Житомирський апеляційний суд
Справа №296/8165/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/1003/25
Категорія ч.1 ст.111 КК України Доповідач ОСОБА_2
24 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд
в складі: головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження № 42014110350000510 за апеляційною скарг ою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ломоносов Ленінградської області російської федерації, громадянина України, останнє відоме місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України,
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок змінити в частині призначеного покарання у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зменшити обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ч.1 ст.111 КК України до 12 років позбавлення волі. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував той факт, що ОСОБА_8 в силу складних сімейних обставин, оскільки одружений на місцевій жительці, не зміг вчасно вийти з тимчасово окупованої території щоб продовжити проходження служби в Збройних силах України.
Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч.1 ст. 408 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 5 квітня 2001 року № 2341-III) у виді позбавлення волі строком 15 (п'ятнадцять) років;
- за ч. 1 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі строком 5 (п'ять) років.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно, за сукупністю злочинів, призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком 15 (п'ятнадцять) років.
Початок строку відбування засудженим ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі вирішено обчислювати з дня його затримання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів під час проведення судової портретної та фототехнічної експертизи в сумі 3786 (три тисячі сімсот вісімдесят шість) гривень 40 (сорок) копійок.
Запобіжний захід, обраний ОСОБА_8 ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2025 у вигляді тримання під вартою залишено без зміни.
Як встановлено судом та зазначено у вироку, згідно з Конституцією України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади російської федерації (далі - рф), діючи всупереч вимогам п.п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (ХХV) від 21.12.1965 № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і почали збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації (далі - зс рф) на територію України - Автономну Республіку Крим та місто Севастополь.
В подальшому, протягом лютого-березня 2014 року, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці зс рф шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, захопили державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, розташовані на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, тобто здійснили тимчасову окупацію вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час.
06 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим ухвалила Постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» №1702-6/14, чим порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, іншими нормативно-правовими актами. Рішенням Конституційного Суду України від 14 березня 2014 року №2-рп/2014 було визнано зазначену Постанову такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), унаслідок чого вона втратила чинність.
15 березня 2014 року Верховна Рада України ухвалила Постанову «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», внаслідок якої парламент Автономної Республіки Крим втратив легітимність.
За таких обставин, статус території Автономної Республіки Крим, відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII визначено, як тимчасово окупована територія, унаслідок збройної агресії рф та встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про національну безпеку України» визначено, що збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).
Таким чином, станом на березень 2014 року, Україна перебувала у стані, що характеризується діями щодо вирішення національно-етнічних, релігійних та інших протиріч із застосуванням засобів збройного насильства, за яких держава не переходить в особливий стан, що визначається як війна, і не вводить режим воєнного стану в країні або на частині її території, а збройна боротьба не виходить за межі операційного напрямку (мають місце різні військові інциденти, військові акції, інші військові зіткнення обмеженого масштабу (низької інтенсивності) із застосуванням іррегулярних або регулярних збройних формувань), тобто знаходилася у періоді збройного конфлікту.
В умовах збройного конфлікту та окупації території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, вірні присязі Українському народу військовослужбовці самостійно та централізовано виходили з окупованої території Автономної Республіки Крим для подальшого проходження служби в Збройних Силах України.
У зв'язку із цим, виконуючому обов'язки Міністра оборони України, дорученням Прем'єр-міністра України від 08.03.2014 № 6627/0/1 було доручено невідкладно вжити заходів для забезпечення розміщення в санаторіях сімей військовослужбовців, які перебувають на території Автономної Республіки Крим.
На виконання зазначеного доручення, керівникам підприємств, установ, організацій було доручено підготувати відповідні списки військовослужбовців, які бажають вийти з окупованої території Автономної Республіки Крим та продовжувати службу в Збройних Силах України, що у подальшому і було зроблено.
Виходячи з необхідності збереження життя, здоров'я, забезпечення прав і законних інтересів військовослужбовців Збройних Сил України, інших військових формувань, працівників правоохоронних органів України, які проходять службу (працюють) на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Указом Президента України від 24 березня 2014 року № 339 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України».
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України» було вирішено невідкладно розпочати передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України.
Вказане рішення було опубліковане в офіційних виданнях та в засобах масової інформації.
На виконання Указу Президента України від 24 березня 2014 року №339, 01 квітня 2014 року Кабінетом Міністрів України схвалено план організації його виконання.
Відповідно до вимог ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року, військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які прибули з тимчасово окупованої території і виявили бажання (за наявності підстав) звільнитися з військової служби, звільняються з військової служби, у тому числі в особливий період, за наявних підстав, а при їх відсутності - у зв'язку із скороченням штатів, якщо вони звернулися з клопотанням про звільнення протягом трьох місяців після прибуття з тимчасово окупованої території. Військовослужбовці військових формувань та правоохоронних органів України, які не прибули до визначених пунктів у визначені військовими формуваннями та правоохоронними органами України строки, вважаються такими, що залишили військові частини, та зараховуються у розпорядження відповідних посадових осіб. Відповідна інформація щодо їх розшуку надається до правоохоронних органів.
Згідно з вищевказаними вимогами ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та спільної директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 12.05.2014 №Д-2, та з метою упорядкування проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, які відрядженні до Державного космічного агентства України (далі - ДКА України), Головою ДКА України видано наказ по особовому складу від 14.05.2014 № 14-оф (далі Наказ № 14-оф) про прибуття військовослужбовців установ і філій, які розташовані на території АР Крим, в ДКА України, яке дислокується за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8, до 30.05.2014.
Разом з цим, громадянин України ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 07.09.1996 Богунським РВ УМВС України в Житомирській області, призваний на військову службу до лав Збройних Сил України 30.07.1992 ІНФОРМАЦІЯ_2 , 06.09.1992 при Військовій інженерній радіотехнічній академії ППО, прийняв військову присягу, відповідно до якої урочисто присягнув, вступаючи на військову службу, завжди бути вірним, відданим Українському народові, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно додержуватися Конституції України та законів України, зберігати державну і військову таємницю, виконувати свої обов'язки в інтересах співвітчизників та ніколи не зраджувати Українському народові.
Наказом Міністерства оборони України від 01.10.1997 ОСОБА_8 , був відряджений до ІНФОРМАЦІЯ_3 із залишенням на військовій службі, для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки відповідно до (на 2014 рік) ч. 9 ст. 6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», п. 153 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, Указу Президента України «Про Перелік посад, що можуть бути заміщені військовослужбовцями Збройних Сил України, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення в державних органах, установах і організаціях, та граничних військових звань за цими посадами» від 25.10.2007 № 1020/2007.
Станом на 2014 рік ОСОБА_8 було присвоєно військове звання майор.
Згідно з Указом Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010, ІНФОРМАЦІЯ_4 було перейменовано у Державне космічне агентство України (далі - ДКА України).
Наказом Голови ДКА України від 13.04.2012 № 19-ко майор ОСОБА_8 , призначений на посаду інженера (експерта з промислової безпеки) групи технологічного забезпечення експлуатації наземних космічних засобів центру науково-дослідного командно-вимірювальних систем ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - НЦУВКЗ), який дислокувався в АДРЕСА_2 , фактично проходив військову службу за місцем розташування майданчика АДРЕСА_3 ).
НЦУВКЗ створений відповідно до Указу Президента України від 12.08.1996 «Про Національний центр управління та випробувань космічних засобів», функцією якого є завершення всієї ланки космічної діяльності, яку починають наукові установи та підприємства створенням орбітальних та наземних космічних засобів: випробування та експлуатація космічних апаратів та інших виробів, які виведені на орбіту. Відповідно до структури НЦУВКЗ, яка діяла станом на 2014 рік, група технологічного забезпечення експлуатації наземних космічних засобів центру науково-дослідного командно-вимірювальних систем ЦККП була структурним підрозділом НЦУВКЗ та зокрема здійснювала технологічне забезпечення експлуатації наземних космічних засобів.
Під час проходження служби на вищевказаній посаді, ОСОБА_8 виконував завдання пов'язані з технологічним забезпеченням експлуатації наземних космічних засобів НЦУВКЗ.
Крім того, ОСОБА_8 , під час виконання обов'язків, був зобов'язаний, окрім іншого, керуватися вимогами ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ст.ст. 1, 2, 3, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ОСОБА_8 , був зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, які визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями; неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та про виконання наказу доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові; сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники) та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України; вважатися таким, що виконує обов'язок з військової служби, знаходячись на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Разом з тим, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України у військовому званні майор, обіймаючи вищевказану посаду, перебуваючи на території Автономної Республіки Крим, діючи всупереч інтересам України, в період збройного конфлікту, вчинив умисне кримінальне правопорушення проти основ національної безпеки України - державну зраду, за наступних обставин.
Так, на виконання кримінально протиправного умислу, що полягав у переході на бік ворога у період збройного конфлікту, ОСОБА_8 , отримавши, не пізніше 19 березня 2014 року, в денний час (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), у приміщенні клубу НЦУВКЗ ( АДРЕСА_2 ), пропозицію від невстановлених на даний час представників збройних сил російської федерації (далі - зс рф), щодо проходження військової служби в зс рф, погодився з цією пропозицією. Разом з тим, ОСОБА_8 , у вказаний період пропагував військовослужбовців ЗС України щодо переходу до лав зс рф; сприяв встановленню контролю зс рф над Центром; добровільно дав згоду на перехід до лав зс рф.
Також, продовжуючи реалізацію вищевказаного умислу, ОСОБА_8 , незважаючи на прийняття керівництвом ДКА України, не пізніше 24 березня 2014 року, усного рішення, доведеного до керівництва НЦУВКЗ та його структурних підрозділів, а також підрозділів кадрової політики, в телефонному режимі, про передислокацію НЦУВКЗ та його особового складу до м. Києва, шляхом подачі військовослужбовцями ЗС України рапортів про їх переведення за власним бажанням до установ та філій ДКА України, розміщених на материковій частині України з подальшим їх призначенням на посади, з відповідним рапортом не звернувся.
В кінці березня 2014 року (більш точної дати та часу досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_8 був прийнятий та розпочав військову службу на умовах окупаційної влади у « НОМЕР_2 Окремому командно-вимірювальному комплексі Військ повітряно-космічної оборони зс рф (в/ч НОМЕР_3 )» (вищевказане найменування присвоєно незаконно НЦУВКЗ на початку 2015 року). У вказаному збройному формуванні російської федерації, ОСОБА_8 займав ту саму посаду та виконував ті ж самі посадові обов'язки, які були в нього в ІНФОРМАЦІЯ_6 .
У такий спосіб, ОСОБА_8 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та передбачаючи, що внаслідок його дій може бути завдано шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, державній безпеці України, перейшов на бік ворога в період збройного конфлікту, тобто вчинив державну зраду.
Крім того, ОСОБА_8 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України у військовому званні майор, маючи кримінальний протиправний умисел на ухилення від військової служби, вчинив умисне кримінальне правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби - дезертирство, за наступних обставин.
30.04.2014 за вих. № 1996/10-9/14, ДКА України на адресу НЦУВКЗ електронним поштовим зв'язком направлено Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», з вимогою його доведення до працівників та військовослужбовців з обов'язковим роз'ясненням ст. 14 даного Закону.
Так, відповідно до вимог вказаної ст. 14 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Директиви Міністерства оборони України і Генерального Штабу Збройних Сил України від 12.05.2014 № Д-2 та з метою упорядкування проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, які відряджені до ДКА України, Головою ДКА України був виданий наказ по особовому складу від 14.05.2014 № 14-оф (далі - Наказ № 14-оф від 14.05.2014) про прибуття військовослужбовців установ і філій, які розташовані на території Автономної Республіки Крим, до ДКА України, яке дислокується за адресою: м. Київ, вул. Московська, 8. Граничний термін прибуття - 30 травня 2014 року.
Разом з тим, вищезазначений Наказ № 14-оф був розміщений на офіційному сайті Агентства, та в той же день (14.05.2014) за вих. № 2162/10-9/14 був направлений електронною поштою на адреси Центру контролю космічного простору (науково-випробувального) (далі - ЦККП), Управління Національного центру управління та випробувань космічних засобів (далі - НЦУВКЗ) та Південного центру радіотехнічного спостереження (далі - ПЦРС), був ними отриманий та доведений офіцерам встановленим порядком. Крім того, 19.05.2014 на адреси ЦККП, НЦУВКЗ та ПЦРС було додатково направлено лист-розпорядження ДКА України № 2232/10-9/14, щодо здійснення усіх можливих заходів щодо доведення вимог наказу ДКА від 14.05.2014 № 14-оф, до військовослужбовців.
Однак, ОСОБА_8 , обіймаючи посаду інженера (експерта з промислової безпеки) групи технологічного забезпечення експлуатації наземних космічних засобів центру науково-дослідного командно-вимірювальних систем ЦККП ІНФОРМАЦІЯ_5 , який дислокувався в АДРЕСА_2 , будучи обізнаним з вище вказаним Наказом від 14.05.2014 № 14-оф, всупереч виконання вимог ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, та ст.ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV, а також ст.ст. 1, 2, 3, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою ухилення від військової служби, 30 травня 2014 року не з'явився на службу до ДКА України, яке дислокується за адресою: АДРЕСА_4 , з відрядження.
За час відсутності у ДКА України, майор ОСОБА_8 , обов'язки військової служби за посадою не виконував, з рапортом про звільнення з військової служби до ДКА України не звертався, перебуваючи поза межами ДКА України правоохоронні органи або органи державної влади, про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та його причини, не повідомляв, та проводить час на власний розсуд.
Наказом Міністерства оборони України від 05.06.2014 № 272, майор ОСОБА_8 , зарахований у розпорядження Міністерства оборони України з 31.05.2014. Наказом ДКА України від 11.06.2014 № 18-оф майор ОСОБА_8 звільнений від займаної посади. Наказом Міністерства оборони України від 27.04.2015 № 94КП на ОСОБА_8 накладено дисциплінарне стягнення - «позбавлення військового звання». Наказом Міністерства оборони України від 12.05.2015 № 328, ОСОБА_8 звільнений з військової служби у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та виключений зі списків особового складу Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України та всіх видів забезпечення з 27.04.2015.
У такий спосіб, ОСОБА_8 , будучи повідомлений про необхідність виконання Наказу № 14-оф від 14.05.2014, порушив встановлений порядок проходження військової служби та без поважних причин не прибув з відрядження на службу до ДКА України, з метою ухилення від її проходження з 30.05.2014 до теперішнього часу, чим вчинив дезертирство.
Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 111 КК України, - державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, та за ч. 1 ст. 408 КК України, - дезертирство, тобто нез'явлення на військову службу з відрядження з метою ухилення від її проходження.
Апеляційний розгляд проведено у відсутності обвинуваченого ОСОБА_8 з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування судового виклику в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - офіційному виданні газеті «Урядовий кур'єр» від 10.12.2025, на електронному сайті Житомирського апеляційного суду та у відповідності до вимог абз.3 ч.8 ст.135 КПК України. Таким чином, права обвинуваченого не порушені.
Зазначене узгоджується з позицією, висловленою в постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 25.01.2023 року у справі №225/1957/21 провадження №51-2566км21.
Заслухавши доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 в підтримання апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційної скарги, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Враховуючи, що фактичні обставини справи, правильність кваліфікації дій та доведеність вини обвинуваченого в апеляційній скарзі захисника не оспорюється, висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, а також у дезертирстві, тобто нез'явленні на військову службу з відрядження з метою ухилення від її проходження, апеляційним судом не переглядається. Дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ч.1 ст.111, ч.1 ст.408 КК України кваліфіковані правильно.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, у відповідності до вимог ст.65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, один із яких, передбачений ч.1 ст.111 КК України, відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, а інший, передбачений ч.1 ст.408 КК України - злочином невеликої тяжкості, їх направленість проти основ національної безпеки України та встановленого порядку несення військової служби, те, що вони мають підвищену суспільну небезпеку, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, а також відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, а тому дійшов висновку про необхідність призначення останньому покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених ч.1 ст.111, ч.1 ст.408 КК України.
Згідно ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Проте, термін «явно несправедливе покарання», як неодноразово звертав увагу в своїх постанова Верховний Суд, означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, з урахуванням тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особи обвинуваченого, який продовжує службу на користь країни-агресора, що підвищує його суспільну небезпеку, відсутністю обставин, що пом'якшують покарання, із застосуванням положень ч.1 ст.70 КК України, відповідає загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, і це покарання, як за своїм видом, так і розміром, не може бути визнане явно несправедливим через суворість, оскільки є необхідним й достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження нових злочинів.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 листопада 2018 року (справа № 524/5999/17, провадження № 51-2776 км 18).
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що ОСОБА_8 в силу сімейних обставин, оскільки одружений на місцевій жительці, не зміг вчасно вийти з тимчасово окупованої території щоб продровжити проходження служби в Збройних Силах України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки дані про особу обвинуваченого були враховані судом під час обрання останньому міри покарання.
Таким чином, переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішення суду першої інстанції, вмотивованість його висновків при призначенні обвинуваченому покарання, в апеляційній скарзі захисника не наведено.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_8 є законним та обґрунтованим, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 13 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_8 в той самий строк з дня отримання копії судового рішення.
Судді: