Справа № 420/29374/25
29 грудня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку загального позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (65107, м. Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 13901271) до Товариства з обмеженою відповідальністю "САМОЦВІТ ЛТД" (пляж Аркадія, б. 25 А, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 39508933) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Одеського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю " САМОЦВІТ ЛТД " в якому позивач просить суд:
стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "САМОЦВІТ ЛТД" на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 44188,74грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 2761,25грн. Банк - ГУ ДКСУ в Одеській області, Одеська міська ТГ ГУК в Од.обл./м.Одеса/50070000, ЄДРПОУ 37607526, Казначейство України(ел. адм. подат.), UA618999980313191230000015744, Код класифікації доходів бюджету 50070000. Бюджетне кодування в призначенні платежу: *;101;код ЄДРПОУ підприємства; платежі до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за 2024 рік.
В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано, що відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, надісланого Відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у Відповідача, за рік склала 10 осіб, таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону складає - 1 особа. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом. За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач до 15 квітня 2025 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарську санкцію у розмірі 44188,74 грн. Дана сума заборгованості по адміністративно-господарських санкціях підтверджується Розрахунком сум адміністративно-господарської санкції, який зроблено на підставі даних Пенсійного фонду України. Станом на 18.08.2025 року Відповідач повинен сплатити й пеню виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк, що становить 2761,25 грн.
У зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду за цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому позовні вимоги не визнав та зазначив, що роботодавець повинен створювати робочі місця працевлаштування осіб з інвалідністю. Проте у роботодавця відсутній обов'язок самостійно шукати осіб з інвалідністю з метою їх працевлаштування. Також, відповідачем зазначено, що 27 квітня 2025 року ТОВ «САМОЦВІТ ЛТД» було подано до Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2024 рік, оскільки саме з цієї дати чисельність штатних працівників підприємства становила 8 і більше осіб, відповідно до пункту 1.5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 р. № 70. Таким чином, Одеський міський центр зайнятості був належним чином поінформований про наявність у ТОВ «САМОЦВІТ ЛТД» вакансій, у тому числі визначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, протягом 2024 року та мав можливість направляти відповідних осіб для подальшого працевлаштування.
Також від позивача надійшла відповідь на відзив у якій позивач підтримав свої позовні вимоги.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: відповідно до Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу Товариства з обмеженою відповідальністю "САМОЦВІТ ЛТД" склала 10 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб, кількість осіб з інвалідністю штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України №875-XII 1 особа, фонд оплати праці штатних працівників 883774,78 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника 88377,48 грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю 44188,74 грн.
Позивачем направлено на адресу відповідача 19.03.2025 року претензію, в якому висловлено прохання до відповідача самостійно сплатити вказану суму штрафу. Однак відповідачем заборгованість не сплачена.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, що гарантують їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, визначаються Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" №875-ХІІ від 21.03.1991.
Відповідно до частин 1, 3 статті18 Закону № 875-XII (частина третя статті 18 в редакції до внесення змін Законом № 2682-IX від 18.10.2022) забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, виходячи з наведених норм, обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:
- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;
- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;
- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;
- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Після змін внесених Законом 2682-IX від 18.10.2022 року частину третьою статті 18 Закону № 875 викладено в наступній редакції: "Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.".
Зміни набрали чинності 06.11.2022 року.
Тобто, після 06.11.2022 року уже не було обов'язку роботодавців у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. В іншій частині обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування не змінились.
Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону №875-ХІІ (в редакції Закону 2682-IX від 18.10.2022 року) «Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.».
Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов'язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.
Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 % річної облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та іншими законами України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
У зв'язку з цим, суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Відповідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VІ, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію, зокрема, про попит на робочу силу (вакансії).
Відповідно до Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року №70 цей Порядок визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.
Звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Отож, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
На виконання зазначеної вище норми Закону №5067-VI наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31.05.2013 було затверджено Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі- Порядок №316).
В контексті положень Закону №5067-VI та Порядку №316 (який був чинний до 07.07.2022) на роботодавців покладено обов'язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.
Наказом Міністерства фінансів України №827-22 від 12.04.2022 (який набрав чинності 07.07.2022) затверджено новий Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (далі - Порядок №827-22) встановлено, шо форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.
Суд вважає за необхідне зазначити, що з 01.01.2013 періодичність подання звітів №3-ПН не була регламентована законом. Тобто, на час спірних правовідносин (у 2024 році) законодавство не встановлювало обов'язку подавати форму №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існував обов'язок одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.
До основних завдань державної служби зайнятості належить сприяння громадянам у підборі підходящої роботи і надання роботодавцям послуг з добору працівників. Таким чином центри зайнятості виконають функцію державного посередника на ринку праці. Рішення щодо прийому на роботу її шукача, навіть і направленого центром зайнятості, приймається роботодавцем. Роботодавець може проводити співбесіди з кандидатами на працевлаштування з метою визначення відповідності їх професійних знань, вмінь та навичок встановленим вимогам. Як висновок такої співбесіди, роботодавець може прийняти рішення про прийом особи на роботу, а може і відмовити у прийомі.
Згідно частини третьої статті 17 Закону № 875-ХІІ відмова в укладенні трудового договору особі з інвалідністю з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я осіб з інвалідністю.
Так, відповідно до звіту Єдиного соціального внеску Пенсійний Фонд надав інформацію зазначену у даному звіті, яку підприємство зазначає самостійно, що підтверджує, що середньооблікова кількість штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю "САМОЦВІТ ЛТД" складає 10 осіб, що зазначено в Центральному банку даних з проблем інвалідності.
Отже, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році складав 1 робоче місце.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідачем у 2024 році виконано обов'язок щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю.
Також матеріали справи не містять доказів, що відповідач подавав до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН саме у 2024 році.
Згідно інформації Одеського обласного центру зайнятості, зазначено, що відповідач протягом 2024 року звіт за формою 3-ПН із зазначенням потреби у працевлаштуванні однієї особи з інвалідністю до філій, управлінь та відділів Одеського обласного центру зайнятості не направляв.
Отже відповідач не виконав обов'язку щодо створення робочого місця для особи з інвалідністю у 2024 році, тому зобов'язаний сплатити штрафні санкції.
Разом з тим, суд зауважує, що не подання до відповідного центру зайнятості звітності форми №3-ПН унеможливлює суд дійти висновку, що відповідач вчинив всі можливі заходи для працевлаштування особи з інвалідністю, оскільки відповідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року № 5067-VІ, роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
Норми Закону №875-XII не ставлять відповідний обов'язок роботодавця щодо працевлаштування осіб з інвалідною у залежність від будь-яких обставин, з яких особа з інвалідністю не може працювати у такого роботодавця та не встановлюють підстав, за яких роботодавець може бути звільнений від обов'язку виконання нормативу.
При цьому, суд відхиляє посилання ТОВ "САМОЦВІТ ЛТД" що ним подано 27 квітня 2025 року до Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості звіт за формою №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», оскільки такий звіт мав бути поданим ТОВ в 2024 році. У зв'язку з чим Одеська філія Одеського обласного центру зайнятості не мала можливості виконати свій обов'язок з пошуку осіб з інвалідністю для вакантної посади.
Враховуючи те, що відповідач не надав докази, що він виконав норматив або працевлаштував інваліда, то суд доходить висновку, що позивач довів належними та допустимим доказами правомірність вимог.
Відтак, оскільки відповідачем не надано доказів того, що ним було створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформовано відповідні установи про наявність відповідних вакантних робочих місць, тобто, не допущено правопорушення, яке є підставою для застосування до нього відповідальності, визначеної статтею 20 Закону № 875-XII, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
У зв'язку з викладеним відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77, 90, 139, 229, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-
Позовну заяву Одеського обласного відділення фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (65107, м. Одеса, вулиця Канатна, будинок 83, код ЄДРПОУ 13901271) до Товариства з обмеженою відповідальністю "САМОЦВІТ ЛТД" (пляж Аркадія, б. 25 А, м. Одеса, 65009, код ЄДРПОУ 39508933) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "САМОЦВІТ ЛТД" на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 44188,74грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно господарських санкцій у розмірі 2761,25грн. Банк - ГУ ДКСУ в Одеській області, Одеська міська ТГ ГУК в Од.обл./м.Одеса/50070000, ЄДРПОУ 37607526, Казначейство України(ел. адм. подат.), UA618999980313191230000015744, Код класифікації доходів бюджету 50070000. Бюджетне кодування в призначенні платежу: *;101;код ЄДРПОУ підприємства; платежі до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за 2024 рік.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка