Справа №572/4494/25
24 грудня 2025 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді: Оборонової І.В.,
за участю секретаря: Волкодав А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубровиця цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 3425946 від 02 червня 2021 року у загальному розмірі 96 796,31 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (первісний кредитор) та відповідачкою було укладено договір про споживчий кредит № 3425946 в електронній формі, відповідно до умов якого відповідачка отримала грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн строком на 15 днів, з обов'язком повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами у строки та на умовах, визначених договором. Вказаний кредитний договір було укладено в електронній формі та підписано відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам Закону України «Про електронну комерцію». Первісний кредитор свої зобов'язання за умовами кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредитні кошти шляхом перерахування їх на платіжну картку, реквізити якої були зазначені відповідачкою під час оформлення кредиту. У свою чергу відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредитні кошти та нараховані проценти у встановлені договором строки не повернула, у зв'язку з чим утворилася заборгованість. У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено первісним кредитором на користь ТОВ «Вердикт Капітал» на підставі договору факторингу, а згодом - передано ТОВ «Коллект Центр» на підставі договору відступлення права вимоги, що підтверджується відповідними договорами, актами приймання-передачі та реєстрами боржників. У зв'язку з невиконанням відповідачкою зобов'язань за кредитним договором та відсутністю добровільного погашення заборгованості позивач звернувся до суду з даним позовом.
До початку розгляду справи від представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Хмари М.В. надійшов відзив на позовну заяву, у якому вона просить відмовити у задоволенні позову та зазначає, що позивачем не доведено факту укладення між сторонами кредитного договору, оскільки наданий договір не містить підписів сторін, відсутні докази використання відповідачкою електронного підпису чи одноразового ідентифікатора, а також докази реєстрації та користування особистим електронним кабінетом первісного кредитора. Також вказує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів акцепту оферти відповідачкою та дотримання вимог Закону України «Про електронну комерцію», а подані позивачем довідки є внутрішніми документами заінтересованих осіб і не підтверджують волевиявлення відповідачки на укладення договору. Посилається на відсутність доказів фактичної видачі кредитних коштів, оскільки позивач не надав первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування грошових коштів саме відповідачці, а також не довів належність банківської картки, на яку нібито здійснювався переказ, відповідачці. Зазначає, що розрахунок заборгованості не є належним доказом виникнення грошового зобов'язання, оскільки є внутрішнім документом фінансової установи та не дозволяє перевірити реальний рух коштів і правильність нарахувань. Крім того, відповідач вказує на безпідставність нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, оскільки договір був укладений на строк 15 днів, а після його спливу право кредитора нараховувати проценти припиняється. Посилається на нікчемність умови договору про стягнення комісії за надання кредиту, оскільки надання кредиту є обов'язком кредитодавця і не може розглядатися як окрема платна послуга. Також зазначає, що умови договору є несправедливими та порушують баланс прав і обов'язків сторін, оскільки передбачають стягнення непропорційно великої суми процентів, що суперечить вимогам законодавства про захист прав споживачів. Вказує, що позивач не довів набуття права вимоги за спірним договором, оскільки відсутні належні докази відступлення права вимоги та докази належного повідомлення відповідачки про заміну кредитора. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, вказуючи, що заявлений їх розмір є завищеним, неспівмірним зі складністю справи, а фактична сплата та необхідність таких витрат належними доказами не підтверджені. З огляду на викладене, відповідач вважає, що позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з чим просить суд відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
До початку розгляду справи від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він просить відзив відповідачки залишити без задоволення, а позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. У відповіді на відзив позивач зазначає, що кредитний договір між первісним кредитором та відповідачкою укладено в електронній формі з дотриманням вимог цивільного законодавства та Закону України «Про електронну комерцію», а відсутність власноручного підпису не свідчить про неукладеність договору. Посилається на те, що відповідачка здійснила всі дії, необхідні для укладення електронного договору, зокрема зареєструвалася в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця, використала одноразовий ідентифікатор для підписання договору та надала коректні персональні і платіжні дані, що підтверджує її волевиявлення. Зазначає, що укладення договору було неможливим без створення особистого кабінету та введення одноразового ідентифікатора, а тому сам факт укладення договору підтверджує наявність електронного кабінету та отримання відповідних підтверджень. Вказує, що доводи відповідачки про відсутність доказів видачі кредитних коштів є безпідставними, оскільки грошові кошти були перераховані на банківську картку, реквізити якої відповідачка зазначила під час оформлення кредиту, що підтверджується довідкою оператора платіжних послуг. Посилається на те, що позивач та первісний кредитор є небанківськими фінансовими установами і об'єктивно не можуть надати банківські виписки по рахунках відповідачки, а обов'язок доведення факту ненадходження коштів покладається саме на відповідачку, яка має доступ до власних рахунків. Зазначає, що часткова сплата відповідачкою заборгованості за кредитом свідчить про визнання нею факту отримання кредитних коштів, існування кредитних правовідносин та погодження з умовами договору. Щодо доводів про несправедливість умов договору позивач вказує, що заявлена до стягнення заборгованість складається виключно з тіла кредиту та процентів за користування кредитом, без нарахування штрафів чи пені, а тому положення законодавства щодо обмеження штрафних санкцій не підлягають застосуванню. Посилається на те, що проценти за користування кредитом нараховані відповідно до умов договору, у тому числі з урахуванням пролонгації строку кредитування, яка була погоджена сторонами та могла відбуватися автоматично у разі наявності непогашеної заборгованості. Зазначає, що право вимоги до відповідачки перейшло до позивача на законних підставах за договорами факторингу та відступлення права вимоги, що підтверджується актами приймання-передачі реєстрів боржників, а неповідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність таких правочинів. Також позивач вказує, що розрахунок заборгованості є зрозумілим та підлягає перевірці арифметичним шляхом, а відповідачка не надала жодного контррозрахунку чи доказів неправильності нарахувань. З огляду на викладене, позивач вважає доводи відзиву необґрунтованими та такими, що спрямовані на ухилення від виконання грошових зобов'язань, у зв'язку з чим просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 листопада 2025 року у справі № 572/4494/25, за клопотанням представника позивача, судом було витребувано у Акціонерного товариства «Універсал Банк» докази, що стосуються належності платіжної картки та зарахування на неї кредитних коштів.
Від представника позивача до початку розгляду справи надійшла заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Від представника відповідачки надійшла заява про розгляд справи без його та відповідачки участі, у якій він позовні вимоги визнає частково.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у позовній заяві та у відзиві на позов, оцінивши подані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч.1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
У відповідності до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі: 1) у паперовому вигляді; 2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"; 3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; 4) в порядку, передбаченому Законом України "Про електронну комерцію".
Закон України від 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до ч.12 ст. 11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із наведеного слідує, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.
Судом встановлено, що 02 червня 2021 року відповідачка ОСОБА_1 на веб сайті первісного кредитора ТОВ «Мілоан» - miloan.ua створила анкету-заяву на кредит № 3425946, за якою їй було погоджено надання кредиту в розмірі 20000,00 грн. Анкета-заява містить персональні та ідентифікаційні дані відповідачки, а також відомості про поетапне проходження процедури оформлення кредиту з фіксацією часу кожного етапу, включно з моментом підписання договору. Крім того, у ній зафіксовано надання відповідачкою згоди на обробку персональних даних, проведення фінансового моніторингу та перевірку кредитної історії. Сукупність зазначених обставин свідчить про усвідомлену ініціативу відповідачки, її належну ідентифікацію та послідовність дій, що передували укладенню кредитного договору.
Надалі, 02 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 було дистанційно укладено договір про споживчий кредит сформовано і підписано (індивідуальну частину) № 3425946, шляхом пропозиції кредитодавця та її акцепту позичальницею відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Зазначений документ сформований в електронній системі кредитодавця та підписаний відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором U69132, надісланим на номер мобільного телефону позичальниці, зазначений нею під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця на визначених у ньому умовах.
Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов'язався надати позичальниці грошові кошти (фінансовий кредит), а позичальниця - повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у строки та на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 1.2 договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000,00 грн. Згідно з п. 1.3 договору кредит надається строком на 15 днів, а саме з 02 червня 2021 року, при цьому відповідно до п. 1.4 договору термін повернення кредиту, а також сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом визначено 17 червня 2021 року.
Згідно з п. 1.5 договору загальні витрати позичальниці за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, без урахування суми тіла кредиту, становлять 5 750,00 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальниці складає 25 750,00 грн.
Відповідно до п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту становить 2 000,00 грн, яка нараховується одноразово у розмірі 10 % від суми кредиту. Згідно з п. 1.5.2,1,6 договору проценти за користування кредитом нараховуються у розмірі 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування, що за первісний строк дії договору становить 3 750,00 грн. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Згідно п. 1.7. Договору тип процентної ставки за цим Договором: фіксована.
Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
За змістом пункту 2.2.1 кредитного договору позичальниця зобов'язана повернути суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у строк, визначений пунктом 1.3 договору.
Відповідно до п. 2.2.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється з дня, наступного за днем надання кредиту, по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених 2.2.3 договору.
Із положень пункту 2.3.1.1 кредитних договорів слідує, що позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством (далі Правила). Для продовження строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.
Відповідно до пункту 2.3.1.2 кредитних договорів позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6. договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України.
Згідно з п. 6.4. Договору укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню Кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки.
Відповідно до п. 6.5. Договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.
Відповідно до п. 3.2.6 договору кредитодавець має право відступати право вимоги за договором третім особам без згоди позичальниці.
Додатком №1 до договору про споживчий кредит №3425946 від 02 червня 2021 року встановлений графік платежів за договором про споживчий кредит, який є невід'ємною частиною кредитного договору та визначає порядок, строки і розмір виконання грошових зобов'язань. У графіку платежів чітко та однозначно визначено дату надання кредиту, кінцеву дату його повернення, суму основного боргу, розмір процентів, суму комісії та загальну суму до сплати.
Крім того, до моменту укладення кредитного договору відповідачці було надано паспорт споживчого кредиту, який відповідно до вимог Закону України «Про споживче кредитування» є обов'язковим інформаційним документом. Паспорт містить повний та вичерпний обсяг інформації щодо умов кредитування, зокрема суму кредиту, строк користування, процентну ставку, комісію, загальну вартість кредиту, орієнтовну реальну річну процентну ставку, наслідки прострочення виконання зобов'язань та порядок погашення заборгованості. Зазначений документ сформований в електронній системі кредитодавця та підписаний відповідачкою 02 червня 2021 року, що підтверджує факт її ознайомлення з усією істотною інформацією до укладення договору.
Судом встановлено, що кредитний договір між сторонами укладений в електронній формі шляхом подання відповідачкою анкети-заяви через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця та підтвердження волевиявлення шляхом введення одноразового ідентифікатора, який відповідно до умов договору та вимог законодавства є електронним підписом і підтверджує акцепт оферти.
Умовами кредитного договору визначено суму кредиту, строк користування коштами, дату їх повернення, розмір і тип процентної ставки, порядок нарахування процентів, а також умови продовження строку кредитування. Договір про надання споживчого кредиту № 3425946 від 02 червня 2021 року узгоджується за змістом з анкетою-заявою, індивідуальною частиною договору, графіком платежів та паспортом споживчого кредиту, що свідчить про відсутність суперечностей між складовими договірної документації.
Подані у справі докази у їх сукупності, відповідно до статей 76-81 ЦПК України, підтверджують усвідомлене та добровільне волевиявлення відповідачки, її належне інформування про умови кредитування та досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору, у зв'язку з чим судом установлено виникнення між сторонами кредитних правовідносин та укладення договору про надання споживчого кредиту № 3425946 від 02 червня 2021 року у належній формі з дотриманням вимог чинного законодавства України.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору № 3425946 первісним кредитором ТОВ «Мілоан» 02 червня 2021 року відповідачці було здійснено переказ кредитних коштів у сумі 20 000,00 грн., що підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» про здійснення переказу грошових коштів. Згідно з указаною довідкою, платіж у системі FONDY проведено 02 червня 2021 року зі статусом «approved», із призначенням платежу «Кошти згідно договору № 3425946», платіжним методом - банківська картка VISA, шляхом безготівкового перерахування на картку № НОМЕР_1 , банк-емітент - Monobank.
Дослідивши доводи відповідачки, викладені у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку, що вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та спростовуються сукупністю досліджених доказів.
Доводи відповідачки про відсутність доказів використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором та створення особистого електронного кабінету суд визнає необґрунтованими, оскільки укладення кредитного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця є технічно неможливим без проходження процедури ідентифікації користувача та введення відповідного одноразового ідентифікатора, який відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визнається належним електронним підписом. При цьому довідка про ідентифікацію підтверджує, що відповідачка була належним чином ідентифікована первісним кредитором, а акцепт договору здійснено шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого на номер мобільного телефону, зазначений нею під час оформлення кредиту.
Суд також враховує, що відповідачка у встановленому законом порядку не оспорювала дійсність кредитного договору, не зверталася до суду з вимогами про визнання його недійсним або неукладеним, не заявляла про втрату контролю над номером телефону чи платіжною карткою, а також не зверталася до правоохоронних органів із заявами про можливе шахрайство чи використання її персональних даних третіми особами, у зв'язку з чим підлягає застосуванню презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 Цивільного кодексу України. За таких обставин доводи відповідачки щодо відсутності її волевиявлення на укладення кредитного договору, неналежної ідентифікації та відсутності електронного підпису є припущеннями, не підтвердженими належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути покладені судом в основу рішення.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка також посилалася на нікчемність умови кредитного договору щодо стягнення комісії за надання кредиту, а також на несправедливість умов договору в цілому, вважаючи їх такими, що порушують баланс прав і обов'язків сторін. Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що умовами кредитного договору № 3425946 передбачено сплату комісії за надання кредиту у фіксованому розмірі 2 000,00 грн, що становить 10 % від суми кредиту та нараховується одноразово. Вказана умова є чітко визначеною, зрозумілою за змістом та доведеною до відома відповідачки до моменту укладення договору, що підтверджується індивідуальною частиною договору, анкетою-заявою та паспортом споживчого кредиту.
Комісія за надання кредиту є складовою загальної вартості кредиту та не є прихованим або додатковим платежем, оскільки її розмір, правова природа та порядок сплати прямо визначені договором та включені до загальної суми зобов'язань позичальниці. Відповідачка була належним чином поінформована про наявність та розмір комісії ще до укладення договору та погодилася з відповідними умовами шляхом акцепту оферти.
Суд звертає увагу, що чинне законодавство України не містить імперативної заборони на встановлення комісійних платежів у договорах споживчого кредитування, а сама по собі наявність комісії не свідчить про її нікчемність. Визначення структури плати за користування кредитом, у тому числі розподіл її на проценти та комісію, належить до свободи договору, гарантованої статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України, за умови належного інформування споживача.
Щодо доводів про несправедливість умов договору суд зазначає, що сам по собі розмір процентної ставки або загальна сума нарахованих процентів не може бути підставою для визнання умов договору несправедливими, якщо такі умови були чітко визначені, зрозумілі для споживача та погоджені ним добровільно при укладенні договору.
Судом встановлено, що відповідачка до моменту укладення кредитного договору була належним чином поінформована про всі істотні умови кредитування, зокрема про суму кредиту, строк користування, процентну ставку, комісію, загальну вартість кредиту та наслідки невиконання зобов'язань, що підтверджується паспортом споживчого кредиту та іншими матеріалами справи. Таким чином, відповідачка мала реальну можливість оцінити економічні наслідки укладення договору та прийняти усвідомлене рішення щодо його укладення.
Відносно доводів відповідачки про непропорційність відповідальності, надмірне фінансове навантаження, нікчемність комісії та несправедливість умов договору суд зазначає, що у межах даної справи до стягнення заявлено заборгованість, яка складається з тіла кредиту, процентів за користування кредитними коштами та комісії, без нарахування штрафних санкцій, пені чи інших заходів відповідальності. За таких обставин суд доходить висновку, що умови кредитного договору № 3425946 відповідають принципам свободи договору та вимогам чинного законодавства України, у зв'язку з чим зазначені доводи відповідачки є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка посилалася на відсутність доказів фактичного надання їй кредитних коштів та ненадання позивачем первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували перерахування грошових коштів саме на її користь. З метою перевірки зазначених доводів ухвалою суду від 18 листопада 2025 року, за клопотанням представника позивача, судом було витребувано відповідні докази в Акціонерного товариства «Універсал Банк».
Із наданої банком інформації та виписок руху коштів вбачається, що платіжна картка № НОМЕР_1 була відкритою на ім'я відповідачки ОСОБА_1 , до неї був прив'язаний фінансовий номер мобільного телефону відповідачки, а 02 червня 2021 року на зазначений картковий рахунок було зараховано грошові кошти у сумі 20 000,00 грн., що підтверджується відображенням дати і часу зарахування та подальшим рухом коштів по рахунку.
Оцінюючи наведені докази відповідно до статей 76-81 ЦПК України, суд дійшов висновку, що вони є належними, допустимими та достовірними, оскільки отримані безпосередньо від банківської установи, яка здійснює облік рахунків і фінансових операцій та не є зацікавленою у результаті розгляду справи.
Таким чином, сукупність письмових доказів у справі, у тому числі витребуваних судом у банківської установи, підтверджує належність платіжної картки відповідачці та факт фактичного зарахування на неї кредитних коштів. За таких обставин заперечення відповідачки про неотримання кредиту, відсутність зв'язку з платіжною карткою та недоведеність факту перерахування грошових коштів є безпідставними та спростовуються сукупністю належних і допустимих доказів.
Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, відповідно до якої презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається таким, що породжує цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована у встановленому законом порядку.
При цьому відповідачкою не надано жодного належного та допустимого доказу, який би спростовував факт зарахування коштів або свідчив про їх неотримання, зокрема виписок з банківського рахунку, звернень до банківської установи чи правоохоронних органів, доказів відсутності доступу до платіжної картки або номера телефону на момент укладення договору. Самі по собі заперечення факту отримання коштів без підтвердження відповідними доказами не можуть бути прийняті судом та не спростовують установлених у справі обставин.
Водночас відповідачка свої зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати нарахованих платежів у строки, визначені кредитним договором, належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.
Як убачається зі зведеного розрахунку заборгованості, складеного станом на 21 липня 2025 року, розмір грошового зобов'язання відповідачки за кредитним договором № 3425946 становить 96 796,31 грн., у тому числі: 16 661,00 грн. - сума основного боргу (тіло кредиту); 78 135,31 грн. - проценти за користування кредитними коштами; 2 000,00 грн. - комісія за надання кредиту. Вказаний розрахунок заборгованості є зрозумілим, логічним та таким, що підлягає арифметичній перевірці.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка посилалася на безпідставність нарахування процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування, визначеного договором у 15 календарних днів, вважаючи, що після спливу такого строку право кредитора нараховувати проценти припиняється. Однак наведені доводи суд визнає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов договору і норм матеріального права.
Судом установлено, що умовами кредитного договору № 3425946 передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами з дня, наступного за днем надання кредиту, на фактичний залишок заборгованості, за кожен календарний день користування кредитом, що прямо закріплено пунктами 2.2.2, 2.3 та 2.4 договору і було погоджено сторонами під час його укладення. Первісний строк кредитування у 15 календарних днів визначає мінімальний строк користування кредитом, однак не припиняє грошове зобов'язання позичальниці у разі його невиконання та не звільняє її від обов'язку сплачувати проценти за фактичне користування кредитними коштами.
Крім того, кредитним договором передбачено можливість продовження строку користування кредитом (пролонгації) у разі неповернення кредиту у встановлений строк, у тому числі з автоматичним характером такої пролонгації, із збереженням обов'язку позичальниці сплачувати проценти за користування кредитом відповідно до погодженої процентної ставки. Такий механізм є типовим для договорів короткострокового споживчого кредитування та не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Суд також зазначає, що у даній справі проценти нараховувалися виключно як плата за користування кредитними коштами, без застосування штрафних санкцій чи пені. Доводи відповідачки фактично зводяться до ототожнення процентів за користування кредитом із заходами відповідальності, що є помилковим, оскільки проценти не є мірою відповідальності, а становлять елемент плати за користування грошовими коштами кредитодавця, що узгоджується з правовою природою кредитного договору та положеннями статей 1048, 1054 Цивільного кодексу України.
Водночас відповідачка не надала жодних доказів повернення кредитних коштів у строк, визначений договором, у зв'язку з чим продовжувала фактичне користування ними після спливу первісного строку кредитування, а також не подала суду жодних належних і допустимих доказів виконання зобов'язань чи спростування розрахунку заборгованості, поданого позивачем; контррозрахунок заборгованості суду не надано.
За таких обставин суд доходить висновку, що нарахування процентів за користування кредитними коштами після спливу первісного строку кредитування, але до моменту фактичного повернення кредиту, є правомірним, відповідає умовам кредитного договору № 3425946 та вимогам чинного законодавства України, а доводи відповідачки з цього приводу підлягають відхиленню.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка також посилалася на недоведеність переходу до позивача права грошової вимоги за кредитним договором № 3425946. Оцінюючи зазначені доводи, суд виходить із такого.
Як убачається з матеріалів справи, право вимоги за кредитним договором № 3425946 первісно належало ТОВ «Мілоан» як кредитодавцю за вказаним договором. 26 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив фактору право грошової вимоги до боржників, у тому числі до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 3425946.
У подальшому, 10 січня 2023 року, між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за зазначеним кредитним договором у розмірі заборгованості, визначеному в реєстрі боржників.
На підтвердження фактичної передачі прав вимоги до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі прав вимоги, які містять відомості про сторони правочинів, дату передачі та перелік зобов'язань, за якими здійснено відступлення права вимоги. Указані акти підписані уповноваженими особами сторін та свідчать про реальне виконання умов договорів факторингу та відступлення права вимоги. Також до матеріалів справи долучено витяги з реєстрів боржників, у яких наведено конкретні відомості щодо відповідачки, зокрема її анкетні дані, номер і дату кредитного договору № 3425946, суму заборгованості та дату виникнення зобов'язання, що дає змогу однозначно ідентифікувати як боржника, так і саме зобов'язання.
Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що вони узгоджуються між собою, не містять суперечностей, оформлені з дотриманням вимог чинного законодавства та підтверджують безперервність переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до позивача.
Відповідно до положень статей 512, 513, 514, 1077, 1078 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент такого переходу. Частиною 1 ст. 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом, а отже відсутність згоди відповідачки не впливає на дійсність відступлення права вимоги та не звільняє її від виконання грошового зобов'язання перед новим кредитором.
За таких обставин суд дійшов висновку, що ТОВ «Коллект Центр» правомірно набуло статусу належного кредитора у спірних правовідносинах та є належним суб'єктом права вимоги у даній справі, оскільки відступлення права грошової вимоги за кредитним договором № 3425946 здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства України. При цьому, доводи відповідачки щодо недоведення правонаступництва є необґрунтованими та спростовуються сукупністю належних і допустимих письмових доказів, наявних у матеріалах справи.
Узагальнюючи викладене, суд зазначає, що всі доводи, наведені відповідачкою у відзиві на позовну заяву, були предметом всебічної та повної судової перевірки та отримали належну правову оцінку у межах даної справи.
За сукупністю наведених обставин суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» є доведеними, законними та обґрунтованими, а доводи відзиву відповідачки спрямовані на уникнення виконання взятих на себе грошових зобов'язань.
Відповідно до ст.526, ст.629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або зміна його умов не допускається (ст.525 ЦК України).
Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 478/300/19 зауважив, що під схваленням правочину можуть розумітися будь-які дії, спрямовані на виконання укладеного правочину, в тому числі, приймання майна для використання, реалізація інших прав та обов'язків відповідно до укладеного правочину.
Крім того, на час розгляду справи зазначений договір, за яким відповідачка отримала кредитні кошти, є чинним та недійсним у судовому порядку не визнавався.
Згідно ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи, що всупереч умовам кредитного договору та наведеним нормам закону відповідачка порушила строки та порядок погашення заборгованості за кредитним договором, наявні підстави для стягнення з неї на користь позивача заборгованість за кредитним договором.
Що стосується позовних вимог щодо розподілу між сторонами судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження таких обставин суду мають бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанції, платіжні доручення з відміткою банку, касові чеки тощо). Зазначені витрати мають бути належним чином документально підтверджені та доведені.
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України» (заява № 19336/04, пункт 269) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Крім того, додатковою постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) роз'яснено, що розмір гонорару визначається виключно за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у такі правовідносини. Водночас цивільне процесуальне законодавство встановлює критерії, які підлягають застосуванню при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей такого розподілу:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору та на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом справи.
У разі недотримання зазначених вимог суд, за клопотанням іншої сторони, має право зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, при цьому обов'язок доведення їх неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Цивільним процесуальним кодексом України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», яким визначено правові підстави співпраці сторін, порядок і умови надання правничої допомоги, види адвокатських послуг, механізм формування та оплати гонорару, а також права й обов'язки сторін. До зазначеного договору долучено прайс-лист, у якому встановлено вартість окремих видів правничих послуг.
Згідно із заявкою на надання юридичної допомоги № 593 від 01 липня 2025 року, підписаною сторонами на виконання договору № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 01 липня 2024 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» було погоджено конкретний обсяг правничої допомоги у даній справі щодо супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 3425946.
Зазначеною заявкою передбачено, зокрема: надання усної правової консультації з вивченням документів тривалістю 2 години вартістю 2000,00 грн. за годину, що становить 4000,00 грн.; підготовку пропозицій тривалістю 3 години вартістю 2000,00 грн за годину, на загальну суму 6000,00 грн; а також складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду тривалістю 5 годин вартістю 3000,00 грн за годину, на загальну суму 15000,00 грн.
Факт надання зазначених послуг підтверджується актом № 12 про надання юридичної допомоги від 31 липня 2025 року, у якому зафіксовано перелік фактично виконаних робіт, їх вартість та прийняття послуг клієнтом без зауважень. Зазначений акт підписаний уповноваженими представниками сторін, що свідчить про реальність, належність та дійсність понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу
Аналізуючи докази, надані представником позивача на підтвердження понесених витрат на правову допомогу, їх відповідності критерію реальності адвокатських послуг та співмірності складності справи, враховуючи, що розгляд справи відбувався за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому сама справа не є складною і з приводу спірних правовідносин існує усталена судова практика. Зважаючи на принцип співмірності, наданої адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» правничої допомоги із заявленим розміром судових витрат, витрачений час на надання цієї допомоги, суд приходить до висновку, що задоволенню підлягає розмір витрат по оплаті послуг за надання правничої допомоги частково, а саме, у сумі 5000,00 грн.
Крім того, позивачем були понесені також витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. за подання позовної заяви.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.
Враховуючи вищенаведене у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000,00 грн. витрат на правову допомогу, а також 2422,40 грн. судового збору.
З огляду на викладене, керуючись статтями 2, 11, 15, 204, 205, 207, 526, 610, 612, 625, 626, 628, 629, 638, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054, 512-516 Цивільного кодексу України, статтями 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 273, 354-355 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про електронну комерцію», суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором - задоволити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" заборгованість за кредитним за договором № 3425946 від 02 червня 2021 року в розмірі 96 796,31 грн. (дев'яносто шість тисяч сімсот дев'яносто шість гривень 31 коп.)
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр" сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) та витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. (п'ять тисяч) гривень.
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Дубровицький районний суд Рівненської області в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення суду складено 29 грудня 2025 року о 17-00 год.
Відомості про учасників справи, згідно п. 4 ч. 5 ст.265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд.3, офіс 306, м. Київ, код ЄДРПОУ 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 .
Суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду
Рівненської області Оборонова І.В.