Справа № 646/7739/25 Головуючий суддя І інстанції Сіренко Ю. Ю.
Провадження № 33/818/2139/25 Суддя доповідач Грошева О.Ю.
Категорія: Порушення вимог фінансового контролю
25 грудня 2025 року м.Харків
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду Грошева О.Ю., перевіривши на відповідність вимогам КУпАП апеляційну скаргу захисника Дяченка В.Ю. на постанову судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 листопада 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП, щодо ОСОБА_1 ,-
До початку судового розгляду, суддя Грошева О.Ю. з метою унеможливлення будь-яких сумнівів в об'єктивності рішень вважає за необхідне заявити самовідвід від розгляду апеляційної скарги захисника Дяченка В.Ю. на постанову судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 листопада 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП, щодо ОСОБА_1 , оскільки, як було встановлено, ОСОБА_1 в період з 02.11.2018 року до 21.06.2024 року обіймала посаду керівника служби судових розпорядників Харківського апеляційного суду.
Процедура самовідводу судді у справі про адміністративне правопорушення положеннями КУпАП не врегульована.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року по справі №2-591/11 зазначила, що суд застосовує аналогію закону і аналогію права тоді, коли на переконання суду певні відносини мають бути врегульовані, але законодавство такого регулювання не містить, внаслідок чого наявна прогалина в законодавчому регулюванні.
Зазначені висновки стосуються як матеріального, так і процесуального права. Саме застосування аналогії у процесуальному праві в певних випадках дає змогу ухвалити справедливе рішення. Тому відсутність у процесуальних кодексах положень про процесуальну аналогію не є перешкодою для застосування такої аналогії.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає за можливе застосувати аналогію закону, а саме - ст.75 КПК України.
Нормами Конституції України закріплені основні засади судочинства та відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 22 жовтня 2019 року (справа № 311/3428/18), від 25 лютого 2020 року (справа №619/1205/17), від 18 лютого 2021 року (справа № 127/17123/19) та від 19 жовтня 2021 року (справа № 127/18010/17), для забезпечення вимог процесуальної форми щодо недопущення сторонніх впливів на прийняття процесуальних рішень у кримінальному процесі України законодавцем закріплено інститут самовідводу, відводу, який передбачає інструменти для усунення упередженої службової особи від здійснення розслідування та судового розгляду кримінального провадження, сприяє підвищенню рівня довіри громадськості до суду та винесених ним рішень. Допустимість повторної участі судді у одному кримінальному провадженні диктується логікою побудови системи судового контролю. Термін контроль інтерпретується як перевірка діяльності кого- , чого- небудь. Судовий контроль не належить до правосуддя і є специфічною діяльністю суду. Вона має контрольний характер і забезпечує охорону конституційних прав громадян від свавільного і невиправданого втручання та обмеження з боку органів державної влади. Беручи до уваги те, що ці обставини можуть позначитися на об'єктивності й неупередженості судді при розгляді кримінального провадження по суті, законодавець включив зазначені дії до числа тих, що перешкоджають участі судді в його розгляді по суті. Адже, хоча діяльність судді із судового контролю не має прямого відношення до вирішення кримінального провадження по суті, проте він знайомиться з матеріалами провадження, і у нього при цьому складається внутрішнє переконання щодо його обставин, особи підозрюваного. А тому, якби в майбутньому йому довелося розглядати цю справу по суті, він би не міг вважатися безстороннім, оскільки зв'язаність судді прийнятим рішенням не може не проявитися в подальшому.
При цьому, у своїй практиці Європейський суд з прав людини розмежував суб'єктивний та об'єктивний підходи до безсторонності та вказав на можливість її перевірки різними способами.
Так, рішенням у справі «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) від 1 жовтня 1982 року, п. 30) зазначено, що, не дивлячись на те, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередження чи схильності, її відсутність чи, навпаки, наявність може бути перевірена різними способами відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У цьому контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, що відображає особисті переконання конкретного судді з конкретної справи, і об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-який сумнів з цього приводу. Будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід. Правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться (справа «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium), рішення від 26.10.1984 року, п. 26).
Також, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) від 06.09.2005 року, надаючи тлумачення поняттю «неупередженість» суду, в сенсі статті 6 Конвенції, наголосив, що така неупередженість має визначатися суб'єктивною оцінкою, на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, та об'єктивною оцінкою - тобто, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які законні сумніви з цього приводу. У межах об'єктивної оцінки має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо неупередженості суддів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення (п. 81).
У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. UnitedKingdom), від 10.06.1996 року, п. 38).
Стосовно суб'єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), пункт 43).
Стосовно об'єктивного критерію означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі «Ферантелі та Сантанжело проти Італії» (FerrantelliandSantangelov.Italy), від 07.08.1996 року, п. 58).
Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v.Switzerland) та рішення у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» (CastilloAlgarv.Spain), від 28.10.1998 року, п.45).
Відповідно до статті 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого ХІ черговим з'їздом суддів України 22 лютого 2013 року, неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Суддя має право заявити самовідвід у випадках, передбачених процесуальним законодавством.
Зазначені принципі закріплені і в міжнародних актах, зокрема, відповідно до п. 12 Висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів, передбачено, що незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень щодо сторін у судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає або може сприйматися як таке, що впливає, на здатність судді приймати незалежні рішення.
Відповідно до п.3 Європейського статуту судді, «Суддя не тільки повинен бути неупередженим, але і повинен сприйматися будь-ким як неупереджений».
Положення цієї статті Кодексу суддівської етики випливають з принципу об'єктивності, визначеному у Бангалорських принципах поведінки суддів, що схвалені резолюцією № 2006/23 Економічної та Соціальної ради ООН від 27.07.2006 р., відповідно до яких суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді, зокрема у випадку, коли у судді склалося реальне упереджене ставлення до якоїсь зі сторін або судді з його власних джерел стали відомі певні докази чи факти стосовно справи, яка розглядається.
ЄСПЛ зазначає у рішеннях у справах Делкурт проти Бельгії, Пєрсак проти Бельгії і Де Куббер проти Бельгії, що будь-який суддя, стосовно неупередженості якого є обґрунтований сумнів, повинен заявити самовідвід або задовольнити відвід з боку учасників справи.
Згідно положень п.4 ч.1 ст.75 КПК України, до обставин, що виключають участь судді в кримінальному провадженні віднесено, у тому числі, і ті, які виключають сумнів у його неупередженості.
Як убачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_1 , відповідно до наказу Харківського апеляційного суду від 02.11.2025 року №04-09/187-ос призначено на посаду керівника служби судових розпорядників Харківського апеляційного суду з 02.11.2018 року за переведенням з Апеляційного суду Харківської області.
Відповідно до наказу Харківського апеляційного суду від 21.06.2024 року №05-10/85-ос, ОСОБА_1 звільнено з посади керівника служби судових розпорядників Харківського апеляційного суду 21.06.2024 року.
Згідно з особовою карткою державного службовця та листа Харківського апеляційного суду від 07.08.2024 року №05-2634/2024, ОСОБА_2 мала 6-й ранг державного службовця в межах категорії «Б» посад державної служби.
Враховуючи викладене, та з урахуванням того, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 у період з 02.11.2018 року до 21.06.2024 року обіймала керівну посаду у Харківському апеляційному суді, відповідно до доктринальних підходів к розумінню правової концепції безсторонності (неупередженості) судді, з метою унеможливлення будь-яких сумнівів в об'єктивності колегії, виходячи з вищезазначених положень КПК України, Бангалорських принципів поведінки суддів, рішень ЄСПЛ для усунення можливих сумнівів щодо реалізації права на справедливий судовий розгляд та законності судового рішення, у відповідності до принципів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказані обставини поза розумним сумнівом унеможливлюють участь судді Грошевої О.Ю. у розгляді цього апеляційного провадження, оскільки вони можуть викликати сумніви в безсторонності судді, як у учасників судового розгляду так і будь-якого стороннього спостерігача.
У зв'язку із наведеним, з метою недопущення будь-яких сумнівів у неупередженості судді та об'єктивності його рішень, вважаю за необхідне задовольнити заяву про самовідвід.
Відповідно до ст.82 КПК України, матеріали справи за апеляційною скаргою захисника Дяченка В.Ю. на постанову судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 листопада 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП, щодо ОСОБА_1 підлягають передачі керівнику апарату Харківського апеляційного суду для повторного авторозподілу.
На підставі викладеного, керуючись ст. 81 КПК України,
Заяву про самовідвід судді Грошевої О.Ю. задовольнити.
Матеріали справи №646/7739/25 за апеляційною скаргою захисника Дяченка В.Ю. на постанову судді Основ'янського районного суду м.Харкова від 24 листопада 2025 року у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 172-6 КУпАП, щодо ОСОБА_1 - передати керівнику апарату Харківського апеляційного суду для повторного авторозподілу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя -