Справа № 296/7281/25
2/296/2946/25
30 грудня 2025 року м.Житомир
Корольовський районний суд м.Житомира у складі головуючої судді Петровської М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» звернулось до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаною позовною заявою, відповідно до змісту якої просить:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» заборгованість за договором №101550059 від 23.10.2024 у розмірі 49 252,41 гривень, яка складається з: 15 000 грн - заборгованість по кредиту; 13 252,41 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 000 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту; 10 500 грн - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 7 500 грн - заборгованість за неустойкою;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» судові витрати у розмірі 12 422,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит №101550059, який підписано з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 15 000 грн та зобов'язався його повернути і сплатити проценти за користування кредитом. Оскільки відповідач в повному обсязі не повернув грошові кошти для погашення заборгованості за зобов'язаннями, у нього виникла заборгованість, яка становить 49 259,41 грн та складається з наступного: 15 000,00 грн - заборгованість по кредиту; 13 252,41 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 000,00 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту; 10 500,00 грн - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 7 500,00 грн - заборгованість за неустойкою.
Ухвалою судді Корольовського районного суду м.Житомира у даній справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву не подавав. Ухвала про відкриття провадження у справі була отримана відповідачем в електронному кабінеті 01.08.2025, що підтверджується довідкою про доставку до електронного документу.
Згідно з ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 23 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" (далі - Кредитодавець або Товариство) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) було укладено договір про споживчий кредит №101550059.
Відповідно до п.1.1. договору, кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п.1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі визначеній у п.1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом в рекомендовану дату платежу, але не пізніше дати остаточного погашення заборгованості, згідно п.1.4. договору та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит.
Пунктами 1.2, 1.3, 1.4. договору передбачено, що сума (загальний розмір) кредиту становить 15 000,00 грн. Кредит надається загальним строком на 345 днів за умови виконання позичальником графіку платежів, з 23.10.2024 (дата надання кредиту). Строк на який надається окрема частина кредиту встановлюється графіком платежів. Повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до графіку платежів, наведеному у додатку №1 до договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом (за умови дотримання графіку платежів): 03.10.2025 (дата остаточного погашення заборгованості).
Відповідно до п. 1.5.1 договору, комісія за надання кредиту: 3 000,00 грн, яка нараховується за ставкою 20,00% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту.
Згідно п.1.5.2 договору, комісія за обслуговування кредиту (за весь строк кредитування): 23 100,00 грн, що нараховується за ставкою 7.00% від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановленні графіком платежів, який є додатком №1 до цього договору.
Згідно п.1.5.3 договору, проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів, нараховуються за ставкою 220.00% річних на фактичну заборгованість за кредитом.
Відповідно п.1.5.4 договору, проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 220.00% річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного графіком платежів.
Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 (п.2.1).
Пунктом 3.3.2. договору передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом, а також інші платежі передбачені цим договором у порядку, строки та терміни передбачені п.п. 1.1.-1.6. цього договору та графіком платежів.
У разі прострочення позичальником зобов'язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісії та/або інших платежів згідно з умовами цього договору та графіку платежів, позичальник зобов'язаний сплатити на користь кредитодавця штраф у розмірі 700 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов'язання зі сплати платежів у визначені графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більше ніж 4 днів (п.4.1 договору).
Вищевказаний договір було підписано ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора «219131».
У відповідності до наявного в матеріалах справи додатку №1 до договору про споживчий кредит №101550059, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та ОСОБА_1 погодили графік платежів, відповідно до якого позичальник в строк до 03.10.2025 повинен був повернути кредит у загальному розмірі 66 026,25 грн, що складається з суми кредиту 15 000,00 грн, суми процентів за користування кредитом 24 926,25 грн, за обслуговування кредитної заборгованості 23 100,00 грн, комісія за надання кредиту 3 000,00 грн.
23 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 було підписано паспорт споживчого кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілоан".
З платіжного доручення №96293144 від 23.10.2024 та листа ТОВ «Кантрактовий дім» №9095 від 04.04.2025 вбачається, що ТОВ «МІЛОАН» на виконання умов договору №101550059 перерахувало на платіжну карту № НОМЕР_1 відкриту на ім'я ОСОБА_1 кошти у розмірі 15 000 грн.
Згідно з наявним в матеріалах справи відомостей про щоденні нарахування та погашення, проведеним ТОВ «МІЛОАН», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №101550059 від 23.10.2024 за період з 23.10.2024 по 31.03.2025 становила 49 252,41 грн, в тому числі: 15 000,00 грн - заборгованість по кредиту; 13 252,41 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 000,00 грн - заборгованість по комісії за надання кредиту; 10 500,00 грн - заборгованість по комісії за обслуговування кредиту; 7 500,00 грн - заборгованість за неустойкою.
11.04.2025 відповідачу ОСОБА_1 було надіслано вимогу про дострокове повернення кредиту, в якій Товариство повідомило відповідача про необхідність сплати заборгованості в розмірі 49 252,41 грн на користь позивача у строк не пізніше 30 днів з дати отримання цієї вимоги. Вимога була надіслана 17.04.2025 за адресою місця проживання вказаної в заявці про отримання кредиту, що підтверджується описом та реєстром відправлень доданих до матеріалів справи.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положеннями частин 1, 3 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч.1 ст.633 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу, визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.599 ЦК України).
Відповідно до п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).
Згідно ч.6 ст.11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Правовий висновок щодо правомірності укладення кредитного договору шляхом підписання електронним цифровим підписом викладений у постанові Верховного Суду від 12.01.2021, справа №524/5556/19 (провадження №61-16243св20).
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19) та від 09.09.2020 у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20).
З урахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що договір про споживчий кредит №101550059 від 23 жовтня 2024 року був укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мілоан" та ОСОБА_1 з дотриманням вимог законодавства, підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, та при його укладенні погоджено всі істотні умови кредитування. При цьому, факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується платіжною інструкцією №96293144 від 23.10.2024. Відомості щодо повного погашення ОСОБА_1 заборгованості в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи вищевикладене, оскільки отримані за договором про споживчий кредит №96293144 від 23 жовтня 2024 року кошти в добровільному порядку відповідачем ОСОБА_1 в повному обсязі не повернуті, що підтверджується договором про споживчий кредит, паспортом споживчого кредиту, розрахунком заборгованості, а також беручи до уваги те, що заборгованість по тілу кредиту та відсотках за користування кредитними коштами нараховані в межах строку дії договору, тому, суд погоджується, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів в сумі 15 000 грн, відсотків в сумі 13 252,41 грн та одноразової комісії в сумі 3000 грн, що разом становить 31 252,41 грн, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню в цій частині.
Щодо стягнення комісії за обслуговування кредиту в сумі 10 500 грн, суд зазначає наступне.
У відповідності до умов укладеного кредитного договору, комісія за обслуговування кредиту за період з 22.11.2024 по 03.10.2025 склала в загальній сумі 23 100 грн за ставкою 7% від суми кредиту та підлягала сплаті відповідачем згідно графіку два рази в місяць по 1050 грн (за виключенням листопада 2024 року та жовтня 2025 року, коли сплата мала здійснюватися один раз на місяць). Згідно розрахунку, залишок непогашеної суми комісії 10 500 грн - станом на 31.03.2025.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Частиною третьою вищезазначеної статті передбачено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов'язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним.
Вказана позиція послідовно підтримана у постанові Верховного Суду від 6 листопада 2023 року по справі № 204/224/21. Згідно змісту зазначеної постанови якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
При цьому, суд звертає увагу, що Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).
Зважаючи на зазначене вище, умови договору про споживчий кредит №101550059 від 23 жовтня 2024 року в частині стягнення комісійних платежів за обслуговування кредиту є несправедливими по відношенню до позичальника та спрямовані на погіршення його становища, відтак у стягненні комісії в сумі 10 500 грн слід відмовити.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача неустойки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначають, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
На підставі викладеного відсутні підстави для стягнення з відповідача 7 500 грн неустойки, оскільки така нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану, відтак, у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню в цій частині.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 537 грн (31 252,41 грн / 49 252,41 грн * 2 422,40 грн) підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.
Щодо витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.137 ЦПК України).
Разом з тим, матеріали справи не містять копії договору про надання правничої допомоги, укладеного адвокатом Колесніковою І.О. зі Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан», а також доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті позивачем, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Керуючись статтями 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 352 Цивільного процесуального кодексу України, -
ухвалив:
Цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (м. Київ, вул. Багговутівська, 17-21, код ЄДРПОУ 40484607) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» заборгованість за договором про споживчий кредит №101550059 від 23 жовтня 2024 року в розмірі 31 252,41 грн (тридцять одна тисяча двісті п'ятдесят дві гривні сорок одна копійка).
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» 1 537 грн (одну тисячу п'ятсот тридцять сім гривень) судових витрат по сплаті судового збору.
В задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 30.12.2025.
Суддя М. В. Петровська