Справа № 367/7486/25 Головуючий у І інстанції Шестопалова Я.В.
Провадження №22-ц/824/16181/2025 Головуючий у 2 інстанції ТаргонійД.О.
Іменем України
25 грудня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Журби С.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області, третя особа: Бучанський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання батьківства,
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати його батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , змінити прізвище ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з « ІНФОРМАЦІЯ_2 » на « ІНФОРМАЦІЯ_2 », ім'я та по батькові залишити без змін, внести відповідні зміни до актового запису №59 від 04 квітня 2020 року про народження ОСОБА_3 , складеного Бучанським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 28 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху та встановлено строк протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення її недоліків, а саме уточнити позовні вимоги та/або склад учасників справи, надання суду документів, які підтверджують особу матері дитини, щодо якої позивач бажає встановити батьківство.
Також, в ухвалі від 28 липня 2025 року суд першої інстанції зазначив, що із вступної частини позовної заяви вбачається, що позивачем визначено відповідачем 2 - Службу у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області, однак прохальна частина позову не містить позовних вимог до Служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області.
Крім того, в оскаржуваній ухвалі звернуто увагу на те, що територіальна підсудність справи за позовом про визнання батьківства позивача не може бути визначена за місцем його проживання.
13 серпня 2025 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції уточнену позовну заяву, в якій позивач вказав відповідачем 2 Управління соціальної політики Бучанської міської ради, виклав свої пояснення щодо підстав залишення позовної заяви без руху, зокрема зазначив, що державна реєстрація народження дитини - ОСОБА_3 була проведена за заявою служби у справах дітей, оскільки відповідач 1 - ОСОБА_2 не мала та не має на даний час паспорту, відомості про батька при реєстрації народження були записані зі слів заявника, яким і була служба у справах дітей, тому прохальна частина позову містить вимоги про внесення змін до актового запису, який був внесений за заявою відповідача 2.
Щодо підсудності даної справи Ірпінському міському суду, ОСОБА_1 вказує, що відповідач 1 не мала і не має місця реєстрації проживання, дані з єдиного демографічного реєстру стосуються іншої особи, у якої співпадає прізвище, ім'я та по батькові. Також підсудність можна визначити за одним з відповідачів, оскільки відповідач 2 зареєстрований в м. Буча.
Щодо не надання документів про відповідача 1 ОСОБА_2 . ОСОБА_1 зазначає, що вимоги не стосуються визнання материнства чи ідентифікації матері дитини, а справа стосується визнання позивача батьком дитини.
Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.
Не погоджуючись з даною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала перешкоджає в доступі до правосуддя, адже позивачем було вказано відповідача як особу, яка народила дитину і записана матір'ю та Управління соціальної політики Бучанської міської ради, від імені якого заявником при реєстрації народження дитини виступала Служба у справах дітей та сім'ї, оскільки мати не мала паспорта і не могла подати заяву про реєстрацію народження дитини. На підтвердження зазначеного було надано відповідний лист.
Щодо висновку суду першої інстанції про відсутність вимог до відповідача 2, то даний відповідач має відношення до розгляду даної справи, враховуючи специфіку справи та обставин, які не є типовими для справ даної категорії, адже мати дитини проживає без паспорту, тому заявником при реєстрації народження дитини був орган, який здійснює захист прав дітей. Адже реєстрація народження дитини стосується передусім прав дитини таких як: мати прізвище, ім'я, дату та місце народження.
ОСОБА_1 вважає, що при відкритті провадження та проведенні підготовчого судового засідання у судді зникли б питання, про які вказано в ухвалі, адже сама служба та відповідачка змогли б надати свої пояснення та обґрунтування.
Відзиви на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходили, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що уточнена позовна заява про встановлення факту батьківства не є усуненням недоліків, оскільки нових достатніх відомостей і доказів стосовно обставин справи вона не містить, не було викладено вимоги до Управління соціальної політики Бучанської міської ради, не надано документів, які підтверджують особу ОСОБА_2 , зокрема рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, тобто у встановлений законом строк недоліки, зазначені в ухвалі суду, не усунуті.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
За правилом ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У ч. 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України», заява № 19164/04).
Аналогічні правові висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах містяться у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
Вимоги щодо форми та змісту позовної заяви визначено у ст. 175 ЦПК України, а положеннями ст. 177 ЦПК України передбачено перелік документів, що додаються до позовної заяви.
Так, згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
До неналежно оформленої позовної заяви застосовуються положення ст. 185 ЦПК України.
Згідно ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху і надає позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ним ухвали.
Ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачені вимоги до форми і змісту позовної заяви. Так, обов'язковими складовими позову мають бути: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв'язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд першої інстанції залишив без руху позовну заяву у зв'язку з тим, що позивачем не надано відомості про особу відповідача - ОСОБА_2 , прохальна частина позову не містить позовних вимог до Служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області, не правильно визначено підсудність даної справи.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо невідповідності вимог позовної заяви положенням ст. ст. 175 і 177 ЦПК України.
Так, на виконання вимог ухвали суду від 28 липня 2025 року, ОСОБА_1 подав уточнену позовну заяву, в якій визначив в якості відповідача Управління соціальної політики Бучанської міської ради Київської області та зазначив, що надати суду документи, які підтверджують особу матері дитини, він не може, оскільки у відповідачки відсутні документи, що посвідчують особу.
Крім того, ОСОБА_1 вказав, що вимоги не стосуються визнання материнства чи ідентифікації матері дитини, а справа стосується визнання позивача батьком дитини.
Щодо підсудності даної справи ОСОБА_1 вважав, що справа підсудна Ірпінському міському суду Київської області, за територіальним знаходженням відповідача Управління соціальної політики Бучанської міської ради Київської області.
Судова колегія вважає, що обставини, зазначені в оскаржувані ухвалі, як не усунені недоліки позовної заяви, не могли бути підставою для її залишення без руху, оскільки особу відповідача суд може встановити самостійно, як і вирішити питання підсудності справи іншому суду, якщо буде встановлено, що дана справа не підсудна Ірпінському міському суду Київської області.
Місцевий суд також не взяв до уваги та не перевірив доводи позивача про те, що дані з єдиного демографічного реєстру можуть стосуватися іншої особи, у якої співпадає прізвище, ім'я та по батькові та дата народження.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання прийняття позову до розгляду, дійшов висновку про те, що позивач за відсутності позовних вимог до Управління соціальної політики Бучанської міської ради, завідомо необґрунтовано залучає дану юридичну особу як відповідача з метою зміни підсудності справи, що є зловживанням процесуальними правами.
Водночас, слід зазначити, що визнаючи подання даної позовної заяви зловживанням процесуальними правами, суд першої інстанції, з урахуванням обставин справи, не вирішив питання залишення позовної заяви без розгляду або повернення на підставі частини 3 статті 44 ЦПК України.
Постановляючи ухвалу про визнання позовної заяви неподаною та повернення її позивачу, суд першої інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального законодавства, які підлягали застосуванню у даних правовідносинах, а тому висновок суду першої інстанції щодо повернення заяви з підстав невиконання позивачем вимог ухвали суду без руху та не усунення недоліків є необґрунтованим.
Відповідно до ст. 1 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», Високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначені в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення».
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» визначено, що виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.
Висновки про недопущення надмірного формалізму при вирішенні судом питань, пов'язаних з реалізацією особою свого права на доступ до правосуддя, викладені також у постановах Верховного Суду, зокрема від 26 грудня 2019 року у справі № 367/8573/17, від 18 грудня 2018 року у справі № 761/5894/17, від 09 липня 2019 року у справі № 826/6479/18.
Апеляційний суд приходить до висновку, що повернення позовної заяви із підстав, наведених судом першої інстанції, є формальним та сумнівним з точки зору дотримання права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Враховуючи вищевикладене, ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2025 рокуне може вважатися законною та обґрунтованою.
Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2025 року скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 379 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 15 серпня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Судді: Д.О. Таргоній
С.А. Голуб
С.О. Журба