Справа № 639/6640/24 (1-кп/639/445/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2616/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне вбивство
25 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі відеоконференції кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Новобаварського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2025 року, -
Вказаною ухвалою судом задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою у відношенні обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 09 лютого 2026 року включно.
Строк дії ухвали встановлено до 09 лютого 2026 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення судом враховано наявність ризиків, передбачених п. п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Також суд вважає, що інший більш м'який запобіжний захід, окрім як тримання під вартою, не зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого ОСОБА_7 процесуальних обов'язків, попередження впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні та переховування від органів досудового розслідування або суду.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого -адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або визначити мінімальний розмір застави.
Вказує, що ризики відсутні, обвинувачений не погоджується з обраним запобіжним заходом.
Сторона обвинувачення не надала доказів, які б підтвердили наявність ризиків.
Зазначає, що обвинувачений не має наміру переховуватись від суду з метою уникнути відповідальності, у розшуку не перебував, з місця події не зник, добровільно з'являвся до слідчого, перебуваючи на свободі не впливав на потерпілу та свідків.
Більш того, вирок щодо ОСОБА_7 було скасовано судом апеляційної інстанції, при цьому, обвинувачений не погоджувався з кваліфікацією дій, проте визнав що він наніс потерпілій удари, проте вбивати наміру не мав, ніщо не заважало йому довести умисел на вбивство, як би такий умисел був у ОСОБА_7 .
Обвинувачений в своїй апеляційній скарзі, яка є аналогічної за прохальною частиною скарзі захисника, вказує, що не мав умислу на вбивство та пояснює хронологію подій, інкримінованих злочинів.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи апеляційної скарги, вислухавши думку обвинуваченого та його захисника, які підтримали свої апеляційні скарги, дослідивши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Порядок продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачений положеннями ст. 199 КПК України.
Мотиви прийнятого суддею рішення викладені в ухвалі, яка в цілому відповідає вимогам КПК України.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного законодавства.
Як вбачається з оскаржуваного судового рішення, судом було належно досліджено дані про особу ОСОБА_7 , який не має будь-яких утриманців, міцних соціальних зв'язків, відсутнє постійне місця роботи, а також відомостей щодо матеріального стану обвинуваченого, що свідчить про те, що ОСОБА_7 в будь-який момент може покинути фактичне місце проживання з метою уникнення притягнення до кримінальної відповідальності.
Також районним судом при розгляді даного клопотання констатовано існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, те що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілу, у цьому кримінальному провадженні, та існує ризик вчинення ним інших правопорушень
Крім того, суд констатував відсутність обставин, які б свідчили про зменшення вказаних ризиків.
Врахував суд і тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , одне з яких є особливо тяжким злочином, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Відтак, висновок суду про доведеність існування ризиків, передбачених п.п. 1,3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України є обґрунтованим, а застосування більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою є недоцільним.
Також колегія суддів звертає увагу на наступне.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
У рішенні від 26 січня 1993 року у справі «W. проти Швейцарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що тривале тримання під вартою може виявитись виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
При вирішенні питання про необхідність ув'язнення особи вагомою підставою є ризик переховування цієї особи від правосуддя та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. При цьому переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують.
Тримання під вартою є виправданим якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи (Рішення «Лабіта проти Італії»).
Що стосується доводів обвинуваченого про можливість визначення йому застави, колегія суддів враховує встановлені судом першої інстанції обставини, зокрема що ОСОБА_7 двічі засуджувався за вчинення кримінальних проступків відносно потерпілої ОСОБА_8 .
За таких обставин, ухвала суду про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, винесена обґрунтовано, належним чином мотивована, відповідає вимогам КПК України, а тому підстав для її скасування або зміни з підстав зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 177, 178, 392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Новобаварського районного суду м.Харкова від 12 грудня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді