Справа №760/998/25 2/760/6996/25
08 вересня 2025 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Верещінської І.В., за участі секретаря судового засідання Негари А., представника відповідача Матієнка О.Б., розглянувши цивільну справу позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди.
Вимоги позову мотивує тим, що ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода штабу та командира відділення управління взводу управління командира дивізіону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «старший матрос» та «молодший сержант».
Під час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 він зазнав з боку військової частини відносно себе незаконної бездіяльності, у зв'язку з чим йому заподіяно моральну шкоду, яка має відшкодуватись державною з огляду на таке.
23.01.2024 року позивачем у відповідності до вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, по команді поданий рапорт про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років (зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за № 507 від 23.01.2024).
До вказаного рапорту ним були долучені документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення, а саме:
1. Нотаріально завірені копії паспорту громадянина України та картки платника податків на ім'я ОСОБА_2 ;
2. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 03.02.2003;
3. Нотаріально завірену копію свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 06.10.2009;
4. Нотаріально завірені копії паспорту громадянина України та картки платника податків на ім'я ОСОБА_3 ;
5. Належним чином завірена копія рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 20.12.2023 року у справі № 495/12444/23.
Проте, вказаний рапорт належним чином не був розглянутий.
У зв'язку із чим, 27.02.2024 ним повторно, у відповідності до вимог пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, поданий рапорт про звільнення з військової служби у запас. До повторного рапорту ним були долучені ті ж самі документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення, як і до першого рапорту.
Однак, Військовою частиною НОМЕР_1 вказані рапорти про звільнення з лав Збройних Сил України належним чином не розглядались, не направлялись для прийняття по ним рішення командиром військової частини НОМЕР_4 як уповноваженої особи, яка наділена компетенцією на звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта, тим самим щодо позивача було допущено незаконну бездіяльність з боку держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , яка входить в структуру Збройних Сил України, що встановлено судовими рішеннями суду адміністративної юрисдикції.
Вказує, що Одеським окружним адміністративним судом розглядалась справа № 420/9545/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року у справі № 420/9545/24:
• Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді та не направленні до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорту діловода штабу військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним № 1940 від 27.02.2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 ;
• Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надіслати до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорт діловода штабу військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту і) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним № 1940 від 27.02.2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 .
Вказане судове рішення набрало законної сили 01.08.2024 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі № 420/9545/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернуто апелянту.
Вказане судове рішення набрало законної сили 23.09.2024 року.
Виходячи із викладених обставин, встановлених вищевказаними судовими рішеннями адміністративної юрисдикції, бездіяльність держави стосовно позивача в особі Військової частини НОМЕР_1 розцінюється позивачем як незаконна.
Внаслідок незаконної бездіяльності держави в особі Військової частини НОМЕР_1 , яка входить до структури Збройних Сил України, стосовно нього, а саме невирішення у відповідності до вимог законодавства порушених ним службових питань під час проходження військової служби, йому спричинено моральної шкоди, що виразилась у психологічних, душевних та моральних стражданнях.
Позивач вказує, що зазнав сильних душевних, психологічних страждань, це принижувало його честь та гідність, адже відносно нього допускалась незаконна бездіяльність щодо його звільнення з лав Збройних Сил України за наявності законних підстав для цього, службові особи Військової частини НОМЕР_1 , допускаючи бездіяльність щодо рапорту позивача на звільнення, порушували вимоги чинного законодавства, що встановлено вищевказаним судовим рішенням суду адміністративної юрисдикції.
Сильні душевні хвилювання, психологічні переживання, моральні страждання зазнав також через ту обставину, що фактично з січня місяця 2024 року по вересень 2024 року (вісім місяців) через бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не приймалось рішення уповноваженою особою про звільнення його з лав Збройних Сил України за наявності законних підстав для цього, чим порушувалось його право на звільнення з військової служби, яке гарантоване ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Вказує, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , призвела до того, що був порушений його звичайний спосіб з життя, адже тривалий час у передбачений законом спосіб та порядок службові особи цієї військової частини, вісім місяців, не вчиняли будь-яких дій з порушених ним питань щодо його звільнення з військової служби, що дуже пригнічувало позивача.
Також, позивач вимушений був докладати додаткових зусиль для відновлення своїх прав, звертаючись до суду з метою оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , подання скарги до командира Військової частини НОМЕР_4 як старшого командира відносно командира Військової частини НОМЕР_1 , встановлення факту незаконності та протиправності та протиправності такої бездіяльності, поновлення своїх порушених прав, які завдані незаконною бездіяльності.
Зокрема, 07.03.2024 року позивач вимушений був подати рапорт безпосередньо на командира Військової частини НОМЕР_4 зі скаргою на бездіяльність командування військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач зазначив про те, що його рапорти про звільнення з лав Збройних Сил України не направлені для прийняття по ним рішення командиром військової частини НОМЕР_4 як уповноваженою особою, яка наділена компетенцією на звільнення військовослужбовців у військових званнях до майстер-сержанта.
Проте це результату не дало, у зв'язку із чим, позивач вимушений був докладати додаткові зусилля для поновлення його прав та припинення незаконної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 , а саме звернутись до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, який 01.07.2024 року й визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 стосовно порушених мною питань про моє звільнення з лав Збройних Сил України.
Позивач вимушений також був з метою примусового виконання вказаного судового рішення 19.08.2024 року засобами поштового зв'язку звернутись до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) подати заяву про примусове виконання рішення, в якій просив на підставі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» розпочати примусове виконання виконавчого листа від 13.08.2024 року № 420/9545/24, виданого Одеським окружним адміністративним судом з виконанням рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/9545/24, яке набрало законної сили 01.08.2024 року.
З метою прискорення відновлення порушених прав через незаконну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та виконання рішення суду позивач додатково вимушений був звертатись до Міністерства юстиції України, що про свідчить лист Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16.09.2024 року № 4896/Ш- 5990-03.2/03.2-06.
Позивач зазначає, що докладав численні зусилля для того, щоб рішення Одеського окружного адміністративного суду 01.07.2024 у адміністративній справі № 420/9545/24 було доведено до суб'єкта владних повноважень, який зобов'язаний вчинити певні дії на користь позивача, та виконано ним.
Посилається, що з моменту подання рапорту на звільнення у січні 2024 року та до моменту звільнення у вересні 2024 року, він перебував у стані невизначеності, адже не знав, чи будуть поновлені його права, переживав через це, що завдавало йому ще сильніших душевних переживань внаслідок незаконної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка входить в структуру Збройних Сил України.
Лише після докладання значних зусиль щодо відновлення свої прав, документи на його звільнення були направлені до військової частини НОМЕР_4 , командиром якої прийнятий наказ 07.09.2024 року № 159-РС про звільнення позивача і 17.09.2024 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , що вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 271 від 17.09.2024 року.
Стан невизначеності, хвилювання про це та постійні думки про самоусунення Військової частини НОМЕР_1 від виконання вимог Закону під час розгляду рапортів позивача на звільнення, тривала тяганина, вжиття заходів щодо відновлення прав в позасудовому та судовому порядку, призводили також до погіршення в позивача внутрішньо-сімейної обстановки, і він не міг, перебуваючи в пригніченому стані, достатньо часу приділяти вихованню та утриманню його сестри, яку він самостійно виховував у зв'язку із чим і мав намір звільнитись з лав Збройних Сил України.
Бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 призвела до змін в емоційному стані позивача, індивідуально-психологічних проявах, які перешкоджали активному соціальному функціонуванню як особистості.
Посилається, що вказаними психологічними душевними та моральними переживаннями позивачу спричинено моральну шкоду, яку останній оцінює в 500 000 гривень.
Ухвалою суду від 21.01.2025 у справі відкрито загальне позовне провадження.
31 березня 2025 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 . Відповідач зазначає, що позивач, будучи військовослужбовцем, під час проходження військової служби звернувся з цивільним позовом до Білгород-Дністровського міськрайонного суду про позбавлення батьківських прав, який був розглянутий у цивільній справі № 495/12444/23 без участі військової частини НОМЕР_1 і рішенням від 20.12.2023 задоволений. Дане рішення відповідач вважає повністю корупційним, а позивача таким, що ухиляється від обов'язків військової служби, що не може за собою тягнути душевні, психологічні страждання, приниженні честі та гідності. Просить відмовити у задоволенні позову.
07 квітня 2025 року надійшла відповідь на відзив від позивача, згідно якої він не визнає заперечення викладені відповідачем у відзиві. Просить позов задовольнити.
12 травня 2025 року до суду надійшов відзив Міністерства оборони України. Відповідач зазначає, що у позовній заяві відсутнє будь-яке законне обґрунтування позовних вимог до Міністерства оборони України. Позивач ніколи не проходив та не проходить військову службу у Міністерстві оборони України. Військова частина НОМЕР_1 не перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Міністерства оборони України та не є його структурним підрозділом. У позовній заяві відсутні підстави вважати, що Міністерство оборони України взагалі могло завдати якої-небудь моральної шкоди позивачу. У зв'язку з викладеним вище, Міністерство оборони України просить суд ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні позову до Міністерства оборони України.
Протокольною Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 03.06.2025 закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду.
Позивач надіслав заяву про розгляд справи у його відсутність.
Представник Міністерства оборони України заперечував щодо задоволення позовних вимог.
Інші відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання у судове засідання не з'явились.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Міністерства оборони України, суд приходить до наступного висновку.
Позивач, звертаючись до суду з позовом до відповідачів, зазначає, що незаконною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби у запас відповідно до підпункту г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) - йому заподіяно моральну шкоду.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 №420/9545/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії:
• Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді та не направленні до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорту діловода штабу військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту г) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним № 1940 від 27.02.2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 ;
• Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 надіслати до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорт діловода штабу військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби у запас відповідно до підпункту і) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», згідно якої під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років, який зареєстрований у журналі вхідних рапортів військової частини НОМЕР_1 за вхідним № 1940 від 27.02.2024 року, з документами, які додані до нього на підтвердження наявності підстав для звільнення, для прийняття по ньому рішення командиром військової частини НОМЕР_4 . Вказане судове рішення набрало законної сили 01.08.2024 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі № 420/9545/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_4 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,- повернуто апелянту через невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Вказана постанова набрала законної сили 23.09.2024 року.
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиційного встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиційного рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення у мотивувальній частині судового акта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17).
Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18), від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21).
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Так, зі змісту вказаного рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 вбачається, що «Разом з тим, рапорт ОСОБА_1 від 27.02.2024 року про звільнення його з військової служби, військовою частиною НОМЕР_1 розглянутий не був, оскільки ні наказ по особовому складу про звільнення позивача з військової служби, а ні обґрунтованої відмови у задоволенні цього рапорту, відповідачем прийнято не було. При цьому, старшим лейтенантом юстиції С.Сорокалетом на рапорті позивача накладено резолюцію: «Станом на 29.02.2024 наявні законні підстави для звільнення»», а отже суд дійшов до висновку про протиправність дій Військової частини НОМЕР_1 ».
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статтях 55, 56 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п.9 ч.2 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (п.2 ч.2 ст. 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (ч.3 ст. 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч.1 ст. 1167 ЦК України).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівнювання до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі N 487/6970/20 (провадження N 61 1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі N 477/874/19 (провадження N 14-24цс21)).
Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.
Звертаючись до суду із позовом, позивач посилався на протиправність дій військової частини, що полягали у сильних душевних, психологічних та моральних переживаннях та погіршення в позивача внутрішньо-сімейної обстановки.
За наведених обставин, суд зазначає, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах.
Протиправність дій військової частини встановлена вищезазначеним судовим рішенням - Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 №420/9545/24.
Рішення суду у справі містить, як встановлено вище, висновок про те, що дії військової частини були протиправними, відтак, наявні підстави для покладення відповідальності за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
Як вбачається з позову, позивач пов'язує душевні, психологічні страждання з протиправною поведінкою військової частини, зазначає, що внаслідок її бездіяльності він зазнав сильних душевних хвилювань та психологічних переживань, також був порушений звичайний спосіб його життя, оскільки близько 8 місяців не вирішувалось питання його звільнення з військової служби, йому довелося звертатись до командирі іншої військової частини з рапортом, потім звертатися за захистом своїх прав до адміністративного суду та розпочати примусове виконання судового рішення. Стан невизначеності та хвилювання через таку бездіяльність військової частини призвело до погіршення внутрішньосімейної обстановки, не зміг достатньо часу приділити вихованню сестри.
На підтвердження своїх вимог надає:
-Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року у справі № 420/9545/24;
- Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 року у справі № 420/9545/24;
- копію постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_7 від 27.08.2024 року;
- Відповідь з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області № 4896/Ш-5990-03.2/03.2-06 від 16.09.2024 року.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова ВС від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16).
Одночасно суд констатує, що відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 у відзиві не надано доказів, які б спростовували зазначене у позові щодо бездіяльності військової частини. Твердження відповідача про те, що рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду №495/12444/23 від 20.12.2023, що подавалось позивачем разом із рапортом, є на думку відповідача явно корупційним, а позивача таким, що ухиляється від обов'язків військової служби, суд не приймає до уваги, оскільки дані обставини досліджувались при розгляді справи № 420/9545/24 Одеським окружним адміністративним судом, і саме рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду №495/12444/23 від 20.12.2023 набрало законної сили 22.01.2024 року та згідно ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Встановлено, що підставою позову позивачем визначено бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення позивача з військової служби.
Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) є самостійною (окремою) юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Оскільки шкода, завдана внаслідок бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 , яка входить до структури Збройних Сил України, відшкодовується завдавачем такої шкоди, суд вважає, що саме ВЧ НОМЕР_1 несе відповідальність за спричинені позивачу душевні хвилювання у вигляді моральної шкоди. Оскільки, завдавачем моральної шкоди є ВЧ НОМЕР_1 , то шкода підлягає відшкодуванню саме військовою частиною на підставі положень ст. 1172 ЦК України.
За таких обставин, доводи позивача про завдання йому моральної шкоди протиправними рішеннями та діями військової частини НОМЕР_1 , що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, знайшли своє підтвердження у ході розгляду справи, у зв'язку з чим суд доходить висновку про те, що позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди. Однак, оскільки військова частина є самостійною юридичною особою, суб'єктом господарської діяльності у Збройних Силах України, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету України, ведуть відокремлене господарство, мають кошторис надходжень та видатків, рахунки в установах банків, печатку, саме з неї як завдавача підлягає до стягнення моральна шкода. Таким чином, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Державної казначейської служби України.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів щодо протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, внаслідок яких позивачеві заподіяна моральна шкода у зв'язку з бездіяльністю щодо розгляду та направлення до служби персоналу військової частини НОМЕР_4 рапорту діловода штабу військової частини НОМЕР_1 старшого матроса ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас.
Таким чином, відсутні підстави для стягнення грошових коштів у рахунок відшкодування моральної шкоди з Міністерства оборони України.
Так, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Враховуючи встановлені у цій справі обставини, зокрема, триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, характер та тривалість вимушених звернень до суду за захистом своїх законних прав, додаткових зусиль та витрат для цього, суд, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що необхідною й достатньою сатисфакцією для позивача є визначення розміру відшкодування моральної шкоди, яка підлягає компенсації за рахунок відповідача - військової частини НОМЕР_1 у сумі 5 000,00 грн.
Таким чином, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 76, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, ст.ст.16, 23, 1167, 1172 ЦК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_1 , Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду;
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Суддя І.В. Верещінська