Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
30.12.2025 р. справа №520/30280/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР АКВАКУЛЬТУРА" (далі за текстом - позивач, заявник)
до Волинської митниці (далі за текстом - відповідач, суб'єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації, адміністративний орган, Митниця)
провизнання протиправним та скасування рішень,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про визнання протиправними та скасування рішень про коригування митної вартості №UA205000/2025/000059/2 від 01.08.2025 та №UA205030/2025/000061/2 від 08.08.2025, прийняті Волинською митницею.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що правильно визначив митну вартість предмету імпорту за ціною договору. Стверджував, що усі документи були складені належно та вичерпно підтверджували митну вартість товару, заперечував правомірність виникнення підстав для сумнівів у правильності розрахунків. Наголошував на відсутності підстав для збільшення митної вартості товару.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що за митними деклараціями спрацювали профілі ризику АСАУР щодо можливого заниження митної вартості, у зв'язку з чим розпочато процедуру консультацій з декларантом. Під час такої перевірки було виявлено розбіжності та неповноту відомостей у поданих документах, зокрема відсутність платіжних документів, пакувальних листів, доказів оплати транспортних та складських послуг, а також невнесення відповідних витрат до МДВ. Митниця вказала, що декларант відмовився надати додаткові документи, витребувані відповідно до ст.53 МК України, чим не усунув сумнівів у правильності визначення митної вартості. За результатами консультацій, з огляду на неможливість застосування основного та другорядних методів, митна вартість була визначена за резервним методом із використанням даних митних декларацій від 28.05.2025 №25UA100230011029U4 та від 14.04.2025 №25UA100430582656U8.
Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув статус юридичної особи приватного права, є резидентом України.
За викладеними у позові твердженнями, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр Аквакультура» та Fishmarket s.r.o. (Словаччина) укладено контракт № ORS65/17 від 05.06.2017р., відповідно до якого постачання товару здійснюється партіями на умовах Інкотермс-2010, що конкретизуються у кожному інвойсі. У межах виконання цього контракту була ввезена партія товару відповідно до інвойсу № 25015 від 24.07.2025р., поставленого на умовах FCA Klaipeda.
У межах даного Контракту відбулась поставка до України (тобто імпорт товару) (у межах спірних правовідносин) - Товар 1 Філе морожене мінтая (Theragra Chalcogramma): - Frozen Alaska Pollock Filets 113-227G, 80%NW, 20% GLAZE/ Морожене філе мінтая без шкіри, розмір 113-227гр., 80%нето, 20%глазурі - 14500,00 кг. Філе в глазурі, не солене, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей, без теплової та кулінарної обробки Температура продукту: -18С. Дата виготовлення: 02.04.2025. Виробник: 2100/02256, DONGGANG SHINYO FOOD PROCESSING FACTORY Торгівельна марка: немає даних. Країна виробництва: CN.
31.07.2025 року заявником було подано до суб»єкта владних повноважень електронну митну декларацію № 25UA205030011321U6.
У графі 22 указаної митної декларації указана загальна сума за рахунком у - 31690,00 євро, у графі 42 цієї ж митної декларації указана ціна - 20590,00 євро (товар 1).
За викладеним у позові твердженням заявника, разом із указаною митною декларацією заявником до суб»єкта владних повноважень були подані: контракт, інвойс, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація.
Під час вивчення цих документів відповідачем - суб»єктом владних повноважень було виявлено, що за іншою митною декларацією рівень митної вартості на подібний (аналогічний) товар (за судженням суб'єкта владних повноважень) становить - 3,53 дол. США (3,0621 євро) за 1 кг, а подані до митного оформлення товару документи містять суттєві розбіжності та недоліки і не повною мірою підтверджують самостійно обчислену заявником митну вартість товару.
Тому суб»єктом владних повноважень була застосована процедура консультацій з приводу рівня митної вартості товару і заявнику було запропоновано додатково подати: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) транспортні (перевізні) документи; 6) банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортних послуг (за наявності оплати); 7) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 8) копію митної декларації країни відправлення; 9) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 10) пакувальний лист; 11) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
За викладеними у позові твердженнями, позивачем не було надано додаткових документів зв'язку з тим, що усі наявні документи вже були подані до митного оформлення, а також у зв'язку з неконкретизацією у запиті обґрунтованих сумнівів у заявленій митній вартості чи розбіжностей у поданих документах, і не зазначення конкретних документів, які такі сумніви чи розбіжності можуть усунути.
01.08.2025р. суб»єктом владних повноважень було прийнято оскаржене Рішення про коригування митної вартості №UA205000/2025/000059/2, де митна вартість товару була визначена на рівні 3,53 дол. США (3,0621 євро) за 1 кг (у загальній сумі - 44400,45 євро).
Як з»ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб'єкта владних повноважень про спрацювання модуля АСАУР, недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, розбіжності в ціновій інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
У подальшому на виконання оскарженого Рішення про коригування митної вартості суб»єктом владних повноважень було прийнято рішення у формі Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA8205030/2025/000264.
Заявник виконав владні вимоги згаданих рішень суб»єкта владних повноважень і оформив ввезення товару за визначеним Митницею показником митної вартості товару за митною декларацією №25UA205030011451U7 від 01.08.2025р.
Внаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості товарів суми митних платежів до сплати збільшились на 218.462,44 грн.
У подальшому заявник здійснив імпорт ще однієї партії товару відповідно до інвойсу № 25016 від 02.08.2025р. (у межах спірних правовідносин) - Товар 2 Ракоподібні в панцирі або без панцира, Креветка виду Pandafus Borealis: Frozen Cooked shell-on prawns 150/180 шт/кг - 7000,00кг Ціла, варена, не солена, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей. Температура продукту: -18С. Дата виготовлення: 20.05.2025 - 09.06.2025. Виробник: 0005, Ocean Choice International Торгівельна марка: немає даних Країна виробництва: CA; Товар 2 Філе морожене мінтая (Theragra Chalcogramma): Frozen Alaska Pollock Filets 113-227G, 80%NW, 20% GLAZE/ Морожене філе мінтая без шкіри, розмір 113-227гр., 80%нето, 20%глазурі - 5500,00 кг. Філе в глазурі, не солене, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей, без теплової та кулінарної обробки Температура продукту: -18С. Дата виготовлення: 02.04.2025. Виробник: 2100/02256, DONGGANG SHINYO FOOD PROCESSING FACTORY Торгівельна марка: немає даних Країна виробництва: CN.
07.08.2025 року заявником було подано до суб»єкта владних повноважень електронну митну декларацію № 25UA205030011844U9.
У графі 22 указаної митної декларації указана загальна сума за рахунком у - 53730,00 євро, у графі 42 цієї ж митної декларації указана ціна - 22400,00 євро (товар 2); 8030,00 євро (товар 3).
За викладеним у позові твердженням заявника, разом із указаною митною декларацією заявником до суб»єкта владних повноважень були подані: контракт, інвойс, платіжні доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних послуг, експортна митна декларація.
Під час вивчення цих документів відповідачем - суб»єктом владних повноважень було виявлено, що за іншою митною декларацією рівень митної вартості на подібний (аналогічний) товар (за судженням суб'єкта владних повноважень) становить - (товар 2) 4,00 дол. США (3,435 євро) за 1 кг; (товар 3) 3,53 дол. США (3,0321 євро) за 1 кг, а подані до митного оформлення товару документи містять суттєві розбіжності та недоліки і не повною мірою підтверджують самостійно обчислену заявником митну вартість товару.
Тому суб»єктом владних повноважень була застосована процедура консультацій з приводу рівня митної вартості товару і заявнику було запропоновано додатково подати: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) транспортні (перевізні) документи; 6) банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортних послуг (за наявності оплати); 7) страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 8) копію митної декларації країни відправлення; 9) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 10) пакувальний лист; 11) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
За викладеними у позові твердженнями, позивачем не було надано додаткових документів зв'язку з тим, що усі наявні документи вже були подані до митного оформлення, а також у зв'язку з неконкретизацією у запиті обґрунтованих сумнівів у заявленій митній вартості чи розбіжностей у поданих документах, і не зазначення конкретних документів, які такі сумніви чи розбіжності можуть усунути.
08.08.2025р. суб»єктом владних повноважень було прийнято оскаржене Рішення про коригування митної вартості №UA205000/2025/000061/2, де митна вартість товару була визначена на рівні Товар 2 - 4,00 дол. США (3,435 євро) за 1 кг; Товар 3 - 3,53 дол. США (3,0321 євро) за 1 кг (у загальній сумі товар 2 - 24045,00 євро; товар 3 - 16676,55 євро).
Як з»ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб'єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб'єкта владних повноважень про спрацювання модуля АСАУР, недостатність поданих документів для визначення складових митної вартості, розбіжності в ціновій інформації щодо товарів, митне оформлення яких вже здійснено.
У подальшому на виконання оскарженого Рішення про коригування митної вартості суб»єктом владних повноважень було прийнято рішення у формі Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA205030/2025/000271.
Заявник виконав владні вимоги згаданих рішень суб»єкта владних повноважень і оформив ввезення товару за визначеним Митницею показником митної вартості товару за митною декларацією №25UA205030011880U0 від 08.08.2025р.
Стверджуючи про невідповідність закону оскаржених Рішень про коригування митної вартості заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб'єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Згідно з п.20 ч.1 ст.4 Митного кодексу України митна декларація - заява встановленої форми, в якій особою зазначено митну процедуру, що підлягає застосуванню до товарів, та передбачені законодавством відомості про товари, умови і способи їх переміщення через митний кордон України та щодо нарахування митних платежів, необхідних для застосування цієї процедури.
За визначенням ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
У розумінні ч.4 ст.58 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Отже, законодавцем запроваджено спеціальна кваліфікуюча ознака для визначення митної вартості товару - предмету імпорту, а саме: мета зовнішньоекономічної угоди у вигляді експорту товару саме до України.
Тому, зважаючи на доктринальне тлумачення змісту ст.67 Конституції України в частині податкового обов'язку особи, а також судову доктрину превалювання суті господарської операції над формою документів та судову доктрину розумної обґрунтованості податкової вигоди, суд вважає, що у разі вимушеного або штучного залучення платником податків - резидентом України до ланцюга поставки товару до України третіх сторонніх осіб у якості митної вартості товару слід кваліфікувати дійсну (справжню) ціну продажу товару саме виробником, а не стороною зовнішньоекономічної угоди - нерезидентом-продавцем, зокрема, відносно випадку, коли арифметичний показник первісної ціни продажу товару нерезидентом-виробником товару без вагомих та очевидних причин істотно (суттєво) перевищує (тобто є вищим за) арифметичний показник ціни продажу товару іншим нерезидентом-продавцем, який не є виробником товару.
Правильність саме такого тлумачення змісту норм відповідного національного закону України підтверджується п.2(a) статті VII, п.2(b) статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, де указано, що під "дійсною вартістю" повинна розумітись ціна, за якою такий або аналогічний товар продається або пропонується для продажу при нормальній ході торгівлі в умовах вільної конкуренції, положеннями ст.ст.1, 17 Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року, а також положеннями п.6 ч.3 ст.53 Митного кодексу України, де зазначено, що для підтвердження заявленої митної вартості мають бути подані каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) саме виробника товару, а не будь-якого іншого постачальника.
Згідно з ч.1 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до ч.1 ст.53 названого кодексу у випадках, передбачених цим Кодексом декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Частиною 1 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
У силу ч.3 ст.53 Митного кодексу України підставами для видання митним органом письмової вимоги про подання платником додаткових документів є: 1) розбіжності у вже наданих документах, які мають вплив на правильність визначення митної вартості; 2) наявність ознаки підробки поданих документів; 3) відсутність усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Окрім того, у силу ч.4 ст.53 названого кодексу обґрунтоване припущення Митниці про існування взаємозв'язку між продавцем і покупцем дозволяє додатково витребувати інформацію, зокрема, про вартість товару в звичайних умовах.
Водночас із цим, з викладених вище міркувань, суд доходить до переконання про те, що виявлення суб'єктом владних повноважень ризиків порушення вимог законодавства України з митної справи в частині виникнення обґрунтованих сумнівів у правильності самостійного визначення платником податків (або в інтересах платника податків) митної вартості товару на рівні, котрий відрізняється від рівня митної вартості на ідентичні або подібні товари, згідно з ст.ст.361-363 Митного кодексу України та нормами Порядку здійснення аналізу та оцінки ризиків, розроблення і реалізації заходів з управління ризиками для визначення форм та обсягів митного контролю (затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.07.2015р. №684 із змінами та доповненнями, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.08.2015р. за №1021/27466; далі за текстом - Порядок №684) є самостійною та достатньою підставою для початку процедури консультацій відповідно до ст.53, ч.5 ст.54 Митного кодексу України.
Наведене судом тлумачення є цілком релевантним суті висновку постанови Верховного Суду від 17.01.2022р. у справі №520/2000/19, де указано, що сумніви суб'єкта владних повноважень у правильності самостійно визначеної платником податків митної вартості товару можуть бути зумовлені, зокрема, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Таким чином, у порядку ч.1 ст.54 Митного кодексу України владним суб'єктом здійснюється контроль за правильністю самостійно обчисленого платником податків показника митної вартості товару, зокрема, у спосіб згідно з ч.3 ст.53 Митного кодексу України та згідно з ч.4 ст.53 Митного кодексу України.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).
Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч.4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
При цьому, у силу п.п.5, 6, 7 ч.10 ст.58 Митного кодексу України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, 1) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 2) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 3) витрати на страхування цих товарів.
Згідно з ч.6 ст.54 Митного кодексу України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Як то указано у ч.11 ст.264 Митного кодексу України митний орган відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов'язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.
Частиною 12 ст.264 Митного кодексу України визначено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи митного органу.
Натомість, відповідно до ч.7 ст.54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Вирішуючи спір по суті, суд бере до уваги приписи ч.1 ст.55 Митного кодексу України, де указано, що рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З положень наведених норм права випливає, що у порядку ч.1 ст.55 Митного кодексу України суб'єкт владних повноважень - Митниця - наділений повноваженнями на прийняття власного рішення про визначення митної вартості товару і у силу ч.2 ст.2 КАС України дане рішення повинно бути обґрунтовано належними юридичними і фактичними мотивами, до яких не належить обставина неправильності первісного визначення митної вартості товару платником, адже ця подія є виключно приводом для ініціювання/початку процедури перевірки правильності обчислення платником митної вартості товару - предмету імпорту, а не єдиною і достатньою підставою для прийняття остаточного управлінського рішення з приводу визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту.
За правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).
Звідси слідує, що у процедурі контролю за дотриманням імпортером податкової дисципліни у митній справі Митницею виконуються два самостійних елементи/етапи адміністрування (тобто вчиняються два окремих та самостійних, хоча і пов'язаних між собою черговістю вчинення, управлінських волевиявлення), а саме: 1) управлінське волевиявлення з приводу контролю за обчисленою приватною особою митною вартістю імпортованого товару (ст.ст.53 і 54 Митного кодексу України); 2) управлінське волевиявлення з приводу самостійного визначення показника митної вартості товару - предмету імпорту у спосіб прийняття власного рішення з приводу обчислення митної вартості імпортованого товару (ст.55 Митного кодексу України).
Суд повторює, що за правилами ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч.1 ст.64); Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч.2 ст.64).
Оскільки у спірних правовідносинах заявник не підтвердив показник задекларованої митної вартості товару каталогами виробника товару, специфікаціями виробника товару, інформацією біржових організацій про вартість товару, то слід дійти висновку, що митний орган у даному конкретному випадку правомірно вдався до застосування положень ст.64 Митного кодексу України і врахування відомостей відповідної автоматизованої системи даних митних органів.
Відтак, суд вважає, що включені до відповідної автоматизованої системи даних митних органів відомості про показник митної вартості схожого поза розумним сумнівом за текстуальною назвою товару були цілком правомірно використані суб'єктом владних повноважень для ініціювання процедури консультацій з заявником.
Також суд вважає, що у спірних правовідносинах такі фактори як: неподання декларантом до митного контролю та митного оформлення банківських платіжних документів, що стосуються оплати вартості товару за рахунками-фактурами від 24.07.2025 №25015 та від 02.08.2025 №25016; відсутність документального підтвердження витрат, пов'язаних із участю третьої особи - UAB «NORDNIX» як відправника товару за супровідними документами Т1 від 29.07.2025 №25LTLUB000051988K3 та від 06.08.2025 №25LTLUB000055BF8K6, зокрема відсутність відомостей про складські послуги; неподання пакувального листа, передбаченого пунктом 7 зовнішньоекономічного договору (контракту) від 05.06.2017 № ORS-65/17; невідповідність між довідками про транспортні витрати від 29.07.2025 №29 та від 05.08.2025 №05C, у яких зазначено наявність вантажно-розвантажувальних робіт, і рахунками на оплату від 29.07.2025 №178 та від 05.08.2025 №186, а також відсутність відображення вартості таких робіт у графі 21 ДМВ; неподання банківських платіжних документів на підтвердження оплати транспортно-експедиторських послуг за договором перевезення від 12.01.2022 №12/2 об'єктивно були здатні спричинити виникнення у суб'єкта владних повноважень обґрунтованого сумніву у правильності обчислення заявником митної вартості товарів за поданими МД.
Утім, суд наголошує, що сама по собі обставина виникнення у суб'єкта владних повноважень згаданого вище обґрунтованого сумніву, а також виявлена, зафіксована і доведена суб'єктом владних повноважень обставина відсутності підстав для визнання правильним арифметичного показника митної вартості товару, самостійно розрахованої платником податків чи декларантом, не призводить із абсолютною неминучістю до виникнення безумовної і достатньої підстави для самостійного визначення суб'єктом владних повноважень власного показника дійсної митної вартості товарів без урахування усіх юридично значимих факторів відносно умов поставки товару, а виключно на підставі числових значень показників митної вартості товарів за іншими митними деклараціями інших суб'єктів господарювання.
Натомість, суд звертає увагу, що до цих факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст.60 Митного кодексу України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч.2 ст.60); Для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч.3 ст.60); Ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч.4 ст.60); У разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч.5 ст.60).
При цьому, суд відзначає, що ані текст рішення Митниці про коригування митної вартості товару, ані текст відзиву на позов не містять бодай щонайменших відомостей про схожість умов поставки товарів за поданою заявником первісною митною декларацією № 25UA205030011321U6 - умовам поставки товару за іншою митною декларацією іншого суб'єкта господарювання - МД № 25UA100230011029U4 від 28.05.2025 року (товар 1), № 25UA100430582656U8 від 14.04.2025 року ані за критерієм виробника товару, ані за критерієм кількості товару.
Оцінивши здобуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зауважує на явній та очевидній невідповідності даних про виробника (у випадку заявника - DONGGANG SHINYO FOOD PROCESSING FACTORY; за іншою митною декларацією № 25UA100230011029U4 від 28.05.2025 (товар 1) як джерелом відомостей про підвищену митну вартість - Dalian Hongyang Foods Co).
Окрім того, за іншою митною декларацією № 25UA100230011029U4 від 28.05.2025 (товар 1) як джерелом відомостей про підвищену митну вартість відрізняється об'єм та умови поставки (у випадку заявника маса нетто - 14.500,00 кг, умови поставки FCA LT Klaipeda, за іншою митною декларацією - № 25UA100230011029U4 від 28.05.2025 (товар 1) маса нетто 8.010,00кг, умови поставки CFR UA Одеса).
Також ані текст рішення Митниці про коригування митної вартості товару, ані текст відзиву на позов не містять бодай щонайменших відомостей про схожість умов поставки товарів за поданою заявником первісною митною декларацією № 25UA205030011844U9 - умовам поставки товару за іншою митною декларацією іншого суб'єкта господарювання - МД № 25UA100430582656U8 від 14.04.2025 року (товар 2), № 25UA100230011029U4 від 28.05.2025 року (товар 3) ані за критерієм виробника товару, ані за критерієм кількості товару.
Оцінивши здобуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд зауважує на явній та очевидній невідповідності даних про виробника (у випадку заявника - Ocean Choice International (товар 2) та DONGGANG SHINYO FOOD PROCESSING FACTORY (товар 3); за іншою митною декларацією №25UA100430582656U8 від 14.04.2025 як джерелом відомостей про підвищену митну вартість - не зазначено виробника; №25UA100230011029U4 від 28.05.2025 (товар 1) як джерелом відомостей про підвищену митну вартість - Dalian Hongyang Foods Co).
Окрім того, за іншою митною декларацією № 25UA100230011029U4 від 28.05.2025 (товар 1) як джерелом відомостей про підвищену митну вартість відрізняється найменування товару та умови поставки (у випадку заявника умови поставки FCA LT Klaipeda, Товар 2 Ракоподібні в панцирі або без панцира, Креветка виду Pandafus Borealis: Frozen Cooked shell-on prawns 150/180 шт/кг - 7000,00кг Ціла, варена, не солена, без харчових добавок, приправ та інших інгредієнтів, без складових сумішей; за іншою митною декларацією - №25UA100430582656U8 від 14.04.2025 умови поставки CFR LT Klaipeda, Варено-морожена креветка роду (Pandalus Borealis), в панцирі, з головою, з хвостом, без харчових домішок.
Відсутність доведеного поза розумним сумнівом факту прийнятної подібності товару та відповідності даних про виробника та умови поставки не дозволяє використовувати рівні/однакові показники митної вартості товару до цілком окремих та самостійних господарських операцій, котрі здійснюються різними суб'єктами господарювання - юридичними особами приватного права за відсутності доказів доведеного в установленому законом порядку наміру на отримання безпідставної податкової вигоди за рахунок штучного заниження вартості (ціни) товару за зовнішньоекономічним договором/контрактом.
Разом із тим, у ході розгляду справи судом достеменно з'ясовано, що відповідач-суб'єкт владних повноважень під час вчинення власного управлінського волевиявлення з приводу обчислення митної вартості товару використав відомості ВМД, за якими було здійснено імпорт іншого товару та іншого виробника з іншими умовами поставки, ніж у випадку заявника.
За загальним правилом поставка різних товарів різних виробників об'єктивно здатна істотно вплинути на дійсну ціну товару і за відсутності здобутих суб'єктом владних повноважень доказів про протилежне здатна сформувати різну митну вартість товару.
Тому суд підкреслює, що доказів реалізації заявником у спірних правовідносинах наміру на безпідставне отримання податкової вигоди у спосіб штучного заниження митної вартості товару відповідач-суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здобув, оскаржені правові акти індивідуальної дії такими мотивами не обґрунтовував.
Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Так, відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оціненими у їх взаємозв"язку та сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд відзначає, що зміст та характер обраних владним суб'єктом юридичних та фактичних мотивів прийняття оскарженого рішення про коригування митної вартості, а також обсяг наявних у розпорядженні на момент вчинення управлінського волевиявлення доказів, не дозволяє визнати це волевиявлення правильним та обґрунтованим, позаяк приєднані до справи документи підтверджують істотну/суттєву відмінність в умовах поставки, зокрема, за обсягом партії товарів.
Водночас із цим, ч.7 ст.54 Митного кодексу України передбачено, що у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
У ході розгляду справи суб'єктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77, ч.3 ст.79, ч.4 ст.162 КАС України не було доведено юридичної обґрунтованості власного судження про обчислення митної вартості товару за первісно поданою заявником до митного оформлення ВМД із використанням показника одиниці митної вартості товару за іншою ВМД, за якою здійснювався імпорт до України товару.
На виконання приписів ч.4 ст.9 та ст.80 КАС України судом за власною ініціативою не виявлено ознак існування доказів прагнення/наміру заявника на отримання у спірних правовідносинах безпідставної податкової вигоди, оскаржені рішення Митниці такими доводами неумотивовані.
Тому оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб'єкт при виданні оскарженого рішення не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини події з'ясував неповно, діяння приватної особи кваліфікував неправильно, кола усіх юридично значимих факторів не визначив, не оцінив, до уваги не взяв, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення не узгоджується ані із змістом нормативного регламентування, ані з фактичними дійсними обставинами спірних правовідносин.
Тож за наслідками розгляду справи суд доходить до переконання про те, що за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності реально вчинених оскаржених управлінських волевиявлень суб'єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України слід кваліфікувати у якості недоведеного та навпаки - за правилами ч.1 ст.77 КАС України факт існування порушеного публічного права заявника слід визнати підтвердженим.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; вичерпно реалізував усі існуючі юридичні механізми з'ясування об'єктивної істини.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Оскільки суб'єкт владних повноважень у порядку ч.2 ст.77 КАС України не довів подібності умов імпорту товарів за спірними митними деклараціями з товарами за використаною митним органом відкоригованою декларацією, яку вимушено була визначена сума товару, то правомірність вчиненого суб'єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу коригування митної вартості товару слід визнати недоведеною.
Стосовно обставин подання заявником нових митних декларацій замість раніше первісно поданих суд зазначає, що з огляду на відсутність саме у приписах Митного кодексу України однозначно сформульованих застережень про зворотнє, зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли відображення суб'єктом господарювання у вантажній митній декларації реквізитів відповідного рішення органу митного контролю про коригування митної вартості товару за первісно поданою цим ж суб'єктом господарювання вантажною митною декларацією доводить об'єктивну вимушеність вчинку із подальшого декларування митної вартості товару за показниками прийнятого органом митного контролю рішення про коригування митної вартості і не позбавляє особу права на оскарження такого рішення про коригування митної вартості.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Вирішуючи питання з приводу розподілу судових витрат в частині видатків на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.
Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.
Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов'язаністю витрат з розглядом справи (тобто об'єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв'язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.
При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, але суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.
Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов'язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.
Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав Договір №11-247 про надання професійної правничої допомоги від 03.11.2025 року, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЗП №003195, ордер на надання правничої допомоги серії АР №1277279, розрахунок суми вартості послуг №1 від 03.11.2025 року до договору, платіжну інструкцію від 12.11.2025р. №9919 про сплату 30.000,00 грн відповідно до умов договору.
Згідно з п. 1 вказаного договору, зміст, обсяг і вартість послуг, що надаються, узгоджуються в розрахунках суми вартості послуг, які є невід'ємними частинами цього Договору.
Відповідно до розрахунку суми вартості послуг №1 від 03.11.2025р. за договором про надання правової допомоги за даним договором сторони узгодили, що за цим розрахунком Виконавцем надаються послуги з правової інформації, консультацій і роз'яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні в суді першої і другої інстанції у справі за позовом ТОВ "РЦ АКВАКУЛЬТУРА" до Волинської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів №UA205000/2025/000059/2 від 01.08.2025 та №UA205030/2025/000061/2 від 08.08.2025. Встановлюється порядок обчислення гонорару Виконавця - фіксований розмір. Встановлено гонорар Виконавця у розмірі 30.000,00 грн підчас підготовки позовної заяви і провадження в суді першої інстанції.
Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення правничої допомоги та зазначив, що виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану сторін, в даному випадку визначена вартість відшкодування вартості на правничу допомогу є явно неспівмірною зі складністю конкретної судової справи, оскільки справи даної категорії є типовими, нормативна база, що регулює вказане питання, а також судова практика вищих судів по справах даної категорії є усталеною.
Суд зазначає, що сума гонорару Адвокатського бюро є фіксованою, а тому не залежить від витрат часу, обсягу підготовлених та поданих документів, відтак ці обставини не впливають на вартість наданої професійної правничої допомоги та, відповідно, на розмір судових витрат.
Такий порядок визначення гонорару узгоджується з вимогами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», якою передбачено можливість встановлення фіксованої суми гонорару, що обчислюється з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин.
Наведений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 21 червня 2022 року по справі №480/828/19.
Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що майновий інтерес заявника у межах даного спору у грошовому виразі складає - 309.353,74 грн., тобто розмір митних платежів, які підлягали сплаті зі скоригованої митної вартості товарів.
Спір не є складним як за обсягом доказів, так і за природою суджень суб'єкта владних повноважень, котрі були покладені в основу оскаржених рішень; причина виникнення спору, предмет спору, обсяг предмету доказування об'єктивно не вимагали вжиття значних зусиль для з'ясування справжніх обставин фактичної дійсності, вивчення змісту належних норм права, спростування мотивів суб'єкта владних повноважень.
Справа слухалась в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін.
Відтак, суд доходить до переконання про те, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт на 30.000,00грн. є неспівмірним з обставинами даного конкретного спору.
При цьому, суд вважає, що до відносин із відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід застосовувати виключно положення ч.1 ст.77 КАС України.
Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі - 6.000,00 грн.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205000/2025/000059/2 від 01.08.2025 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Волинської митниці про коригування митної вартості товарів № UA205030/2025/000061/2 від 08.08.2025 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Волинської митниці (ідентифікаційний код - 43958385; місцезнаходження - вул. Призалізнична, буд. 13, с. Римачі, Волинська обл., 44350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіональний центр "Аквакультура" (ідентифікаційний код - 35973236, місцезнаходження - вул. Велика Панасівська, буд. 205, м. Харків, 61040) 3.712,24 грн (три тисячі сімсот дванадцять гривень 24 копійки) у якості компенсації витрат на оплату судового збору та 6.000,00 грн (шість тисяч гривень 00 копійок) у якості компенсації витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко