Номер провадження 2/754/10767/25
Справа №754/17448/25
Іменем України
30 грудня 2025 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Чебанова, справа № 754/17448/25
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп» - позивач
ОСОБА_1 - відповідач
Вимоги позивача: стягнення коштів
Гаврилюк О.С. - представник позивача
Позивачем системою «Електронний суд» подано позов у якому посилаючись на неналежне виконання відповідачем договірних кредитних зобов'язань позивач просить за договором № 60200384754 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше від 05.03.2025 стягнути з відповідача 21681,19 грн. - вартості отриманих послуг (сума 17112,69 грн.), штрафних санкцій (сума 4569,50 грн.), 2422,40 грн. - судового збору
«Послуг з навчання курс «Хомич Партнерство з гарантією»,.
Дата передачі справи головуючому 22.10.2025.
Ухвалою суду від 22.10.2025 відкрито провадження (спрощене без виклику учасників справи).
Про відкриття провадження всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
Судову кореспонденцію відповідач отримав 22.10.2025 час 16:47:21, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відзиву/відповіді на відзив/заперечень/заяв/клопотань до суду не надходило.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати КГС від 08.12.2022 у справі № 921/542/20 «40. Відповідно до частин першої, третьої статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб - порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. 41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) звертав увагу, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії"). 42. Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Німеччини"). 43. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу у захисті своїх інтересів та вживати необхідних дій для ознайомлення з ходом провадження (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ від 01.04.2008 щодо прийнятності у справі "Гуржий проти України" (Gurzhyy v. Ukraine), рішення ЄСПЛ від 17.07.2012 у справі "Мускат проти Мальти" (Muscat v. Malta). 44. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).».
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Про перебування у договірних правовідносинах, необхідність виконання взятих на себе зобов'язань, відкриття провадження судом і необхідність цікавитись даним питанням відповідачу достовірно відомо.
З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Згідно ст. 626 ЦК України, 1. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. 2. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. 3. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. 4. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. 5. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Згідно ст. 628 ЦК України, 1. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. 2. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно ст. 634 ЦК України, 1. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. 2. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. 3. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.
Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19: «Встановивши, що без отримання листа на адресу електронної пошти і смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.».
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.09.2024 у справі № 426/4264/19: «87. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. 88. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. 89. Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. 90. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц».
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
За договором № 60200384754 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше від 05.03.2025 (сторони ФОП ОСОБА_2 , відповідач) позивач є «Проценсинг-центр».
Згідно договору № 60200384754 про отримання товарів в системі ПлатиПізніше від 05.03.2025:
«
».
За договором № 2025022103 про участь постачальника в системі ПлатиПізніше від 21.02.2025 (сторони позивач, ФОП ОСОБА_2 ) за цим договором постачальник постачає товари клієнтам (надає послуги) та відступає прецесинг-центру право вимоги платежів.
Відповідно до п. 4.1. - п. 4.4. «Правил отримання товарів (надання послуг) в системі Плати Пізніше» затверджених 15.03.2024 наказом директора позивача «4.1. Для отримання товарів (надання послуг) у системі ПлатиПізніше™, Клієнт подає заявку на отримання товарів (надання послуг) Процесинг-центру через Постачальника, який є учасником системи ПлатиПізніше™. 4.2. Заявка подається в довільній формі і обов'язково містить інформацію про Клієнта, інформацію про Постачальника, обраний Пакет фінансування, перелік товарів (їх комплектацію), послуг, а також інші дані на вимогу Процесинг-центра. 4.3. Постачальник може надавати Клієнту необхідну допомогу при оформленні заявки, ознайомлює Клієнта з Пакетами фінансування. 4.4. Постачальник проводить належну перевірку Клієнта та перевіряє повноту та правильність (стосовно переліку товарів і послуг) наданої інформації та документів та надає її Процесинг центру. Постачальник перед установленням ділових відносин здійснює перевірку кожного Клієнта на предмет включення його до переліку санкційних осіб. У разі виявлення потенційного Клієнта у зазначеному переліку, Постачальник відмовляється від установлення ділових відносин із санкційною особою.».
Жодний з вищевказаних договорів та правил не містить даних про який конкретно товар/послуги йдеться і суду не надано конкретних правових доказів, які б свідчили про отримання/часткове отримання товарів/послуг оплату за які позивач просить стягнути з відповідача.
За таких обставин у задоволенні позову відмовляється за недоведеністю позовних вимог.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Згідно ч. 3 ст. 4 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні позову позивача (Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фангарант Груп», ЄДРПОУ 38922870, місцезнаходження: м. Київ, просп. Степана Бандери, 21 (корпус В)) до відповідача ( ОСОБА_1 , РНОКПРП НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстрація: АДРЕСА_1 ).
Судові витрати покласти на позивача.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.