Справа № 420/42985/25
30 грудня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Бутенко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК-ТЕПЛОДАР" про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК-ТЕПЛОДАР" до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування наказу від 22.12.2025 року № 12954-п,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "МГК-ТЕПЛОДАР" звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС в Одеській області, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС в Одеській області від 22.12.2025 № 12954-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі п. п. 78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України з питань, що стали предметом оскарження висновків акту документальної позапланової перевірки № 63976/15-32-07-04 від 28.11.2025 року».
29.12.2025 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК-ТЕПЛОДАР" надійшла заява про забезпечення позову, шляхом:
- зупинити дію наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 22.12.2025 № 12954-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі п. п. 78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України з питань, що стали предметом оскарження висновків акту документальної позапланової перевірки № 63976/15-32-07-04 від 28.11.2025» до набрання законної сили рішенням у справі;
- заборонити Відповідачу вчиняти будь-які дії на виконання наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 22.12.2025 № 12954-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі п. п. 78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України з питань, що стали предметом оскарження висновків акту документальної позапланової перевірки № 63976/15-32-07-04 від 28.11.2025», (в т. ч. і застосування адміністративного арешту майна платника податків) до набрання законної сили рішенням у справі.
В обґрунтування заяви зазначено, що у разі, якщо наказ про проведення перевірки який є предметом спору, буде реалізовано контролюючим органом шляхом його застосуванням (фактичне проведення перевірки), то його подальше оскарження буде неможливим, оскільки такі позовні вимоги не будуть підлягати розгляду в порядку жодного судочинства, відтак це призведе до неможливості відновлення порушеного права платника податків. Таким чином, з моменту складення акта за результатами такої перевірки, позивач буде позбавлений права на оскарження наказу ГУ ДПС в Одеській області від 22.12.2025 № 12954-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки на підставі п. п. 78.1.5 п.78.1 ст.78 Податкового Кодексу України з питань, що стали предметом оскарження висновків акту документальної позапланової перевірки № 63976/15-32-07-04 від 28.11.2025», а відтак не зможе реалізувати право на судовий захист, яке передбачено нормами чинного законодавства. Крім того, 26 грудня 2025 року о 16 год. 30 хв. відбувся не допуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, про що складено Акт про відмову в допуску до проведення/відмову від проведення документальної позапланової виїзної перевірки №9582/ ц-32-07-04 від 26.12.2025 року, що потягне за собою несприятливі наслідки у вигляді застосування адміністративного арешту майна платника податків.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та доданні до неї матеріали, суд приходить до висновку, що у задоволені вказаної заяви слід відмовити виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви представника позивача про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Розглядаючи заяву представника позивача про вжиття заходів забезпечення позову, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно з частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову, які передбачені частиною першою статті 151 КАС України можливі лише за наявності обставин, що визначені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Забезпечення позову це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Суд наголошує, що інститут забезпечення адміністративного позову дійсно є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі. Проте, сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі №600/2304/22-а.
Суд звертає увагу, що сама лише незгода із рішенням суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним і скасування ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Верховний Суд у постанові від 29.08.2023 у справі № 120/1001/23 зазначив, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Проаналізувавши мотиви, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку про відсутність об'єктивних доказів, які б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам заявника до ухвалення рішення в адміністративній справі, неможливості захисту цих прав та інтересів без вжиття таких заходів.
Застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить заявник, без з'ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті пред'явленого позову і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.
Згідно статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, при цьому, наведені позивачами обґрунтування не свідчать про існування обставин визначених статтею 150 КАС України, як підстав для забезпечення позову, а саме не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Суд наголошує на тому, що спосіб забезпечення позову, обраний позивачем, є фактично вирішенням справи по суті на період розгляду справи, що є неприпустимим.
У заяві про забезпечення позову, заявник вказує на протиправність оскаржуваного наказу.
Однак, суд наголошує, що обраний спосіб забезпечення позову по своїй сутності є прямим перешкоджання діяльності Головного управління ДПС в Одеській області, як контролюючого органу, в частині проведення перевірок. При цьому, на цій стадії вирішення питання про забезпечення позову, суд не може оцінювати оскаржуваний наказ та вважати його таким, що містить очевидні ознаки протиправності, оскільки в іншому випадку втрачається сенс розгляду самої справи по суті, під час якого такому наказу буде надана оцінка на предмет його правомірності.
Припущення заявника про можливе настання негативних наслідків для нього не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. У даному випадку доводи заявника повинні бути підтверджені реальними доказами, які б дали змогу суду зробити висновок про наявність законодавчо встановлених підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просить заявник.
Суд також звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові 22.09.2020 у справі №520/8836/18 сформував висновок, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки; акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення.
Тобто, навіть за умови проведення перевірки попри оскарження наказу про її проведення, позивач не позбавлений права в подальшому оскаржувати прийняті за її наслідками рішення, обґрунтовуючи їх протиправність порушенням вимог законодавства щодо процедури проведення перевірки.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а відтак задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150, 151, 154, 241-243, 248 КАС України, суд,
У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК-ТЕПЛОДАР" про забезпечення позову у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МГК-ТЕПЛОДАР" до Головного управління ДПС в Одеській області про скасування наказу від 22.12.2025 року № 12954-п - відмовити.
Відповідно до статті 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 294-297 КАС України.
Суддя А.В. Бутенко