Номер провадження: 33/813/2205/25
Номер справи місцевого суду: 522/19378/25
Головуючий у першій інстанції Коваленко В. М.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
23.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі судді Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.1 ст. 130 КУпАП,
встановив:
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №422478, 14.08.2025 року о 05.08 годин в м. Одеса, на проспекті Лесі Українки (Гагаріна), 16/1 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом електросамокатом Jet з ознаками алкогольного сп'яніння - запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, різка зміна забарвлення шкіряного покрову. Пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки з використанням газоаналізатора Драгер Alcotest 7510 ARLM 0425. З результатами огляду водій ОСОБА_1 не згоден. Пройти огляд у закладі охорони здоров'я, водій відмовився, чим ОСОБА_1 порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2025 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та призначено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави в розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п'ять гривень 60 копійок)..
Не погодившись з наведеною постановою суду, 01.11.2025 захисник ОСОБА_1 - адвокат Пасічника Т.В. подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на її незаконність, просить суд скасувати постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2025, та провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відеозапис з нагрудних камер поліцейських, свідчить про те, що на ньому не зафіксовано жодних відомостей, які б свідчили, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, факту його зупинки, наявність транспортного засобу. На відеозаписі факт керування підтвердила інша особа, однак їй жодних вимог працівниками поліції не висувалось, крім того вбачається, що місцеположення ОСОБА_1 було за особою яка керувала скутером. Самокат не є механічним транспортним засобом. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які могли встановити наявність підстав зупинення працівниками поліції транспортного засобу. Тому, всі наступні вимоги працівників поліції ОСОБА_1 не зобов'язаний був виконувати. Матеріали справи не містять доказів відмови ОСОБА_1 від проходження огляду в медичному закладі. Відеозапис не можна приймати до уваги, оскільки він не відображає відомостей про вчинення правопорушення, а лише містить процесуальну послідовність винесення протоколу.
ОСОБА_1 та його захисник адвокат Пасічник Т.В. в судове засідання не з'явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
23.12.2025 від адвоката Пасічника Т.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю адвоката в іншому судовому процесі.
Апеляційний суд звертає увагу, що адвокат Пасічник Т.В. неодноразово звертався до суду із заявою про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в інших судових процесах. Проте посилання адвоката на зайнятість в іншому судовому засіданні не може бути підставою для відкладення розгляду справи. Адвокат самостійно має визначитися з пріоритетністю справи його клієнтів. Таким чином, вказані адвокатом причини неявки у судове засідання не є поважними.
Крім того, положення ч. 6 ст.294 КУпАП передбачає, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Таким чином, з урахуванням ч.6 ст.294 КУпАП апеляційний суд вважає за необхідне слухати справу у відсутність апелянта.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Частиною 7 ст. 294 КУпАП, передбачено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Згідно з ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів, у відповідності до ст.252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, відповідно до ч.1 ст.130 КУпАП відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п.2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Виконання даного пункту Правил дорожнього руху є обов'язком водія, а не його правом, за відмову від виконання якого передбачена адміністративна відповідальність, незалежно від того водій перебував у стані сп'яніння чи ні.
Відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є самостійною підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №422478 від 14.08.2025 (а.с. 1);
- довідкою про отримання особою посвідчення водія (а.с. 4);
- довідкою про відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення (а.с. 5);
- роздрукованим чеком «Alcotest Drager», відповідно до якого результат тестування на алкоголь ОСОБА_1 склав 0,33%, від підпису останній відмовився (а.с. 6);
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого ОСОБА_2 відмовився від підпису в графі з результатом згоден (а.с. 8);
- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, в якому зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння (а.с. 10);
- відеозаписами події зафіксованої на боді камери 471951, 474527.
Аналіз досліджених під час судового розгляду судом першої інстанції та перевірених апеляційним судом доказів у їх сукупності дає підстави зробити висновок про доведеність вини ОСОБА_1 встановленою постановою Приморського районного суду м. Одеси від 23.10.2025 та порушенні ним вимог п. 2.5 ПДР України, тобто вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух (абз.2,4 ч.5 ст.14 Закону України "Про дорожній рух"). Одним із таких органів державного контролю є Національна поліція (ст.52 цього Закону). За положеннями ч.2 ст.14 Закону України "Про дорожній рух" до учасників дорожнього руху належать, зокрема, водії.
За змістом абзаців 3 та 5 ч.2 ст.16 вказаного Закону водій зобов'язаний: виконувати передбачені законом вимоги поліцейського, що даються в межах їх компетенції, передбаченої чинним законодавством, Правилами дорожнього руху та іншими нормативними актами; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.
Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (п.2.5 ПДР).
Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було. Вказані обставини повністю підтверджуються матеріалами справи.
Згідно ст. ст. 31, 40 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису; а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань, а також забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Положеннями Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18 грудня 2018 року № 1026, передбачено певний порядок застосування поліцейськими відеореєстраторів та портативних відеореєстраторів як пристроїв, призначених для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції яких дають змогу закріпити їх на службовому автомобілі або на форменому одязі поліцейського.
Розділом Х Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, визначено особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 130 КУпАП, згідно п. 4 якого огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Наявні матеріали відеозапису долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
До матеріалів справи долученні відеозаписи з портативних відеореєстраторів 471951, 474527, посилання на які містяться в протоколі серії ЕПР1 №422478 від 14.08.2025.
Відеозапис, долучений до справи, містить фіксацію подій в обсязі, який надає підстави вважати встановленим факт вчинення адміністративного правопорушення.
З вказаного відеозапису вбачається, що під час спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, останніми було виявлено у нього ознаки алкогольного сп'яніння та запропоновано йому пройти огляд на стан сп'яніння на місці зупинки, на що останній погодився та пройшов огляд. Результат огляду на стан сп'яніння ОСОБА_1 показ 0,33 проміле з чим він не погодився. В подальшому працівниками поліції було запропоновано пройти огляд в такому разі в медичному закладі, на що ОСОБА_1 відмовився. Працівниками поліції було повідомлено, що на підставі відмови від огляду на стан алкогольного сп'яніння відносно ОСОБА_1 буде складено протокол про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Отже, з досліджених вище апеляційним судом відеозаписів та події зафіксовані на відеозаписах свідчать про свідому відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Доводи в частині відсутності факту керування транспортним засобом не заслуговують на увагу, оскільки з долучених відеозаписів вбачається, що ОСОБА_1 рухається на електросамокаті поруч із дівчиною, та на вказаному відеозаписі чітко зафіксовано, що за кермо тримається саме ОСОБА_1 , а не як стверджує апелянт дівчина.
Оглянуті відеозаписи дають можливість встановити їх узгодженість з іншими даними, що містяться в протоколі, а тому апеляційний суд приймає їх як належний та допустимий доказ у справі.
Під час дослідження наявних в матеріалах справи відеозаписів суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що на них послідовно зображені події, які хронологічно продовжують одна одну та дані події не містять розриву у часі, що свідчить про безперервність проведення відеозйомки. Сумнівів щодо достовірності та допустимості відеозапис не викликає, оскільки на ньому відображено подію, що зафіксовано у протоколі про адміністративне правопорушення. Будь-яких фактичних даних, які б спростовували чи ставили під сумнів достовірність вищевказаного відеозапису судом не встановлено. Об'єму наявних відеозаписів достатньо для перевірки встановлених судом обставин відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Слід зауважити, що під відмовою від проходження огляду на стан сп'яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне не бажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів відомих цій особі і може проявлятися як у активній, так і у пасивній формі. При цьому, не виконання водієм вимог поліцейського щодо проведення такого огляду, не свідчить про виконання ним вимог п.2.5 Правил дорожнього руху України, оскільки вказаним пунктом передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а у даному випадку водій не пройшов такого огляду, незважаючи на те, що працівниками поліції були створені умови для проведення огляду у встановленому законом порядку.
При цьому мотиви відмови водія від виконання вимоги поліцейських у відповідності до пункту 2.5 ПДР України правового значення не мають. Наслідком такої відмови є складення відносно водія протоколу про адміністративну відповідальність, передбачену ч.1 ст.130 КУпАП.
Формальне невисловлення водієм згоди на проходження огляду, без вчинення ним всіх передбачених законом необхідних дій, не свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Тому з огляду на вищезазначене, твердження апелянта про відсутність факту відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі, апеляційним судом розцінюються критично.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що працівниками поліції ОСОБА_1 було роз'яснено, що у разі відмови від проходження такого огляду щодо нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП, роз'яснено його права, передбачені діючим законодавством.
Щодо доводів апелянта про не з'ясування судом наявності підстав для зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 та наявність порушень вказаної зупинки, апеляційний суд звертає увагу на таке.
Сама по собі незгода водія із причинами зупинки транспортного засобу або не надання працівниками поліції доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, не звільняє водія від обов'язку, на вимогу правоохоронців, надати документи, перелік яких визначено законом та у разі необхідності пройти огляд на стан сп'яніння.
Крім того, апеляційний суд зауважує, що правомірність інших дій правоохоронців, окрім як дотримання процедури щодо складення та оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, не стосується предмету розгляду цієї справи, і не свідчить про неправомірні дії правоохоронців.
Працівниками поліції при складанні протоколу стосовно ОСОБА_1 дотримано вимог чинного законодавства щодо порядку освідування водія, який керував транспортним засобом, на стан алкогольного сп'яніння та зафіксовано чітку відмову ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння. Отже, події зафіксовані на відеозаписах свідчать про свідому та чітку відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.
ОСОБА_1 таким правом не скористалася, не дивлячись на те, що працівники поліції пропонували йому надати свої особисті пояснення, що було також зафіксовано на відеозаписі. Від підпису в протоколі відмовився.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що самокат не є механічним транспортним засобом, суд визнає безпідставними, з огляду на таке.
Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зі змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду №18 від 19.12.2008, при розгляді адміністративних справ, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, ст.121 КУпАП, п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою КМУ від 10 жовтня 2001 року №13-06 (далі - ПДР України).
За положеннями ст.121 КУпАП під транспортними засобами у ст.ст.121-126, 127-1 - 128-1, ч.1 і 2 ст.129, ст.ст. 132-1, 133-1, 133-2, 139 і 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
Пункт 1.10 ПДР України передбачає, що транспортний засіб пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Вказаний термін охоплює всі види транспортних засобів, які можуть рухатися дорогами загального користування. В свою чергу, механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Аналіз наведених термінів свідчить про те, що поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати так: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електросамокат, і в вузькому механічний транспортний засіб.
Однак, при цьому, норма ст.130 КУпАП не розділяє транспортні засоби на механічні, немеханічні, електричні чи будь-які інші.
Відповідно до положень ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій, серед іншого, зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Згідно з усталеною практикою, при розгляді адміністративних справ зазначених категорій і, зокрема ст.130 КУпАП, суди мають враховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема п.1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМ України від 10.10.2001 №1306, Закон України «Про автомобільний транспорт» з останніми змінами, Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів» тощо.
23.03.2023 набрав чинності Закон України «Про деякі питання використання транспортних засобів, оснащених електричними двигунами, та внесення змін до деяких законів України щодо подолання паливної залежності і розвитку електрозарядної інфраструктури та електричних транспортних засобів», яким визначено, що легкий персональний електричний транспортний засіб колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Вказаним законом внесені зміни до Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, визначено, що:
-електричний колісний транспортний засіб - дво- і більше колісний транспортний засіб, оснащений виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) та системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка має технічні можливості заряджатися від зовнішнього джерела електричної енергії;
- легкий персональний електричний транспортний засіб - колісний транспортний засіб, який оснащений та приводиться в рух виключно електричними тяговими двигунами (одним чи декількома) із потужністю у діапазоні до 1000 Вт, системою акумулювання електричної енергії (акумуляторною батареєю), яка здатна заряджатися шляхом підключення до зовнішнього джерела електричної енергії, з одним, двома, трьома або чотирма колесами, який має максимальну конструктивну швидкість у діапазоні до 25 кілометрів на годину.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
Підпунктом б) частини 2 статті 16 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що водій зобов'язаний не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів.
Водночас, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 15.03.2023 у справі № 127/5920/22, використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Таким чином, як вбачається з вищенаведених термінів, поняття «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» можна трактувати як два різні поняття: в широкому - транспортний засіб, в тому числі і електроскутер, і в вузькому - механічний транспортний засіб.
Відтак, електросамокат, яким керував ОСОБА_1 в день події, є легким персональним електричним транспортним засобом, який відноситься до категорії транспортних засобів.
В цьому контексті апеляційний суд також приймає до уваги правовий висновок, викладений у постанові ККС ВС від 15.03.2023 у справі №127/5920/22 (провадження №61-10553св22), за яким використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні ст. 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна; для кваліфікації діяльності, пов'язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.
Суб'єктами правопорушень, передбачених ст.130 КУпАП, зокрема є водії транспортних засобів, а тому слід зазначити, що вказана норма закону передбачає відповідальність водіїв транспортний засіб, а не лише механічних транспортних засів.
Отже, у відповідності до діючого законодавства електросамокат, яким керував ОСОБА_1 , відноситься до транспортних засобів.
Жодних інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції і були підставами для скасування постанови та закриття провадження в справі у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП, при розгляді апеляційної скарги не встановлено.
Підсумовуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке підтверджується належними, допустимими, достатніми доказами, які доповнюють один одного та були дослідженими під час розгляду матеріалів адміністративної справи та узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року).
Порушень норм процесуального або матеріального права не встановлено під час апеляційного перегляду, постанова суду є законною та обґрунтованою і такою, що відповідає фактичним обставинам справи.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно п.1 ч.8 ст.294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.
Керуючись ст.ст. 7, 294 КУпАП, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Одеського апеляційного суду Є.С. Сєвєрова