно до акту обстеження умов проживання виданим Управлінням «Служба у справах дітей» Сумської міської ради від 21.02.2025, за адресою: АДРЕСА_1 проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 , батько; ОСОБА_3 , син, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_4 , донька, ІНФОРМАЦІЯ_2 (на даний час виїхала із матір'ю до Німеччини). Додатково зазначеним актом встановлено, що в квартирі, в якій проживає Позивач разом із спільним сином сторін, зроблено сучасний ремонт, в наявності необхідна техніка та меблі. У дітей є окремі кімнати, в яких є місце для сну, відпочинку, навчання. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: дитина навчається онлайн у 29-й школі, займається програмуванням, батько (Позивач] повністю займається вихованням та утриманням сина. У батька з сином дружні, довірливі стосунки. Позивач підтримує сина, сплачує за його додаткові гуртки, підтримує його захоплення.
Також даним актом ще раз встановлено, що із березня 2022 року по серпень 2024 року спільний син сторін проживав спільно із матір'ю (Відповідачем) та молодшою сестрою в Німеччині. Мати (Відповідач) під час їх спільного проживання постійно сварилася із ним, залишала їх з сестрою самих, зловживала алкогольними напоями, крім того, мати не підтримувала його захоплення, постійно економила гроші, для неї її потреби були на першому місці. Після повернення в Україну в 2024 році вони спочатку приїхали до Києва, а потім після сварки із матір'ю (Відповідачем) спільний син сторін приїхав до батька (Позивача) і з того часу по теперішній час проживає з батьком.
Із відповіді комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Сумської міської ради на адвокатський запит № 36 від 10.06.2025 вбачається, що спільний син сторін проживає за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться під медичним наглядом лікаря загальної практики - сімейного лікаря амбулаторії № 3 Підприємства ОСОБА_6 , декларація укладена батьком дитини ОСОБА_1 (Позивачем), 22.08.2024.
Згідно даних Історії розвитку дитини, ф. 112/о, електронної медичної карти ОСОБА_3 та зі слів лікаря, на прийом до лікаря-педіатра з приводу щорічних планових медоглядів, щеплень та у випадку захворювання дитину супроводжував батько ОСОБА_1 (Позивач), який сумлінно виконував всі призначення лікаря.
У відповіді КУ Сумської спеціалізованої школи І-ПІ ступенів № 29, м. Суми, Сумської області на адвокатський запит № 32 від 02.06.2025 зазначено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учнем 9-Г класу, регулярно відвідує заняття в залежності від їх форми організації, проживає разом із батьком та перебуває на його утриманні.
Класний керівник ОСОБА_7 підтверджує, що з ним спілкується, представляючи інтереси дитини, батько хлопця - ОСОБА_1 (Позивач), який також відвідує батьківські збори, а за необхідності й заклад освіти та спілкується з адміністрацією.
У характеристиці учня 9-Г класу Комунальної установи Сумська спеціалізована школа І-ПІ ступенів № 29, м. Суми, Сумської області ОСОБА_3 , 2010 року народження зазначено, що із серпня 2024 року вихованням дитини займається батько ОСОБА_3 (Позивач), який приділяє належну увагу до навчання сина, цікавиться життям класу та школи, батьківські збори відвідує постійно.
У довідці Сумської міської дитячо-юнацької спортивної школи «Спартак» № 41 від 29.07.2025 вказано, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно займається у Сумській міській дитячо-юнацькій спортивній школі «Спартак» на відділенні дзюдо з 01.09.2024 згідно заяви батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Його спортивним життям та досягненнями цікавиться батько. Усі виїзди на змагання та екскурсії фінансує завжди батько, на тренування дитину приводить та забирає також завжди батько, має постійний контакт з тренером-викладачем Сумської міської дитячо-юнацької школи «Спартак» ОСОБА_8 .
У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов'язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Звертаючись до суду в порядку загального позовного провадження з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2010 р. н. Метою встановлення факту заявник визначив - забезпечення захисту прав та інтересів його сина та враховуючи зміни в законодавстві щодо мобілізаційного періоду.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років за рішенням суду.
Згідно з Переліком документів, що подаються військовозобов'язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що є додатком № 5 до відповідного «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, визначено, що до документів, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину відносяться рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Отже, виходячи з положень Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560, підтвердженням самостійного виховання та утримання особою дитини є рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини.
Тобто, за наявності умов факту самостійного виховання та утримання дитини одним з батьків, суд може встановити відповідний факт, що впливає на права особи, як військовозобов'язаного.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Статтею 11 Закону «Про охорону дитинства» встановлено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
При цьому, предметом дослідження суду є встановлення певного юридичного факту, який породжує у заявника можливість підтвердити свої права за п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ, у порядку, передбаченому Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, повноваження суб'єктів владних повноважень, визначені Конституцією та законами України. При здійсненні своїх владних управлінських функцій відповідно до законодавства вони діють на підставі та в межах наданих їм повноважень, у тому числі й щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Такі повноваження щодо встановлення того чи іншого факту мають бути чітко визначені у відповідних нормативно-правових актах. Встановлення фактів, що мають юридичне значення, відповідним суб'єктом владних повноважень виключає повноваження суду щодо встановлення такого факту в судовому порядку.
Оскільки факт самостійного виховання та/або утримання дитини не може бути встановлений в позасудовому порядку, адже жодний орган влади (суб'єкт владних повноважень) не наділений повноваженнями встановлювати такий факт, то його встановлення можливе лише у судовому порядку в суді цивільної юрисдикції.
Враховуючи, що у зазначених правовідносинах відсутній будь-який орган влади, до повноважень якого належить встановлення факту самостійного виховання та/або утримання дитини, відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту самостійного виховання та/або утримання дитини, є суд цивільної юрисдикції на підставі статті 19 та частини другої статті 315 ЦПК України.
З огляду на вищевикладене, оскільки для підтвердження у особи права на оформлення відстрочки від призову на підставі положень п.4 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ, є необхідним надання належних документів, передбачених Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560, а саме: надання особою рішення про встановлення відповідного факту, а чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд таких справ у цивільному судочинстві в порядку окремого провадження, що в свою чергу обумовлено також тим, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, перелік яких не є вичерпним, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2024 в справі № 560/17953/21, суд вважає що заявлена позивачем вимога підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Окрім того, суд вважає, що наведені вище норми законодавства свідчать про те, що встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком своєї неповнолітньої дитини, не суперечить Закону і не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, та має для позивача юридичне значення, а тому не існує перешкоди щодо встановлення судом факту, який має юридичне значення - факту самостійного виховання та утримання батьком своєї малолітньої дитини.
З огляду на викладене вище, судом встановлено, що Позивач, який є батьком дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , самостійно утримує та виховує малолітнього сина, який перебуває на його (заявника) утриманні, в свою чергу, дослідженими судом доказами також встановлено, що відповідач - мати дитини ОСОБА_2 проживає окремо від дитини за кордоном, участі у її вихованні та утриманні не приймає, що, в свою чергу, також підтверджує факт здійснення позивачем самостійного виховання неповнолітнього сина та його перебування на повному утриманні батька, при цьому, з урахуванням викладеного вище, та враховуючи мету встановлення зазначеного юридичного факту для позивача, документом, що підтверджує зазначену обставину - факт самостійного виховання малолітньої дитини одним з батьків, - може бути рішення суду. При цьому, зазначений юридичний факт породжує для заявника та його неповнолітнього сина юридичні наслідки, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення, та, крім того, встановлення даного факту необхідно заявнику з метою захисту прав та інтересів дитини, а також своїх прав та інтересів, як батька, що самостійно займається вихованням та утриманням дитини, на підставі чого суд доходить висновку, що позовні вимоги відповідають найкращим інтересам дитини.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При вирішенні спору суд також враховує наступне.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог.
Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору положень частини четвертої статті 263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідач відзив не подав. Обставин, викладених у позові, не спростував.
Виходячи з цих обставин, одного з основних принципів цивільного судочинства - принципу змагальності, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача, а тому позов є підставним до задоволення.
Щодо розподілу судових витрат між сторонами
Частиною першою статті 141 ЦПК встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись стст. 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Припинити стягнення аліментів із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), які стягуються на підставі виконавчого листа, виданого на підставі Рішення Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/11081/23, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на утримання дітей: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи із 06.08.2024.
Відкликати виконавчий лист Зарічного районного суду м. Суми від 30 січня 2024 року по справі № 591/11081/23 про стягнення із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), які стягуються на підставі виконавчого листа, виданого на підставі Рішення Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/11081/23, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на утримання дітей: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ) від сплати заборгованості по аліментах починаючи із 06.08.2024, які стягуються на підставі виконавчого листа, виданого 30.01.2024 на підставі Рішення Зарічного районного суду м. Суми у справі № 591/11081/23, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на утримання дітей: доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходів (заробітку), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.
Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), його неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми Сумської області.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві ) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частина п'ята статті 268 ЦПК).
Адреса на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет - http://zr.su.court.gov.ua/sud1805/.
Інформація про сторони та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , адреса:АДРЕСА_2 ;
представник позивача: адвокат Якименко Ольга Ігорівна ОРДЕР СЕРІЯ ВМ №1069619 від 07.07.2025;
Відповідач: ОСОБА_2 адреса:АДРЕСА_3
Третя особа: Управління «Служба у справах дітей» Сумської міської ради, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 40034,Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, буд. 35.
Суддя А. І. Косар