10 грудня 2025 року місто Київ
провадження № 22-ц/824/13552/2025
cправа № 359/740/24
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Височанської Н.В.
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Яковлевої Л.В.,
У січні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив змінити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке визначене рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.11.2021 по справі № 359/2257/20, на адресу проживання батька дитини ОСОБА_1 за адресою проживання: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що 04.09.2004 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був зареєстрований шлюб. Від цього шлюбу сторони мають двох синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.07.2019 шлюб між сторонами розірвано.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.11.2021 визначено місце проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, а саме з 16.03.2020 і до досягнення дитиною повноліття. Задовольнивши зустрічний позов ОСОБА_1 , суд визначив місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком.
Після набрання законної сили рішення суду від 17.11.2021 ОСОБА_6 залишився проживати з позивачем, покинувши матір, яка проти цього не заперечувала.
В цей же час ОСОБА_2 звернула до виконання виконавчий лист про стягнення аліментів і 01.02.2022 головним державним виконавцем Бориспільського ВДВС у Бориспільському районі Київської області ЦМУ МЮ (м.Київ) винесено постанову про відкриття провадження.
Фактичне проживання молодшого сина з батьком, змушує останнього звернутися з цим позовом до суду.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. З рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 не погоджується, вважає, що рішення суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, не відповідає завданню цивільного судочинства, не відповідає обставинам справи, винесене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають матеріалам справи, допущена неповнота судового розгляду. В апеляційній скарзі, зокрема, зазначає про те, що саме по собі небажання позивача ОСОБА_1 виконувати законне рішення суду та сплачувати аліменти на утримання дитини не є підставою для зміни місця проживання дитини.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Гарницький П.П. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Сливченко Ю.Б. апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити.
ОСОБА_1 та його представник адвокат Гарницький П.П. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, просив стягнути з відповідачки ОСОБА_2 витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області в судове засідання не з'явився, про день, час і місце розгляду справи повідомлений, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ( т.2 а.с.157).
Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що в зареєстрованому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 .
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 05.07.2019 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17.11.2021 визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_2 , стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, а саме з 16.03.2020 і до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
01.02.2022 головним державним виконавцем Бориспільського відділу державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Письком Ю.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред'явлення позову, а саме з 16.03.2020 і до досягнення дитиною повноліття.
Заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_1 станом 27.03.2024 відсутня.
Рішення суду від 17.11.2021 про визначення місця проживання ОСОБА_3 разом з мамою не виконане та дитина фактично проживає разом з батьком ОСОБА_1 , що визнається і не оспорюється сторонами, підтверджується поясненнями неповнолітнього ОСОБА_7 , а також Актом фактичного проживання, складеного 13.10.2022 депутатом Пристоличної сільської ради ОСОБА_8 , Актом обстеження умов проживання складеного 02.10.2023 начальником ССД Пристоличної ТГ Корніяка Л.Г., Актом фактичного проживання складеного 02.10.2023 депутатом Пристоличної сільської ради Гуральник М.М. Також, заявами ОСОБА_2 від 22.01.2024 та від 26.01.2024 щодо невиконання рішення суду.
Згідно висновку оцінки потреби сім'ї від 28.12.2023 за адресою проживання позивача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), базові потреби дітей задоволені в повному обсязі, діти отримують повноцінне харчування, кожна дитина має окрему власну кімнату з меблями згідно свого віку, вони забезпечені одягом та взуттям відповідно до сезонів, створено умови для навчання та проведення змістовного дозвілля.
У Акті обстеження умов проживання, складеного начальником ССД Пристоличної ТГ 07.12.2023 Корніякою Л.Г. , Акті обстеження умов проживання, складеного 22.05.2024 спеціалістом ССД Пристоличної ТГ Сидорчук А.О. вказано: «за адресою проживання ОСОБА_2 , родина знімає одну кімнату в будинку за адресою: АДРЕСА_2 , кімната умебльована затишна, в кімнаті придбано та чисто, в кімнаті наявне окреме ліжко, яке може використовуватися дитиною, є шафа для зберігання одягу. Умови для проживання дитини створено. Дитина проживає з батьком».
Також встановлено, що з 11.10.2010 відповідачка ОСОБА_2 працює в Бориспільській філії Київського обласного центру зайнятості на посаді провідного фахівця з профорієнтації, характеризується позитивно та має стабільний дохід. Наведене підтверджується Довідкою за № 347, виданою 03.04.2024 Бориспільською філією Київського обласного центру, характеристикою виданою 03.04.2024 Бориспільською філією Київського обласного центру, довідкою про доходи від 03.04.2024.
Позивач ОСОБА_1 на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, є військовослужбовцем .
21.11.2024 рішенням виконавчого комітету Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області затверджено Висновок № 412 про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , яким визначено, що з метою захисту прав та законних інтересів дитини, відповідно до Конвенції ООН про права дитини, члени комісії більшістю голосів, прийшли висновку, що не в інтересах дитини змінювати місце його проживання та погодили залишити визначене місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з його матір'ю ОСОБА_2 .
Судом також встановлено, що ОСОБА_2 мала несистематичні побачення з дитиною, дитина проживає разом з батьком, що вбачається з пояснень сторін, наданих у судових засіданнях та підтверджується наданими Актами обстеження умов проживання та фотозображеннями.
Судом також встановлено, що позивач і відповідач працевлаштовані та по місцю роботи характеризуються позитивно, отримують стабільний дохід, мають постійне місце проживання, обидві сторони можуть забезпечити належні умови для проживання та виховання спільного сина ОСОБА_7 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що малолітній ОСОБА_6 з 2022 року проживає разом з батьком, матір дитини ОСОБА_2 за цей період мала несистематичні побачення з дитиною.
Суд першої інстанції, заслухавши пояснення дитини, дійшов висновку, що дитина має стійкий та тісний зв'язок з батьком, має прихильність до ОСОБА_1 , добровільно обрав місце проживання саме з батьком, та в подальшому хоче проживати з позивачем, а не мамою. При цьому, суд зазначив, що ОСОБА_7 має образу на маму та неохоче, рідко спілкується з нею. Перешкод, зі сторони батька, у спілкуванні з ОСОБА_2 , дитина не має. Проживати з мамою періодично чи на постійній основі ОСОБА_7 не має бажання.
Крім того, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що проживання неповнолітньої дитини разом з батьком є небезпечним для життя, здоров'я і морального виховання дитини, негативно впливає на його розвиток, суперечить його інтересам та спрямоване на ухилення ОСОБА_1 від сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_7 .
Суд першої інстанції також зважив на те, що ОСОБА_2 , маючи рішення суду від 17.11.2021, до звернення позивача до суду з даним позовом, не вживала дій щодо примусового виконання даного рішення, не зверталась до органу опіки та піклування з питання перешкоджання ОСОБА_1 у виконанні рішення та проживання сина разом з нею чи щодо визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини, не зверталась до правоохоронних органів щодо невиконання рішення суду позивачем.
На час ухвалення рішення, дитина проживає в атмосфері любові, турботи, захисту та не вбачається обставин, які б давали підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини з мамою, яке призведе до зміни фактичного тривалого місця проживання дитини разом з батьком, буде мати більш позитивний вплив на малолітнього ОСОБА_5 .
Суд першої інстанції не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, оскільки такий, на думку суду, викликає обґрунтовані сумніви в його правильності, повноті та об'єктивності, оскільки під час його складання не було враховано тієї обставини, що дитина тривалий час проживає з батьком, хоче проживати саме з ним.
Зваживши на найкращі інтереси дитини, його прихильність до батька, особу матері, з якою син тривалий час спільно не проживає, суд вважав за доцільне визначити місце проживання дитини разом з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з матір'ю призведе до зміни місця проживання малолітнього, порушення його усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме найкращим інтересам ОСОБА_7 .
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
Водночас розлучення має відбутися таким чином, щоб батько і матір як і раніше співпрацювали при виконанні батьківських обов'язків.
Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування (стаття 7 Конвенції про права дитини).
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).
Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
У цій справі встановлено, що кожен із сторін бажає, щоб дитина проживала разом з ним, навівши відповідні аргументи.
Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і має гарантувати захист прав дитини.
Дитина, яка внутрішнім законодавством визнається такою, що має достатній рівень розуміння, під час розгляду судовим органом справи, що стосується її, наділяється правами: отримувати всю відповідну інформацію; отримувати консультацію та мати можливість висловлювати свої думки; клопотати про призначення спеціального представника під час розгляду судовим органом справ, бути поінформованою про можливі наслідки реалізації своїх думок та про можливі наслідки будь-якого рішення (статті 3, 4 Європейської конвенції про здійснення прав дітей 1996 року).
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК України, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Суд враховує висловлену дитиною думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17).
При оцінці пояснень дитини необхідно враховувати її вік на момент опитування, рівень розвитку та психологічні особливості, притаманні відповідному віку.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, суд в судовому засіданні в присутності представника Служби у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області, заслухав думку малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який повідомив, що хоче проживати саме з батьком. Вказав, що з мамою бачиться один раз на два місяці, частіше бачитися не хоче. Охарактеризував батька як доброго і турботливого, він не кричить на нього, а мама кричить і могла навіть вдарити. З мамою хлопчик жити не хоче, оскільки йому з нею не комфортно та мами майже не буває вдома. Про спільні подорожі з мамою не пам'ятає. Але пам'ятає про поїздку у гори разом з батьком та старшим братом.
З'ясувавши думку дитини, суд першої інстанції дійшов наступного висновку, з яким погоджується і апеляційний суд, що дитина має стійкий та тісний зв'язок з батьком, має прихильність до батька, добровільно обрав місце проживання саме з ним і в подальшому хоче проживати з позивачем, а не мамою. При цьому вбачається, що ОСОБА_7 має образу на маму та неохоче, рідко спілкується з нею. Перешкод, зі сторони батька у спілкуванні дитини з матір'ю дитина не має. Проживати з мамою періодично чи на постійній основі ОСОБА_7 не має бажання.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що така поведінка ОСОБА_7 є наслідком здійснюваного батьком на сина тиску, у зв'язку з чим син не хоче спілкуватися з матір'ю, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Судом не встановлено, що за час проживання дитини з батьком з 2022 року у малолітнього ОСОБА_7 погіршився стан здоров'я чи психологічний стан. За фактичним місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 для дитини створені умови проживання та дитини забезпечена всім необхідним для розвитку. Під час обстеження умов проживання та складання акту оцінки потреб сім'ї/особи від 28.12.2023 малолітній ОСОБА_6 повідомив, що хоче проживати разом з батьком.
Разом з тим, судом встановлено, що ОСОБА_2 , маючи рішення суду від 17.11.2021, яким місце проживання малолітнього ОСОБА_7 було визначено разом з матір'ю, до звернення позивача до суду з цим позовом, не вживала заходів щодо примусового виконання судового рішення, не зверталась до органу опіки та піклування з питання перешкоджання ОСОБА_1 у виконанні судового рішення від 17.11.2021 та проживання сина разом з нею чи щодо визначення порядку та способу участі у спілкуванні та вихованні дитини, не зверталась до правоохоронних органів щодо невиконання рішення позивачем. І лише після звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду, ОСОБА_2 22.01.2024 звернулася до Служби у справах дітей Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області та 26.01.2024 до Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області з заявами, в яких повідомила, що ОСОБА_1 рішення суд не виконує.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що вирішуючи справу та ухвалюючи рішення про визначення місця проживання дитини сторін з батьком ОСОБА_1 , суд першої інстанції належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази, надані сторонами на підтвердження своєї позиції, здійснивши належну їх оцінку, прийнявши до уваги тривалість проживання малолітнього сина ОСОБА_7 з батьком. Залишення місця проживання малолітнього ОСОБА_6 з батьком сприятиме забезпеченню його інтересів, адже за місцем проживання батька дитина має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв'язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 727/3856/18 роз'яснив, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним із батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини (постанови Верховного Суду у справах № 400/829/17, № 682/966/17, № 363/3907/16-ц, № 377/128/18, № 718/1768/18, № 761/259113/14-ц, № 610/2531/17).
У справі, що переглядається, думка дитини щодо її бажання проживати з батьком у контексті цієї справи, на погляд колегії суддів, є переконливою з огляду на вік хлопчика, тривалий час проживання з батькомта старшим братом.
У постанові від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 Верховний Суд зауважив, що сім'я є цінною для розвитку дитини, і коли вона руйнується, батьки, які почали проживати окремо, мають віднайти способи захистити дитину і забезпечити те, що їй потрібно, щоб дитина зростала у благополучній атмосфері, повноцінно розвивалася та не зазнавала негативного впливу. Ситуація, в якій батьки не в змозі віднайти такі способи за взаємним погодженням, потребує втручання органів державної влади, зокрема суду, з метою забезпечення належних стосунків між дитиною й батьками, які є фундаментальними для благополуччя дитини. Дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків.
Безумовна любов та турбота батьків необхідна дитині для того, щоб розвинути впевненість у собі, яка буде основою її особистості в дорослому житті. Дитина, як ОСОБИСТІСТЬ, потребує безумовної любові, поваги та прийняття.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення щодо залишення місця проживання малолітнього ОСОБА_7 з батьком, виходив з якнайкращих інтересів дитини, яка проживає в атмосфері любові, турботи, захисту. При цьому, врахував те, що матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я та розвиток дитини, фінансові підтримувати та забезпечувати інтереси сина, приймати участь у його житті, спілкуватись з сином, незалежно від того, з ким дитина буде проживати
У постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц зроблено висновок про те, що суд не може визначити місце проживання дитини з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.
Також важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів.
Доказів жорстокого поводження батька ОСОБА_1 з дитиною, притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення домашнього насильства, учасниками справи не надано та таких фактів не встановлено.
Притягнення ОСОБА_1 18.08.2022 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.172-20 КУпАП є одиночним випадком та матеріали справи не містять доказів того, що і надалі позивач має проблеми з алкогольними напоями та систематично їх вживає.
Доводи апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції безпідставно не врахував висновок органу опіки та піклування від 21.11.2024, відповідно до якого комісія дійшла висновку про те, що не в інтересах дитини змінювати місце його проживання, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.5,6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органі опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Отже, висновок органу опіки та піклування не є для суду обов'язковим.
Оцінивши наданий третьою особою висновок, суд правильного вважав його недостатньо обґрунтованим, оскільки комісією не було враховано, що малолітній ОСОБА_7 тривалий час проживає з батьком і бажає проживати з ним надалі.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та на їх правильність не впливають, а значною мірою зводяться до незгоди з правовою оцінкою судом наданих сторонами доказів.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки, висновки суду, викладені в рішенні суду, відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Гарницький П.П. зазначив, що він представляє інтереси позивача, що підтверджується угодою про надання правової допомоги від 21.01.2024, ордером на надання правової допомоги, попереднім розрахунком витраченого часу адвоката, прибутковим касовим ордером. Розмір гонорару за Угодою про надання правової допомоги від 21.01.2024, укладеного між позивачем та адвокатом Гарницьким П.П., становить 10000 грн.
Адвокатом Гарницьким П.П. надані позивачу наступні послуги: попереднє опрацювання матеріалів; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини; формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи; підготовка процесуальних документів по справі (складання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань до суду та інше), участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції, на що витрачено 6 годин.
За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18).
Відповідно до частин 5, 6 статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи і витраченого адвокатом часу.
З урахуванням конкретних обставин справи, суд може обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Зважаючи на те, що такі послуги як попереднє опрацювання матеріалів; опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини; формування правової позиції; консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для справи (чого зроблено не було) охоплюється такою послугою як складання відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу має бути зменшена до 3000 грн., яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги до безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 30 грудня 2025 року.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус