29 грудня 2025 р. Справа № 520/3296/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 (суддя Рубан В.В.; м. Харків) по справі № 520/3296/25
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 , індексації грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ, “Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 7 липня 2003 року № 1078;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , індексацію грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ, “Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Рішення суду набрало законної сили 24 липня 2025 року.
19 серпня 2025 року до Харківського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача в якій він просив суд:
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України відповідно до ст. 382 КАС України подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі № 520/3296/25.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року заяву позивача в порядку ст. 382 КАС України - залишено без задоволення.
Залишаючи без задоволення заяву позивача суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення від 23.06.2025 у справі № 520/3296/25 відповідачем на картковий рахунок позивача перераховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 12200,88 грн.
При цьому, суд зауважив, що при розгляді цієї справи не вирішувалось питання щодо розрахунку суми індексації, як наслідок, не перевірялася правильність нарахування сум індексації грошового забезпечення та вказане не було предметом судового дослідження при розгляді справи по суті.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку виник новий спір, який підлягає розгляду в окремому судовому провадженні.
Позивач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 та задовольнити заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі № 520/3296/25 в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем судового рішення у цій справі. Вказує, що за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року відповідач повинен був виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі: 58505,70 грн. На переконання позивача, саме в межах провадження за ст. 382 КАС України суд мав витребувати від відповідача належний звіт, перевірити застосовану формулу, показники, «базовий місяць» та, в разі встановлення відхилень, визначити заходи для усунення порушень способу виконання.
Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Обов'язковість судових рішень, що набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.
Європейський суд з прав людини /ЄСПЛ/ висловив у рішеннях по справах «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04; «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), заява № 107/1995/613/701) позицію про те, що право на справедливий суд є ілюзорним, якщо судове рішення залишається невиконаним.
Для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 20.07.2004р. у справі «Шмалько проти України»).
Крім того, ЄСПЛ неодноразово зазначав, що невиконання рішень національних судів в Україні - системна проблема (зокрема, справа «Бурмич та інші проти України», заява № 46852/13).
Необхідність максимального забезпечення судом у кожній справі дотримання принципу обов'язковості судового рішення, зумовлено також тим, що невиконання рішень суду призводить до зниження довіри людей до судової влади, а також посилює переконання того, що вирішити спір (правову проблему), використовуючи звернення до суду, є неефективним.
Відповідно до ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб'єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.
Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об'єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).
Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, або встановлення нового строку подання звіту, або накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу є правом суду, а не його обов'язком.
Вказана позиція узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.05.2021р. у справі № 9901/598/19.
Варто зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.
Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.
В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.
За змістом постанови Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у постанові від 23.04.2020р. у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов'язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.
Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, положеннями КАС України у категорії справ, що розглядається, встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання такого рішення (окрім соціальних справ).
При цьому, застосування судового контролю є наслідком обґрунтованого припущення про невиконання судового рішення зі сторони суб'єкта владних повноважень або достовірно підтвердженого під час розгляду заяви факту невиконання судового рішення.
Водночас, правове значення для наслідків застосованого судового контролю матимуть причини невиконання судового рішення (зокрема, об'єктивна неможливість чи допущене зволікання зі сторони боржника).
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що аналіз норми ст. 382 КАС України у її системному взаємозв'язку з нормами ст. 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема у випадку, якщо:
- рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання;
- існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання;
- існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
Як встановлено зі змісту рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року, а саме його зобов'язальної частини, Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 28 жовтня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Відповідно, з урахуванням наведеного вище рішення, відповідач мав здійснити нарахування та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 28.10.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум.
З матеріалів справи судом встановлено та не заперечується позивачем, що на виконання рішення суду у цій справі Військовою частиною НОМЕР_1 проведено позивачу нарахування індексації грошового забезпечення у розмірі 12200,82 грн.
Позивач зазначає, що на момент звернення до суду з заявою про встановлення судового контролю рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі № 520/3296/25 відповідачем у справі не виконано. Позивач не погоджується з сумою нарахованої індексації та зазначає, що індексація його грошового забезпечення повинна складати 58505,70грн., а не 12200,82грн.
Отже зміст заяви про встановлення судового контролю, яка є предметом розгляду в межах спірних правовідносин, свідчить про те, що позивач фактично не погоджується із розміром виплаченої індексації на виконання судового рішення.
Разом з тим, надаючи правову оцінку таким судженням позивача, колегія суддів зазначає, що ні мотивувальна, ні зобов'язальна частини рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі № 520/3296/25 не містили методики, яку належить застосовувати відповідачем при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, а також того, яка саме конкретна сума мала бути нарахована та виплачена позивачу відповідачем.
Оскільки питання щодо визнання методики, яку належить застосовувати відповідачем при нарахуванні та виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, а також те, яка саме конкретна сума має бути нарахована та виплачена позивачу відповідачем, не досліджувалося судом при ухваленні вищевказаного рішення, то відповідно такі обставини не підлягають дослідженню при розгляді судом заяви, поданої в порядку ст.382 КАС України, з наданням їм відповідно правової оцінки.
У постанові від 30.03.2023 у справі № 200/2737/21-а Верховний Суд вказав, що питання обчислення суми індексації грошових доходів громадян може бути предметом судового контролю, а позовні вимоги щодо правильності їх обчислення можуть бути заявлені окремим позовом. При цьому, моментом виникнення спірних правовідносин буде ймовірне порушення прав позивача після виплати позивачем індексації грошового забезпечення, з розміром якого останній не погоджується.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 14 грудня 2023 року (справа № 420/16209/23), від 31 січня 2024 року (справа № 420/14249/23), від 16 травня 2024 року (справа № 400/5726/23), від 04 лютого 2025 року (справа № 420/23189/21) та інші.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що незгода позивача з нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду свідчить про виникнення нових спірних правовідносин, відмінних від спору, який вирішений судом в межах цієї справи, що не позбавляє заявника права на звернення до суду із позовною заявою в загальному порядку.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що, вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення, а тому процесуальна процедура вирішення питання щодо встановлення судового контролю за рішення суду, виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення.
Необхідно також зауважити, що розглядаючи заяву, подану в порядку статті 382 КАС України, суд не вирішує спір повторно, а лише усуває перешкоди на шляху виконання вже прийнятого раніше рішення.
При цьому, необхідно зауважити, що суд не може змінювати резолютивну частину рішення, яке виконується.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що між позивачем та відповідачем виник новий спір щодо правомірності/неправомірності обчислення індексації.
Враховуючи викладене, на переконання суду, в цьому випадку заявлені позивачем вимоги в межах заяви, поданої в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, можуть слугувати підставою для звернення позивача із окремим позовом до суду.
З урахуванням наведеного, проаналізувавши доводи позивача щодо поданої заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 по справі № 520/3296/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова