29 грудня 2025 р. Справа № 440/12777/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, по справі № 440/12777/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, апелянт), в якій просила:
- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 03.10.2024 № 163750025402;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Івано- Франківській області зарахувати до її загального та спеціального пенсійного страхового стажу періоди роботи з 15.08.1991 по 12.08.2002;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Івано-Франківській області зарахувати до загального та спеціального пенсійного страхового стажу періоди здійснення догляду за дитиною до сповнення 3-річного віку з 01.06.1994 по 27.04.1997;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Івано- Франківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з моменту подання заяви про призначення пенсії за вислугою років;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Івано- Франківській області врахувати заробітну плату за 2021 та 2022 рік при здійсненні перерахунку пенсії.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області від 03.10.2024 №163750025402.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням до загального та спеціального стажу періоду роботи вчителем з 15.08.1991 по 12.08.2002 та період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років з 01.06.1994 по 27.04.1997.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив суд рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.08.1986, не зараховано: - період роботи з 15.08.1991 по 12.08.2002, оскільки, відсутня інформація про зміну назви установи, а також, наявні виправлення в даті на звільнення, чим порушено п.2.14 та п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110.
Також, відповідач зазначає, що до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано періоди здійснення догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до сповнення 3-річного віку, оскільки, відсутні документи передбачені п.11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 із змінами.
Позивачка не скористалася своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача.
У відповідності до п.3 ч.1ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч.1ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 25.09.2024 позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Полтавській області з заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі п. е) статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За принципом екстериторіальності органом призначення визначено ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Відповідачем було прийнято рішення №163750025402 від 03.10.2024 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років.
В Рішенні про відмову у призначенні пенсії №163750025402 від 03.10.2024 зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж становить 30 років 9 місяців 13 днів, в тому числі стаж роботи по спеціальності - 16 років 1 місяць 6 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.08.1986, не зараховано: період роботи з 15.08.1991 по 12.08.2002, оскільки відсутня інформація про зміну назви установи, а також наявні виправлення в даті на звільнення, чим порушено п.2.14 та п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України. Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 №110. Крім того, в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні (2000-2002 роки) індивідуальні відомості про застраховану особу.
В матеріалах справи наявні виписки з наказів на прийняття /звільнення (14.09.2001 01.06.2002), однак відсутні в записах трудової книжки заявниці. Одночасно повідомлено, що в виписці з наказу № 481 від 10.09.2001 наявне виправлення прізвища, що не завірено згідно чинного законодавства.
Додатково повідомлено, що до страхового стажу не враховано періоди здійснення догляду за дитиною ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до сповнення 3-річного віку, оскільки відсутні документи передбачені п. 11 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 із змінами.
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №163750025402 від 03.10.2024, позивачка звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що період роботи позивача, при її зверненні за призначенням пенсії, з 15.08.1991 по 12.08.2002 та період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років з 01.06.1994 по 27.04.1997 підлягав зарахуванню до спеціального трудового стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХII від 05.11.1991 року, із змінами та доповненнями.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи з положень ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, відповідно до пункту 2-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення". Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII набрав чинності 11.10.2017.
Таким чином, аналіз змісту пункту 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дозволяє прийти до висновку про те, що пенсія за вислугу років згідно статей 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" може бути призначена лише особам, які мають стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений відповідними статтями Закону України "Про пенсійне забезпечення", станом на 11.10.2017.
Статтею 2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XI) визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно статті 7 Закону № 1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону № 1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.
Пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (далі - Закон № 213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XI), а Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII (далі - Закон № 911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті "е" статті 55 Закону № 1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін пунктом "е" статті 55 Закону № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону № 1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто, у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті "а" статті 54 Закону № 1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" статті 55 Закону № 1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом № 213 та Законом № 911.
Отже, на день звернення позивачки із заявою 25.09.2024 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Щодо не зарахування до загального страхового стажу позивачки періоду роботи з 15.08.1991 по 12.08.2002 слід зазначити наступне.
01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтею 1, частиною 4 статті 24 якого визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До введення в дію Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійні відносини регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення», статтею 62 якого визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Періоди трудової діяльності позивача підтверджуються записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 20.08.1986, зокрема також, що вона працювала у період з 15.08.1991 до 12.08.2002 на посаді вчителя фізики у Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №3 м. Волновахи.
Щодо відсутності інформація про зміну назви установи, то Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 р. у справі № 490/12392/16-а вказав, що недоліки заповнення трудової книжки, не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, доказів виправлення в даті звільнення та зміни назви установи відповідачем суду не надано та з матеріалів справи не встановлено.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно наявності у відповідача обов'язку зарахувати до загального страхового стажу позивачки періоди її роботи з 15.08.1991 до 12.08.2002.
Щодо не зарахування до загального страхового стажу позивачки періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років з 01.06.1994 по 27.04.1997 слід зазначити наступне.
Відповідно до п. «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Згідно статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, на підставі медичного висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Отже, час догляду за дитиною, у тому числі у період до 01.01.2004 року, зараховується до страхового стажу непрацюючій матері (до досягнення нею 3-річного віку) чи працюючій особі, якій у встановленому законом порядку надана відповідна відпустка по догляду за дитиною до 3- та 6-річного віку.
Позивачкою надано Свідоцтво про народження дитини серії НОМЕР_3 , згідно змісту якого 27.04.1994 позивачка народила- ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги позивача, що задовольняючи позовні вимоги про зарахування періоду перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років з 01.06.1994 по 27.04.1997, суд першої інстанції не врахував, що вказаний період охоплюється періодом роботи позивача на посаді вчителя з 15.08.1991 по 12.08.2002, що приведе до подвоєння стажу, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки суд першої інстанції не зобов'язував відповідача подвоювати стаж позивачки за період з 01.06.1994 по 27.04.1997, а лише вказав, що період роботи позивача, при її зверненні за призначенням пенсії, з 15.08.1991 по 12.08.2002, в тому числі період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років з 01.06.1994 по 27.04.1997 підлягав зарахуванню до спеціального трудового стажу позивача.
Крім того, суд першої інстанції вказав на дискрецію пенсійного органу в питанні обрахунку стажу, необхідного для призначення пенсії, та, власне, в питанні призначення пенсії, а тому зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву.
Стосовно наявності виписки з наказів на прийняття /звільнення (14.09.2001 -01.06.2002) та відсутності в записах трудової книжки заявниці, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 року №245, сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.
Тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
У п. 4 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78 зазначено, що працівникам підприємств, установ, організацій (далі - підприємство), які крім основної роботи займалися викладацькою роботою у навчальних закладах обсягом не менше ніж 180 годин на навчальний рік, до стажу педагогічної роботи для виплати надбавки за вислугу років зараховуються місяці, протягом яких проводилася викладацька робота.
Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30.01.2019 року у справі № 876/5312/17.
Тому, зарахування роботи на посаді викладача до спеціального педагогічного стажу не ставиться в залежність від того, було це основним місцем роботи особи чи за сумісництвом, за умови, якщо викладацька робота за сумісництвом займає не менше ніж 180 годин на навчальний рік, а також якщо працівникам підприємств, установ, організацій, які крім основної роботи працювали за сумісництвом на посадах науково-педагогічних або педагогічних працівників з обсягом роботи не менше ніж на 0,25 посадового окладу (ставки заробітної плати).
Переліком №909 установлено заклади освіти і посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугою років, зокрема:
у дошкільних навчальних закладах всіх типів: директори (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи;
у дитячих будинках, дитячих трудових та виховно-трудових колоніях, дитячих приймальних пунктах і приймальниках-розподільниках для неповнолітніх, логопедичних пунктах і стаціонарах, школах-клініках: директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної частини або роботи, вчителі, вихователі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, майстри виробничого навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи;
у дитячих клініках, поліклініках, лікарнях, санаторіях, диспансерах, будинках дитини, дитячих відділеннях в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань: учителі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги".
Відповідно до пунктів 2, 4 Приміток Переліку №909, робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ. При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи спори, пов'язані із застосуванням постанови №909, прийшла до висновків про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів ПФУ при розгляді відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909.
Відповідно до п. 2.14 Інструкції №58 робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим порядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом провадиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом.
В даному випадку робота за сумісництвом підтверджується виписками з наказів про прийняття /звільнення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що періоди роботи позивача на посаді вчителя з 14.09.2001 по 01.06.2002, за сумісництвом підтверджені належними доказами, а тому такі періоди мають бути зараховані до стажу роботи позивача.
Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до частини 1 статті 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження у ході розгляду колегією суддів.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з'ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2024 по справі № 440/12777/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій