22 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участі секретаря ОСОБА_4
прокурора ОСОБА_5
підозрюваного ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22.10.2025 задоволено клопотання слідчого слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України старший лейтенант поліції ОСОБА_11 , погоджене заступником Генерального прокурора ОСОБА_12 , та застосовано до підозрюваногоОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17.12.2025 року включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисники ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянти навели аналогічні доводи, та зазначали, що підозрюваному застосовано найсуворіший запобіжний захід без достатніх вагомих доказів, які можуть свідчити про наявність вини у діях підозрюваного ОСОБА_6 та відсутності всіх інших _____________________________________________________________________________________
Справа № 757/51982/25 Слідчий суддя - ОСОБА_13
Апеляційне провадження № 11-сс/824/8560/2025 Суддя-доповідач - ОСОБА_1
виключних підстав, які б вимагали застосування такого запобіжного заходу.
Кримінальне провадження відкрито у лютому 2025 р. та за цей час, виходячи із поведінки підозрюваного ОСОБА_6 та інших обставин, у сторони обвинувачення не було жодних підстав для застосування запобіжного заходу щодо нього.
Про наявність заяв щодо ознак сексуального насильства з боку ОСОБА_6 стороні захисту стало відомо лише із публічного розголосу у ЗМІ. Органом досудового розслідування відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту з проханням надати прізвища осіб, які звернулись із скаргами про харасмент або насильство з метою їх спростування належними та достатніми доказами, чим грубо порушено право на захист підозрюваного.
У кримінальному провадженні не призначалась судова експертиза судом за поданням слідчого органу, натомість експертиза проводилась експертами та спеціалістами на вибір представників потерпілих за відсутності всієї необхідної інформації.
Докази вчинення злочину підозрюваним у будь-якій формі у справі відсутні. Ознайомлення з поясненнями кожної потерпілої свідчать про те, що жодна з них не зазначає про насильство з боку підозрюваного, про відсутність у неї можливості покинути місце дії або покликати на допомогу.
Судом не враховано супровідний лист університету в Шевченківську поліцію м. Києва із заявами 4 осіб, які надійшли в один день в січні 2025 р., у якому зазначено про проведення університетом опитування серед студентів ОСОБА_6 за 2020-2024 року, жодний із яких не повідомив про насильницькі дії з його боку.
Також апелянти посилались на недоведеність існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, апелянти зазначали, що слідчим суддею не враховано характеристику та поведінку підозрюваного, наявність постійних місць проживання, роботи, родини, у складі якої є неповнолітня 11 річна дитина, наявність батьків пенсіонерів та статусу фактично єдиного годувальника в родині.
26.11.2025 від захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_6 надійшли доповнення до поданих апеляційних скарг, в яких він просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого, або застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_6 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
У доповненнях захисник зазначав, що слідчий обґрунтовував підозру ОСОБА_6 та ризики згідно ст. 177 КПК України показаннями цілого ряду свідків. Однак, жоден із цих свідків не був очевидцем насильницьких дій сексуального характеру ОСОБА_6 по відношенню хоча б однієї потерпілої. Самі ж показання свідків містять чутки, показання із чужих слів без зазначення першоджерела та особисті припущення і судження, що не є джерелом фактичних даних як доказів згідно ч. 2 ст. 84 КПК України.
Інші докази обвинувачення, такі як медичні огляди і рекомендації потерпілим від лікарів-психологів, висновки психологічних експертиз є похідними, оскільки в їх основу покладено показання тих же потерпілих і свідків, а тому до них підлягає застосуванню доктрина «плодів отруйного дерева».
Аналіз протоколів огляду мобільних телефонів потерпілих і підозрюваного, не підтверджує, а навпаки спростовує версію обвинувачення, оскільки не містить жодних погроз та/або залякувань тощо зі сторони ОСОБА_6 .
Відтак, матеріали справи не містять достатніх, належних та допустимих доказів, на підтвердження винуватості підозрюваного, а зміст підозри не містить фактичних обставин злочинів та ключових ознак події кримінальних правопорушень.
Перерахування слідчим в клопотанні ризиків, передбачених пунктами 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст.177 КПК України є формальним і не доводить їх існування у діях і намірах підозрюваного.
Ризик переховування підозрюваного повністю нівельований з огляду на те, що 21.11.2025 року сторона захисту вже здала на зберігання слідчому у цьому провадженні паспорт ОСОБА_6 для виїзду за кордон.
Крім того, ризик переховування спростовують ряд стримуючих факторів, зокрема постійне проживання в Україні родини підозрюваного: дружини та двох дітей; наявність на території України рухомого і нерухомого майна; професійний фактор та постійне місце роботи в м. Києві.
За спливом більше 8 місяців досудового розслідування слідчим, прокурором неодноразово допитані потерпілі та свідки, усі докази обвинувачення зібрані, слідчі дії щодо огляду листування у месенджерах між ОСОБА_6 , потерпілими, свідками проведені, а протоколи за їх результатами складені та додані до клопотання, у зв'язку з чим посилання на існування ризику знищення, приховання або спотворення будь-яких із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення є недоведеним.
Ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих у кримінальному провадженні є не актуальним, оскільки ОСОБА_6 звільнений із «Молодого театру» і жодна із потерпілих не перебуває із ним у службових або інших відносинах підпорядкування чи іншої залежності.
При цьому, слідчий в клопотанні не посилався на ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, натомість слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі самостійно доповнив та обґрунтував існування вказаного ризику, чим фактично порушив принцип змагальності та надав необгрунтовану перевагу стороні обвинувачення.
Крім того, на переконання апелянта, у слідчого судді були наявні усі підстави для визначення підозрюваному застави в розмірі, пропорційному до матеріального стану.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_6 , який приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв'язку, та його захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , які підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити, думку прокурора ОСОБА_5 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги з доповненнями не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025100100000607 від 10.02.2025 за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 152, ч. 1, 2 ст. 153 КК України.
21.10.2025 у межах вказаного кримінального провадження ОСОБА_6 повідомлено про підозру у насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства щодо ОСОБА_14 , з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 153 КК України (в редакції Закону України № 2295-VI від 01.06.2010); у насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства ОСОБА_14 , вчиненому повторно, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 153 КК України (в редакції ЗаконуУкраїни № 2295- VI від 01.06.2010); у зґвалтуванні ОСОБА_15 , вчиненому особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 153-155 КК України, а саме у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних з оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій, без добровільної згоди потерпілої особи, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 152 КК України; у зґвалтуванні ОСОБА_15 , вчиненому повторно, а саме у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних з оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій та вагінальним проникнення з використанням пальців руки, без добровільної згоди потерпілої особи, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 152 КК України; у зґвалтуванні неповнолітньої ОСОБА_16 , вчиненому повторно, а саме у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних з оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій та вагінальним проникненням з використанням пальців руки, без добровільної згоди потерпілої особи, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 152 КК України; у згвалтуванні неповнолітньої ОСОБА_17 , вчиненому повторно, а саме у вчиненні дій сексуального характеру, пов'язаних з оральним проникненням в тіло іншої особи з використанням геніталій та вагінальним проникненням з використанням пальців руки, без добровільної згоди потерпілої особи, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 3 ст. 152 КК України; у вчиненні насильницьких дій сексуального характеру щодо ОСОБА_18 , не пов'язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи, особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених статтями 152, 154, 155 КК України, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 2 ст. 153 КК України.
21.10.2025 слідчий слідчої групи Головного слідчого управління Національної поліції України старший лейтенант поліції ОСОБА_19 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням, погодженим заступником Генерального прокурора ОСОБА_12 , про застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22.10.2025 задоволено клопотання слідчого, та застосовано до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 17.12.2025 року включно.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як убачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як убачається із матеріалів судового провадження, станом на день апеляційного розгляду закінчився строк дії оскаржуваної ухвали про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 17.12.2025.
Разом з тим, предметом апеляційного оскарження є ухвала слідчого судді, яка переглядається, виходячи з тих обставин кримінального провадження, які існували на день її постановлення.
На переконання колегії суддів, застосовуючи щодо підозрюваного ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчим суддею станом на день розгляду клопотання обгрунтовано встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 152, ч.ч. 1, 2 ст. 153 КК України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання та долучені до нього документи, оцінюючи їх достатність для висновку про причетність ОСОБА_6 до інкримінованих йому кримінальних правопорушень, дійшов обґрунтованого висновку про наявність у провадженні достатньої сукупності доказів, які свідчать про обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих йому злочинів.
Крім того, слідчим суддею станом на день розгляду клопотання визнано доведеними вказані у клопотанні слідчого ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , тяжкість можливого покарання, характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного, слідчий суддя дійшов обгрунтованого висновку, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
З урахуванням вказаного, на думку колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_6 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки підозрюваного та запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до положень п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України не визначив йому розмір застави, оскільки ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні злочинів із застосуванням насильства щодо потерпілих.
З наведеного убачається, що слідчим суддею враховано обставини справи, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованих йому злочинів, є обґрунтованим, та підстав для застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, або визначення йому розміру застави, колегія суддів не вбачає.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_6 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Саме такий запобіжний захід здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного ОСОБА_6 .
Викладені в апеляційних скаргах захисників в інтересах підозрюваного доводи про недоведеність обґрунтованої підозри у частині вчиненні ОСОБА_6 інкримінованих йому злочинів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки слідчий суддя правильно встановив, що наведені у клопотанні дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 152, ч.ч. 1, 2 ст. 153 КК України.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять достатні дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованих йому дій.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій та наявність або відсутність у його діях складу інкримінованого злочину, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, достатності, належності та допустимості доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
З наведених підстав, доводи захисників про недостатність доказів для доведеності винуватості ОСОБА_6 , неналежність та недопустимість зібраних доказів, зокрема медичних оглядів і рекомендацій потерпілим від лікарів-психологів, висновків психологічних експертиз, а також показань свідків, жоден з яких, на переконання сторони захисту, не був очевидцем насильницьких дій сексуального характеру ОСОБА_6 по відношенню хоча б однієї потерпілої, доводи про відсутність у показаннях потерпілих даних про насильство з боку підозрюваного, колегія суддів вважає передчасними.
Надання судом аналізу викладених в апеляційній скарзі доводів щодо неналежності та недопустимості зібраних у справі доказів, надання оцінки фактичним обставинам інкримінованих дій, свідчитиме про вихід за межі предмета оцінки, яка здійснюється на даній стадії досудового розслідування під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, що є неприпустимим з огляду на приписи ч. 3 ст. 26 КПК України.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Викладені в апеляційних скаргах доводи про те, що у клопотанні не доведено існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів також вважає безпідставними.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Зважаючи на викладене, а також, враховуючи конкретні обставини інкримінованих підозрюваному злочинів, кількість епізодів злочинних дій, колегія суддів приходить до висновку про доведеність слідчим у клопотанні ризику можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду.
Оцінюючи наявність ризику незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів виходить із встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків та потерпілих безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про існування у кримінальному провадженні інших ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та виклав в ухвалі детальні мотиви про існування таких ризиків з огляду на конкретні обставини кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_6 , кількість епізодів злочинних дій, на тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим у вчиненні зазначених злочинів, та даних про особу підозрюваного.
При цьому, доводи апелянтів про те, що слідчий суддя в ході розгляду клопотання самостійно дійшов висновку про існування ризику перешкоджання ОСОБА_6 кримінальному провадженню іншим чином, який не було зазначено у клопотанні слідчого в обгрунтування підстав для застосування запобіжного заходу, не впливає на суть прийнятого слідчим суддею рішення, з огляду на сукупність встановлених слідчим суддею інших підстав для застосування щодо ОСОБА_6 найсуворішого запобіжного заходу, а відтак не може бути самостійною підставою для скасування правильної по суті ухвали слідчого судді.
Доводи захисників про позитивну характеристику та належну поведінку підозрюваного, наявність у нього постійних місць проживання, роботи, родини, у складі якої є неповнолітня 11 річна дитина, наявність батьків пенсіонерів та статусу фактично єдиного годувальника в родині, не свідчать про відсутність ризиків у кримінальному провадженні, та самі по собі не забезпечують впевненості у належній процесуальній поведінці підозрюваного, у випадку застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, ураховуючи обсяг підозри у вчиненні злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, ступінь вірогідності настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, слідчий суддя дійшов обгрунтованого висновку про те, що визначення підозрюваному застави у порядку ч. 3 ст. 183 КПК України не зможе забезпечити ефективного уникнення встановлених ризиків. При цьому, слідчий суддя належним чином умотивував вказаний висновок, а відтак доводи апелянтів у цій частині є безпідставними.
Інші доводи апеляційних скарг висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час розгляду клопотання, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин у їх сукупності, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Ураховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 176-178, 183, 193, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з доповненнями захисника ОСОБА_7 в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 залишити без задоволення, аухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2025 року, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
____________ ___________ ___________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3