Справа № 638/23404/25 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/818/1557/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
25 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 10.12.2025 року щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
Оскаржуваною ухвалою постановлено
клопотання слідчого, погоджене прокурором - задовольнити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» в межах строку досудового розслідування, а саме до 25.01.2026 року включно з можливістю внесення застави у 160 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 484 480 гривень.
Строк дії ухвали встановлено до 25 січня 2026 року включно.
Зобов'язати орган досудового розслідування негайно повідомити про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою, його близьких родичів, членів сім'ї або інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому ст. 111, 112 КПК України.
При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з-під варти звільнити.
У разі внесення застави, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України покласти на підозрюваного ОСОБА_6 такі обов'язки: прибувати за викликом до слідчого, прокурора; не відлучатися із місця несення військової служби без дозволу командира військової частини; утримуватися від спілкування із свідками у цьому кримінальному провадженні, зокрема ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний вважатиметься таким, до якого у вказаному кримінальному провадженні застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
В обґрунтування прийнятого рішення слідчим суддею зазначено, що надані стороною кримінального провадження докази свідчать про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_6 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 408 КК України та про наявність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Слідчий суддя констатував, що з урахуванням тяжкості обвинувачення та особистої ситуації ОСОБА_6 , який не має настільки міцних та стійких соціальних зв'язків за місцем проживання, які були б гарантією від ризику втечі, врахувавши, водночас, попередню поведінку підозрюваного, який ухилявся від військової служби протягом більш ніж двох років, існує висока імовірність переховування останнього від органів досудового розслідування та/або суду.
Також слідчий судді вважав наявним ризик впливу на свідків, оскільки ОСОБА_6 наділений потенційною можливістю самостійно або шляхом використання набутих зв'язків впливати на свідків, щодо яких він обізнаний, з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у ході досудового розслідування та/або змінити свої показання у подальшому в суді для уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, слідчий суддя вважав достатніми підстави вважати існування ризику продовження ОСОБА_6 кримінального правопорушення, у якому останній підозрюється, з урахуванням його попередньої поведінки.
Урахувавши, що сторонами кримінального провадження не надано доказів щодо майнового стану підозрюваного, слідчий суддя відповідно п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України визначив заставу у 160 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 160 х 3028 грн, тобто 484 480,00 гривень.
В апеляційній скарзі захисник підозрюваного, посилаючись на незаконність і необґрунтованість, просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою просить обрати щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України слідчим не доведені, оскільки намірів переховуватись від органів досудового розслідування/ суду та здійснення тиску на свідків ОСОБА_6 не має.
Крім цього, вказує, що як стороною обвинувачення так і стороною захисту слідчому судді було надано медичну документацію про стан здоров'я ОСОБА_6 , яка підтверджує, що на момент розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у ОСОБА_6 наявні певні захворювання, які потребують відповідного лікування.
Також апелянт посилається на порушення права на захист підозрюваного ОСОБА_6 , оскільки в порушення положень ч. 2 ст. 184 КПК України, низка матеріалів, зокрема довідка про можливість надання медичної допомоги ОСОБА_6 у місцях позбавлення волі та копія постанови прокурора від 21.08.2025 року про доручення здійснення досудового розслідування, були долучені стороною обвинувачення безпосередньо при розгляді клопотання.
Автор апеляції наголошує також на тому, що визначений розмір застави ОСОБА_6 у сумі 484480 грн є очевидно непомірним.
В той же час, на підставі викладеного, вважає, що застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо ОСОБА_6 буде достатнім та ефективним заходом забезпечення кримінального провадження.
У судове засідання учасники судового провадження не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про розгляд за їх участі не подавали.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Слідчим суддею встановлено, що 27.11.2025 ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, а саме у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану та ч. 4 ст. 408 КК України, а саме у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби, з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді навідника - оператора 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку; віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків. Проте, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів, ОСОБА_6 , діючи з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 25.01.2023 у ранковий час доби (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений) але не пізніше 06 год. 00 хв., перебуваючи в районі місця несення служби свого підрозділу, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби та з 06 год. 00 хв. 25.01.2023 по 04.08.2023 перебував поза службою, проводячи час на власний розсуд.
За час відсутності на службі ОСОБА_6 , обов'язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 04.08.2023, до моменту з'явлення до місця несення служби, у зв?язку з чим підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, у самовільному залишенні місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Крім того, ОСОБА_6 будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, перебуваючи на посаді навідника - оператора 3 відділення 3 взводу оперативного призначення 3 роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов'язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов'язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків. Проте, ОСОБА_6 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи повторно, з прямим умислом, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, повторно, з метою ухилитися від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин 13.08.2023 у вечірній час доби (більш точний час досудовим розслідуванням не встановлений) але не пізніше 21 год. 00 хв., перебуваючи в районі місця несення служби свого підрозділу, а саме в АДРЕСА_3 , в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце служби та незаконно, постійно перебуває поза межами місця проходження служби, проводячи час на власний розсуд.
За час відсутності на службі ОСОБА_6 , обов'язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводить на власний розсуд, у зв'язку з чим підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби, з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.
Отже, визначаючи обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні вказаних кримінальних правопорушень, слідчий суддя правильно виходив із того, що обґрунтована підозра це такий стандарт доказування, який передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення. Обґрунтованість залежить від усіх обставин, проте факти, що в сукупності дають підстави для підозри не мають бути такого ж рівня як ті, що необхідні для обвинувачення або навіть винесення вироку.
Також слідчим суддею правильно констатовано, що обґрунтованість підозри ОСОБА_6 підтверджується насамперед: висновком службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_6 від 22.02.2023; рапортом т.в.о. командира 4 батальйону оперативного призначення ВЧ НОМЕР_1 капітана ОСОБА_14 про виявлення відсутності солдата ОСОБА_6 ; висновком службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби солдатом ОСОБА_6 від 30.08.2023; копією рапорта т.в.о. командира 4 батальйону оперативного призначення старшого лейтенанта ОСОБА_15 від 14.08.2023 про виявлення відсутності солдата ОСОБА_6 ; копією наказу № 93 від 25.01.2023 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_16 щодо призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби ОСОБА_6 ; копією наказу № 474 від 15.08.2023 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_17 щодо призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення місця служби ОСОБА_6 ; копією витягу з наказу № 348 від 06.12.2022 командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_18 про зарахування до списків особового складу військової частини; копією витягу з наказу № 1 від 01.01.2023 командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковника ОСОБА_18 з якого вбачається, що солдата ОСОБА_6 уважати таким, що приступив до виконання обов'язків; копією витягу з наказу № 36 від 31.01.2023 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_16 про виключення з усіх видів забезпечення солдата ОСОБА_6 ; копією витягу з наказу № 123 від 17.04.2023 т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_16 про звільнення з посади ОСОБА_6 у зв'язку з відсутністю військовослужбовця понад десять діб; копією витягу з наказу № 241 від 07.08.2023 командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковника ОСОБА_17 з якого вбачається, що солдата ОСОБА_6 уважати таким, що прибув після самовільного залишення військової частини із зарахуванням на всі види забезпечення з 04.08.2023 року; копією витягу з наказу № 251 від 16.08.2023 командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України полковника ОСОБА_17 відповідно до якого ОСОБА_6 виключено з усіх видів забезпечення у зв'язку з самовільним залишенням військової частини, з 13 серпня 2023 року; копією довідки № 5 військово-лікарської комісії відповідно до якої ОСОБА_6 , 1992 року народження, визнано придатним до військової служби; протоколами допиту свідків, протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки слідчого судді про те що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України, а саме, що підозрюваний може переховуватися від органу досудового розслідування, суду, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, а також продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Крім того, керуючись положеннями п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України слідчий суддя прийшов до висновку про необхідність визначення застави - 160 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 484 480 гривень.
Так, колегія суддів, з урахуванням стадії досудового розслідування, погоджується з такими висновками слідчого судді, зокрема щодо обґрунтованості підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та існування ризиків передбачених п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Так, ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п. п.1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, якими слідчий обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання підозрюваного під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи підозрюваного та обставин кримінальних правопорушень.
Відповідно до вимог ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, а відповідно до вимог п. 4 ч.2 ст. 183 КПК України тримання під вартою застосовується до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Так, враховуючи повідомлену ОСОБА_6 підозру у вчиненні умисного, тяжкого та особливо тяжкого кримінальних правопорушень, за одне з яких передбачене покарання на строк до 12 років позбавлення волі, не виключена можливість переховування підозрюваного від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення відповідальності за вчинене.
Враховуючи той факт, що на даний час не всі межі державного кордону України знаходяться під контролем її влади, ОСОБА_6 , перебуваючи на волі матиме можливість незаконно перетнути державний кордон України, переслідуючи все ту ж мету - уникнення кримінальної відповідальності.
Крім того, не можна виключати імовірність того, що ОСОБА_6 , наділений потенційною можливістю самостійно, або шляхом використання набутих зв'язків впливати на свідків з метою схилити їх надавати покази на його користь.
При цьому, колегія суддів констатує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від останніх.
Факт підозри ОСОБА_6 у вчиненні військових кримінальних правопорушень, які мають тривалий характер, на переконання колегії суддів, може свідчити про можливість вчинення останнім іншого кримінального правопорушення.
У зв'язку з викладеним застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою є цілком обґрунтованим та відповідає вимогам, визначеним ст.ст. 177, 178 КПК України, оскільки більш м'який запобіжний захід не здатний запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження та характеру дій, які інкримінуються ОСОБА_6 , а саме того, що він підозрюється у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, за одне з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі до 12 років, які вчинено в умовах воєнного стану, та які полягають у нехтуванні військовослужбовцем виконанням своїх обов'язків та незаконному ухиленні від їх виконання, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності та вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.
Крім цього, у рішенні ЄСПЛ у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозрі не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вирок) чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу) кримінального розслідування».
Доводи, на які посилається в апеляційній скарзі захисник підозрюваного стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні слідчого спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.
Наявність у підозрюваного певних вад здоров'я, як про це зазначає апелянт, на думку колегії суддів не є обов'язковою підставою для зміни останньому запобіжного заходу, на більш м'який, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що обвинувачений позбавлений отримувати необхідне лікування в умовах слідчого ізолятора. Не надано також апелянтом і доказів неможливості, у зв'язку із хронічними захворюваннями, перебування підозрюваного в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Крім того, колегія суддів констатує, що під час перебування підозрюваного в умовах слідчого ізолятора будь-яких письмових заяв про порушення його права, шляхом ненадання йому медичної допомоги від ОСОБА_6 матеріали справи не містять.
Долучення ж сторонами безпосередньо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу таких матеріалів, як: довідка про можливість надання медичної допомоги ОСОБА_6 у місцях позбавлення волі та копія постанови від 21.08.2025 про доручення здійснення досудового розслідування, з якими заздалегідь не було ознайомлено підозрюваного, не є безумовною підставою для визнання рішення слідчого судді незаконним чи необґрунтованим.
Більш того, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні під час вирішення питання щодо обрання запобіжного заходу підозрюваному були присутні як сам підозрюваний ОСОБА_6 так і його захисник - адвокат ОСОБА_7 , яким за їх проханням було надано можливість ознайомитись із долученою прокурором копією постанови.
Довідку ж про стан здоров'я ОСОБА_6 в судовому засіданні було долучено самим захисником.
Будь-яких клопотань, ані захисником, ані самим підозрюваним, зокрема щодо оголошення додаткової перерви для ознайомлення з долученими документами, в судовому засіданні заявлено не було.
У зв'язку з викладеним, підстави вважати наявними порушення прав підозрюваного на захист чи інших передбачених кримінальним процесуальним законодавством прав, під час долучення вказаних вище документів, на думку колегії суддів відсутні.
Розглядаючи можливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, колегія суддів вважає, що, наразі, «достатніми» та «належними» підставами тримання підозрюваного під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання підозрюваного під вартою. А тому, відсутні підстави для застосування більш м'якого запобіжного заходу відносно останнього.
До того, ж як обґрунтовано було зазначено слідчим суддею з посиланням на ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 407, 408 КК України застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Що стосується твердження апелянта про непомірний розмір застави, призначений ОСОБА_6 , як альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів наголошує на тому, що позиція Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру, цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року.
У цій справі, ЄСПЛ, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, підтвердив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідно до положень п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України, при визначенні розміру застави враховуються обставини кримінального правопорушення, майновий та сімейний стан обвинуваченого, інші дані про його особу та ризики, передбачені статтею 177 цього Кодексу.
Як вбачається із мотивувальної та резолютивної частини ухвали зазначених вище вимог кримінального процесуального закону слідчий суддя дотримався в повній мірі, визначивши заставу в межах, передбачених вищенаведеним п. 3 ч. 5 ст.182 КПК України, зокрема у розмірі 160 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 484 480 (чотириста вісімдесят чотири чотириста вісімдесят) грн.
На даний час саме такий розмір застави, визначений слідчим суддею, як альтернативного запобіжного заходу в межах, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а тому колегія суддів підтримує висновок слідчого судді про необхідність, враховуючи обставини кримінальних правопорушень, особу підозрюваного, а також відсутність відомостей щодо майнового стану підозрюваного, призначення ОСОБА_6 застави саме у такому розмірі.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, слідчий суддя постановив рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких постановив відповідне рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_6 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її зміни чи скасування на цьому етапі досудового розслідування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 214, 177-178, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_19 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Харкова від 10.12.2025 року щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді